Справа № 646/1617/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/228/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 01 липня 2022 року до ЄРДР за №22022220000002210, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Курилівка Куп'янського району Харківської області, яка є депутатом Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області ради VIII скликання, не судима, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Основ'янського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч.5 ст.111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування України, строком на 10 років, з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
Цим же вироком постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи у розмірі 6685 грн. 50 коп.
Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком суду, після незаконного вторгнення на територію України збройних сил російської федерації - 24 лютого 2022 року, у громадянки України ОСОБА_8 , виник протиправний умисел, направлений на колабораційну діяльність з державою-агресором РФ, а саме на добровільне зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
З цією метою ОСОБА_8 01 липня 2022 року, будучи секретарем Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, перебуваючи за адресою: Харківська область, Куп'янський район, село Курилівка, вул. Лозова, 1, добровільно зайняла посаду «исполняющей обязанности заведующей сектором административно-хозяйственного обеспечения Куриловского территориального отдела Временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области», пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме, у окупаційній адміністрації. На цю посаду ОСОБА_8 була призначена наказом так званого «и.о. главы Временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области» ОСОБА_10 від 01 липня 2022 року № 297/лс. На вказаній посаді ОСОБА_8 виконувала наступні функціональні обов'язки: безпосереднє керівництво та організація роботи відділу.
До початку апеляційного розгляду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 подала до апеляційного суду заяву в якій, посилаючись на ст.403 КПК України відмовилася від апеляційної скарги на вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник та обвинувачена в апеляційних скаргах з врахуванням внесених уточнень, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації дій ОСОБА_8 , просять вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 змінити в частині призначеного покарання та призначити їй більш м'яке покарання.
В обґрунтування зазначають, що суд необґрунтовано зазначив у вироку про відсутність пом'якшуючих обставин, а саме визнання вини та щире каяття, оскільки обвинувачена, як на досудовому слідстві, так і в суді визнавала вину, активно сприяла розкриттю злочину, та допомагала встановити істину.
Просять врахувати, що під час перебування обвинуваченої у слідчому ізоляторі, їй було запропоновано обмін до РФ, але вона категорично відмовилась, та зазначила, що розкаюється і готова понести покарання в своїй рідній Україні.
Окрім цього, просять врахувати, що обвинувачена не судима, має вищу освіту, є депутатом Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, має постійне місце проживання, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має ряд тяжких захворювань.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала необґрунтованими апеляційні скарги захисника та обвинуваченої і просила залишити їх без задоволення.
Обвинувачена та її захисник в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримали в повному обсязі та просили призначити обвинуваченій більш м'яке покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та його захисника з приводу апеляційних скарг, думку прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, з урахуванням положень ст.404 КПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають за таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається із вироку, суд встановив фактичні обставини кримінального провадження, дослідив докази та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.5 ст.111-1 КК України.
Висновки суду щодо фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 та правильності кваліфікації її дій, які не оскаржувалися в апеляційних скаргах, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Перевіряючи вирок в межах апеляційних скарг сторони захисту в частині правильності призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, дані про особу обвинуваченої, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставин, що обтяжують покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.50,65 КК України, а саме.
Так, кримінальне правопорушення за ч.5 ст.111-1 КК України, відповідно до класифікації за ст.12 КК України, є тяжким злочином, дійсно, обвинувачена не судима, на обліку у лікаря нарколога й психіатра не перебуває, обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченій, судом не встановлено, обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченій, судом визнана вчинення кримінального правопорушення (злочину) з використанням умов воєнного стану.
Апеляційні доводи сторони захисту про суворість призначеного ОСОБА_8 покарання за злочин, передбачений ч.5 ст.111-1 КК України, у виді 6 років позбавлення волі, на думку колегії суддів, - є безпідставними, оскільки воно призначено близько до мінімальних меж санкції статті закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, згідно відомостей кримінального провадження та поданих апеляційних скарг, об'єктивно відсутні нові обставини, які пом'якшують призначене судом покарання та вказують на його явну несправедливість через невиправдану суворість.
Крім того, питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (аналогічні позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Колегія суддів враховує фактичні обставини кримінального провадження; ступінь тяжкості та суспільного небезпечності вчиненого злочину; дані про особу обвинуваченої, відсутність обставин, що пом'якшують та наявність обставини, що обтяжує покарання, та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчинення нею нових злочинів, а апеляційну вимогу сторони захисту про призначення обвинуваченій більш м'якого покарання, слід вважати безпідставною, оскільки вона має суто суб'єктивний характер та призначене судом першої інстанції покарання у тому виді та розмірі, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нею нових злочинів.
Щодо доводів обвинуваченої та її захисника про те, що судом необґрунтовано визнано відсутність пом'якшуючою покарання обставини - щире каяття, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та слушно зазначено у вироку суду, будь-які дані, що підтверджували би наявність такої обставини як щире каяття - відсутні, а визнання вини обвинуваченою після тривалого судового розгляду обумовлене наявністю беззаперечних доказів, та свідчить про намагання обвинуваченої уникнути справедливого покарання за вчинене, тому на переконання апеляційного суду, районний суд вірно не визнав пом'якшуючою покарання обставиною - щире каяття.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, який у своїх рішеннях (ЄУН справ 643/13256/17, 166/1065/18, 199/6365/19) неодноразово зазначав про те, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що засуджена визнала свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки. В даному випадку визнання вини засудженою було обумовлене наявністю беззаперечних доказів її винуватості, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що визнання ОСОБА_8 вини свідчить лише про намагання засудженої полегшити своє становище з метою пом'якшення покарання.
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України, підстав для його зміни, як на тому наполягають обвинувачена та її захисник в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженою, яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4