01 квітня 2026 року Справа № 915/2150/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представників сторін: не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства “Миколаївобленерго»,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
про: визнання права власності за набувальною давністю, -
Акціонерне товариство “Миколаївобленерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №01/01-22-6140 від 22.12.2025 (вх.№18706/25 від 23.12.2025) до Миколаївської міської ради в електронному вигляді, в якій просить суд визнати за собою право власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції ЗТП 10/0,4 кВ №341119, літ “А» загальною площею - 44,6 кв.м., яка розташована по вул.Ковальській ріг вул.Садова у м.Миколаєві Миколаївської області.
Ухвалою суду від 29.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.02.2026.
Відповідач у відзиві вказує, що згідно службової записки Управління комунального майна Миколаївської міської ради №729/10.01-08/26-2 від 06.01.2026 будівля ЗТП 10/0,4 кВ №341119, літ “А» загальною площею - 44,6 кв.м., яка розташована по вул.Ковальській ріг вул.Садова у м.Миколаєві Миколаївської області, не обліковується серед об'єктів, які належать до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади, та серед комунальних підприємств Миколаївської міської ради відсутнє таке, яке може надавати послуги з енергопостачання, а тому обслуговування таких об'єктів наразі є неможливим.
Ухвалою суду від 12.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2026.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у письмових заявах просили суд розглянути справу за відсутності їх представників.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 26.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив сторони, що вступна та резолютивна частини рішення будуть проголошені 01.04.2026.
Вступна та резолютивна частини рішення підписані судом 01.04.2026 без її проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Позивач зазначає, що Акціонерне товариство “Миколаївобленерго» у розумінні Закону України “Про ринок електричної енергії» є оператором системи розподілу, тобто юридичною особою, відповідальною за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності. У відповідності до п.82 ч.1 ст.1 Закону України “Про ринок електричної енергії» система розподілу електричної енергії - система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для розподілу електроенергії.
Відповідно до Відомості-розшифрування про прийом на баланс за 1995 рік, ДП “Миколаївоблагропроект» на підставі наказу №40 від 09.11.1995 передало на баланс позивачу ЗТП №1119 (вул.Садова, 50) та енергетичне обладнання.
Згідно відомостей з ЄДРПОУ Дочірнє підприємство “Миколаївоблагропроект» ВАТ “Проектно-вишукувальний інститут “Миколаївагропроект», ЄДРПОУ 32508078 “в стані припинення, дата запису: 11.12.2012; Номер запису: 15221120007005977; підстава: рішення щодо реорганізації».
Наказом товариства №102ос від 03.04.2024 “Про уніфікацію диспетчерських найменувань енергетичних об'єктів» було вирішено внести зміни в диспетчерське найменування енергетичних об'єктів товариства.
На підставі вказаного Наказу ЗТП 10/0,4 кВ №1119 присвоєно нове диспетчерське найменування ЗТП 10/0,4 кВ №341119.
Позивач вважає, що з 1995 року закрита трансформаторна підстанція ЗТП 10/0,4 кВ №1119 (нова назва ЗТП №341119), інвентарний №32980, яка знаходиться по вул.Ковальській (стара назва вул.Кузнецька) у м.Миколаєві Миколаївської області, перебуває на балансі у позивача.
При цьому, позивач зауважує, що ЗТП 10/0,4 кВ №341119 є енергооб'єктом, що використовується Акціонерним товариством “Миколаївобленерго» при здійсненні господарської діяльності, а саме для прийому електричної енергії, перетворення у відповідну напругу та розподілу по споживачам в межах закріпленої території Миколаївської області. Так, від ЗТП 10/0,4 кВ №341119 отримують електроенергію юридичні та побутові споживачі, що підтверджується довідкою Миколаївського РЕМ від 12.12.2025 за вих.№12.04./02-06/11054.
Для обслуговування позивачем складено 10.03.2010 технічний паспорт на будівлю ЗТП 10/0,4 кВ №341119, в якому зазначено технічні характеристики будівлі.
Для обслуговування ЗТП 10/0,4 кВ №341119 позивачем 03.03.2012 складено паспорт технічного стану будівлі (споруди). Також на ЗТП 10/0,4 кВ №341119 позивачем складено паспорт на заземлюючий пристрій від 09.09.2011, в якому зазначені перевірки електричного з'єднання електрообладнання з заземлюючим пристроєм.
Обслуговування та проведення з боку позивача ремонтно-відновлювальних робіт на спірному об'єкті підтверджується актами приймання виконаних робіт №10161 від 30.11.2022, №9810 від 12.07.2016, №9817 від 12.07.2016, №9811 від 12.07.2016, №9813 від 12.07.2016, листками огляду (перевірки) ТП напругою 6 -10/0,38 кВ від 17.10.2022, 13.05.2022, 18.04.2024, протоколом №149 вимірювання опору розтікання на основних заземлювачах і заземлених магістралей і устаткування від 26.09.2014, протоколом №148 випробування електрообладнання ТП, РП, ПС від 11.07.2016, Актом перевірки стану заземлюючими пристроями від 11.07.2016, протоколом №282 від 03.11.2014 випробування силового трансформатора.
На замовлення позивача 29.04.2024 ТОВ “Одеське БТІ» виготовив технічний паспорт на ЗТП 10/0,4 кВ №341119 (інвентаризаційна справа №293/24/54), який позначено: літ.“А» загальною площею - 44,6 кв.м.
Нерухоме майно ЗТП 10/0,4 кВ №341119 внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 29.04.2024, що підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
11.09.2008 між Миколаївською міською радою та позивачем укладено Договір оренди землі №5941 для обслуговування ЗТП 10/0,4 кВ №1119, яка розташована по вул.Скороходова (нова назва вул.Ковальська) ріг вул.Садова у м.Миколаєві.
03.01.2020 між Миколаївською міською радою та позивачем укладено Договір про зміни №09-20 до Договору оренди землі №5941 для обслуговування ЗТП 10/0,4 кВ №1119, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів про зміни договорів оренди землі вчинено запис від 03.01.2020 за №09-20.
На думку позивача, первинним власником ЗТП 10/0,4 кВ №341119 було Дочірнє підприємство “Миколаївоблагропроект» ВАТ “Проектно-вишукувальний інститут “Миколаївагропроект», ЄДРПОУ 32508078, яке “в стані припинення, дата запису: 11.12.2012, Номер запису: 15221120007005977, підстава: рішення щодо реорганізації».
Документів будівництва, передачі на баланс ЗТП 10/0,4 кВ №341119 в архівах товариства - не знайдено.
Позивач стверджує, що з 1995 року єдиним користувачем та володільцем ЗТП 10/0,4 кВ №341119 та встановленого у ньому енергетичного обладнання є позивач, до мереж якого приєднано вищевказане електротехнічне обладнання, який несе відповідальність за технічний стан та технічне обслуговування об'єктів електроенергетики. Позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє зазначеним нерухомим майном, починаючи з 1995 року по теперішній час, тобто протягом 30 років, що в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання за АТ “Миколаївобленерго» права власності на ЗТП 10/0,4 кВ №341119 за набувальною давністю в порядку ст.344 ЦК України.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо набуття права власності на будівлю ЗТП 10/0,4 кВ №341119 за набувальною давністю.
За приписами ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст.2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз.2 ч.3 ст.344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За приписами ч.1 ст.344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що аналізуючи поняття “добросовісність володіння» як ознаку набувальної давності за ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Враховуючи вищезазначене, дослідженню судом підлягають наступні обставини: чи може спірне майно бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.
За наявними в матеріалах даної справи доказами судом встановлено наступні обставини:
- будівля ЗТП 10/0,4 кВ №341119 не належить до категорій майна, вилученого із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння є законним та може бути об'єктом набувальної давності;
- позивач добросовісно заволодів нерухомим майном з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отримані електричної енергії. Добросовісний характер володіння підтверджується тим, що позивач не був обізнаний на час заволодіння майном, що воно належить не йому та правомірно вважав, що мав набути це майно під час корпоратизації у складі майна цілісного майнового комплексу “Миколаївобленерго», а тому законно вважає його своїм;
- позивач відкрито володіє спірним нерухомим майном, що підтверджується: визначенням балансової належності у договорах, які укладено між позивачем та непобутовими та побутовими споживачами електричної енергії, що живляться від ЗТП 10/0,4 кВ, перелік яких додано до позовної заяви;
- позивач безперервно володіє спірним нерухомим майном починаючи з 1995 року по теперішній час, тобто протягом 30 років, а також здійснює його ремонт та обслуговування, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, паспортом енергооб'єкта, листками огляду.
Позивач також несе витрати на утримання спірного майна та отримує доходи від використання цього майна у власній господарській діяльності:
- відповідачем не спростовано відсутності осіб, які претендують на спірне нерухоме майно; право власності на будівлю ЗТП 10/0,4 кВ №341119 за жодною особою не зареєстровано;
- згідно листів Фонду державного майна України від 10.12.2025 №10-951-12-02-2384 та Миколаївської міської ради від 14.11.2025 №29862/02.02.01-40/10/14/25 будівля ЗТП 10/0,4 кВ №341119 у останніх не обліковується;
- у позивача відсутній титул (підстава) для володіння майном та набуття права власності, оскільки ним не укладалось з жодною особою правочинів (договорів купівлі-продажу, оренди тощо), які б регулювали форму речових прав позивача стосовно спірного майна.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу приписів п.4 ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано та не заперечно, наявність всіх підстав, встановлених вимогами чинного законодавства, для набуття АТ “Миколаївобленерго» права власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції ЗТП 10/0,4 кВ №341119, літ.“А» загальною площею - 44,6 кв.м., яка розташована по вул.Ковальській ріг вул.Садова у м.Миколаєві Миколаївської області.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, останнім не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати за Акціонерним товариством “Миколаївобленерго» (54017, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Громадянська, буд.40, код ЄДРПОУ 23399393) право власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції ЗТП 10/0,4 кВ №341119, літ “А» загальною площею - 44,6 кв.м., яка розташована по вул.Ковальській ріг вул.Садова у м.Миколаєві Миколаївської області.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 22.04.2026.
Суддя М.В.Мавродієва