іменем України
14 квітня 2026 року м. Кропивницький
справа № 386/1370/24
провадження № 22-ц/4809/196/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Голованівська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна,на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 серпня 2025 року у складі судді Гута Ю.О.,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на самочинне будівництво.
В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що він має в своєму володінні виробничий будинок з гаражем, який знаходиться по АДРЕСА_1 . Капітальне приміщення виробничого будинку-гаражу розміром 73 кв. м збудовано у 1990 році, підключено всі комунікації, встановлено лічильник електроенергії та планувалося ввести в експлуатацію пізніше. Наразі виникла необхідність привести всі правовстановлюючі документи до ладу. ОСОБА_1 не звертався до Голованіської селищної ради з заявою про надання земельної ділянки для будівництва виробничого будинку з гаражем, користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, тому адреса йому не присвоювалась. 02.02.2015 ОСОБА_1 замовив та виготовив технічний паспорт, провів технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, інвентарна справа на вказаний об'єкт відсутня, але подальша його реєстрація відповідно до норм, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не можлива.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати за ним право власності на виробничий будинок з гаражем, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому.
Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 серпня 2025 року у задоволені позовувідмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.167).
Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності сторін на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що Ульяновським комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_1 25.02.2015 було розроблено технічний паспорт будинку по АДРЕСА_2 . Згідно з відміткою на схематичному плані земельної ділянки замовником не надано акт на введення в дію (а.с.8-14).
Відповідно до Звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж літня кухня-гараж в АДРЕСА_2 , дата проведення 25.03.2025, замовник якого був ОСОБА_1 , термін дії висновку 1 рік з дати затвердження. За результатами проведення технічного обстеження об'єкта, що складається з літньої кухні-гаража, проведеного задля можливості відкриття окремого погосподарського номера, зроблено висновок про те, що це одноповерхова споруда подібної форми загальною площею 130,0 кв. м, що розташована в АДРЕСА_2 , встановлено його відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації (а.с.14-20).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідного державного органу архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об'єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, після здійснення доопрацювання, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Частиною першою статті четвертої ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Пунктами 2, 8, 9, 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз'яснено, що відповідно до ст.376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво. Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
У постанові від 21 жовтня 2020 року по справі №910/2939/19 Верховний Суд виснував, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №2-962/2009 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об'єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Частиною третьою статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об'єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Із зазначених вище норм права слід дійти висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначених частинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.
При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об'єкта. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.
Враховуючи те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності передбачає дотримання певної процедури, з якою закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15.
До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14.
Тобто, позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Також встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції Голованівська селищна рада, як власник земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, заперечувала проти такого будівництва (а.с.56-59).
Суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти,чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з'ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.08.2020 по справі №760/21223/17-ц, від 18.04.2019 по справі №306/2140/17.
Аналіз зазначеного вище дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 27.05.2015 по справі №6-159цс15 та Верховним Судом у постанові від 19.03.2018 по справі №2-4435/2008.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідного державного органу архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об'єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, після здійснення доопрацювання, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності. Відтак, висновок суду першої інстанції щодо передчасності звернення із позовною заявою є правильним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у первісній позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна,залишити без задоволення, а рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 серпня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2026 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді С.М.Єгорова
С.І. Мурашко