Справа № 344/6814/26
Провадження № 1-кс/344/2839/26
22 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_3 на постанову про закриття кримінального провадження від 21.12.2025 за № №12025091010000944 за ч. 1 ст. 191 КК України,-
Представник заявника - адвокат ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді із скаргою, у якій просить : скасувати постанову старшого слідчого СВ Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 від 21.12.2025 року про закриття кримінального провадження №12025091010000944 внесеного до ЄРДР 03.06.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1, ст. 191 КК України.
В обґрунтування скарги, зокрема, зазначено, що оскаржувана постанова про закриття кримінального провадження від 21.12.2025 року, отримана (надіслана на повторні адвокатські запити) лише 06.04.2026 року, таким чином скарга подається у строк 10 днів з моменту її вручення.
З постановою слідчого категорично не погоджуються та вважають її передчасною й такою, що порушує вимоги чинного Кримінального процесуального законодавства України. У кримінальному провадженні не проведено необхідних слідчих дій та не взято до уваги покази, відповідно слід зробити висновки про те, що не можливо зазначати про відсутність в діяннях складу кримінального правопорушення.
Під час досудового розслідування не взято до уваги матеріали подані ОСОБА_3 , не було проведено допит потерпілої, крім того органом досудового розслідування не вжито всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування, висновки у оскаржувані постанові щодо відсутності в діяннях складу кримінального правопорушення є необґрунтованими. Крім того, старшим слідчим ОСОБА_5 не проведення необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі. Старшим слідчим ОСОБА_5 не вжито жодних заходів для розшуку та повернення автомобіля його законному власнику ОСОБА_3 . При цьому, у вказаній вище цивільній справі, ОСОБА_6 зазначає, що автомобіль знаходиться в нього.
Звертають увагу на те, що зважаючи на вартість ТЗ (28 700 доларів США), кваліфікація за ч.1 ст. 191 КК України, є неправильною, оскільки має місце привласнення майна в особливо великих розмірах, тобто ч.5 ст.191 КК України.
Старший слідчий зовсім не враховує те, що правову оцінку цивільним правовідносинам щодо права власності на автомобіль вже було надано судами першої, апеляційної та касаційної інстанції у цивільній справі №335/3926/23 встановлено, що ОСОБА_3 є законною власницею автомобіля, водночас ОСОБА_7 жодних законних прав на автомобіль не має. В тому числі у цивільній справі №335/3926/23 щодо обставин оплати за автомобіль встановлено, що ОСОБА_7 не надано належних та достатніх доказів оплати за транспортний засіб. Зважаючи на рішення усіх судів у вказаній цивільній справі, в тому числі Постанову Верховного Суду, у яких чітко встановлено, що саме ОСОБА_3 є єдиною законною власницею автомобіля, який набула за власні кошти на законних підставах, абсурдними й такими, що не ґрунтуються на нормах права є твердження слідчого (очевидно зі слів ОСОБА_6 ) про те, що «... ОСОБА_3 не здійснювала оплату за придбання чи ремонт транспортного засобу, її участь полягала виключно у формальному оформленні права власності».
В Ухвалі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.09.2025 у справі № 344/15935/25, якою скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 28.08.2026 зазначено, що слідчим не взято до уваги те, що рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, зокрема постановою Верховного Суду від березня 2025 року встановлено, що саме ОСОБА_3 є законною власницею автомобіля, а ОСОБА_6 немає жодних речових прав на це майно. Також ОСОБА_6 визнає, що спірний автомобіль перебуває у нього. Вказані рішення судів слідчим не проаналізовано. Також в Ухвалі зазначено, що слідчому слід визначитись з правильною кваліфікацією кримінального правопорушення та провести досудове розслідування належним чином. Слідчим зовсім не враховано Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано Франківської області від 12.09.2025 року у справі № 344/15935/25, якою скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 28.08.2026, не здійснено жодних слідчих дій.
Представник заявника - адвокат ОСОБА_4 подала заяву про розгляд скарги без участі, також вимоги скарги підтримала.
Слідчий не з'явився, надавши матеріали кримінального провадження.
Перевіривши матеріали скарги, оглянувши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшла наступного висновку :
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Відповідно до положень ч.1 ст. 304 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформляється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Матеріали кримінального провадження не місять належних доказів вручення заявнику оскаржуваної постанови, відтак вважаю за можливе поновити строк на її оскарження.
21.12.2025 старшим слідчим Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 винесено постанову про закриття кримінального провадження №12025091010000944 від 03.06.2025 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України. Зокрема, зазначено, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер. У ході досудового розслідування встановлено, що автомобіль був придбаний ОСОБА_6 та його колишньою дружиною ОСОБА_8 за спільні кошти на аукціоні у США у 2019 році, ввезений в Україну та оформлений на ОСОБА_3 з огляду на існування арештів подружжя. Фактичні витрати автомобіль склали понад 600 тис. гривень, які здійснював ОСОБА_6 та весь час автомобіль перебував у його користуванні.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 93 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, обставини, які є підставою для закриття кримінального провадження.
Положенням ч. 1 ст. 92 КПК України встановлено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, покладається на дізнавача, слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.
Оскаржувана постанова є повністю ідентична постанові про закриття вказаного кримінального провадження від 28.08.2025, яка скасована ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.09.2025 у справі №344/15935/25.
В ухвалі слідчого судді від 12.09.2025 за №344/15935/25, зокрема зазначено, що «слідчим не взято до уваги те, що рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, зокрема постановою Верховного Суду від березня 2025 року встановлено, що саме ОСОБА_3 є законною власницею автомобіля, а ОСОБА_6 немає жодних речових прав на це майно. Також ОСОБА_6 визнає, що спірний автомобіль перебуває у нього. Вказані рішення судів слідчим не проаналізовано. Крім того, слідчий зазначає, що ознак заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем чи іншими протиправними діями, які підпадають під диспозицію ч.1 ст. 191 КК України, не встановлено. В заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 не вказувала на службову особу, яка ймовірно заволоділа її автомобілем, не просила внести відомості в ЄРДР за ч. 1 ст. 191 КК України. Також цього не зазначено в ухвалі слідчого судді. Тому слідчому слід визначитись з вірною кваліфікацією кримінального правопорушення та провести досудове розслідування належним чином».
Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 17.03.2025 у справі №335/3926/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_8 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя У червні 2023 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати автомобіль «Volkswagen», модель Atlas, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований 09 липня 2020 року за відповідачем, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Верховним Судом зазначено, що « Встановивши, що власником спірного автомобіля є ОСОБА_3 , яка набула транспортний засіб у власність в установленому законом порядку, позивач та третя особа сприяли його придбанню та були обізнані про реєстрацію права власності на нього за відповідачем, підстави набуття відповідачем права власності позивач не оспорює, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не здійснювала оплату за придбання автомобіля самі по собі не спростовують права власності відповідача на транспортний засіб, законність його розмитнення та оформлення на ім'я відповідача, а такий факт в разі його доведеності не позбавляє позивача звернутися з позовом в інший спосіб, що відповідає виниклим правовідносинам».
Після скасування постанови про закриття кримінального провадження від 28.08.2025, матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей про проведення будь-яких слідчих ( розшукових), процесуальних дій. При цьому, слідчим жодним чином не усунуто недоліки досудового розслідування, на які вказано в ухвалі слідчого судді.
Відповідно до положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
У свою чергу, слідчий, під час проведення дізнання, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
З положень ст. 83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
Відповідно до ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відсутність події кримінального правопорушення (така обставина повинна застосовуватися у випадках, якщо: а) встановлено, що не було самого факту, для розслідування якого розпочате провадження; б) встановлено,що сама подія мала місце, однак її не можна визнати кримінальним правопорушенням, бо вона була результатом дії стихійного лиха, фізіологічних процесів, тощо; в) встановлено, що подія мала місце, проте не була кримінальним правопорушенням, оскільки пов'язана з діями потерпілого, а несторонніх осіб (самогубство, нещасні випадки на підприємствах).
Закриття кримінального провадження - це закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Подальше розслідування, після закриття кримінального провадження, є неможливим до того часу, коли постанова про закриття кримінального провадження не буде скасована в установленому КПК України порядку.
Відсутність складу кримінального правопорушення як підстава закриття справи застосовується, коли встановлено, що подія, щодо якої надійшли заява або повідомлення, відбулася, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльність), але сама по собі не є злочином, оскільки :
а) відсутній хоча б один із елементів складу кримінального правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);
б) наявні діяння, що виключають злочинність діяння.
У розумінні вимог кримінального процесуального законодавства, закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу злочину ( проступку) передбачає наявність самої події, у якої відсутні певні ознаки (обов'язкові елементи конкретного складу) злочину. За таких обставин, рішення слідчого повинно містити вказівку на те, яке діяння мало місце (час, місце, спосіб, та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та які ознаки складу кримінального правопорушення в діях конкретної особи відсутні.
Слідчий зобов'язаний провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені ним висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Постанова про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній мають бути викладені всі підстави, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією із гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 110 КПК України).
Крім того, у разі закриття кримінального провадження з підстави відсутності у діях складу кримінального правопорушення, слідчий зобов'язаний зазначити у діях якої саме встановленої ним особи відсутній склад такого кримінального правопорушення.
Натомість у оскаржуваній постанові слідчим цього не зазначено.
Зі змісту ч.5 ст. 38 КПК України слідує, що орган досудового розслідування зобов'язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
У свою чергу, слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
Положення КПК України за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб розслідування могло вважатися «ефективним», воно має в принципі призвести до встановлення фактів справи та встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов'язком досягнення результату, але обов'язком вжиття заходів. Органи державної влади повинні вживати всіх заходів для отримання усіх наявних доказів, які мають стосунок до події, зокрема показів очевидців та експертних висновків тощо. Будь-які недоліки розслідування, ставлять під сумнів дотримання цього стандарту, а вимоги щодо оперативності та розумної швидкості є також безумовними у цьому контексті.
Так, з урахуванням наведеного, обставини кримінального провадження не в повній мірі стали предметом контролю слідчим на досудовому розслідуванні, так і при винесенні оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження, адже слідчим не встановлено та не наведено всіх фактичних обставин та відповідних їм доказів, їх аналізу. Відтак, слідчий суддя дійшла висновку, що оскаржувана постанова є не обґрунтованою, вмотивованою, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу задоволити.
Постанову про закриття кримінального провадження від 21.12.2025 за № 12025091010000944 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, що складена старшим слідчим Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 - скасувати.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повна ухвала -22.04.2026.
Слідчий суддя
Івано-Франківського міського суду ОСОБА_1