Єдиний унікальний номер 448/252/26
Провадження № 1-кс/448/133/26
про застосування запобіжного заходу
(повний текст)
09.04.2026 року слідчий суддя Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваної ОСОБА_4 та її захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська у режимі відеоконференції клопотання слідчого СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене із прокурором Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваної:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Ятвяги, Мостиського району Львівської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, раніше не судимої, працюючої на посаді головного спеціаліста Служби у справах дітей Мостиської міської ради Львівської області,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.367 КК України,
Слідчий СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження №12026141230000040 від 10.02.2026 року, звернувся до суду із зазначеним клопотанням, покликаючись на те, що СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування відносно ОСОБА_4 по кримінальному провадженні, з правовою кваліфікацією ч.3 ст.367 КК України.
Вказує, що досудовим розслідуванням встановлено, те, що ОСОБА_4 , відповідно до розпорядження міського голови № 148-р(ос) від 29.06.2022 року переведена з посади заступника начальника служби у справах дітей на посаду головного спеціаліста служби у справах дітей міської ради з 01.07.2022 року. У розумінні положень ст.18 КК України та примітки до статті 364 КК України остання є службовою особою органу місцевого самоврядування та наділена організаційно-розпорядчими функціями у сфері соціального захисту дітей. До її службових обов'язків належить здійснення контролю за умовами проживання, утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, відвідування дітей за місцем проживання, складання актів обстеження житлово-побутових умов відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №866 від 29.12.2010 року та №585 від 01.06.2020 року (зі змінами від 09.08.2024), ведення обліку таких дітей відповідно до статей 10-12 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», ініціювання перед органом опіки та піклування питання про відібрання дітей у разі безпосередньої загрози їхньому життю та здоров'ю відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України, взаємодія з органами Національної поліції щодо випадків домашнього насильства відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підготовка матеріалів для розгляду на Комісії з питань захисту прав дитини відповідно до статей 13 та 14 Закону України «Про охорону дитинства» та вжиття заходів щодо соціального захисту дітей і запобігання їх бездоглядності відповідно до статей 13 та 20 Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» та Закону України «Про соціальні послуги». Відповідно до законодавства України, зокрема статей 1, 4, 23 та 23-1 Закону України «Про охорону дитинства», статей 10-12 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», статей 13 та 20 Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», статті 170 Сімейного кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України № 866 від 29.12.2010 року та №585 від 01.06.2020 року, якою затверджено Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку здійснення соціального супроводу сімей та дітей у складних життєвих обставинах (наказ Мінсоцполітики № 248 від 29.03.2022 року), на ОСОБА_4 покладався прямий нормативний обов'язок систематично контролювати умови проживання дітей, проводити оцінку ризиків, здійснювати соціальний супровід, вести облік дітей у складних життєвих обставинах та невідкладно ініціювати їхній захист у разі загрози життю чи здоров'ю, включно з питанням негайного відібрання дітей. Відповідно до наказу начальника служби у справах дітей Мостиської міської ради №7 від 03.04.2024 року «Про взяття на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах» на облік було взято ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та передбачено головному спеціалісту служби у справах дітей Оксані Тарнавській розробити індивідуальні плани соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Зазначає, що сім'я ОСОБА_8 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , тобто на території Мостиської територіальної громади, виховувала п'ятьох малолітніх дітей і перебувала у складних життєвих обставинах. Вказана сім'я перебувала на обліку служби у справах дітей Мостиської міської ради з вересня 2023 року. Причиною постановки сім'ї на облік згідно відомостей обліково-статистичних карток дітей зазначено ухилення батьками від виконання обов'язків з виховання дітей. Об'єктивні ознаки складних життєвих обставин цієї сім'ї включали: антисанітарні та неналежні умови проживання, відсутність належного опалення, неналежний догляд за дітьми, факти домашнього насильства, підтверджені викликом поліції у вересні 2024 року, та тривалу відсутність матері, під час якої діти перебували лише з батьком, зловживання батьками алкогольними напоями, тощо. Попри наявність цих обставин, про які достовірно була обізнана ОСОБА_4 , у період з початку 2024 року по лютий 2026 року нею складено лише чотири акти обстеження, які навіть не містили дат складання, що свідчить про їх формальний характер. З третього кварталу 2025 року по 09.02.2026 обстеження умов проживання дітей не проводилися взагалі. Індивідуальні плани соціального захисту кожної з дітей сім'ї ОСОБА_8 складалися із формальних та тотожних заходів, які взагалі не забезпечували потреб кожної дитини цієї сім'ї, такі не переглядалися та корегувалися, потреби дітей цієї сім'ї не вивчалися, інформація про медичне обстеження дітей та стан їх здоров'я в особових справах за період 2024-2025 роки відсутня. Питання щодо негайного відібрання дітей, позбавлення батьківських прав та винесення ситуації на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_4 не ініціювалися.
Покликається на те, що внаслідок неналежного догляду 09.02.2026 року малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був доставлений в комунальне некомерційне підприємство «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради Львівської області, що за адресою: м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого № 111, Яворівського району, Львівської області, де помер у зв'язку з генералізованою вірусною інфекцією на фоні білково-енергетичної недостатності. Вказані факти свідчать про неналежне та невчасне надання дитині медичної допомоги, неналежне харчування та догляд, не проведення своєчасної оцінки індивідуальних особливостей дитини і потреб залежно від віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, що несли загрозу її здоров'ю та життю, внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_7 .
Стверджує, що за належного виконання ОСОБА_4 службових обов'язків, своєчасного проведення обстежень, об'єктивної оцінки рівня небезпеки та ініціювання питання про негайне відібрання дітей відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України та Порядку № 866 та Порядку №585 малолітній мав бути вилучений із небезпечного середовища та перебувати у безпечних умовах, що унеможливило б настання його смерті. Таким чином, між неналежним виконанням службових обов'язків ОСОБА_4 та настанням смерті дитини існує прямий причинний зв'язок. З огляду на викладене, ОСОБА_4 , будучи головним спеціалістом служби у справах дітей міської ради, неналежним чином оцінила життєві обставини, в яких перебував малолітній ОСОБА_7 , не вжила жодних заходів щодо усунення чи покращення умов, що негативно впливають на життя дитини, стан її здоров'я та розвиток, не передбачила можливості настання тяжких наслідків у вигляді смерті дитини, хоча, з огляду на службове становище, професійні обов'язки та наявну інформацію про небезпечні умови проживання дітей, повинна була і могла їх передбачити.
Такими своїми діями ОСОБА_4 , вчинила службову недбалість, тобто неналежно виконувала службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, та спричинило загибель людини, тим самим вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.367 КК України.
12.02.2026 старшим слідчим СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_9 , громадянці ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.367 КК України. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 вищевказаного кримінального правопорушення, підтверджується: протоколом огляду місця події від 09.02.2026 року, показаннями свідка ОСОБА_10 від 10.02.2026 року, показаннями свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 від 11.02.2026 року, тощо.
Вказує, що 25.02.2026 року ухвалою слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області підозрюваній ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, тобто до 12.04.2026. Двомісячний строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні закінчується 12.04.2026 року, а закінчити досудове розслідування до вказаного строку неможливо, внаслідок складності провадження, оскільки необхідно провести ряд слідчих дій. Разом з тим, 24 квітня 2026 року керівником Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_13 продовжено строк досудового розслідування до 12.05.2026 року.
Вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,2,3 ст.177 КПК України, зокрема, переховування від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, незаконного впливу на свідків.
З огляду на наведене, просить продовжити підозрюваній ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном на два місяці, з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання, просив суд таке задоволити. Зазначав, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину; наявні ризики, передбачені п.п.1, 2, 3 ст.177 КПК України, на які покликався слідчий у клопотанні, продовжують існувати та такі на даний час не відпали; більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваної ОСОБА_4 .
Підозрювана ОСОБА_4 , в судовому засіданні просила не продовжувати щодо неї запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, а просила обрати більш м'який запобіжний захід, зокрема, - особисте зобов'язання, Зазначила, що обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, що були застосовані слідчим суддею щодо неї, підозрюваної, вона не порушувала. Також просили суд, у випадку задоволення вказаного клопотання, не застосовувати обов'язок «здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну», так як паспортний документ для виїзду за кордон нею, підозрюваною, вже був зданий, а тому немає необхідності покладати на неї вказаний обов'язок повторно.
Захисник підозрюваної ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення заявленого клопотання. Покликався на те, що підозра його підзахисній є необґрунтована. Вказував, що ризики, зазначені у клопотанні прокурора, зменшились, а деякі взагалі припинили існування. Також наголошував на відмінній процесуальний поведінці своєї підзахисної.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими орган досудового розслідування обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Згідно статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вбачається із матеріалів, доданих до клопотання, повідомлення про підозру ОСОБА_4 оголошено 12.02.2026 року.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Слідчий суддя, при постановлені ухвали, керується висновками ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Отже, при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування відносно неї запобіжного заходу.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та документами, наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_4 інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних доказів.
Враховуючи вищезазначені загальні підходи до обґрунтованості підозри, а також встановлені згідно з матеріалами судового провадження факти, слідчий суддя вважає, що наявна інформація, яка може переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_4 своїми діями, про які йдеться у повідомленні їй про підозру, могла вчинити інкриміноване їй кримінальне правопорушення.
Разом з тим, вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявності в діях ОСОБА_4 вини у вчиненні злочину. Так, на цій стадії слідчий суддя не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій підозрюваної, доведеність чи недоведеність винуватості підозрюваної, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оскільки ці питання вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акта, а не під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину.
За такого, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри підтверджується наявними в матеріалах клопотання доказами, які об'єктивно пов'язують останню із кримінальним правопорушенням, яке їй інкримінують, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрювана могла вчинити таке кримінальне правопорушення за викладених у повідомленні їй про підозру обставин, що є достатнім для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Слід також наголосити на тому, що обґрунтованість такої підозри перевірялась колегією суддів Львівського апеляційного суду в ухвалі від 10.03.2026 року.
Наявність ризиків, та їх обґрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у клопотанні органом досудового розслідування заявлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 2 та 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Щодо ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
На переконання слідчого судді, ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , суворість можливого покарання, пов'язаними із цим негативними для особи наслідками та іншими обставинами.
Остання підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.367 КК України. Санкція відповідної частини статті відносить інкримінований злочин до тяжкого і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
Окрім цього, майновий стан підозрюваної ОСОБА_4 свідчить про реальну можливість впродовж тривалого часу ухилятися від кримінальної відповідальності та в такий спосіб переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Вказаний ризик обґрунтовується тим, що на даний час у вказаному кримінальному провадженні не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню, зокрема не встановлено місця перебування всіх документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому підозрювана, перебуваючи на волі, може самостійно, або за допомогою інших осіб, зокрема тих, з якими працювала, знищити, сховати або спотворити документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час не відшукані органом досудового розслідування.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Кримінально-процесуальний кодекс встановлює таку процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).
В умовах зацікавленості підозрюваної у відверненні негативних наслідків, обумовлених притягненням її до кримінальної відповідальності, не будучи обмеженим у спілкуванні зі свідками, ОСОБА_4 може безпосередньо, а також використовуючи зв'язки із іншими особами, впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Тому, слідчий суддя дійшов висновку про наявність вказаного ризику незаконного впливу підозрюваної ОСОБА_4 на свідків у цьому провадженні.
У зв'язку з викладеним, слідчий суддя констатував продовження наявності зазначених вище ризиків, передбачених п.1,2,3 ч.1 ст.177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування і суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Громадянка ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.367 КК України.
Ухвалою слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 25.02.2026 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та покладено ряд обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Згідно ухвали колегії суддів Львівського апеляційного суду від 10.03.2026 року вказану ухвалу Мостиського районного суд Львівської області від 25.02.2026 року було залишено без змін.
На теперішній час відносно підозрюваної ОСОБА_4 продовжує діяти запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та продовжують діяти обов'язки, передбачені ст.194 КПК України
У зв'язку із зверненням слідчого ОСОБА_6 з відповідним клопотанням, виникла необхідність у вирішенні питання щодо наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваної ОСОБА_4 .
Відповідно до ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості, є запобіжний захід.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом (ст.177 КПК України).
Разом з цим, ч.2 ст.177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, при вирішенні питання про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу, суд має з'ясувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність обставин, які свідчать про те, що встановлені попереднім судовим рішенням ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності» за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж цілодобовий домашній арешт не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. Водночас КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, передбачених пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.1,2 ст.181 КПК України).
У судовому засіданні сторона захисту просила застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, посилаючись на зменшення з плином часу ризиків та належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 , однак враховуючи вимоги ст.22 КПК України, слідчий суддя зазначає, що стороною захисту не надано жодних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається.
Разом з тим, зважаючи, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, беручи до уваги ризики, наявність яких встановлена слідчим суддею, а також існування таких ризиків перевірялось колегією суддів Львівського апеляційного суду, застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу, ніж цілодобовий домашній арешт не здатне забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на неї процесуальних обов'язків, а також запобігти встановленим слідчим суддею ризикам.
Відтак, суд приходить до переконання, що саме такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі підозрюваної та тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, зможе забезпечити виконання підозрюваною своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження і суспільному інтересу.
Щодо обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України, які будуть покладені на підозрювану ОСОБА_4 .
З метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці підозрюваної, наявні підстави покладення на неї обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:
- цілодобово без дозволу слідчого, прокурора чи суду залишати місце постійного проживання;
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання, місця роботи чи навчання.
Таким чином, встановлення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які не зменшилися, виправдовує продовження строку дії запобіжного заходу та процесуальних обов'язків, покладених на підозрювану ОСОБА_4 .
Щодо обов'язку, який просить покласти на підозрювану ОСОБА_4 слідчий ОСОБА_6 , - «здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи», що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну», то суд зазначає наступне.
В судовому засіданні підозрюваною ОСОБА_4 заявлено про виконання обов'язку «здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи». При цьому, органом досудового розслідування в особі прокурора ОСОБА_3 не заперечувався той факт, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що надають право на виїзд із України, на ім'я підозрюваної ОСОБА_4 , знаходяться в ДМС України.
А відтак, з урахуванням відсутності в клопотанні вимоги заборони виїзду підозрюваній за кордон, а також виконання останньою обов'язку здачі на зберігання паспорту громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що надають право на виїзд із України, до подачі даного клопотання, в частині застосування щодо підозрюваної ОСОБА_4 обов'язку щодо здачі на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що надають право на виїзд із України, слід відмовити.
За таких обставин, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, які йому відомі, на час розгляду клопотань, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку щодо питань, які підлягають доказуванню у даному випадку, вважає, що дане клопотання підлягає задоволенню частково, з наведених мотивів і підстав.
Окремо слід зауважити, що на підставі ст.198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.176-178, 181, 193-194, 196, 199, 205, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене із прокурором Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваної ОСОБА_4 , - задовольнити частково.
Продовжити підозрюваній ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останній цілодобово без дозволу слідчого, прокурора чи суду залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на строк досудового розслідування, а саме до 12.05.2026 року включно, за виключенням необхідності отримання будь-якого виду медичної допомоги (екстреної, первинної, спеціалізованої, паліативної), а також за виключенням періоду часу прямування та перебування в укритті на період оголошення повітряної тривоги у Яворівському районі.
Відповідно до ст.194 КПК України покласти на підозрювану ОСОБА_4 такі обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання, місця роботи чи навчання;
У задоволенні решти вимог клопотання - відмовити.
Дані зобов'язання застосовуються з дати винесення ухвали, тобто з 09.04.2026 року і діють до 12.05.2026 року включно, по закінченню яких дана ухвала припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Ухвалу про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання до ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області.
Роз'яснити підозрюваній ОСОБА_4 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваної мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань.
У разі невиконання підозрюваною ОСОБА_4 покладених на неї обов'язків до такої може бути застосовано більш суворіший запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Контроль за виконанням домашнього арешту покласти на слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію цієї ухвали для відома та виконання негайно вручити підозрюваній ОСОБА_4 , повідомивши її під підпис про покладені на неї обов'язки слідчим суддею.
На ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту протягом п'яти днів з дня її оголошення сторони можуть подати апеляцію безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 14 квітня 2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1