Справа 206/4742/25
Провадження 2/206/206/26
23 квітня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Задорожній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна про звернення стягнення на предмет іпотеки,
за участю:
представника позивача - адвоката Ліфлянчика С.І.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Власенкової Д.П.,
26 серпня 2025 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 15 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність 742 458 (сімсот сорок дві тисячі чотириста п'ятдесят вісім) гривень 75 копійок, еквівалент 27 500 (двадцяти семи тисячам п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день укладення цього договору, строком до п'ятнадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року. Відповідно до п. 2 Договору 1, зазначену вище суму грошей Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві готівкою у сумі, що дорівнює 27 500 (двадцяти семи тисячам п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день погашення заборгованості у гривні. Відповідно до п. 6 Договору 1, якщо Позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, зазначеного в п. 1 цього договору, Позикодавець має право, починаючи з наступного дні після цього строку, пред'явити цей договір до стягнення, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Відповідно до п. 7 Договору 1, у випадку, коли Позичальником не повернуто суму основного боргу, Позикодавець має право одержувати передані Позичальнику грошові кошти з майна Позичальника. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Для забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики, 15.12.2021 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1 якого є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 5 цього договору для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 , що є позичальником за договором позики, посвідченим 15.12.2021 року Вакуленко С.О., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстровим № 208, укладеним між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 на суму еквівалентну 27 500 (двадцяти семи тисячами п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день укладення цього договору, строком до п'ятнадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання Іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами Позичальника (Іпотекодавця). Відповідно до п. 5 Договору 2, в забезпечення Позичальником зобов'язань за Договором позики та Іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, Іпотекодавець надав в іпотеку належну Іпотекодавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Однак, після настання строку виконання зобов'язань за договором позики від 15.12.2021 року відповідач ОСОБА_2 не повернув грошові кошти в розмірі, що дорівнює 27 500,00 доларів США (двадцяти семи тисячам п'ятсот доларів США). 23.07.2025 року Позивачем було надіслано письмову вимогу Відповідачам про усунення порушення за Договором позики від 15.12.2021 року та Договором іпотеки від 15.12.2021 року, на визначену сторонами адресу, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується доказами направлення. В свою чергу відповідачі не виконали у строк взяте на себе зобов'язання з повернення грошових коштів, порушення за договором позики від 15.12.2021 року не усунули, внаслідок чого, Позивач змушений звернутись до суду з позовом, в якому просить суд в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 15.12.2021 року у розмірі 27 500,00 (двадцять сім тисяч п'ятсот) доларів США, що за комерційним курсом станом на день подання позовної заяви становить 1 146 750,00 (один мільйон сто сорок шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн., звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., що складається з: 1 - коридор, 2 туалет, 3 - ванна, 4 - кухня, 5, 6, 8 - житлові кімнати, 7 - кладова, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що є предметом Договору іпотеки від 15.12.2021 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, а стягнення здійснити шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, визначеною на підставі оцінки майна, але не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.
22 вересня 2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.
27 жовтня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Власенкової Д.П. надійшла заява про вступ у справу, як представника, а також заява про відкладення розгляду справи для з'ясування думки відповідача ОСОБА_2 стосовно поданого позову, оскільки останній перебуває у ДУ «Київський слідчий ізолятор».
У зв'язку з поданим клопотанням, судом було відкладено розгляд справи.
9 грудня 2025 року ухвалою суду було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні 3 березня 2026 року представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити з наведених в ньому підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2 відзиву на позов не подавала, однак в судовому засіданні 3 березня 2026 року заперечувала проти позову, зазначаючи про те, що кошти за позикою ОСОБА_2 були частково повернуті позивачу, однак в якому розмірі, їй не відомо і про це може повідомити безпосередньо сам позивач. Той факт, що вказані договори позики та іпотеки укладались між сторонами, нею не заперечувався. Повідомлення від позивача з приводу виконання зобов'язань мати ОСОБА_2 не отримувала, а з приводу того, чи отримував їх останній, їй також не відомо.
Відповідач ОСОБА_3 викликалась в судове засідання неодноразово, однак не з'явилась та відзиву на позов не подавала, з заявами про відкладення розгляду справи до суду не зверталась.
Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна в судове засідання не з'явилась, правом подати пояснення по справі не скористалась, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена (а.с.45).
Вислухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
В судовому засіданні було встановлено та не заперечувалось сторонами, що 15 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (як Позикодавець) та ОСОБА_2 (як Позичальник) було укладено договір позики, відповідно до п. 1 умов якого Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність 742 458 (сімсот сорок дві тисячі чотириста п'ятдесят вісім) гривень 75 копійок, еквівалент 27 500 (двадцяти семи тисячам п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день укладення цього договору, строком до п'ятнадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року (а.с.10-11).
Відповідно до п. 2 цього Договору, зазначену вище суму грошей Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві готівкою у сумі, що дорівнює 27 500 (двадцяти семи тисячам п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день погашення заборгованості у гривні.
За змістом п. 6 Договору, якщо Позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, зазначеного в п. 1 цього договору, Позикодавець має право, починаючи з наступного дні після цього строку, пред'явити цей договір до стягнення, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 7 Договору передбачено, що у випадку, коли Позичальником не повернуто суму основного боргу, Позикодавець має право одержувати передані Позичальнику грошові кошти з майна Позичальника. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
В судовому засіданні встановлено, що для забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, 15 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1 умов якого, предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 5 цього договору, як забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 , що є позичальником за договором позики, посвідченим 15.12.2021 року Вакуленко С.О., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстровим № 208, укладеним між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 на суму еквівалентну 27 500 (двадцяти семи тисячами п'ятистам) доларам США за комерційним курсом на день укладення цього договору, строком до п'ятнадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання Іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами Позичальника (Іпотекодавця) (а.с.11-14).
Відповідно до п. 5 Договору іпотеки, в забезпечення Позичальником зобов'язань за Договором позики та Іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, Іпотекодавець надав в іпотеку належну Іпотекодавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Опис Предмету іпотеки: квартира АДРЕСА_3 має загальною площею 55,2 (п'ятдесят п'ять цілих дві десятих) кв.м., житловою площею 40,7 (сорок цілих сім десятих) кв.м., та складається з: 1- коридор, 2-туалет, 3 ванна, 4-кухня, 5,6,8 - житлові, 7-кладова.
За змістом п. 7 Договору іпотеки, на строк дії цього договору нерухоме майно, що є Предметом іпотеки залишається у володінні та користуванні Іпотекодавця, а за змістом п. 9, сторони визнали, що вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, складає еквівалент 27 500 (двадцяти семи тисяч п'ятистам) доларів США за комерційним курсом на день укладення цього договору.
Під час розгляду справи було встановлено, що після настання строку виконання зобов'язань за договором позики від 15.12.2021 року відповідач ОСОБА_2 не повернув грошові кошти в розмірі, що дорівнює 27 500,00 доларів США (двадцяти семи тисячам п'ятсот доларів США).
Відповідно до п. 18 Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених цим договором, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
При зверненні стягнення на Предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна Предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100% від загальної вартості предмету іпотеки, яка визначена за згодою Сторін і зазначена в п. 9 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище ніж зазначена в цьому пункті.
Відповідно до п. 21.1, 21.2 Договору іпотеки, право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у Іпотекодержателя в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, зазначений в п. 1 цього договору, а також в інших випадках, передбачених договором позики та/або іпотеки та відповідно до чинного законодавства. У разі порушення основного зобов'язання та/або іпотеки та відповідно до чинного законодавства. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю рекомендованим листом (на адресу: АДРЕСА_2 ) письмову вимогу про усунення порушення з вимогою про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж за 30-ти денний строк та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя. Сторони домовились, що Іпотекодержатель має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором. Правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом цього договору іпотеки, є це застереження в цьому іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог Іпотекодержателя за своїм правовими наслідками та передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання, зазначеного в п. 1 цього договору.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що 23.07.2025 року позивачем було надіслано письмову вимогу відповідачам про усунення порушення за Договором позики від 15.12.2021 року та Договором іпотеки від 15.12.2021 року, на визначену сторонами адресу, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується доказами направлення (а.с.13-17).
Згідно до офіційного веб-сайту «Укрпошта» вбачається, що відповідачі не отримали вимогу, оскільки листи поверталися на адресу позивача через відмову адресата їх отримати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Такі ж висновки містить постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19).
Таким чином, повідомлення про порушення основного зобов'язання та умов іпотечного договору вважається надісланим належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Виниклі між сторонами спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку» та умовами укладеного між сторонами договору позики та іпотеки.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Згідно з статтею 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об'єкт. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14 112цс19. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Вказана правова позиці викладена і в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 521/1863/15 . Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 08.07.2021 року по справі № 454/3508/14-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності). спосіб реалізації предмета іпотеки.
Згідно ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року по справі № 756/15538/15-ц дійшов наступної правової позиції: «Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином, беручи до уваги, що між сторонами укладено договір позики від 15.12.2021 року, на підставі якого у відповідача ОСОБА_2 виникло зобов'язання з повернення отриманих грошових коштів та враховуючи факт невиконання ним своїх договірних обов'язків, суд приходить до висновку, що невиконання останнім умов договору позики є належною підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд критично відноситься до тверджень представника відповідача Соляніка О.О. в частині того, що останнім частково були повернути запозичені кошти, оскільки належних доказів про це під час розгляду справи надано не було, і такі доводи спростовується письмовими поясненнями самого позивача, в яких він стверджує про те, що жодного повернення коштів в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 не здійснював.
Приходячи до висновку про задоволення позову у заявлений спосіб, суд також враховує положення п. 52 Прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку», згідно яких, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
В цій справі, що розглядається, спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці не за споживчим кредитом, а на підставі позики між фізичними особами, а тому в даному випадку обмеження, передбачені п. 52 Прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку», не підлягають застосуванню, оскільки предмет іпотеки забезпечує виконання зобов'язань за договором позики між фізичними особами, який не є споживчим кредитом, а отже, положення щодо зупинення реалізації прав іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки не поширюються на спірні правовідносини, які виникли між сторонами та є предметом розгляду у цій справі.
Враховуючи фактично встановлені в судовому засіданні обставини справи та розглядаючи справу на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, дотримуючись засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, враховуючи правові висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як того вимагають приписи ст. ст. 12, 13 ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).
Так, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Ліфлянчиком Станіславом Ігоровичем було укладено договір про надання правничої допомоги № 27/06/2025 від 27 червня 2025 року, відповідно до умов Договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання щодо надання правничої допомоги. а саме: складання, оформлення та подання позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки від 15 грудня 2021 року (п. 1.1.1); участь в судових засіданнях (п. 1.1.2).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що адвокат зобов'язується виконати всі необхідні дії направлені на виконання зобов'язань передбачених даним Договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору, вартість послуг, передбачених п. 1.1.1 цього Договору (гонорар) складає 20 000(двадцяти тисяч) ,00 гривень та сплачується протягом 3 (трьох) днів з моменту укладання даного Договору. Вартість послуг, передбачених п. 1.1.2 цього Договору (гонорар) складає 4 000 (чотири тисячі),00 гривень та сплачується протягом 3 (трьох) днів з моменту укладання даного Договору.
Представником позивача Ліфлянчиком С.І. до позовної заяви був поданий попередній орієнтовний розрахунок судових витрат від 20 серпня 2025 року, з якого встановлено, що судові витрати позивача складають 31 413,17 гривень, з яких: 20 000,00 гривень - витрати зі сплати правничої допомоги; 11 413,17 гривень - витрати зі сплати судового збору.
Так, представником позивача до матеріалів справи було долучено квитанцію про оплату № 9900-7704-0189-8481 від 25 серпня 2025 року, (призначення платежу: судовий збір, за позовом ОСОБА_1 , Самарський районний суд міста Дніпра) з якої встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір в сумі 9 084,00 гривень (а.с. 35).
Враховуючи вказану обставину, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 084,00 гривень на користь позивача, оскільки саме така була сплачена позивачем під час звернення до суду з даною позовною заявою.
Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 гривень суд зазначає наступне.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18; від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 вказано: «Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказано: «Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року по справі № 910/12876/19 вказано: «Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення». У Додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22 вказано: «Досвід адвоката взагалі не може бути підставою для зменшення витрат. Твердження "чим більш досвідчений адвокат, тим менше він має отримувати відшкодування адвокатських витрат" не відповідає принципу розумності».
Верховний Суд у Постанові від 19.05.2021 року у справі № 206/1293/19 вказав: «У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору».
Згідно Висновку Верховного Суду у Постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Так, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 були понесені витрати на професійну правничу допомогу, згідно договору про надання правової допомоги № 27/06/2025 від 27 червня 2025 року, укладеному між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Ліфлянчиком С.І.
Зокрема, адвокатом Ліфлянчиком С.І. було надано обсяг правової допомоги позивачу відповідно до п. 1.1.1 та п. 1.1.2 Договору про надання правничої допомоги № 27/06/2025 від 27 червня 2025 року.
Таким чином, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 20 000,00 грн., витрачені позивачем ОСОБА_1 , є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 ..
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.
В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 15.12.2021 року у розмірі 27 500,00 (двадцять сім тисяч п'ятсот) доларів США, що за комерційним курсом станом на день подання позовної заяви становить 1 146 750,00 (один мільйон сто сорок шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн., звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., що складається з: 1 - коридор, 2 туалет, 3 - ванна, 4 - кухня, 5, 6, 8 - житлові кімнати, 7 - кладова, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що є предметом Договору іпотеки від 15.12.2021 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, здійснивши стягнення шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, визначеною на підставі оцінки майна, але не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 9084,00 гривень (по 4542,00 гривні з кожного), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. (по 10000,00 гривень з кожного).
Повний текст рішення складено 23 квітня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук