23 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/16822/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави до Волинської обласної державної (військової) адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до Волинської обласної державної (військової) адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), до Державного земельного кадастру; зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства України вчинити дії, спрямовані на виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади) до Державного земельного кадастру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ковельською окружною прокуратурою під час вивчення стану використання земельних ділянок на території Рівненської територіальної громади виявлено факт порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, не виготовлення документації із землеустрою на земельні ділянки, на яких розташовані пам'ятки археології.
Згідно з обліковою карткою об'єкта культурної спадщини, складеною 26.08.2023, пам'ятка археології Городище XІІ-XIІІ ст розташована у Волинській області, с. Новоугруське, правий берег річки Західний Буг, біля кордону з Республікою Польщею. Воно займає піщане підвищення, що підноситься на 3 м над рівнем заплави. У південній частині цього підвищення знаходиться стрімкий останець, висота над рівнем заплави - 11 м, а над рівнем окольного міста - 9 м. Загальні розміри городища - 800*350 м.
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка під зазначеною пам'яткою археології не сформована, останній не присвоєно кадастровий номер, межі та цільове призначення, як землі історико-культурного призначення, не визначені, що впливає на порядок її використання.
З інформації Ковельської районної військової (державної) адміністрації від 12.07.2024 №1892/29/2-24, від 08.10.2025 №3204/29/2-25 та Рівненської сільської ради від 10.07.2024 №538/1/06.32/2-24, від 10.10.2025 №984/01-10/2-25 вбачається, що на пам'ятку археології Городище X-XI століття виготовлено облікову картку та укладено охоронний договір.
При цьому на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології Городище XІІ-XIІІ століття документація із землеустрою, в тому числі технічна документація із землеустрою або проект землеустрою, та науково-проектна документація щодо встановлення меж та режиму використання території на вказану пам'ятку не виготовлялась.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що облдержадміністрація затверджує лише науково-проектну документацію з визначення меж та режиму використання територій пам'яток археології місцевого значення і технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж території пам'ятки місцевого значення, після її замовлення та розроблення відповідними органами згідно із законодавством.
Відповідно до положення абзацу 2 частини 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якого замовником науково-проєктної документації щодо меж і режимів використання території пам'ятки є виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка.
Крім того, слід взяти до уваги, що згідно з обліковою картою на пам'ятку її місцезнаходження - Волинська область, Ковельський район, с.Гуща; власник: Рівненська сільська рада.
Також на пам'ятку укладено охоронний договір від 07.07.2021 №192 між Управлінням гуманітарного розвитку Ковельської районної державної адміністрації (Орган охорони) в особі начальника управління Ревейчук І.Ф. з одного боку та Рівненською сільською радою (Балансоутримувач) в особі сільського голови ОСОБА_1 з другого боку. Згідно з пунктом 6 згаданого охоронного договору на пам'ятку, Рівненська сільська рада зобов'язується використовувати Пам'ятку виключно за призначенням, утримувати пам'ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані, утримувати територію пам'ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам'ятці; не робити будь-яких прибудов до пам'ятки, не переробляти її, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам'ятки без спеціального письмового дозволу Центрального органу охорони. Цим договором передбачені і інші зобов'язання користувача пам'ятки спрямовані на її захист. Договір є чинним до 06.07.2026.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Враховуючи, що пам'ятка археології «Городище XIІ-XIІ ст розташована за межами населених пунктів, відповідачем за даним позовом обґрунтовано визначено Волинську обласну державну (військову) адміністрацію.
Окрім того, у відзиві відповідач посилається на положення абзацу 2 частини 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якого замовником науково-проєктної документації щодо меж і режимів використання території пам'ятки є виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка.
Разом з тим, даний абзац, поряд із виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, передбачає те, що замовником науково-проєктної документації щодо меж і режимів використання території пам'ятки є також власник пам'ятки чи уповноважені ним особи.
Тобто, замовниками науково-проєктної документації щодо меж і режимів використання території пам'ятки можуть бути як виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, так і власник пам'ятки.
Спірна пам'ятка археології та земельна ділянка, на якій остання розташована, у відповідності до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» перебуває виключно у державній власності, що позбавляє виконавчий орган Рівненської територіальної громади права виступати замовником науково-проєктної документації щодо меж і режимів використання території пам'ятки.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 22.06.1999 №415 пам'ятку археології Городище XІІ-XIІІ століття внесено до переліку пам'яток археології місцевого значення, що взяті під охорону держави. Вказана пам'ятка археології розташована в урочищі «Церковиця» і «Стовп» с.Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади.
Згідно з обліковою карткою об'єкта культурної спадщини, складеною 26.08.2023, пам'ятка археології Городище XІІ-XIІІ ст розташована у Волинській області, с.Новоугруське, правий берег річки Західний Буг, біля кордону з Республікою Польщею. Воно займає піщане підвищення, що підноситься на 3 м над рівнем заплави. У південній частині цього підвищення знаходиться стрімкий останець, висота над рівнем заплави - 11 м, а над рівнем окольного міста - 9 м. Загальні розміри городища - 800*350 м.
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка під зазначеною пам'яткою археології не сформована, останній не присвоєно кадастровий номер, межі та цільове призначення, як землі історико-культурного призначення, не визначені, що впливає на порядок її використання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституціє та законами України.
Згідно і статтею 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».
За визначеннями, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:
- охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
- пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Як установлено частиною 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, крім інших, здійснення контролю за виконанням цього закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; затвердження науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам'ятки місцевого значення та її зон охорони); затвердження науково-проєктної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам'яток місцевого значення; забезпечення виготовлення, складання і передачі центральному органові виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
У взаємозв'язку із наведеним слід зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.
Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Порядок утримання та використання пам'яток установлено статтею 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», у відповідності до частини 1 якої власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
За змістом статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» територія пам'ятки - це територія, історично і топографічно пов'язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам'ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам'ятки.
Межі та режими використання території пам'ятки визначаються науково-проєктною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання території пам'ятки приймається: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам'яток національного значення; органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам'яток місцевого значення.
У той же час положеннями статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що науково-проєктною документацією у сфері охорони культурної спадщини є, серед іншого, науково-проєктна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання території пам'ятки, режимів використання пам'ятки.
Відомості про межі територій та обмеження у використанні земель (територій), визначені науково-проєктною документацією у сфері охорони культурної спадщини, затвердженою в установленому порядку, публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, що їх затвердив, та підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру.
Рішення про затвердження науково-проєктної документації у сфері охорони культурної спадщини має містити: назву об'єкта дослідження; місцезнаходження (місце розташування); опис меж територій (якщо науково-проєктна документація у сфері охорони культурної спадщини їх визначає); опис обмежень у використанні земель.
Невід'ємною складовою науково-проєктної документації, якою встановлюються обмеження у використанні земель, є проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів. За відсутності зазначеного проєкту землеустрою науково-проєктна документація, що встановлює обмеження у використанні земель, не може бути затверджена. Протягом 10 робочих днів з дня затвердження науково-проєктної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених науково-проєктною документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Вимоги цього абзацу поширюються на облікову документацію.
Як установлено частиною 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини», замовником науково-проєктної документації у сфері охорони культурної спадщини є, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, власник пам'ятки чи уповноважені ним особи - щодо науково-проєктної документації з визначення режиму використання пам'ятки (частини пам'ятки), меж і режимів використання території пам'ятки, зон охорони пам'ятки; землевласник, землекористувач або власник будівлі, споруди, що розташована на території, щодо якої відповідно до цього Закону визначаються обмеження у використанні земель.
Водночас, варто звернути увагу і на те, що відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації», згідно із статтею 1 якого виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
При цьому, відносини обласної та районних місцевих державних адміністрацій врегульовані статтею 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», у відповідності до якої обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.
У аспекті вищевказаного слід також зазначити, що за частиною 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій» до видів документації із землеустрою належать, зокрема, проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Згідно із статтею 47 Закону України «Про землеустрій» проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам'яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об'єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проєктної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проєктів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.
Рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
У відповідності до статті 57-1 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі територій пам'яток культурної спадщини, зон охорони, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, буферних зон, історичних ареалів населених місць, охоронюваних археологічних територій, історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, а також пов'язаних з ними обмежень у використанні земель, що встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини» і діють до затвердження відповідної науково-проєктної документації у сфері охорони культурної спадщини.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Зміст наведених положень у їх сукупності та системному зв'язку дають підстави для наступних висновків.
Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам'яток археології, оскільки останні як нерухомі об'єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.
Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» гарантовано право державної власності на пам'ятки археології, як і власне на земельні ділянки, на якій такі пам'ятки розташовані, у зв'язку із їх невіддільністю. Ця норма запроваджує особливий правовий режим пам'яток археології та відповідної підкатегорії земель історико-культурного призначення (склад таких земель визначено статтею 53 Земельного кодексу України), а також передбачає щодо них особливу охорону з боку держави, яка є власником останніх.
Як Закон України «Про охорону культурної спадщини», так і Закон України «Про землеустрій» встановлюють обов'язковість виготовлення науково-проєктної (науково-дослідної) документації у сфері охорони культурної спадщини (документації із землеустрою), в тому числі і для земельних ділянок, на яких розташовані нерухомі об'єкти культурної спадщини (пам'ятки археології), власником яких є держава.
Враховуючи особливий правовий режим пам'яток археології та відповідної підкатегорії земель історико-культурного призначення, положення абзаців 2 та 12 частини 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у кореспонденції із приписами статей 6, 17, 24 цього ж Закону, нормами Земельного кодексу України, Законів України «Про землеустрій», «;Про місцеві державні адміністрації» замовником науково-проєктної (науково-дослідної) документації у сфері охорони культурної спадщини щодо меж і режимів використання території пам'ятки археології місцевого значення є її власник (щодо пам'ятки археології) та землевласник (щодо земельної ділянки, на якій пам'ятка археології розташована), тобто держава, яка своє право державної власності реалізує через органи виконавчої влади, у тому числі місцеві державні адміністрації, чи інші уповноважені державою особи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).
Судом встановлено, що місцезнаходженням пам'ятки археології «Городище XІІ-XІІI ст» є урочище «Церковиця» і «Стовп» с.Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади. Ковельського району Волинської області.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України держава є суб'єктом права власності на землю, яка реалізує його через відповідні органи державної влади.
Таким чином, оскільки законодавство запроваджує особливий правовий режим пам'яток археології та відповідної підкатегорії земель історико-культурного призначення, на якій вони розташовані, передбачає щодо них особливу охорону з боку держави, то пам'ятка археології «Городище XІІ-XIІІ ст» і земельна ділянка під нею є державною власністю.
У той же час, аналіз положень законодавства, дає підстави стверджувати, що при встановленні замовника науково-проєктної документації з визначення режиму використання пам'ятки (частини пам'ятки), меж і режимів використання території пам'ятки, зон охорони пам'ятки, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж території пам'ятки визначальним є той факт, хто є власником відповідної пам'ятки культурної спадщини (земельної ділянки під нею).
Суд вважає, що замовником науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території пам'ятки археології місцевого значення «Городище ХІ-ХІІІ ст», місцезнаходження: Волинська область, Ковельський район, село Новоугрузьке, має виступати саме відповідач як особа, уповноважена реалізовувати право державної власності на пам'ятку археології та відповідну земельну ділянку, на якій вона розташована.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 17.09.2025 у справі №140/6548/24 та від 14.10.2025 у справі №140/4040/24.
Щодо викладених у відзиві доводів відповідача про те, що відповідним замовником документації має виступати Рівненська сільська рада, на території якої розташована пам'ятка археології, то останні є безпідставними з огляду на таке.
Насамперед, варто звернути увагу на те, що наказом Міністерства культури та туризму від 13.07.2009 №521/0/16-09 саме на обласні державні адміністрації було покладено обов'язок забезпечення приведення у відповідність до цього наказу облікової документації на пам'ятки, включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Тому, Рівненська сільська рада не може виступати замовником документації з огляду на приписи абзацу 12 частини 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якими визначено, що замовником науково-проєктної документації у сфері охорони культурної спадщини є землевласник, землекористувач або власник будівлі, споруди, що розташована на території, щодо якої відповідно до цього Закону визначаються обмеження у використанні земель. Рівненська сільська рада такою особою у правовідносинах, щодо яких виник спір, не є.
За наведеного, встановивши, що документація із землеустрою (проєкти землеустрою, технічна документація із землеустрою тощо), визначена статтею 25 Закону України «Про землеустрій» щодо земельної ділянки, на якій розташована означена вище пам'ятка археології, відсутня, земельна ділянка під зазначеною пам'яткою археології не сформована, їй не присвоєно кадастровий номер, межі та цільове призначення, як землі історико-культурного призначення, не визначені і це впливає на порядок її використання, суд приходить до висновку, що відповідачем - Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією допущено протиправну бездіяльність з приводу невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення, а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення до Державного земельного кадастру.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини», суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Волинської обласної державної (військової) адміністрації щодо щоо невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), до Державного земельного кадастру.
Зобов'язати Волинську обласну державну (військову) адміністрацію відповідно до вимог чинного законодавства України вчинити дії, спрямовані на виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади), а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення Городище XІІ-XIІІ століття (с. Новоугрузьке, Рівненської територіальної громади) до Державного земельного кадастру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Ковельська окружна прокуратура (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Шевченка, будинок 7, код ЄДРПОУ 0290991523)
Відповідач: Волинська обласна державна (військова) адміністрація (Київський Майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область, 43027; код ЄДРПОУ 13366926)
Суддя А.Я. Ксензюк