22 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/8904/25
адміністративне провадження № К/990/14134/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Гомзяка Ігоря Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі №380/8904/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 12 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 12 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік) виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік, та інших виплат грошового забезпечення у 2024 році), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 01 січня 2025 року по 09 березня 2025 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2025 року по 09 березня 2025 року (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та інших виплат грошового забезпечення у 2025 році), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення з 12 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 09 березня 2025 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, з 12 березня 2022 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022 році - Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, у 2023 році - Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 13 січня, 12 лютого та 19 березня 2026 року касаційну скаргу Гомзяка Ігоря Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , повернуто особі, яка її подала.
30 березня 2026 року представник позивача вчетверте звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши вчетверте подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки вчетверте поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 про застосування статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Перевіряючи доводи касаційної скарги в частині неврахування висновків Верховного Суду, Судом установлено, що скаржник не конкретизував який саме висновок не враховано судом апеляційної інстанції у взаємозв'язку з обставинами саме цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та частини четвертої статті 7 КАС України у поєднанні з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704».
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вчетверте вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, вирішення цього питання має виняткове значення.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи, наведені у вчетверте поданій касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд уже зазначав у своїх ухвалах від 13 січня, 12 лютого та 19 березня 2026 року, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Гомзяка Ігоря Андрійовича, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі №380/8904/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя В. М. Соколов