Справа № 346/6706/25
Провадження № 22-ц/4808/592/26
Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
22 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,
суддів: Луганської В. М., Томин О. О.,
з участю секретаря Панасюк В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 січня 2026 року, у складі судді Васильковського В. В., у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2025 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 23.10.2020 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №8613348_RESTRUCT про надання споживчого кредиту. Відповідно до умов договору позичальник просив надати споживчий кредит на рефінансування заборгованості в рамках кредитного продукту «Врегулювання кредитної заборгованості» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: загальна сума кредиту: 99 756,33 грн; строк кредиту: 60 місяців; проценти за користування кредитом: 0,001 % річних; комісія за обслуговування кредиту: 2,9 % щомісячно.
Позивач, свої обов'язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. Відповідач умови кредитного договору в повній мірі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, що станом на 26.08.2025 становила 139 876,30 грн, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 68 257,27 грн; заборгованість по процентам - 0,65 грн; заборгованість по комісії - 71 618,38 грн.
Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 139 876,30 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» кредитну заборгованість за Кредитним договором № 8613348_RESTRUCT про надання споживчого кредиту від 23.10.2023, в розмірі 68 257,92 грн та 2 422,40 грн судового збору.
В задоволенні решти позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник АТ «ТАСКОМБАНК» подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
23 жовтня 2020 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» №8613348_RESTRUCT.
Зазначає, що підписанням та поданням заяви-договору, позичальник підтвердив, що він попередньо ознайомлений та у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену ст. 9 Законом України «Про споживче кредитування». Позичальнику була надана інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту, з урахуванням процентної ставки та вартості всіх послуг пов'язаних з одержанням кредиту, укладанням та виконанням кредитного договору.
Відповідно до ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
АТ «ТАСКОМБАНК» надав позичальнику послугу у повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором. Кредитний договір, укладений між банком та позичальником повністю відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності встановленим у статті 3 ЦК України. Умовами кредитного договору сторони встановили, що у рамках цього договору позичальнику надаються банківські та супутні послуги, які сплачуються позичальником відповідно до детального розпису, який міститься в графіку. Так, банком зокрема, але не виключно надаються супутні послуги, за які стягується комісійна винагорода за управління кредитом/комісія за обслуговування кредиту.
Вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливо встановлення комісії. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту передбачена кредитним договором, який підписано сторонами. При цьому, позичальник був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору та погодився з ними.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути витрати зі сплати судового збору
ОСОБА_1 правом на подачу відзиву не скористався.
Представник АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що через невиконання відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка складається з 68 257,27 грн заборгованості по тілу кредиту. Заявлена позивачем до стягнення з відповідача комісія не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі задоволенню не підлягають.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
Судом встановлено, що 23.10.2020 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №8613348_RESTRUCT про надання споживчого кредиту, відповідно до п. 1. розділу 1 «Предмет та умови кредитування» кредитного договору позичальник просив надати споживчий кредит на рефінансування заборгованості в рамках кредитного продукту «Врегулювання кредитної заборгованості» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: п. п. 1.2.1. Загальна сума кредиту: 99 756,33 грн.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та по відсотках підлягають задоволенню.
Щодо стягнення комісії колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 2.3. заяви-договору № 8613348_ RESTRUCT про надання кредиту позичальник погодився з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно згідно Додатку №1 до цієї заяви-договору, що є невід'ємною її частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісії за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюється у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що передбачені в додатку № 1 до цієї заяви-договору.
Детальним розписом складових загальної вартості кредиту та графік платежів, що є Додатком №1 до заяви-договору № 8613348_ RESTRUCT про надання кредиту передбачено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,90 % від суми кредиту, вказаної в п. 1.1 цієї заяви-договору та нараховується щомісячно, в перший банківський день розрахункового періоду.
Отже умовами, укладеного між сторонами договору передбачена сплата позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості (від суми кредиту).
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В укладеному сторонами заяві-договорі про надання кредиту не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які надаються відповідачу, за які АТ «ТАСКОМБАНК» встановлена комісія. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору кредиту. За таких обставин положення договору позики про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,9 % від суми наданої позики є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Викладене відповідає правовим висновкам Верховного Суду у по станові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення комісії задоволенню не підлягають.
Суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що позичальник підписанням кредитного договору та додатку 1, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, підтвердив, що ознайомлений з відомостями в тому числі, про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії в зазначеному розмірі, оскільки у підписаному сторонами кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, за надання яких справляється комісія.
У своїй апеляційній скарзі позивач наводить приклади цих послуг, однак, такий перелік не зазначений безпосередньо у тексті підписаного сторонами договору, тому відсутні підстави для висновку про те, що відповідач був ознайомлений та погодився із такими умовами.
Колегія суддів вважає, що позивач АТ «ТАСКОМБАНК» не зазначав при зверненні до суду та не довів факту надання відповідачу додаткових послуг з обслуговування кредиту, за які може бути стягнута окрема плата (комісія). При цьому, дії банку, пов'язані з веденням кредитної лінії чи касово-розрахунковим обслуговуванням, не можуть розглядатися як «додаткові послуги», оскільки є невід'ємною складовою банківського обслуговування, що здійснюється з ініціативи банку для забезпечення належної якості надання фінансових послуг та їх зворотності.
Банк дійсно може самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, однак лише у випадках, коли це не суперечить чинному законодавству. При цьому, щомісячна комісія за обслуговування кредиту не є процентами за користування кредитними коштами та не може використовуватися як механізм подвійного стягнення плати за кредит.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 січня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: В. М. Луганська
О. О. Томин