ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 квітня 2026 року Справа № 906/1552/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.01.2026, ухвалене суддею Тимошенком О.М. (повний текст рішення складено 30.01.2026)
у справі № 906/1552/25
за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок-Спецодяг Групп"
про стягнення 252 918, 03 грн
Короткий зміст рішення суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.01.2026 позов задоволено частково; cтягнуто ТзОВ "Крок-Спецодяг Групп" на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій 75 085, 04 грн неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, 46 104, 85 грн штрафу за прострочення понад 10 календарних днів та 1 817, 85 грн судового збору; відмовлено в позові в частині вимоги про стягнення 131 728, 14 грн штрафу за відмову від виконання зобов'язань.
Останнє обгрунтовано тим, що оскільки відповідач порушив зобов'язання, вимога про стягнення пені та 7% штрафу є правомірною та підтвердженою, а тому підлягає до задоволення. Також суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення штрафу за відмову від зобов'язання не узгоджується з положеннями чинного законодавства, а відтак не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 131 728, 14 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Управління в повному обсязі, стягнувши з ТзОВ "Крок-Спецодяг Групп" на користь Управління штраф у розмірі 131 728,14 грн за односторонню відмову від виконання зобов'язань щодо поставки за Договором № 157 від 11.06.2024, а також здійснити перерозподіл судових витрат відповідно до задоволених вимог.
Апеляційну скаргу сформовано у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 19.02.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.01.2026 у справі № 906/1552/25.
Поряд з наведеним, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову у справі № 906/1552/25 менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
У апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі 131 728,14 грн ухвалене із порушенням норм матеріального права та процесуального права, а також без повного з'ясування обставин справи.
Скаржник ствреджує, що відповідач порушив істотні умови укладеного між сторонами договору, не здійснивши поставку товару у встановлений строк, що свідчить про фактичну відмову або неможливість виконання зобов'язання, яка відповідно до умов договору є підставою для застосування штрафу у розмірі 20% вартості непоставленого товару.
Наголошено, що суд безпідставно розмежував поняття "відмова від зобов'язання" та "невиконання зобов'язання", не врахувавши, що тривала бездіяльність відповідача та повна відсутність поставки за своєю суттю прирівнюється до відмови від виконання зобов'язання.
Крім того, скаржник вважає, що судом не враховано положення статей 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та принцип свободи договору, а також помилково зроблено висновок про неможливість стягнення штрафу за пунктом 8.4 договору у зв'язку з розірванням договору. На думку апелянта, розірвання договору не позбавляє кредитора права на застосування передбачених договором санкцій за його невиконання.
Також зазначено, що посилання відповідача на обставини, які ускладнили виконання зобов'язання, не підтверджують наявності обставин непереборної сили, а тому не звільняють його від відповідальності. Окрім цього, апелянт вважає безпідставним висновок суду щодо недопустимості одночасного стягнення різних видів штрафних санкцій, оскільки вони передбачені за різні види порушень.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами:
Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2024 року між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України (Позивач, Управління, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крок-Спецодяг Групп" (Відповідач, Товариство, Постачальник) укладено договір від № 157 про закупівлю кобур до сокири пожежної (далі-Товар) у кількості 1041 шт. на загальну суму 658 640,70.
Відповідно до п. 3.2 Договору визначено, що товар має бути поставлений Замовнику до 30.06.2025, однак станом на вказану дату поставка товару не відбулася, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання понад десять днів, пунктом 7.3 Договору передбачено право позивача на одностороннє розірвання договору, яким він і скористався, направивши 23.10.2025 відповідачу лист "Про розірвання договору № 157 від 11.06.2024", яким повідомлено про розірвання Договору з 22.10.2025 на підставі зазначеного пункту та статей 610, 611, 651 Цивільного кодексу України.
Пунктом 8.2 Договору передбачено: за порушення строків виконання зобов'язань, постачальник сплачує на користь замовника неустойку у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 10 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.
Водночас пунктом 8.4 Договору передбачено: у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань за цим договором (та/або) не можливістю їх виконання, постачальник зобов'язався сплатити замовнику штраф у розмірі 20% вартості непоставленого товару.
З огляду на невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 75 085,04 грн неустойки за період з 01.07.2025 по 22.10.2025, 46 104,85 грн штрафу за прострочення понад 10 календарних днів та 131 728,14 грн штрафу за відмову постачальника від виконання зобов'язань.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Абзацом другим частини 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо у відповідних актах прямо передбачено обов'язковість таких положень або якщо така обов'язковість випливає із їх змісту чи суті правовідносин.
За змістом ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець, у свою чергу, приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати належного виконання такого обов'язку.
Крім того, згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк (термін).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо доводів апелянта про неправомірність відмови у стягненні штрафу у розмірі 131 728,14 грн, останні відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, її доводи зводяться до ототожнення апелянтом понять "невиконання зобов'язання", "неможливість виконання зобов'язання" та "відмова від зобов'язання", а також до твердження про можливість кваліфікації тривалої бездіяльності відповідача як фактичної відмови від виконання договору.
Варто зауважити, що цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України. Така відповідальність спрямована задля забезпечення правопорядку у сфері цивільно- та господарсько-правових відносин.
Зі змісту ст.610 Цивільного кодексу України випливає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тому, невиконання відповідачем узятих на себе зобов'язань по поставці товару є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст.611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.
Керуючись положеннями статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України: У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як встановлено судами, Пунктом 8.4 укладеного між сторонами договору передбачено, що у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань за цим договором та/або неможливості їх виконання постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% вартості непоставленого товару.
З огляду на вищевикладене,суд апеляційної інстанції зауважує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України штраф є видом неустойки, що застосовується у разі порушення зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України та частиною 1 статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання сторона має право відмовитися від нього у випадках, встановлених договором або законом, що є самостійним способом припинення зобов'язання.
Водночас відповідно до частини 3 статті 612 ЦК України та частини 2 статті 220 ГК України, у разі втрати інтересу до виконання внаслідок прострочення кредитор має право відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що "відмова від зобов'язання" та "невиконання зобов'язання" є різними за змістом правовими категоріями, які мають відмінні підстави виникнення та різні правові наслідки.
Відмова від зобов'язання є формою реалізації суб'єктивного права сторони на одностороннє припинення або зміну зобов'язання у випадках, прямо передбачених договором або законом, і передбачає вчинення відповідної активної дії.
Натомість невиконання зобов'язання є правопорушенням, що полягає у невчиненні боржником дій, які він зобов'язаний був вчинити, і тягне за собою застосування заходів відповідальності, передбачених договором або законом, але саме по собі не свідчить про реалізацію права на відмову від зобов'язання.
Посилання апелянта на те, що тривала бездіяльність відповідача має розцінюватися як конклюдентна відмова від виконання зобов'язання, суд вважає безпідставним, оскільки саме по собі невиконання зобов'язання, незалежно від його тривалості, не може ототожнюватись з відмовою від нього, чи то транформуватись таким чином, як на це вказує апелянт.
Правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що застосування штрафу, передбаченого саме за "відмову від зобов'язання", можливе виключно за наявності встановленого факту такої відмови, який у цій справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідає розподілу обов'язку доказування.
Говорячи саме про "неможливість виконання зобов'язання", що є другою підставою для застосування санкції, яка визначена у пункті 8.4 договору, варто зазначити, що під цим необхідно вважати об'єктивні обставини, незалежні від волі сторін, які унеможливлюють виконання договірних обов'язків. Ця правова категорія тісно пов'язана з форс-мажорними обставинами, однак має свої особливості та відмінності.
Наведене у відзиві відповідача посилання на обставини, які ускладнили виконання договору (повітряні тривоги, фінансові труднощі тощо), саме по собі не є належним доказом факту неможливості виконання зобов'язання, що має наслідком застосування спеціальної договірної санкції. Тому зазначені обставини не підтверджують об'єктивної, абсолютної та остаточної неможливості виконання зобов'язання, а лише свідчать про наявність труднощів у його виконанні.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника щодо суперечливості рішення суду першої інстанції в частині одночасного стягнення пені та штрафу за прострочення і відмови у стягненні 20% штрафу.
Як правильно встановлено місцевим судом, нараховані та стягнуті санкції (пеня та штраф за прострочення) пов'язані саме з порушенням строків виконання зобов'язання, тобто з фактом прострочення, який доведений матеріалами справи. Водночас заявлена до стягнення сума 20% штрафу має іншу правову природу та інші підстави застосування - відмову від виконання зобов'язання та/або неможливість виконання, які у цьому випадку не є доведеними.
Отже, відсутність підстав для застосування одного виду відповідальності не впливає на можливість застосування іншого, що виключає будь-яку суперечливість у висновках суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, а також того, що інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи та помилковому тлумачення умов договору, норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносину, що не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу за відмову від виконання зобов'язання, а тому оскаржувана частина рішення підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
?Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
?Згідно зі ст.76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
?Частинами 1-3 ст.13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
? Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
?Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
?Згідно з ч.1 ст. 276 ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
? За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі рішення суду першої інстанції відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
?На підставі вищезазначеного, судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Житомирської області від 30.01.2026 у справі № 906/1552/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.01.2026 у справі № 906/1552/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Справу № 906/1552/25 повернути до Господарського суду Житомирської області
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.