20 квітня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2026 року у кримінальному провадженні №12025263020000829 щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, мешканця АДРЕСА_1 , із середньою освітою, не працюючого, інваліда 3 групи, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину,раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, -
Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2026 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та йому призначене покарання у виді 2 років обмеження волі.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 та стягнуто із ОСОБА_6 на користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.Вирішена доля речових доказів,стягнуто процесуальні витрати на залучення експертів.
На таке судове рішення надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 із проханням змінити вирок та пом'якшити покарання, звільнивши його від відбування покарання із випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Вважає, що призначене йому покарання є явно несправедливим через суворість, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Стверджує, що районний суд не в повній мірі врахував його характеризуючі дані, соціальні зв'язки,обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Провадження№11-кп/822/128/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Зазначає, що районний суд не зважив на позицію прокурора, яка в дебатах просила призначити покарання у виді штрафу.
Звертає увагу, що на його утриманні перебуває малолітній син 2016 року народження, а засудження на 2 роки обмеження волі призведе до психологічної травми та вплине на матеріальне становище дитини.
Наголошує, що разом із ним за однією адресою проживає батько 1932 року народження, який не в змозі себе самостійно обслуговувати.
Вказує, що суд безпідставно не врахував при призначенні покарання наявність щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, оскільки він під час судового засідання попросив вибачення у потерпілого та зробив відповідні висновки.
Посилається на наявність пом'якшуючої обставини - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яка не взята до уваги районним судом.
Стверджує, що протягом досудового розслідування він з'являвся до органу досудового розслідування за першим викликом, не переховувався, брав участь у слідчих діях та сприяв їх проведенню, йому не обирали запобіжний захід, що свідчить про визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також вважає, що суд не врахував наявність у нього інвалідності 3 групи, відсутність судимостей.
Зауважує, що він погодився на спрощений порядок розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КК України, що зекономило час усім учасникам процесу та позитивно його характеризує.
Твердить, що він не здійснював жодних приготувань до вчинення кримінального правопорушення, умисел у нього виник раптово, знаряддя кримінального проступку він заздалегідь не готував, окрім того, після вчинення проступку з місця події не втік, сам зізнався працівникам поліції про скоєне, що не враховано судом.
Зазначає, що заподіяна ним шкода у вигляді невеликого порізу черевної порожнини не призвела до довгострокового лікування потерпілого ОСОБА_8 , таке поранення не призвело до інвалідності потерпілого, тому, на думку апелянта, призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та є занадто суворим.
Також апелянт не погоджується з рішенням районного суду в частині задоволення позовних вимог цивільного позивача ОСОБА_8 в сумі 30000 грн.
Вказує, що цивільний позивач не долучив жодного доказу на підтвердження заподіяння йому значної моральної шкоди, не долучив медичних документів, які б підтверджували його перебування на лікуванні, тому визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим.
Наголошує, що не має змоги виплатити потерпілому визначеної судом суми 30 000 грн., оскільки є особою з інвалідністю 3 групи та розмір його соціальної пенсії становить 2800 грн.
Звертає увагу, що метою морального відшкодування є компенсація, а не покарання.
Вважає, що нанесена ним шкода є незначно, погоджується відшкодувати потерпілому 5 000 грн.
Просить змінити вирок в частині вирішення цивільного позову, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому до 5 000 грн.
Згідно вироку, 07.10.2025 року, близько 11 години 20 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Калинівська 13А на території МТК «Калинівський ринок», діючи умисно,усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій і відповідні наслідки, та бажаючи їх настання,наніс один удар ножом в область живота ОСОБА_8 , чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани черевної стінки зліва, що згідно висновку експерта Чернівецького ОБСМЕ №727 екс від 24.10.2025 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора про відсутність підстав для зміни судового рішення, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирок суду в частині доведеності винуватості та юридичної оцінки дій ОСОБА_6 у апеляційній скарзі не оспорюється, а тому апеляційний суд не наводить в ухвалі доводів на підтвердження таких висновків.
Перевіряючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого є обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст.50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Судова колегія вважає, що таких вимог суд першої інстанції при призначенні покарання дотримався не у повній мірі.
Згідно санкції ч. 2 ст. 125 КК України, за вчинення даного кримінального правопорушення передбачене покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до одного року, або пробаційного нагляду на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд вказав, що враховує особу обвинуваченого, а саме його вік, матеріальний стан, те, що він не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, має на утриманні неповнолітню дитину, є інвалідом 3 групи, думку потерпілого, який просив суд призначити максимальне покарання відповідно до чинного законодавства.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
На підставі викладених обставин суд призначив ОСОБА_6 найбільш суворе за видом та строком покарання у виді обмеження волі з тих,що передбачені санкцією.
Судова колегія вважає,що таке покарання не відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
За фактичними обставинами, обвинувачений дійсно вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров'я особи, а саме нанесення умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, однак таке кримінальне правопорушення є кримінальним проступком, що свідчить про ступінь його фактичної тяжкості.
За змістом вироку,у суді ОСОБА_6 повністю визнав свою вину у скоєному.Показав,що 07.10.2025 року здійснював торгівлю на Калинівському ринку.Вбиральня була зачинена,а тому він був вимушений справити природні потреби біля сміттєвого контейнеру,що поблизу туалету.Коли відходив,потерпілий запитав,що він робить.Обвинувачений вибачився,однак потерпілий наніс йому удар у обличчя.Він(обвинувачений) пішов до свого робочого місця,де продає ножі,взяв ніж ,пішов до потерпілого та наніс йому удар ножем у живіт.
Під час апеляційного розгляду вказав,що повністю підтримує такі показання,він не мав іншого місця,щоб справити природні потреби,автомобіль потерпілого стояв поряд контейнерів,він вибачився перед потерпілим,однак той наніс йому удар по обличчю,хоча потерпілий значно молодший та фізично сильніший.
Також вказав,що потім знайомі потерпілого його побили,вибили протез з ока,який пошкодився та він звертався із заявою до поліції щодо таких дій.
Потерпілий у районному суді заперечував,що наніс удар обвинуваченому у обличчя,однак не оспорював,що ОСОБА_6 вибачився.
Під час апеляційного розгляду,у якому ОСОБА_6 брав участь,візуально чітко видно відсутність очного яблука у обвинуваченого та відсутність очного протезу.
Разом із тим,у районному суді, у апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду обвинувачений вказав, що беззаперечно визнає свою вину у вчиненому, усвідомив протиправність своїх дій та їх наслідки, зробив належні висновки про неприпустимість вчинення в подальшому інших кримінальних правопорушень.
При цьому апеляційний суд враховує,що обвинувачений заподіяв потерпілому тілесне ушкодження ножем,яким наніс один удар.
За вимогами закону, суд, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Разом із тим, таких вимог районний суд не дотримався та не врахував даних про особу обвинуваченого, які позитивно його характеризують, що також вплинуло на правильність призначення покарання.
Апеляційний суд зважає,що обвинувачений 1967 року народження,тобто йому майже 60 років.
Разом із тим,він раніше не судимий,про що свідчить вимога УІАП ГУНП в Чернівецькій області.
Викладене свідчить,що обвинувачений не є особою,схильною дло вчинення протиправних діянь.
У стані сп'яніння він не перебував.
Обвинувачений є особою з інвалідністю 3 групи з 2016 року довічно через відсутність ока, що підтверджується наявним у справі посвідченням.
ОСОБА_6 є громадянином України, має постійне зареєстроване місце проживання у с. Керстенці Дністровський р-н., Чернівецької області.
Згідно довідки та характеристики виконкому Недобоївської сільської ради Дністровського району Чернівецької області ОСОБА_6 проживає разом із батьком похилого віку ОСОБА_10 (1932 року народження), якого самостійно доглядає та утримує. ОСОБА_6 характеризується за місцем проживання позитивно, користується повагою і авторитетом серед мешканців села (т.2 а.с.107,108).
Також ОСОБА_6 виховує малолітню дитину 2016 року народження (т.2 а.с.109).
Викладене свідчить про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків та утриманців, а тому призначення реального покарання у виді обмеження волі може мати істотні негативні наслідки для інших осіб,зокрема,для батька 93-річного віку,який залишиться без необхідної йому сторонньої допомоги та не має інших осіб,які би йому таку допомогу і догляд надали.Таке покарання може вплинути і на інтереси неповнолітньої дитини.
Суд не визнав обставиною,що пом'якшує покарання-щире каяття обвинуваченого,разом із тим,у вироку зазначив,що ОСОБА_6 повністю у суді визнав вину у скоєному, повідомив про обставини,за яких був ним вчинений кримінальний проступок.У апеляційній скарзі обвинувачений вказав,що під час надання показань у суді звертався до потерпілого і просив у нього вибачення.
Обставин,які би обтяжували покарання,не встановлено.
У районному суді прокурор за наслідками судового розгляду,під час якого суд безпосередньо досліджував докази, просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу.
Враховуючи наведене у сукупності, зокрема те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок,повністю визнав вину у скоєному та повідомив суду про повне усвідомлення протиправності вчинених ним дій, зважаючи на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, має на утриманні батька похилого віку та неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, відсутність обтяжуючих покарання обставин,зважаючи на вік і стан здоров'я обвинуваченого,який є особою з інвалідністю 3 групи, апеляційний суд вважає, що передбачене санкцією ч.2 ст.125 КК України покарання у виді штрафу відповідатиме особі обвинуваченого та тяжкості скоєного кримінального правопорушення,а також буде достатнім для його виправлення.
Отже, вирок районного суду необхідно змінити з підстав, що передбачені ст.ст.407,409,414 КПК України,задовольнивши апеляційну скаргу в частині пом'якшення покарання.
Оцінюючи доводи обвинуваченого щодо неправильності вирішення судом цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушення або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов про її відшкодування.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди, у повній мірі врахував, що потерпілому внаслідок злочину заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
За фактичними обставинами,потерпілий ОСОБА_8 отримав колото-різану рану черевної стінки зліва. Перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні №2 ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» з 07.10.2025 по 14.10.2025 року, що вбачається із висновку СМЕ №727 екс від 24.10.2025 року (а.с.134-135 т.1).
На підставі таких обставин суд обгрунтовано виснував, що внаслідок злочину потерпілий зазнав моральних страждань через отримані тілесні ушкодження і необхідність їх лікування, відчуття фізичного болю та потребу витрачання додаткових зусиль на відновлення здоров'я і звичного способу життя.
Отже, фактичні обставини провадження, доводи, якими потерпілий обґрунтував заподіяну моральну шкоду та з яких виходив суд, вирішуючи позов в цій частині, із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального проступку у сукупності дають підстави вважати, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.
За таких обставин апеляційна скарга обвинуваченого в частині вимог про зменшення розміру моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404,405,407,409,413,414,418,419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст.125 КК України змінити в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ст.125 ч.2 КК України у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів громадян,що складає 1700(одну тисячу сімсот) гривень у дохід держави.
В іншій частині вирок районного суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя доповідач: Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2