Справа №295/5550/26
Категорія 54
2/295/3619/26
про відмову у відкритті провадження
"22" квітня 2026 р.
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Стрілецька О.В.,
вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених прав і інтересів та відшкодування моральної шкоди,
31.03.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила:
- визнати незаконними рішення та дії Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради під час розгляду поданого нею 05.02.2015 клопотання про виділення у власність земельної ділянки площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 );
- стягнути з Департамента містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на свою користь 150000,00 грн моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок порушення законодавства.
Позовна заява мотивована тим, під час розгляду поданого нею 05.02.2015 клопотання про надання дозволу на одержання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 , Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської радиздійснив істотні порушення вимог законодавства під час складання довідки №262/13 від 16.02.2015, чим порушені конституційні права позивача.
Стверджувала, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, адже вона зазнала погіршення стану здоров'я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки, які призвели до погіршення життєвих зв'язків. Розмір завданої моральної шкоди, позивач визначила виходячи із кількості допущених порушень в сумі 150000,00 грн.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За правилами ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
В ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
В п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних із реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а).
Публічно-правовий спір має також особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Разом із цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
До таких правових висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц.
Набуття особами права власності на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність.
Таким чином, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.
При прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
Спір, як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень про надання чи відмову в наданні такого дозволу, є публічно-правовим.
Подібні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17, від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19, в постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 383/1263/21, від 25.03.2024 у справі № 383/27/22.
Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і підлягає обов'язковому врахуванню судами нижчих інстанцій.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просить визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність Департамента містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, які були вчинені при складанні 16.02.2015 довідки №262/13.
З матеріалів, які долучені до позовної заяви, судом встановлено, що 05.02.2015 позивач подала клопотання, адресоване голові міської ради, в якому просила надати дозвіл на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 .
16.02.2015 начальник управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища під час розгляду звернення ОСОБА_1 про виділення їй земельної ділянки площею 0,0100 га до виконкому міської ради направив повідомлення, в якому зазначено, що чинним Генеральним планом м. Житомира не визначена можливість використання земельних ділянок для індивідуального будівництва в межах території багатоповерхової забудови, а земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , знаходиться на території багатоповерхової забудови.
Отже, ОСОБА_1 з приводу змісту наданої довідки і порядку розгляду поданого нею клопотання від 05.02.2015 має заперечення та вважає такі дії незаконними, що є предметом розгляду згідно зі змістом позовної заяви.
Вивчивши зміст позовних вимог, вбачається, що відповідач під час розгляду заяви позивача виконував владні управлінські повноваження у відповідній сфері діяльності, тобто в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а відтак такі вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Крім того, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 заявляла про незаконні, на її думку, дії Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради під час надання довідки при розгляді її клопотання від 05.02.2015, внаслідок чого були порушені її конституційні права й завдана моральна шкода, яку вона також просить стягнути.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а сформулювала правовий висновок про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Отже, позивач оскаржує дії суб'єкта владних повноважень та просить відшкодувати спричинену їй шкоду й звернулась до суду із позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки у власність. За таких обставин, відшкодування моральної шкоди заявлено в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, а тому суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є адміністративно-правовими та справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. На час звернення з позовом між сторонами речові приватноправові відносини не виникли, має місце захист інтересу в отриманні земельної ділянки у власність, який не реалізовано.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 295/5101/21.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 186 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департамента містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених прав та стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів, з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до положень ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно з моменту її складення.
Суддя О.В. Стрілецька