печерський районний суд міста києва
Справа № 686/4910/25-ц
пр. № 2-3924/26
21 квітня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Сіренко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 45 000 000, 00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі № 686/19620/22 зобов'язано Хмельницьку обласну прокуратуру розглянути звернення ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати йому втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України та прийняти постанову у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266-94 від 01 грудня 1994 року.
Позивач зазначає, що постанова Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року у цивільній справі № 686/19620/22 до теперішнього часу не виконана, його звернення до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати втраченого заробітку не розглянуте, постанова у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не прийнята.
За таких обставин позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Від представника відповідача Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Міністерство юстиції України не являється органом державної влади, який наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов'язки у правовідносинах, які пов'язані з розглядом прокуратурою звернення ОСОБА_1 . За таких обставин Міністерство юстиції України є неналежним суб'єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, пред'явленого до неналежного відповідача. Зазначив, що аналогічна справа за позовом позивача із ідентичними вимогами були предметом розгляду у справі № 686/8959/25, за результатом розгляду якої було відмовлено останньому у задоволенні позову. Крім того, вказував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди діями чи бездіяльністю Міністерства юстиції України.
ІІ. Процесуальні дії і рішення.
29 травня 2025 року вказана позовна заява, на виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2025 року, надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 04 червня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
11 червня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
28 серпня 2025 року представник відповідача Міністерства юстиції України Євглевська О.В. через Електронний суд подала до суду відзив на позовну заяву.
20 лютого 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, будучи повідомленим належним чином про його час, дату і місце призначення, враховуючи клопотання про розгляд справи за його відсутності у прохальній частині позовної заяви.
Представник відповідач у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, беручи до уваги заперечення представника відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення у справі рішення, виходячи з наступного.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
14 березня 2023 року постановою Хмельницького апеляційного суду у справі № 686/19620/22 визнано протиправними дії прокуратури Хмельницької області щодо не розгляду у місячний строк заяви ОСОБА_1 від 01 березня 2017 року про відшкодування втраченого заробітку та втраченого прибутку внаслідок здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Хмельницької обласної прокуратури Балюка Віталія Олександровича від 31 березня 2021 року, якою відшкодовано заробіток та інші грошові доходи ОСОБА_1 , а також іншу шкоду, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014240000000028 від 16.05.2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України року в розмірі 0 грн. 0 коп. Зобов'язано Хмельницьку обласну прокуратуру розглянути звернення ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати йому втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування №32014240000000028 від 16.05.2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України та прийняти постанову у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266-94 від 01.12.1994 року.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Тобто правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно- наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди.
Крім того, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Таким чином, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана та вину.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за пред'явленим позовом.
Відповідачем у цій справі позивач визначив Державу Україна, яка є самостійним учасником цивільних правовідносин.
Водночас, відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
У свою чергу, під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Обов'язковою умовою участі у судочинстві того чи іншого органу державної влади є відповідність заявлених вимог компетенції та повноваженням такого органу влади.
При цьому слід зауважити, що передбачене статтею 58 ЦПК України правило про те, що держава бере участь у справі, зокрема, через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, означає й те, що юридичну оцінку оспорюваним рішенням, діям та/або бездіяльності суд може надати виключно з урахуванням меж повноважень, визначних державою для цього органу.
Так, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (з подальшими змінами та доповненнями; далі за текстом - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.
Згідно з пунктом 4 Положення № 288, Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом.
Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини.
Тобто вказаним Положенням чітко окреслені випадки, коли Міністерство юстиції України є представником саме держави у судах.
При цьому, безумовне залучення Міністерства юстиції України в якості представника держави в судах в усіх випадках є помилковим.
Отже, Міністерство юстиції України не являється органом державної влади, який наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов'язки у правовідносинах, які пов'язані з розглядом прокуратурою звернень громадян, а відтак є неналежним суб'єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі, що є окремою підставою для відмови в задоволені позову, пред'явленого до неналежного відповідача.
Крім того, оскільки позивач заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди, то він в силу приписів ЦПК України повинен надати (однак не надає) суду докази її заподіяння.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, в якій суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Страждання і приниження - це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується.
Разом з тим, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я, що могли свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, вбачається, що Міністерство юстиції України жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди не завдавало. Крім того, судом було встановлено, що аналогічні вимоги між тими ж сторонами, з того ж предмета та з тих самих підстав уже були предметом судового розгляду Хмельницьким міськрайонним судом у справі № 686/8959/25, за результатами розгляду якого вже було ухвалено рішення від 31 липня 2025 року про відмову у задоволенні позову, яке набрало законної сили.
Враховуючи вказане, правові підставі для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відсутні.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова