15 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 303/7405/21
провадження № 61-8676св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Машіка Олена Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Тетяною Юріївною, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2024 року у складі судді Костя В. В.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Машіка О. М., про визнання заповіту та шлюбу недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. Після смерті свого батька, вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом та дізналася про наявність заповіту від 09 вересня 2019 року, складеного на користь ОСОБА_2 , а також про факт укладення 27 вересня 2019 року шлюбу між батьком та відповідачкою.
Зазначала, що її батько важко хворів з 2014 року, неодноразово проходив лікування в Комунальному некомерційному підприємстві (далі - КНП) «Мукачівська центральна районна лікарня» та Закарпатській обласній клінічній лікарні імені Андрія Новака. Під час складення заповіту ОСОБА_3 також перебував на стаціонарному лікуванні, а тому не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
17 січня 2020 року за її заявою Мукачівським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження за № 12020070040000121 за фактом заволодіння ОСОБА_2 майном її батька.
Відповідно до висновку комісійної комплексної судово-психіатричної посмертної експертизи від 24 грудня 2020 року № 581, проведеної в межах кримінального провадження № 12020070040000121 від 17 січня 2020 року, станом на день складання заповіту та реєстрації шлюбу ОСОБА_3 страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді психічних та поведінкових розладів, амнестичний синдром з проявами Корсаковського психозу (які вперше було діагностовано у 2014 році), а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Допитані у кримінальному провадженні № 12020070040000121 від 17 січня 2020 року свідки також підтвердили важкий хворобливий стан ОСОБА_3 .
Згідно з висновком експерта за результатами судово-почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2021 року № 9776, проведеної в рамках кримінального провадження № 12020070040000121 від 17 січня 2020 року, на заяві про державну реєстрацію шлюбу та договорі про надання послуги з організації проведення державної реєстрації шлюбу підписи від імені ОСОБА_3 виконані іншою особою; підпис від імені ОСОБА_3 на договорі від 26 вересня 2019 року № 181 про надання послуг з організації проведення державної реєстрації шлюбу, виконані також не її батьком, а іншою особою.
Посилалася на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не відповідало його волі та не було вільним. Відтак, на підставі статей 203, 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), складений її батьком 09 вересня 2019 року заповіт є недійсним.
Позивачка вважала, що оскільки ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного шлюбу не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також ураховуючи те, що подані на реєстрацію шлюбу документи були підписані не її батьком, а іншою особою, зареєстрований 27 вересня 2019 року Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області шлюб, укладений між ОСОБА_3 та відповідачкою, слід визнати недійсним.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 09 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Машікою О. М., реєстровий номер 1104;
- визнати недійсним з моменту його укладення шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ), зареєстрований 27 вересня 2019 року Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 27 вересня 2019 року, актовий запис № 563;
- скасувати актовий запис від 27 вересня 2019 року № 563, складений Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 09 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Машікою О. М., реєстровий номер 1104.
Визнано недійсним з моменту його укладення шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ), зареєстрований 27 вересня 2019 року Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 27 вересня 2019 року, актовий запис № 563.
Анульовано актовий запис від 27 вересня 2019 року № 563, складений Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту та шлюбу недійсними, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що згідно з висновкомкомісійної комплексної судово-психіатричної посмертної експертизи від 24 грудня 2020 року № 581 та висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 10 грудня 2021 року № 680, які були призначені в межах кримінального провадження № 12020070040000121, ОСОБА_3 в момент посвідчення заповіту (09 вересня 2019 року) та укладення шлюбу (27 вересня 2019 року) не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповіту і шлюбу недійсними. При цьому суд оцінив вищевказані висновки експертиз у сукупності з іншими доказами у справі, поданими сторонами.
Районний суд урахував також висновок експерта за результатами судово-почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2021 року № 9776, проведеної в межах кримінального провадження № 12020070040000121, відповідно до якого підписи на заяві про державну реєстрацію шлюбу від 26 вересня 2019 року та договорі про надання послуги з організації проведення державної реєстрації шлюбу від 26 вересня 2019 року № 181 підписи від імені ОСОБА_3 виконані іншою особою.
Суд першої інстанції зазначив, що висновки судово-психіатричних експертиз, які були призначені в межах кримінального провадження № 12020070040000121,відповідають критеріям належності та допустимості доказів, стосуються предмета доказування у цій справі. При цьому ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2022 року за клопотанням представника відповідачки у справі призначалася посмертна комплексна судово-психіатрична експертиза, на з'ясування експертам були поставлені питання, чи усвідомлював ОСОБА_3 значення своїх дій і міг керувати ними в момент підписання заповіту, який посвідчено 09 вересня 2019 року, та укладення шлюбу 27 вересня 2019 року. Проте така експертиза не була проведена, оскільки не була оплачена відповідачкою.
Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/4833/18, районний суд також дійшов висновку про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу від 27 вересня 2019 року № 563.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що районний суд, правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними заповіту від 09 вересня 2019 року та шлюбу, укладеного 27 вересня 2019 року, оскільки факт того, що ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними на момент складення заповіту та укладення шлюбу, підтверджується належними і допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт того, що ОСОБА_3 не перебував на обліку в психіатра не спростовує того, що він не міг страждати на психічні розлади в останні місяці життя, оскільки у записах медичних карток померлого вказано про те, що він з 2014 року перебував на обліку в нарколога через зловживання алкоголем і, як наслідок, отримав важке захворювання печінки (цироз), що могло вплинути на його психічний стан.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гриниха Т. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2024 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2025 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Т. Ю., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Т. Ю., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди не дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 .
Вказує, що покладені районним судом в основу оскаржуваного рішення висновки судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2020 року № 581 та від 10 грудня 2021 року № 680 про те, що ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту та укладення шлюбу не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати нимизроблені без дослідження стану йогопсихічного захворювання протягом певного часу, без дослідження та аналізу медичних документів, які б вказували на наявність у нього психічного захворювання на момент посвідчення заповіту та укладення шлюбу. Експертизи не містять висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент укладення заповіту (09 вересня 2019 року) та укладення (реєстрації) шлюбу (27 вересня 2019 року) розуміти значення своїх дій та керувати ними.
При цьому експертні висновки базуються на показаннях свідків, які були допитані в межах кримінального провадження № 12020070040000121 зі сторони позивачки Тому допитані особи не могли достовірно вказати на стан здоров'я ОСОБА_3 , його свідомість на день складання заповіту та укладення шлюбу. Померлий мав захворювання, проте такі не стосувалися втрати пам'яті чи усвідомлення значення своїх дій.
Зазначає, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань відповідачки про призначення у справі повторної комплексної судово-медичної експертизи.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Гриниха Т. Ю., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) та постановах Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21), від 06 квітня 2022 року у справі № 204/1064/16-ц (провадження № 61-21834св19), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), від 03 квітня 2019 року у справі № 362/3878/16-ц (провадження № 61-45756св18), від 20 грудня 2023 року у справі № 172/313/21 (провадження № 61-8574св23), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У серпні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Тячівської районної держадміністрації Закарпатської області 18 лютого 1997 року (том 1, а. с. 55).
На випадок своєї смерті ОСОБА_3 09 вересня 2019 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Машікою О. М. за реєстровим № 1104, згідно з якимусе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належатиме йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На прохання заповідача текст заповіту записано з його слів, за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та зачитано нотаріусом вголос. У зв'язку із хворобою та на прохання ОСОБА_3 , заповіт підписано в Мукачівській ЦРЛ за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Пирогова 09 вересня 2019 року о 12 год 30 хв. Особу заповідача встановлено, його дієздатність перевірено (том 1, а. с. 61).
27 вересня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 27 вересня 2019 року, актовий запис № 563 (том 1, а. с. 63).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 02 січня 2020 року (том 1, а. с. 60).
08 січня 2020 року приватним нотаріусом приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н. О.заведено спадкову справу № 2/2020 (номер у спадковому реєстрі 65321564) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом від 08 січня 2020 року (том 1, а. с. 29, 30).
17 січня 2020 року за заявою ОСОБА_1 сектором дізнання Мукачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - Мукачівський ВП ГУНП в Закарпатській області) внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження за № 12020070040000121 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 1, а. с. 54).
Згідно з листом КНП «Мукачівська центральна районна лікарня» від 13 лютого 2020 року № 141 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у закладі у період 2017-2019 років: з 13 червня 2018 року до 19 червня 2018 року; з 15 травня 2019 року до 27 травня 2019 року; з 27 серпня 2019 року до 10 вересня 2019 року; з 24 вересня 2019 року до 27 вересня 2019 року (том 1, а. с. 11).
Відповідно до висновку комісійної комплексної судово-психіатричної посмертної експертизи від 24 грудня 2020 року № 581, складеним експертами Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», яка була проведенана виконання постанови дізнавача сектору дізнання Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області від 10 серпня 2020 року в межах кримінального провадження № 12020070040000121 від 17 січня 2020 року, ОСОБА_3 станом на 09 вересня 2019 року та 29 вересня 2019 року страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді психічних та поведінкових розладів, амнестичний синдром з проявами Корсаковського психозу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг правильно сприймати обставини 09 вересня 2019 року, 29 вересня 2019 року та запам'ятовувати їх (том 1, а. с. 31-37).
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2021 року № 9776, складеним експертами Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, яка була проведена на виконання постанови дізнавача Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області від 17 серпня 2021 року в межах кримінального провадження № 12020070040000121, підписи від імені ОСОБА_3 в нижній частині зворотної сторони заяви про державну реєстрацію шлюбу від 26 вересня 2019 року у графі «Він», «ОСОБА_2» та вище біля рукописних трьох галочок виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_3 в нижній частині четвертої сторінки договору про надання послуги з організації проведення державної реєстрації шлюбу від 26 вересня 2019 року № 181, у графі «Замовники:» виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (том 1, а. с. 38-41).
Висновком судово-психіатричного експерта від 10 грудня 2021 року № 680, складеним експертами КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», яка була проведенана виконання постанови дізнавача Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області від 19 жовтня 2021 року в межах кримінального провадження № 12020070040000121, ОСОБА_3 станом на 09 вересня 2019 року та 27 вересня 2019 року страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді психічних та поведінкових розладів, амнестичний синдром з проявами Корсаковського психозу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг правильно сприймати обставини 09 вересня 2019 року, 27 вересня 2019 року та запам'ятовувати їх (том 1, а. с. 210-216).
19 жовтня 2021 року старшим дізнавачем Мукачівського РУП ГУНП у Закарпатській області Лазорка Ю. С. винесено постанову про уточнення та зазначення правильної дати укладення (реєстрації) шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - 27 вересня 2019 року.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 10 грудня 2021 року № 680 під час винесення постанови про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи дізнавачем помилково в питаннях, які були поставлені на вирішення експерту було зазначено дату укладення (реєстрації) шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - 29 вересня 2019 року. У свою чергу, експертами при виконанні експертизи у висновку від 24 грудня 2020 року № 581 було вказано дату укладення (реєстрації) шлюбу - 29 вересня 2019 року.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2022 року за клопотанням представника відповідачки у справі призначено повторну посмертну комплексну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:чи страждав останні місяці життя ОСОБА_3 на тяжкі психічні захворювання (психічний розлад); чи усвідомлював ОСОБА_3 значення своїх дій і міг керувати ними в момент підписання заповіту, який посвідчено 09 вересня 2019 року, та укладення шлюбу 27 вересня 2019 року; чи перебував ОСОБА_3 у стані абсолютної неспроможності 09 вересня 2019 року о 12 год 30 хв.
Проведення експертизи доручено судовим експертам Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», попередивши їх про кримінальну відповідальність за ухилення від проведення експертизи та подання завідомо неправдивого висновку за статтями 384, 385 КК України.
Судові витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 .
Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2022 року доручено проведення призначеної ухвалою суду від 01 березня 2022 року повторної посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи експертам Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України», попередивши їх про кримінальну відповідальність за ухилення від проведення експертизи та подання завідомо неправдивого висновку за статтями 384, 385 КК України.
На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
Відповідно до листа Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» від 14 серпня 2023 року повторна посмертна комплексна судово-психіатрична експертиза у справі не була проведена у зв'язку із тим, що не здійснено оплату за проведення вказаної експертизи (том 2, а. с. 29).
У матеріалах справи містяться показання свідків, допитаних у судовому засіданні судом першої інстанції як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідачки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Т. Ю., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 09 вересня 2019 року, на підставі якого її батько - ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_2 , а також визнати недійсним шлюб, укладений 27 вересня 2019 року між її батьком та ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 під час складання заповіту та укладення шлюбу не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними у зв'язку із наявними у нього психічними захворюваннями.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу (частини перша - друга статті 24 СК України).
Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).
Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права. Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними (див.: постанову Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19).
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).
Тлумачення норм СК України свідчить, що в СК закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).
У статті 42 СК України законодавцем визначено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. У зв'язку з тим, що в цьому разі вказується про звернення особи з позовом до суду, то можна зробити висновок, що стаття 42 СК України стосується лише двох видів недійсного шлюбу, а саме шлюбу, який: визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40 СК України); може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41 СК України). Шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред'явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу слід встановити в чому таке порушення полягає.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 404/8982/14 (провадження № 61-1021св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 727/11394/19 (провадження № 61-4317св22), від 01 березня 2023 року у справі № 210/6396/14-ц (провадження № 61-12909св22).
Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12, стаття 1234 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Згідно із частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку із хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у статті 225, статті 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Зазначене дає підстави для висновку, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19 (провадження № 61-8132св20).
У справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17 (провадження № 61-20649св19) вказано, що хоча висновок експертизи у такій справі є одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення факту того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19 (провадження № 61-7260св22).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, у межах кримінального провадження № 12020070040000121 від 17 січня 2020 року на підставі постанови дізнавача були призначені комісійні комплексні судово-психіатричні посмертні експертизи з метою визначення психічного стану ОСОБА_3 в момент складення заповіту (09 вересня 2019 року) та укладення шлюбу (27 вересня 2019 року).
У висновку судово-психіатричного експерта від 24 грудня 2020 року № 581, складеного експертами КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» зазначено, що ОСОБА_3 станом на 09 вересня 2019 року та 29 вересня 2019 року страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді психічних та поведінкових розладів, амнестичний синдром з проявами Корсаковського психозу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг правильно сприймати обставини 09 вересня 2019 року, 29 вересня 2019 року та запам'ятовувати їх.
Оскільки у експертному висновку від 24 грудня 2020 року № 581 було зазначено помилкову дату укладення (реєстрації) шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - 29 вересня 2019 року, замість правильної - 27 вересня 2019 року, тому дізнавачем Мукачівського РУП ГУНП у Закарпатській області було уточнено дату реєстрації шлюбу, а експертами КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» проведено експертне дослідження за результатами якого у висновку від 10 грудня 2021 року № 680 зазначено, що ОСОБА_3 станом на 09 вересня 2019 року та 27 вересня 2019 року страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді психічних та поведінкових розладів, амнестичний синдром з проявами Корсаковського психозу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг правильно сприймати обставини 09 вересня 2019 року, 27 вересня 2019 року та запам'ятовувати їх.
У пункті 105 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 477/2330/18 від 14 грудня 2022 року зазначено, що процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту та шлюбу недійсними, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час посвідчення заповіту (09 вересня 2019 року) та укладення шлюбу (27 вересня 2019 року) ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак його волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як уже зазначалося, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18),від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).
Подібний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надавши належну правову оцінку вищевказаним висновкам судової експертизи, урахувавши чіткість, конкретність та категоричність наданих у них відповідях на поставлені питання щодо психічного стану ОСОБА_3 на час складання заповіту та укладення шлюбу, їх узгодженість з іншими наявними у матеріалах справи доказами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для висновку щодо недійсності оспорюваного заповіту від 09 вересня 2019 року та шлюбу, укладеного ним 27 вересня 2019 року на підставі статті 225 ЦК України у зв'язку із абсолютною неспроможністю ОСОБА_3 в момент їх вчинення усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_3 з урахуванням захворювань, на які він страждав на момент вчинення заповіту та укладення шлюбу за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій, вчинків, усвідомлювати їх і керувати ними, що підтверджується належними і допустимими доказами.
Посилання касаційної скарги на те, що експертами не досліджувався стан психічного захворюванняпомерлогопротягом певного часу, є безпідставним, оскільки для статті 225 ЦК України треба встановити абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
При цьому, апеляційний суд урахував, що у записах медичних карток ОСОБА_3 вказано про те, що він з 2014 року перебував на обліку в нарколога через зловживання алкоголем і, як наслідок, отримав важке захворювання печінки (цироз), що могло вплинути на його психічний стан.
Колегія суддів враховує, що фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Т. Ю., зводяться до того, що зазначені вище висновки судово-психіатричних посмертних експертиз є необґрунтованими.
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина друга статті 113 ЦПК України).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку із чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див.: постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див.: постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/19).
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 зауважено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що результати проведених у кримінальному провадженні посмертних судово-психіатричних експертиз повністю узгоджуються з іншими дослідженими судами доказамита можуть бути використані як докази у цивільній справі, оскільки стосуються предмета доказування. Висновки судових експертиз містять чіткі відповіді на всі питання, поставлені перед експертами, які входять до компетенції судово-психіатричного експерта та узгоджуються із дослідницькою частиною. За результатами проведення судово-психіатричних експертиз висновок щодо психічного стану ОСОБА_3 у період складання оспорюваного заповіту та укладення шлюбу є категоричними та не викликають обґрунтованих сумнівів.
За таких обставин, Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги відповідачки на те, що судами попередніх інстанцій було безпідставно відмовлено у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Більш того, зазначене, з урахуванням наведених вище норм права, не є перешкодою доступу до правосуддя. Право на захист відповідачка реалізувала при розгляді справи по суті.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.
Посилання заявника у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) та постановах Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21), від 06 квітня 2022 року у справі № 204/1064/16-ц (провадження № 61-21834св19), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), від 03 квітня 2019 року у справі № 362/3878/16-ц (провадження № 61-45756св18), від 20 грудня 2023 року у справі № 172/313/21 (провадження № 61-8574св23), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Інші, наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Т. Ю., не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гринихою Тетяною Юріївною, залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк