21 квітня 2026 року Київ справа №320/1564/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС України).
Просила суд визнати протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у зв'язку із затримкою виконання судового рішення та стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 про поновлення на посаді за період з 07.11.2019 по 20.06.2023 (дату виконання рішення суду) в сумі, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 611,46 грн.
Ухвалою від 27.02.2024 (суддя Донець В.А.) позовну заву залишено без руху.
Відповідно до ухвали від 04.07.2024 (суддя Донець В.А.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду 04.03.2025 проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи передані для розгляду судді Скрипці І.М.
Ухвалою суду від 21.04.2025 адміністративну справу прийнято до провадження (суддя Скрипка І.М.) та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Також задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду із цим позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 зобов'язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити її на посаді з 07.11.2019. Протягом тривалого часу рішення суду не виконувалось. Наказом від 20.06.2023 позивача поновлено на посаді. Позивач вважає, що несвоєчасне виконання рішення суду призвело до порушення її права на працевлаштування та отримання заробітку, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначили, що тривале невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді зумовлено відсутністю уповноваженої особи на його виконання. Так, інспектори ВККС України призначаються Головою ВККС України. Відсутність повноважного складу Комісії та обраного від загального складу ВККС України Голови унеможливило своєчасне виконання рішення суду. На думку відповідача, Комісія діяла у межах повноважень та у спосіб встановлений законом.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Суд визнав протиправним та скасував наказ Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.11.2019 №570-к/тр.
Поновив ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 07 листопада 2019 року.
Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
В решті позовних вимог відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Рішення суду набрало законної сили 07.08.2020.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2020 у справі № 640/24661/19 задоволено заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат.
Стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Додаткове рішення набрало законної сили 16.07.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №640/24661/19 відмовлено у задоволенні заяви Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про роз'яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020.
28.07.2020 позивач звернулась до ВККС України із заявою про добровільне виконання рішення суду.
30.07.2020 ВККС України листом № 19-1114/20 повідомило позивача про неможливість виконання рішення суду в частині поновлення її на посаді інспектора ВККС України у зв'язку із відсутністю повноваженого складу та Голови ВККС України.
14.08.2020 постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 62817234 за виконавчим листом № 640/24661/19 від 19.06.2020.
20.06.2023 наказом ВККС України № 176-к/тр ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату ВККС України з 07.11.2019.
Таким чином, у період з 28.05.2020 (наступна дата за датою рішення суду, яке в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню) до 19.06.2023 (дата, яка передувала поновленню позивача на посаді наказом від 20.06.2023 та є датою фактичного виконання рішення суду).
Отже, період з 28.05.2020 до 19.06.2023 включно є періодом затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 в частині поновлення позивача на посаді, яке підлягало негайному виконанню.
Згідно із довідкою ВККС України від 29.09.2022 № 156 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 611,46 грн з урахуванням податків та внесків.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
За нормами частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №640/19103/19).
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.
Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача, зокрема і безвідносно на реагування на листи (дзвінки).
Суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Суд зазначає, що відсутність протягом тривалого часу повноважного складу Комісії та відповідно її Голови для вирішення кадрових питань, зокрема у випадку із вчасним поновленням позивача на посаді інспектора ВККС України, не може вважатись поважною обставиною для позбавлення незаконно звільненої особи права на працю та отримання заробітку. Держава не може виправдовувати несвоєчасним вирішенням кадрових питань, зокрема несвоєчасним формуванням повноважного складу Комісії ВККС України, невиконання судових рішень, винесених проти цього державного органу. Враховуючи, що формування повноважного складу Комісії ВККС України перебуває у межах контролю органів влади, Держава в особі ВККС України несе відповідальність за невчасне виконання рішення суду у цій справі.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача по поновленню на роботі позивача, який не залежить від дій позивача, і невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, у випадку, який розглядається, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача складає 611,46 грн відповідно до довідки ВККС України від 29.09.2022 № 156, що не спростовується сторонами.
Позивач вважає, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, - з 07.11.2019 по 20.06.2023, тобто, починаючи з дати звільнення.
Відповідач у відзиві зазначав, що у разі задоволення позову першим днем для обрахунку середнього заробітку є 22.12.2021 (до цієї дати вимушений прогул відсутній у зв'язку із перебуванням позивача у відпустці).
Разом із тим, суд не погоджується зі сторонами щодо спірного періоду, оскільки позивач у цьому спорі заявила вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 про поновлення на посаді. Тобто початком періоду не може бути ні дата незаконного звільнення з посади, ні дата виходу з відпустки позивача, єдиною правильною датою у таких спорах є наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення на посаді.
Суд наголошує, що у межах заявлених вимог не досліджується питання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки така виплата по суті є новим спором.
Суд враховує, що за змістом частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон набрав чинності 24.03.2022) у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Тобто, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми: частина третя статті 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого); стаття 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Згідно із розрахунками Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України норм тривалості робочого часу на відповідний рік, у період затримки виконання рішення суду з 28.05.2020 до 19.06.2023 включно, кількість робочих днів складала 771 (з 28.05.2020 до 31.12.2020 - 151 робочий день; у 2021 році - 250 робочих днів; у 2022 році - 249 робочих дні; з 01.01.2023 до 19.06.2023 включно - 121 робочий день).
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 28.05.2020 до 19.06.2023 включно у сумі 471435,66 грн (611,46 х 771 = 471435,66).
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 8610,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №N1C2N3526M від 08.03.2024 (а.с.27).
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 4714,36 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, що є пропорційним до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 640/24661/19 про поновлення на роботі за період з 28.05.2020 до 19.06.2023 включно у розмірі 471435,66 грн (чотириста сімдесят одна тисяча чотириста тридцять п'ять гривень шістдесят шість копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 4714,36 грн (чотири тисячі сімсот чотирнадцять гривень тридцять шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378; місцезнаходження: 02110, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.