номер провадження справи 27/14/26
23.04.2026 Справа № 908/352/26
м. Запоріжжя Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Комунального підприємства “Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Соборна, 2, селище Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200, ідентифікаційний номер юридичної особи 01998880)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (вул. Каховська, 11 А, каб. № 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 40308189)
про стягнення 17 611 грн 41 коп.
без виклику сторін
Комунальне підприємство “Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» 13 104 грн 00 коп. заборгованості за договором про закупівлю № 499 від 24.05.2024 та 4 507 грн 41 коп. пені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/352/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/352/26, присвоєно номер провадження 27/14/26. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.02.2026 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 19.03.2026.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 23.02.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 23.04.2026.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
24.05.2024 між Комунальним підприємством “Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (Замовник) та Товариством з обмеженої відповідальністю «Інкам Фінанс» (Постачальник) укладено договір про закупівлю № 499 (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору у порядку та на умовах визначених цим Договором Постачальник зобов'язується поставити та передати Покупцю у власність, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити за поставлений товар Бензин А-95 (Євро 5) в талонах, Дизельне паливо (Євро 5) в талонах та Бензин А-92 (Євро 5) в талонах (Код за ЕЗС ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти), який зазначений у Специфікації (Додаток 1 до цього Договору, що є невід'ємною частиною даного Договору), (далі-Товар) в обумовлений цим Договором термін (строк).
Згідно п. 2.2 Договору загальна вартість Договору складається з вартості всіх партій Товару, поставлених Покупцю за цим Договором. Ціна Договору визначається до Специфікаціх Товару (Додаток № 1 до Договору) та становить 228 800,00 грн у тому числі ПДВ 38133,33 грн.
Відповідно о п. 3.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем видаткової накладної на постачання товару.
Розрахунок за Товар проводиться у безготівковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів на банківський рахунок Постачальника у національній валюті України. Покупець оплачує товар, поставлений Постачальником, на підставі видаткової накладної, яка надана Постачальником (п. 3.3 Договору).
Згідно п. 3.4 Договору датою здійснення розрахунку вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 5.1 Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів - 31.12.2024.
Місце (передачі) поставки товарів: 68200, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сарата, вул. Соборна, 2 (п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
Згідно п. 5.5 Договору після підписання сторонами видаткової накладної асортимент, ціни та кількість отриманої партії товару не можу бути змінено.
Зобов'язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі Товару у власність Покупця на місці поставки та підписання відповідних документів (актів та накладних) (п. 5.6 Договору).
Відповідно до п. 5.9 Договору приймання товару по якості, комплектності і кількості здійснюється уповноваженими представниками обох сторін. Покупець має право залучити для участі в прийманні товару по комплектності представників незацікавленої особи.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 р., а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 10.1 Договору).
Відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договору) найменування товару: бензин А-95 (Євро 5), талон на суму 85666,67 грн; бензин А-92 (Євро 5), талон на суму 21000,00 грн; дизельне паливо (Євро 5), талон на суму 84000,00 грн (з ПДВ), ПДВ 38 133,33 грн.
На виконання умов Договору Комунальним підприємством «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області було здійснено повну передоплату за товар, що підтверджується видатковою накладною № 0010/0000916 від 24.05.2024, згідно якої Покупцем було проведено оплату на суму 228 800 грн 00 коп. за паливно-мастильні матеріали.
Так, позивачем було придбано товар: Бензин А-95 (Євро 5) на суму 102800,00 грн (з ПДВ);
• Бензин А-92 (Євро 5) на суму 25200,00 грн (з ПДВ);
• Дизельне паливо (Євро 5) на суму 100 800,00 грн (з ПДВ).
Всього на загальну суму з ПДВ 228 800 грн 00 коп.
Постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» - передав Покупцю скретч-карти (довірчі документи) на отримання пально-мастильних матеріалів.
Всупереч умовам укладеного Договору та прийнятим на себе зобов'язанням, Постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНСЦ» не забезпечує фактичну поставку (відпуск) оплаченого Покупцем товару.
Представники Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області неодноразово зверталися до АЗС, яка розташована на відстані 10 км. від смт. Сарата, вул. Соборна, 2 для отримання оплаченого товару, проте кожен раз отримував відмову від працівників АЗС через відсутність Товару.
Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідно до Акту № 1 про відмову у відпуску палива від 03.01.2025, місце складання: АЗС «АВІАС», розташована поруч автодороги М15 Одеса-Рені, ОР8 координати: 46.02761, 29.68519, біля селища Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеської області, складеного працівниками Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 03.01.2025 о 10 год 20 хв під час відвідування заправної станції бренду «Авіас», що розташована поруч автодороги МІ 5 Одеса-Рені, ОР8 координати: 46.02761, 29.68519, біля селища Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеської області відсутній бензин, газ та дизельне паливо. Заправна станція не працює, операторська зачинена, працівники відсутні. Зазначене підтверджується відсутністю інформації щодо наявності пального на стелі заправної станції, оскільки стела не працювала взагалі, підсвітка вимкнена.
Слід зазначити, що до позовної заяви надано Акт № 1, відповідно до якого ОСОБА_1 - програміст системний, ОСОБА_2 - головний бухгалтер, ОСОБА_3 - інженер з організації експлуатації та ремонту склали цей акт про те, що 04.04.2025 року о 10 год 20 хв під час відвідування заправної станції бренду «Авіас», що розташована поруч автодороги МІ 5 Одеса-Рені, СР8 координати: 46.02761, 29.68519, біля селища Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеської області відсутній бензин, газ та дизельне паливо. Заправна станція не працює, операторська зачинена, працівники відсутні. Зазначене підтверджується відсутністю інформації щодо наявності пального на стелі заправної станції, оскільки стела не працювала взагалі, підсвітка вимкнена.
Також, у позовній заяві позивач посилався на Акт № 2 про відмову у відпуску палива від 16.01.2025, місце складання: АЗС «АВІАС», розташована поруч автодороги М15 Одеса-Рені, ОР8 координати: 46.02761, 29.68519, біля селища Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеської області, складеного працівниками Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 30.05.2025 о 15 год 00 хв під час відвідування заправної станції бренду «Авіас», що розташована поруч автодороги М15 Одеса-Рені, СРЗ координати: 46.02761, 29.68519, біля селища Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеської області відсутній бензин, газ та дизельне паливо. Заправна станція не працює, операторська зачинена, працівники відсутні. Зазначене підтверджується відсутністю інформації щодо наявності пального на стелі заправної станції, оскільки стела не працювала взагалі, підсвітка вимкнена.
Позивач зазначив, що сума невиконаних відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 499 від 24.05.2024 складає 13 104 грн 00 коп. за 260 літрів бензину А-92.
Отже, всупереч умовам укладеного Договору та прийнятим на себе зобов'язанням, Постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» не забезпечує фактичну поставку (відпуск) оплаченого Покупцем товару.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 499 від 24.05.2024, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 13 104 грн 00 коп. основного боргу, 4 507 грн 41 коп. пені.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором про закупівлю № 499 від 24.05.2024.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статті 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 667 Цивільного кодексу України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п. 9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п. 3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Отже, відпускання пального здійснюється за фактом пред'явлення віртуальної паливної карти - віртуального особливого рахунку Покупця, за видами палива, на якому обліковується передплачений обсяг пального у літрах, що надає право отримати пальне за допомогою Терміналу або Мобільного додатку, на АЗС Продавця, що зазначені на Вебсайті.
Пальне обліковується на Паливній віртуальній картці в літрах. Паливна картка не є платіжним засобом.
Тобто, віртуальна картка є достатнім підтвердженням факту укладання договору купівлі-продажу пального і дає право позивачеві на його отримання, а відповідача зобов'язує відпустити пальне. Останній має право на заміну талонів, але ця заміна не повинна позбавляти споживача права власності та не повинна призводити іншу сторону до безпідставного збагачення за рахунок споживачів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором у повному обсязі не виконані.
Так, відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товару, а саме залишились не наданими відповідачем довірчі документи (скретч-карти) на загальну суму 13 104 грн 00 коп. (сканкопії довірчих документів - скретч-карток містяться в матеріалах справи).
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, вимоги в частині стягнення 13 104 грн 00 коп. заборгованості за непоставлений товар обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 507 грн 41 коп. пені за період з 01.01.2025 по 09.02.2026 (405 днів).
Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором. У разі затримки поставик товару (недопоставки товару) Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на момент сплати за кожен день такої затримки.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
У ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 216 ГК України (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України, в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024).
Статтею 230 ГК України (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.10 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024), платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За змістом статті 253 ЦК України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.
Суд перевіривши розрахунок пені, наданого позивачем, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», зазначає, що початок нарахування пені позивачем визначено з 01.01.2025.
Позивач у позовній заяві не обґрунтував період початку строку прострочення за договором.
Слід зазначити, що Акти №№ 1, 2 про відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкам Фінанс» у відпуску палива, не містять вимоги про повернення коштів та не є належним та допустимим доказом пред'явлення до відповідача вимоги про поставку товару або повернення коштів.
З метою врегулювання ситуації 29.01.2025 позивачем за № 103 надіслано на електронну адресу відповідача, зазначеній у договорі про закупівлю № 499 від 24.05.2024 претензію з вимогою відшкодувати вартість невикористаних талонів добровільно.
06.01.2026 за № 08 позивач повторно направив відповідачу претензію про сплату вартості невикористаних талонів бензину А-92 в кількості 260 літрів.
Претензії позивача залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, враховуючи положення ст. 530 ЦК України та те, що першу вимогу-претензію за № 103 від 29.01.2025 відповідач отримав на електронну пошту - 29.01.2025 о 09:24 год., отже у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, відповідач повинен був повернути сплачені кошти в розмірі 13 104 грн 00 коп., тобто до 05.02.2025 включно, тому суд дійшов висновку, що розрахунок пені необхідно здійснювати з 06.02.2025.
Позивачем нараховується пеня по 09.02.2026.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України(в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про закупівлю № 2210-16/24 від 22.03.2024), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За розрахунком суду, здійсненого за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення пені за період з 06.02.2025 по 06.08.2025 (182 дні) включно на суму 2 004 грн 73 коп.
У задоволенні решти вимоги щодо стягнення 2 502 грн 68 коп. пені суд відмовляє позивачу у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, щодо часткового задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Комунального підприємства “Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (вул. Каховська, 11 А, каб. № 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 40308189) на користь Комунального підприємства “Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Соборна, 2, селище Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200, ідентифікаційний номер юридичної особи 01998880) 13 104 (тринадцять тисяч сто чотири) грн 00 коп. заборгованості, 2 004 (дві тисячі чотири) грн. 73 коп. пені, 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 07 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 23.04.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.