Справа № 953/43/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/80/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 12 жовтня 2022 року до ЄРДР за №12022220000000605, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білі Води, Сайрамського району Чимкентської області Казахстану, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Київського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч.5 ст.111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно - господарських функцій, на строк 10 років без конфіскації майна.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний виним у тому, що він будучи громадянином України та перебуваючи на тимчасово окупованій військовими формуваннями РФ території міста Ізюм Харківської області, наприкінці березня 2022 року, точний день та час не встановлений, діючи умисно, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з країною-агресором РФ, добровільно зайняв посаду, пов'язану з виконанням адміністративно-господарських функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеній на тимчасово окупованій території, а саме посаду так званого в.о. директора «Коммунальное предприятие Благоустройство города Изюм».
У подальшому, наприкінці березня 2022 року, точний день та час не встановлений, ОСОБА_8 , перебуваючи на території КП «Благоустрій міста Ізюма», розташованого: Харківська область, місто Ізюм, вулиця Червоногірська, 74, в якості активного учасника взяв участь в організації та проведенні заходу, під час якого оголошено про призначення ОСОБА_8 на посаду так званого в.о. «Директора коммунального предприятия Благоустройство города Изюм», після чого ОСОБА_8 оголосив про початок виконання ним своїх повноважень.
В якості директора «Комунального предприятия «Благоустройство города Изюм» ОСОБА_8 організовував роботу вказаного підприємства, проводив наради, надавав працівникам вказівки щодо їх діяльності, брав участь у нарадах під керівництвом окупаційної влади м. Ізюм, приймав на роботу працівників, організовував видачу заробітної плати у російських рублях та виконував інші адміністративно-господарські функції, як директор.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_8 в апеляційній скарзі з доповненнями, за її змістом, просить скасувати оскаржуваний вирок щодо нього та ухвалити новий вирок, яким закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає про відсутність доказів на виконання ним адміністративно-господарських функцій, проведення ним нарад під керівництвом окупаційної влади, а тому в його діях відсутній склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
Просить врахувати, що як матеріально-відповідальна особа, він продовжував відвідувати підприємство задля запобігання розкраданню майна. У першій половині квітня 2022 року до нього додому приїхали військові РФ та наказали йому працювати на підприємстві. Він заперечував, повідомляв що у нього онкохвора мати та він має виїхати з міста, однак через погрози, погодився. Судом необґрунтовано не взяті до уваги покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зазначали, що його примусили працювати.
Також посилається на те, що працював на підприємстві під примусом через погрози насильства, гроші не отримував, тільки гуманітарну допомогу, офіційно КП «Благоустрій міста Ізюм» не припиняло своєї діяльності, а «Коммунальное предприятие «Благоустройство города Изюма» не створювалось. Посади директора не обіймав. Працюючи безкоштовно під час окупації, розбираючи завали та забезпечуючи прибирання і вивіз сміття, допомагав мешканцям міста вижити.
Намагався виїхати з міста, але на посту його не пропустили, та в подальшому приблизно 04 липня 2022 року до нього додому приїхав заступник так званого «мера» ОСОБА_11 , призначеного окупаційною владою разом із заступником військового коменданта та наказали негайно стати до роботи під загрозою ув'язнення до підвалу.
Також просить взяти до уваги, що на той час на підприємстві за харчові пайки працювало приблизно 140 осіб. В середині липня 2022 року окупаційна адміністрація повідомила, що сплатить працюючим по 10 000 російських рублів. На початку серпня 2022 року його викликав так званий «мер», призначений окупаційною владою, - ОСОБА_11 та повідомив, що гроші сплатять за умови підписання трудового договору. Працівники просили його оформити необхідні для виплати документи, на що він вимушено погодився.
Окрім цього просив врахувати, що він за РФ не агітував.
Водночас просить вирок суд змінити, перекваліфікувати його дії з ч.5 ст.111-1 КК на ч.4 ст.111-1 КК України та призначити йому більш м'яке покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України.
В обґрунтування зазначає, що судом не взяті до уваги обставини, які пом'якшують покарання, а саме: те, що він як матеріально-відповідальна особа, після звільнення м. Ізюма, передав керівництву усе майно КП «Благоустрій м. Ізюм», збережене ним під час окупації; не судимий; є законослухняним громадянином України, працював, за що мав грамоти та подяки.
Також просив врахувати додану ним характеристику заступника начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» про відсутність порушень та дотримання правил тримання під вартою під час тримання в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні просив залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, оскільки вина обвинуваченого повністю підтверджується наявними та дослідженими судом доказами.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги обвинуваченого підтримали в повному обсязі та наполягали на її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника з приводу апеляційної скарги, думку прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, з урахуванням положень ст.404 КПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Проаналізувавши матеріали справи, а також зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, повністю та об'єктивно підтверджується дослідженими у ході судового розгляду доказами, які, в свою чергу, є належними, достовірним і допустимими, а також взаємодоповнюючими та, при їх системному аналізі, достатніми для вирішення кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано та надано об'єктивну оцінку показанням, а саме:
- показанням свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що до тимчасової окупації м. Ізюму працював на посаді директора КП «Благоустрій м. Ізюм», а ОСОБА_8 працював інженером з безпеки праці. Під час окупації КП «Благоустрій м. Ізюм» перебувало у простої, виплата заробітної плати не здійснювалась. Через поранення 03.03.2022, евакуйований 08.03.2022 до лікарні м. Дніпро. ОСОБА_8 після поранення лікувався в РФ, наміру повертатись в м.Ізюм не мав. Потім він дізнався, що ОСОБА_8 працює директором КП «Благоустройство города Изюма» та у соц.мережах бачив ОСОБА_8 на нараді для керівників підприємств, що проводилась окупаційною адміністрацією. Після деокупації м. Ізюма та початку роботи КП «Благоустрій м. Ізюм» бачив документи за підписом ОСОБА_8 ;
- показанням свідка ОСОБА_13 , яка пояснила суду, що ОСОБА_8 знала до окупації, як працівника КП «Благоустрій міста Ізюм». При зустрічі під час окупації, ОСОБА_8 , повідомив, що треба стати до роботи. Перші тижні працювали за гуманітарну допомогу - харчові пайки раз на тиждень, а після подачі на ім'я директора ОСОБА_8 заяви та підписання трудового договору з КП «Благоустройство города Изюм», сплатили 36 000 російських рублів. ОСОБА_8 обіцяв, що зарплату платитимуть і надалі;
- показанням свідка ОСОБА_14 , який пояснив, що з травня 2022 працював в КП «Благоустройство города Изюма» муляром-штукатуром, наряди на роботу повідомляв директор КП «Благоустройство города Изюм» ОСОБА_8 , за роботу давали харчі та одного разу сплатили заробітну плату 25 000 російських рублів;
- показанням свідка ОСОБА_15 , який пояснив, що про роботу під час окупації з червня 2022 в КП «Благоустройство города Изюм», директор якого ОСОБА_8 давав робочі завдання та приймав на роботу бажаючих. За виконану роботу один раз отримав заробітну плату у розмірі 25 000 російських рублів;
- показанням свідка ОСОБА_16 , яка пояснила, що до окупації працювала двірником в КП «Благоустрій м. Ізюм». Під час тимчасової окупації перебувала у м. Ізюм та з 07.04.2022 працювала двірником КП «Благоустройство города Изюм», за що отримувала продукти харчування. Одного разу сплатили заробітну плату 21 000 російських рублів. Директором КП «Благоустройстово города Изюм» був ОСОБА_8 , а його заступником ОСОБА_17 . Заяву про прийняття на роботу та трудовий договір підписувала;
- показанням свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що під час окупації перебував у м. Ізюм та у травні 2022 працевлаштувався до КП «Благоустройство города Изюм» на посаду вантажника. ОСОБА_8 обіймав посаду директора та приймав його на роботу. Трудовий договір підписував і один раз отримав заробітну плату 21 000 російських рублів, отримував продукти харчування;
- показанням свідка ОСОБА_18 , яка пояснила, що під час окупації перебувала у м. Ізюм. За скрути у квітні 2022 працевлаштувалась до КП «Благоустройство города Изюм». За роботу отримувала продукти харчування та одного разу виплатили 21 000 російських рублів. Трудовий договір підписувала пізніше. Їй відомо, що на нараді вирішили, що керівником КП «Благоустройство города Изюм» буде ОСОБА_8 , а його заступником ОСОБА_17 ;
- показанням свідка ОСОБА_19 , який пояснив, що під час тимчасової окупації перебував у м. Ізюм та 21.05.2022 працевлаштувався до КП «Благоустройстово города Изюм» двірником. Заступник директора ОСОБА_17 ознайомив його з технікою безпеки та обсягом роботи. Трудовий договір та заяву про прийом на роботу підписував пізніше. Отримував за роботу щотижнево продукти харчування, один раз сплатили зарплату 21 000 російських рублів;
- показанням свідка ОСОБА_10 , яка пояснила, що до окупації працювала прибиральницею в КП «Благоустрій м. Ізюм». Під час тимчасової окупації перебувала в м. Ізюм та з травня працевлаштувалась прибиральницею до КП «Благоустройство города Изюм» директором в серпні обрали ОСОБА_8 . Один раз отримала заробітну плату у розмірі 23 000 російських рублів, також отримувала продукти харчування. Трудовий договір та заяву підписувала пізніше вони були не датовані. ОСОБА_8 та ОСОБА_17 їздили на бесіди-наради до так званого «мера» Соколова, призначеного окупаційною владою кожного дня;
- показанням свідка ОСОБА_20 , яка пояснила, що до окупації працювала в якості прибиральниці в КП «Благоустрій м. Ізюм». Під час тимчасової окупації перебувала в м. Ізюм. В квітні 2022 року до неї додому приїхав ОСОБА_17 та запросив на роботу. З 13.06.2022 стала до роботи прибиральницею в КП «Благоустройство города Изюм». Приблизно наприкінці липня - початку серпня 2022 року. на зборах трудового колективу ОСОБА_8 запропонував себе на посаду директора, на що колектив погодився. Один раз отримала заробітну плату 23 000 російських рублів, також отримувала продукти харчування. Трудовий договір та заяву підписувала пізніше.
Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, повністю та об'єктивно підтверджується дослідженими у ході судового розгляду письмовими доказами:
- даними, що містяться у заяві ОСОБА_12 від 31.10.2022 про долучення до матеріалів кримінального провадження документів, знайдених у кабінеті в приміщенні будівлі КП «Благоустрій міста Ізюм»: лист від в.о. директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_8 з його підписом від 07.07.2022 №18 на 1 арк., план прибирання автодоріг та тротуарів м. Ізюм від сміття за підписом ОСОБА_8 без дати на 1 арк., список працівників КП «Благоустрій міста Ізюм» на отримання гуманітарної допомоги на 13.08.2022 без підпису від імені в.о. директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_8 на 2 арк., лист від заступника директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_17 без підпису та дати на придбання автомобільних мастил на 1 арк., лист від заступника директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_17 без підпису та дати на придбання автомобільних акумуляторів на 1 арк., лист від заступника директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_17 без підпису та дати на придбання автомобільних акумуляторів на 1 арк., список осіб на отримання хліба з помітками без дати та підпису на 4 арк., аркуш паперу з табличкою з прізвищами та посадами осіб без дати та підпису на 1 арк., план прибирання автодоріг та тротуарів м. Ізюм від мукора за підписом ОСОБА_8 без дати на 1 арк., лист від заступника директора КП «Благоустрій міста Ізюм» ОСОБА_17 без підпису та дати на придбання автомобільних мастил на 1 арк. (т.1 а.с.104);
- даними, що містяться у протоколі огляду вищезазначених предметів та документів від 01.11.2022 року (т.1 а.с.105);
- даними, що містяться у протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 04.11.2022 року з додатком, згідно якого, вилучені оригінали та копії документів КП «Благоустройство города Изюм», що зберігались в матеріалах кримінального провадження № 12022220000000616 від 14.10.2022, а саме: штатний розпис працівників КП «Благоустройство города Изюм» за травень 2022 р. за підписом ОСОБА_8 на 2 арк. у двох примірниках; штатний розпис працівників КП «Благоустройство города Изюм» за червень 2022 р. за підписом ОСОБА_8 на 2 арк. у двох примірниках; штатний розпис працівників КП «Благоустройство города Изюм» за липень 2022 р. за підписом ОСОБА_8 на 2 арк. у двох примірниках;
- висновком експерта №СЕ-19/121-22/17027-ПЧ від 22.12.2022, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_8 в графі «И.о. директора КП «Благоустройство города Изюм» в «Заявка на финансирование КП «Благоустройство города Изюм» исх. № 26 від 31.07.2022 р. за підписом «и.о. директора КП «Благоустройство города Изюм» ОСОБА_21 , підпис від імені ОСОБА_8 в графі «подпись расшифровка» в «Заявление ОСОБА_21 без дати», короткі рукописні записи « ОСОБА_8 » в графі «подпись расшифровка» в «Заявление ОСОБА_21 без дати», підпис від імені ОСОБА_8 на другій сторінці в графі «И.о. директора КП «Благоустройство города Изюм» ОСОБА_21 в «Трудовом договоре от 23.06.2022, без номера», виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.170-179);
- даними, що містяться у документі «Заявка на финансирование КП «Благоустройство города Ізюма» на май 2022 года за вих..№ 26 від 31.07.2022 за підписом ОСОБА_8 адресованій в.о. голові Ізюмського району Харківської області ОСОБА_22 відповідно якої, фонд заробітної плати складає 2 721 800,00 руб., організацією виконуються наступні об'єми робіт: прийом працівників на роботу; ремонт пошкодженої техніки та будинків підприємств; спил пошкоджених дерев; прибирання та вивіз сміття; косіння трави та обслуговування квіткових клумб; організація робіт з ремонту та утримання багатоповерхових будинків; утримання полігону для вивозу сміття; прибирання приміщень окремих організацій міста від сміття (т.1 а.с. 193);
- заявою без дати, за підписом ОСОБА_8 , згідно якої ОСОБА_8 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на обліку у КП «Благоустрій міста Ізюм», просить надати йому матеріальну допомогу у розмірі 10 тис. руб. (т.1 а.с.194);
- трудовим договором від 23.06.2022 року, без номеру, за підписом ОСОБА_8 , відповідно до змісту якого, ОСОБА_8 , в особі в.о. директора КП «Благоустрій міста Ізюм» уклав трудовий договір із ОСОБА_23 про прийняття останнього на роботу (т.1 а.с.197);
- наказом №100-к від 02.05.2022 року про зарахування ОСОБА_23 на роботу з 02.05.2022 року в КП «Благоустройство города Изюм» за підписом ОСОБА_8 (т.1 а.с.198);
Таким чином, суд першої інстанції дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані під час досудового розслідування докази та дав їм кожному окремо та у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів та наводити її вдруге вважає недоцільним.
Доводи обвинуваченого про те, що покази свідків, що на зборах трудового колективу він запропонував себе на посаду директора, на що колектив погодився, викликають сумніви, оскільки на його думку, відсутні докази проведення такого заходу, та судом не визначена особа, яка оголосила про призначення его на цю посаду, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Як убачається з показань свідків вони є послідовними та логічними, узгоджуються між собою та з іншими доказами у кримінальному провадженні.
При цьому, свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, у зв'язку з чим, судом не вбачається підстав для сумніву у показах даних осіб. Доказів щодо упередження зазначених свідків стороною захисту не надано.
Поряд з цим, як убачається з копії трудового договору без дати та номеру, укладеного між «Военно-гражданская администрація Изюмского района Харьковськой области, в лице И.О. Глави ВГА ОСОБА_22 » та ОСОБА_8 , останній прийнятий на роботу «и.о. директора КП «Благоустройство города Изюма» за відповідними підписами ОСОБА_22 та ОСОБА_8 (т.1 а.с.195-195).
Також не є слушними доводи обвинуваченого про те, що в його діях відсутній зазначений склад злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, оскільки він вчинив його під примусом, виходячи з наступного.
Так, фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст.111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.
Однак до суду першої інстанції не було надано доказів, що ОСОБА_8 , будучи громадянином України, вчинив дії, спрямовані на колабораційну діяльность, що полягала у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій у окупаційній адміністрації держави-агресора, незаконно створеній на тимчасово окупованій території під безпосереднім впливом:
а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);
б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов:
- такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави,
- цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та
- при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов'язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.
Поміж цим, допитані судом першої інстанції свідки надали послідовні показання, які об'єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_8 , спрямованих на добровільне зайнятті ним посади, пов'язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій у окупаційній адміністрації держави-агресора, незаконно створеній на тимчасово окупованій території.
Ніяких об'єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_8 застосовувалися заходи фізичного та/або психічного примусу, внаслідок застосування якого ОСОБА_8 вчинив дії, спрямовані на зайняття ним посади, пов'язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій у окупаційній адміністрації держави-агресора, незаконно створеній на тимчасово окупованій території, матеріали кримінального провадження не містять.
Як убачається з досліджених судом першої інстанції доказів, ОСОБА_8 діяв добровільно. Докази, що його примушували до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні. Зазначені докази, навпаки, свідчать про вільне пересування обвинуваченого та його дії саме з власної ініціативи. Апелянтом не надано будь-яких доказів щодо спростування зазначених відомостей.
При цьому, обвинуваченим до судів першої та апеляційної інстанції не надано доказів неможливості відмовитись від зайняття посади директора, натомість вказані посилання цілком спростовуються зібраними у кримінальному провадження доказами, проаналізованими в їх сукупності, що свідчать про добровільність обраної обвинуваченим, з декількох можливих варіантів, поведінки.
Поряд з цим, судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги пояснення свідків захисту ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 про примушування ОСОБА_8 до роботи, за їх недоведеності. Зазначені свідки вказують лише факт того, що бачили як до будинку ОСОБА_8 приїздили військові, однак що військові РФ змушували ОСОБА_8 зайняти посаду директора КП «Благоустройство города Изюм» свідки не чули.
Також не є слушними доводи обвинуваченого про неможливість виїзду з окупації за опікування онкохворою матір'ю, оскільки вони спростовується його ж поясненнями, наданими у суді першої інстанції про подальший такий виїзд на лікування та реабілітацію до РФ, а бажання допомогти мешканцям м. Ізюму, що опинились в окупації власним трудовим внеском, необхідності обіймання посади в незаконно створеній на окупованій території України окупаційній адміністрації не зумовлює.
Таким чином, з досліджених судом доказів, зазначених вище, встановлено, що ОСОБА_8 діяв добровільно.
Докази, що ОСОБА_8 примушували до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні. Не надані такі докази й суду апеляційної інстанції.
Поряд з цим, посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на необхідність урахування положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року є безпідставним, оскільки в суді беззаперечно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 добровільно, без будь-якого примусу обійняв посаду в незаконно створеній окупаційній адміністрації, мав можливість вільно пересуватися, про факти застосування будь-якого насильства, тиску, примусу не повідомляв, тілесних ушкоджень, пригніченого стану свідки в нього не бачили, у зв'язку із чим суд чітко зазначив, що він мав фізичну можливість не працювати в незаконному органі, але використовував займану посаду у своїх цілях за відсутності відповідних підстав до висновку про відсутність протиправності його діяння в аспекті приписів статей 39, 40 КК України.
Суд враховує ці обставини і не погоджується із мотивами обвинуваченого про те, що засуджений керувався лише бажаннями допомогти селянам.
З урахуванням викладеного вище суд апеляційної інстанції не вважає, що дія вказаних положень згаданої Конвенції поширюється на засудженого в цій справі.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 грудня 2025 року у справі № 638/18926/23, провадження № 51-714 кмо 25.
Також не є слушними посилання обвинуваченого про невірну кваліфікацію його дій, оскільки в його діях наявний склад ч.4 ст.111-1 КК, а не ч.5 ст.111-1 КК, враховуючи наступне.
Так, частина 4 ст.111-1 КК України охоплює господарську діяльність та передачу ресурсів окупантам (господарський колабораціонізм), тоді як частина 5 ст.111-1 КК стосується добровільного зайняття посад у незаконних органах влади або правоохоронних структурах (адміністративний колабораціонізм).
Зазначений склад правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК, передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад, пов'язаних із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, до обрання у відповідні органи тощо.
Колегія суддів нагадує, що до організаційно-розпорядчих функцій належать обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Як встановлено судом, з чим погоджується й колегія судів, ОСОБА_8 був призначений на посаду з виконанням адміністративно-господарських функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеній на тимчасово окупованій території, а саме посаду так званого в.о. директора «Коммунальное предприятие Благоустройство города Изюм», виконував свої функції, що цілком належать до організаційно-розпорядчих функцій.
Достовірність та об'єктивність наведених доказів у апеляційному суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком вірно прийняв вказані докази обвинувачення.
Враховуючи викладене, порушень вимог ст.290 КПК України колегією суддів не встановлено, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги та поклав в основу вироку ті докази, які були відкриті сторонам та безпосередньо досліджені у судовому засіданні.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст.94 КПК України, критерію «поза розумним сумнівом» оцінив усі наявні докази, прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину та цілком вірно кваліфікував його дії саме за ч.5 ст.111-1 КК України, а доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі про недоведеність його вини не є слушними і не підлягають задоволенню.
Разом з цим, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції з урахуванням вимог та обставин, передбачених статтями 50, 65-67 КК України, правових позицій, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини та наслідки його вчинення, данні про особу винного, який не судимий, розлучений, має вищу освіту, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває, з 2018 року працював КП «Благоустрій м.Ізюма» інженер з безпеки руху, на утриманні неповнолітніх осіб та осіб похилого віку не має, не є особою з інвалідністю, вину у вчиненні кримінального правопорушення він не визнав та у вчиненому не розкаявся.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_29 , судом встановлено - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
При цьому, судом враховано, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.111-1 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів, та спрямоване проти основ національної безпеки України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність та вкрай антидержавну спрямованість останнього.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_8 покарання (його вид та розмір) таким, що цілком відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.50, 65 КК України, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам.
При цьому, відсутні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Отже, апеляційну вимогу обвинуваченого про призначення йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, слід вважати безпідставною, оскільки вона має суто суб'єктивний характер та призначене судом першої інстанції покарання у тому виді та розмірі, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_8 , а також попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без його ізоляції від суспільства.
Така позиція повністю узгоджується з правовими висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 183/1441/23 (провадження №51-5768 км 23).
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України, підстав для його скасування або зміни, як на тому наполягає обвинувачений в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4