ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 41/49421.01.11
За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
ДоКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва
Простягнення 600 999, 18 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Півень Д.О. -дов. № Д07/2010/03/02-1 від 02.03.2010 року;
від відповідача: не з'явився;
Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва про стягнення 431 740, 07 грн. основного боргу, 9 162, 81 грн. штрафу, 14 674, 64 грн. пені, 119 534, 53 грн. інфляційних втрат та 25 887, 13 грн. 3 % річних.
Крім того позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання вимог договору № 1421305 від 01.05.2006 року позивач поставив відповідачу теплову енергію, проте відповідач зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену енергію в повному обсязі не виконав.
Ухвалою від 03.11.2010 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 22.11.2010 року.
В судовому засіданні 22.11.2010 року представники позивача подали документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі та надали усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 22.11.2010 року не з'явився, однак подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд розглянув та задовольнив.
Крім того, в судовому засіданні 22.11.2010 року представники позивача подали клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/494, яке судом розглянуто та задоволено.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, суд ухвалою суду від 22.11.2010 року розгляд справи відкладено на 21.01.2011 року.
В судовому засіданні 21.01.2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги, відповідно до яких просив суд позов задовольнити та надав додаткові документи на виконання вимог ухвали суду.
Представник відповідача в судове засідання 21.01.2011 року не з'явився, однак через канцелярію суду надав відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних визнав, а в частині стягнення пені та штрафу заперечував.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 21.01.2011р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
01.05.2006 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (далі -постачальник, позивач) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва було укладено договір № 1421305 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).
Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4, 2.3.1, 2.3.5 позивач зобов'язувався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із «Споживачем»(додатки 3, 4) для потреб опалення -в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання -протягом року згідно із заявленими «Споживачем»величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.
Щомісячно оформляти для споживача:
- величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком «Споживача»за розрахунковий період (місяць);
- платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;
- акт звірки взаєморозрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою;
- корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого «Споживачем»акта за підписом повноваженого представника «Постачальника»).
Сповіщати «Споживача» в 5- денний термін про зміну тарифів на: теплову енергію, технічне обслуговування.
Відповідач в свою чергу, зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку № 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2; забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію, своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок «Постачальника»за теплову енергію, спожиту орендарями.
Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2 до Договору, в п.п., 4, 8, 9, 10 цього додатку передбачено, що дата зняття «Споживачем»показників будинкових приладів обліку по 25 число поточного місяця.
У разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії розрахунковому періоді визначається:
- на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія:
- на гаряче водопостачання -як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.
Споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ № 4 оформлену «Постачальником»платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник «Постачальнику»протягом двох днів з моменту їх одержання.
Споживач щомісячно:
- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;
- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок «Постачальника» згідно з його розрахунком.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на суму 921 591, 92 грн., проте, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково на суму 489 851, 85 грн. у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 431 740, 07 грн., що підтверджується обліковими картками за спірний період, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи та розрахунком позивача.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 431 740, 07 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Керуючись частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, позивач, нарахував та просить стягнути з відповідача 7 % штрафу від вартості невиконаного зобов'язання в розмірі 9 162, 81 грн. та пеню в розмірі 14 674, 64 грн., обґрунтовуючи це тим, що він в розумінні ст. 22 ГК України є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 9 162, 81 грн. штрафу та 14 674, 64 грн. пені, не підлягають задоволенню з наступник підстав.
Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.
Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Однак доказів того, що Кабінет Міністрів України визначив позивача як суб'єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.
Правова позиція про неможливість застосування пені та штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України в даних правовідносинах також підтверджується Постановою Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 42/562.
Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 119 534, 53 грн. та 3 % річних в розмірі 25 887, 13 грн.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з останнього, на думку господарського суду на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають до стягнення 3 % річних в розмірі 25 887, 13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 119 534, 53 грн. за весь час прострочення відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552, на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 431 740 (чотириста тридцять одна тисяча сімсот сорок) грн. 07 коп. основного боргу, 119 534 (сто дев'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 53 коп. інфляційних втрат, 25 887 (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 13 коп. 3 % річних, 5771 (п'ять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 62 коп. державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом (стаття 85 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяО.М. Спичак
Дата підписання рішення
31.12.2011 р.