Іменем України
26 січня 2011 року
справа № 5020-12/043
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-12/043
за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
до Приватного підприємства “Кооператив “Херсонес”
про стягнення заборгованості у розмірі 15 837,54 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщень,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
Севастопольської міської Ради
до Приватного підприємства “Кооператив “Херсонес”
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном,
за участю представників:
позивача -не з'явився;
відповідача - Заєць С.А., довіреність №04/10 від 08.04.2010;
третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору -не з'явився,
Суть спору:
23.02.2010 Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до Кооперативу "Херсонес” про стягнення заборгованості у розмірі 15 837,54 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщень.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 24.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-12/043.
Ухвалою суду від 13.04.2010 відповідно до частини третьої статті 24 Господарського процесуального кодексу України замінено неналежного відповідача - Кооператив “Херсонес” на належного -Приватне підприємство “Кооператив “Херсонес”.
Ухвалою суду від 22.04.2010 зупинене провадження у справі №5020-12/043 до перегляду судом апеляційної інстанції рішення господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 у справі №5020-3/162-2/009.
Ухвалою суду від 24.11.2010 провадження у справі №5020-12/043 поновлене.
13.12.2010 Севастопольська міська рада звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до Приватного підприємства “Кооператив “Херсонес” про усуненні перешкод в користуванні та розпорядженні майном.
Ухвалою суду від 14.12.2010 прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Севастопольської міської ради до приватного підприємства “Кооператив “Херсонес” про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном для спільного розгляду зі справою № 5020-12/043 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до приватного підприємства “Кооператив “Херсонес” про стягнення заборгованості у розмірі 15 837,54 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщень.
27.12.2010 від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну підстав позовних вимог.
У судовому засіданні 10.01.2011 суд залишив заяву позивача про зміну підстав позовних вимог, подану в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, без розгляду та приєднав її до матеріалів справи.
Позивач та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, явку уповноважених представників в судове засідання 26.01.2011 не забезпечили, про дату, час та місце проголошення судового рішення повідомлені.
Відповідач позовні вимоги позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, не визнав, надав суду відзиви на позовні заяви (арк.с. 31-33, 107-108).
У порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, ухвалами суду від 24.11.2010, від 02.12.2010, від 14.12.2010, 10.01.2011 строк вирішення спору продовжувався за клопотаннями представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника відповідача,
27.09.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, (орендодавець), та Кооперативом “Херсонес” (орендар), правонаступником якого є Приватне підприємство «Кооператив «Херсонес», було укладено договір №256-06 оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані в цокольному поверсі житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 51,0 кв.м, за адресою: м. Севастополь, вул. Рєпіна, 24, та знаходяться на балансі КП “Житлосевис-5” (арк.с.18-19).
27.09.2006 між сторонами підписаний акт прийому-передачі вказаного майна (арк.с. 20).
Згідно з вимогами пунктів 3.1, 3.2 Договору орендна плата визначається на підставі Методики, затвердженої рішенням Севастопольської міської Ради №344 від 13.11.2002, і становить 10763,00 грн. за рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 10% від вартості об'єкта оренди, яка встановлена на підставі оцінки вартості орендованого майна. Орендна плата складає 904,99 грн. на місяць та перераховується орендарем на рахунок орендодавця кожного місяця не пізніше 20-го числа поточного місяця.
Пунктами 3.3, 3.4 Договору визначено, що згідно з методикою, затвердженою рішенням міської Ради №344 від13.11.2002, розмір орендної плати за кожний наступній місяць встановлюється шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Сторони зобов'язані переглядати розмір орендної плати на вимогу однією зі сторін у випадку зміни цін та тарифів, а також в інших випадках, передбачених діючим законодавством України.
Строк дії Договору оренди згідно з пунктом 7.1 -до 07.02.2011.
Як зазначив позивач, зобов'язання щодо внесення орендної плати відповідач виконує неналежним чином, у зв'язку з чим у період з 01.09.2009 по 01.02.2010 заборгованість останнього склала 7645,23 грн. Крім того, враховуючи те, що своєчасне внесення орендної плати за користування майном є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, позивач просить розірвати Договір та зобов'язати повернути об'єкт оренди орендодавцю.
Відповідач позовні вимоги не визнав та пояснив, що Договір є неукладеним оскільки він не був нотаріально посвідчений та не пройшов державної реєстрації, тому у позивача не має підстав вимагати від відповідача належного виконання умов цього Договору. У зв'язку з чим просить припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провивши оцінку наданим доказам, заслухав представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 у справі №5020-3/162-2/009 у задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Кооперативу “Херсонес” про спонукання до внесення змін до договору оренди №256-06 від 27.09.2006 було відмовлено (арк.с. 35-37).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 рішення господарського суду міста Севастополя у справі №5020-3/162-2/009 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 та рішення господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 у справі №5020-3/162-2/009 залишено без змін (арк.с.57-61).
Судом у зазначеної справі було встановлено, що договір оренди №256-06 від 27.09.2009 комунального майна - вбудованих нежитлових приміщень, які розташовані в цокольному поверсі житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 51,0 кв.м, за адресою: м. Севастополь, вул. Рєпіна, 24 сторонами не був укладений. З огляду на зазначене суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки факт неукладеності Договору, має преюдиціальний характер, суд не доводить його при розгляді цієї справи.
У відповідності до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах; стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Даний перелік є вичерпним.
Із зазначеної норми та інших норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 15837,54 грн. за Договором, розірвання Договору та звільнення приміщень, обґрунтовуючи свої вимоги договірним користуванням відповідачем комунальним майном із посиланням на статті 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтю 651 Цивільного кодексу України.
Суд встановив, що фактично відповідач користувався майном безпідставно, оскільки Договір є неукладеним, а тому задоволення позову за наявним Договором неможливо.
Щодо вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Севастопольської міської Ради до Приватного підприємства “Кооператив “Херсонес” про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, то зазначені позовні вимоги також не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Згідно статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Севастопольська міська Рада як на підставу свого позову посилається на те, що йому належіть право користування і розпорядження нерухомим майном -вбудованими нежитловими приміщеннями, які розташовані в цокольному поверсі житлової п'ятиповерхової будівлі, загальною площею 51,0 кв.м, за адресою: м. Севастополь, вул. Рєпіна, 24.
На підтвердження факту належності Севастопольської міської Раді будинку №24 по вулиці Рєпіна третя особа надала копію реєстраційного посвідчення КП «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»СМР від 05.10.1979, відповідно до якого будинок №24 по вулиці Рєпіна в місті Севастополі зареєстрований за «Місцевою Радою»(арк.с.82).
Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що Севастопольська міська Рада не подала доказів того, що будинок №24 по вулиці Рєпіна в місті Севастополі зареєстрований саме за Севастопольською міською Радою, а тому і доказів того, що порушено право власності саме Севастопольської міської Ради суду не подано.
Твердження відповідача щодо пропущення Севастопольською міською Радою строку позовної давності суд вважає безпідставним оскільки перебіг строку позовної давності на звернення з відповідним позовом виник у третьої особи з моменту прийняття рішення у справі №5020-3/162-2/009.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Керуючись статтями 5, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 327, 391 Цивільного кодексу України, статтями 33, 35, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради - відмовити.
2. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Севастопольської міської Ради - відмовити.
Суддя підпис І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 ГПК України
і підписано 31.01.2011.