Справа № 302/69/26
Провадження № 2-сз/302/8/26
22 квітня 2026 року селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Пухальського С. В.,
за участю секретаря судового засідання Сити Л. М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Скоблика Х. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвоката Скоблика Христіана Володимировича про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача у справі № 302/69/26,
19.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» (далі - ПрАТ «Закарпаттяобленерго») про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання права на реєстрацію земельних ділянок,утворених у результаті (т. 1, а.с. 2-4).
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122483300:01:002:0023. 31 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір про встановлення земельного сервітуту площею 0,0713 га для проїзду та обслуговування ЗТП-117.
У подальшому позивач здійснив поділ зазначеної земельної ділянки, у результаті чого утворено нові земельні ділянки з кадастровими номерами 2122483300:01:002:0087, 2122483300:01:002:0086 та 2122483300:01:002:0088.
Позивач зазначав, що відповідач пов'язує погодження поділу земельної ділянки з укладенням додаткової угоди до договору сервітуту, проєкт якої передбачає зміну окремих умов первісного договору, зокрема встановлення додаткових зобов'язань та уточнення виду сервітуту. На переконання позивача, поділ земельної ділянки не змінює площу встановленого сервітуту та не потребує внесення змін до укладеного договору.
У зв'язку з цим позивач просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання за ним права на проведення державної реєстрації земельних ділянок, утворених у результаті поділу земельної ділянки 2122483300:01:002:0023, без внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту від 31.10.2018 року за умови збереження існуючих меж та площі сервітуту.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20.01.2026 року позовну заяву залишено без руху (т. 1, а.с. 36-38).
21.01.2026 року через систему «Електронний суд» позивач на виконання вимог зазначеної ухвали подав позовну заяву у новій редакції (т. 1, а.с. 42-45), в якій просив усунути йому, ОСОБА_1 , перешкоди у здійсненні державної реєстрації земельних ділянок, утворених у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2122483300:01:002:0023, шляхом визнання за ним права на проведення такої державної реєстрації без внесення змін до договору земельного сервітуту від 31.10.2018 року, за умови збереження існуючих меж та площ охоронних зон (сервітуту).
При цьому, додатком до заяви про усунення недоліків від 21.01.2026 року позивачем було подано документ під назвою «Позовна заява (нова редакція)» (т. 1, а.с. 66-67), у тексті якого сформульовано позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні державної реєстрації земельних ділянок, утворених у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2122483300:01:002:0023.
Ухвалою суду від 22.01.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження (т. 1, а.с. 70-71).
Ухвалою суду від 11.02.2026 року заяву представника відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено частково; продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву у справі до 16 лютого 2026 року включно (т. 1, а.с. 96-97).
16.02.2026 року до суду через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 125-149).
У поданому відзиві представник ПрАТ «Закарпаттяобленерго» заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні.
Зазначив, що ПрАТ «Закарпаттяобленерго» є оператором системи розподілу електричної енергії на території Закарпатської області, провадить діяльність на підставі ліцензії НКРЕКП та є власником закритої трансформаторної підстанції № 117, розміщеної в межах земельної ділянки, яка раніше мала кадастровий номер 2122483300:01:002:0023. Для забезпечення доступу та обслуговування зазначеного об'єкта 31.10.2018 року між сторонами укладено договір про встановлення земельного сервітуту, площа частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, становить 0,0713 га, сервітут є безстроковим, право сервітуту зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2019 року.
Відповідач стверджував, що під час зміни конфігурації та координат земельної ділянки, а також подальшого її поділу позивач не отримував згоди сервітуарія, що, на думку відповідача, суперечить вимогам земельного законодавства (зокрема, ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України, ст. 56 Закону України «Про землеустрій») та порушує права відповідача як користувача на праві сервітуту. При цьому відповідач посилається на листування з ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та наведені у відповіді відомості щодо попередньої зміни цільового призначення, зміни конфігурації та координат земельної ділянки, а також щодо відображення у Державному земельному кадастрі відомостей про сервітут у площі, яка, на переконання відповідача, не відповідає умовам договору сервітуту.
Окремо відповідач зазначив, що земельні ділянки, утворені в результаті поділу, вже внесені до Державного земельного кадастру, а тому твердження позивача про перешкоджання реєстрації у ДЗК, на думку відповідача, є безпідставними. Щодо державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідач вказав, що процедура реєстрації права власності на новоутворені земельні ділянки не потребує будь-яких дій або згоди сервітуарія, а відомості про зареєстрований сервітут підлягають перенесенню державним реєстратором у порядку, визначеному законом, без участі відповідача.
Також відповідач вважає, що позивач не довів наявності конкретних дій або бездіяльності відповідача, які б створювали перешкоди у здійсненні позивачем державної реєстрації земельних ділянок, а надані позивачем скріншоти листування та проєкт додаткової угоди, на думку відповідача, не підтверджують офіційної позиції товариства та не є належними доказами вчинення перешкод.
Крім того, відповідач зазначив про неефективність обраного позивачем способу захисту та поставив питання щодо визначеності позовних вимог і належності відповідача у спірних правовідносинах. У підсумку представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.
23.02.2026 позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив (т. 1, а.с. 215-229), у якій з доводами відповідача не погодився та просив їх відхилити.
Позивач зазначав, що відповідач, заперечуючи проти позову, зміщує предмет спору й будує аргументацію на первісній редакції позовних вимог, підміняючи предмет доказування тезами про нібито необхідність «реєстраційного документа» чи «згоди» відповідача. На думку позивача, позов спрямований на усунення перешкод у здійсненні права власності та припинення впливу/дій відповідача, які блокують завершення реєстраційних дій щодо новоутворених земельних ділянок.
Ключовим позивач вважав те, що відповідач як сервітуарій не є землекористувачем у розумінні ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України, а тому його нотаріальна згода на поділ не вимагається. Також позивач наголошував, що поділ земельної ділянки не припиняє встановленого обтяження (ч. 3 ст. 110 Земельного кодексу України), а сервітут не позбавляє власника права розпорядження і зберігає чинність (ст. 403 Цивільного кодексу України).
Окремо позивач вказав на суперечності у позиції відповідача: з одного боку, той визнає, що перенесення запису про сервітут здійснює реєстратор без додаткових дій відповідача, а з іншого - фактично наполягає на «згоді» як умові поділу/реєстрації. Як підтвердження перешкод позивач послався на листи, листування та дії відповідача, зокрема ініціювання перевірок і нав'язування проекту додаткової угоди, який, за твердженням позивача, істотно погіршує його становище (припинення сервітуту «у зв'язку з поділом», перекладення витрат, штрафні санкції тощо).
Крім того, позивач зазначив, що реєстрація новоутворених ділянок у ДЗК проведена компетентним органом і відповідач її не оскаржив у встановленому порядку; заперечив довід про неналежного відповідача, вказуючи, що джерелом перешкод є саме вимоги та дії ПрАТ «Закарпаттяобленерго». У підсумку позивач просив відхилити доводи відзиву та задовольнити позов, а за потреби - вирішити питання про витребування та/або огляд електронних доказів.
24.02.2026 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розподіл судових витрат після постановлення рішення судом першої інстанції (т. 2, а.с. 43-49), у якій просив стягнути з позивача на користь ПрАТ «Закарпаттяобленерго» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
27.02.2026 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав заперечення проти відповіді на відзив (т. 2, а.с. 61-81), у яких не погодився з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, вважав їх необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а також такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права та фактичних обставин справи.
У поданих запереченнях представник відповідача зазначив, що аргументи позивача не спростовують правової позиції відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, не містять нових обставин, які б мали істотне значення для правильного вирішення спору, та зводяться до суб'єктивної оцінки позивачем спірних правовідносин.
У зв'язку з викладеним представник відповідача просив суд не брати до уваги наведені у відповіді на відзив доводи позивача та відхилити їх як безпідставні.
16.03.2026 року позивач через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі (т. 2, а.с. 128-135), в яких зазначив, що спір між сторонами не стосується дійсності чи припинення договору земельного сервітуту від 31.10.2018 року, а виник у зв'язку з необхідністю належного технічного відображення чинного сервітуту після поділу земельної ділянки.
Позивач вказував, що відповідач, замість сприяння такому врегулюванню, пов'язував його із укладенням додаткової угоди зі зміною умов договору, що, на його думку, є безпідставним та спрямованим на встановлення більш обтяжливого правового режиму.
Разом з тим позивач зазначав, що ним вживалися заходи для позасудового врегулювання спору, однак відповідач не надав належної письмової відповіді та не сприяв вирішенню питання.
Також позивач заперечував доводи відповідача щодо необхідності його згоди як землекористувача, вказуючи на відмінність правового статусу сервітуарія від такого.
У зв'язку з викладеним позивач вважав, що саме дії відповідача створили перешкоди у реалізації його права.
Ухвалою суду від 18.03.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів (т. 2, а.с. 229-231).
На стадії підготовчого провадження позивач 25.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду (т. 2, а.с. 235-237), в якій зазначив, що після подання позову ним проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, утворені внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2122483300:01:002:0023, у зв'язку з чим відпала потреба у подальшому розгляді справи по суті.
Позивач також вказав, що така державна реєстрація була здійснена без укладення додаткової угоди до договору земельного сервітуту від 31.10.2018 року та без отримання окремого погодження відповідача.
Разом з тим позивач зазначив, що на момент звернення до суду між сторонами існував реальний спір щодо правових підстав вимог відповідача про внесення змін до договору сервітуту як передумови державної реєстрації, у зв'язку з чим подання позову не було необґрунтованим, та просив не покладати на нього судові витрати відповідача.
Ухвалою суду від 25.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання права на реєстрацію земельних ділянок, утворених у результаті поділу, - залишено без розгляду (т. 2, а.с. 246-247).
30.03.2026 року представник відповідача через систему «Електронний суд» подав заяву про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (т. 3, а.с. 1-13), яку обґрунтовував тим, що звернення позивача до суду з відповідним позовом було безпідставним та не обумовленим наявністю реального порушення його прав чи законних інтересів.
Заявник зазначає, що предметом позову було усунення нібито існуючих перешкод у здійсненні державної реєстрації земельних ділянок, утворених у результаті поділу, однак на момент звернення до суду такі земельні ділянки вже були сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі, що виключає наявність об'єктивних перешкод для реалізації позивачем свого права.
Крім того, відповідач вказує, що проведення державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав не залежало від волевиявлення чи будь-яких дій відповідача, а відтак відповідач не міг створювати перешкод у здійсненні позивачем відповідного права. На підтвердження цього заявник посилається на те, що після звернення до суду позивач самостійно здійснив державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки без зміни будь-яких обставин, які існували на момент подання позову.
На думку відповідача, наведене свідчить про відсутність предмета спору як на момент звернення до суду, так і під час розгляду справи, а також про те, що позов було ініційовано без належних правових підстав.
Окрім цього, представник відповідача звертає увагу на зміну змісту позовних вимог позивачем у процесі усунення недоліків позовної заяви, що, на його переконання, свідчить про відсутність чіткого визначення предмета спору з самого початку.
Також заявник зазначає, що позивач після подання позову, за відсутності будь-яких змін у правовідносинах сторін, подав заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності, чим фактично підтвердив відсутність перешкод у реалізації свого права та безпідставність заявлених вимог.
Додатково відповідач вказує на наявність ознак зловживання позивачем процесуальними правами, зокрема подання іншого позову до того ж відповідача з аналогічним предметом та підставами, при одночасному зазначенні у позовній заяві недостовірних відомостей про відсутність інших спорів між сторонами.
У зв'язку з наведеним відповідач вважає, що саме необґрунтовані дії позивача зумовили виникнення даного судового провадження та необхідність залучення професійної правничої допомоги, у зв'язку з чим понесені витрати на оплату такої допомоги у розмірі 30 000 грн підтверджені належними доказами та підлягають компенсації відповідно до положень статей 141, 142 ЦПК України.
01.04.2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав заперечення проти заяви відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, які обґрунтовував тим, що сам факт залишення позову без розгляду не є достатньою підставою для покладення на позивача обов'язку відшкодування судових витрат, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України така компенсація можлива лише за умови доведеності необґрунтованих дій позивача.
Позивач зазначає, що ухвалою суду про залишення позову без розгляду не встановлено фактів зловживання процесуальними правами чи недобросовісності з його боку, а подання відповідної заяви було реалізацією передбаченого процесуального права.
Крім того, позивач вказує, що на момент звернення до суду між сторонами існував реальний спір щодо правового режиму земельної ділянки, наслідків її поділу, а також необхідності внесення змін до договору сервітуту як передумови державної реєстрації, що виключає висновок про завідомо безпідставний характер позову.
Також, на думку позивача, подальше здійснення державної реєстрації права власності на земельні ділянки не свідчить про необґрунтованість звернення до суду, оскільки такі дії були вчинені вже після подання позову та не спростовують існування спору на момент його ініціювання.
Окремо позивач заперечує доводи відповідача щодо зловживання процесуальними правами, зазначаючи, що подання іншої позовної заяви не може свідчити про умисне маніпулювання автоматизованим розподілом справ, а є наслідком процесуальної помилки при самостійному зверненні до суду без професійної правничої допомоги.
Разом з тим позивач вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 30 000 грн неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, з огляду на те, що справа не розглядалася по суті та завершилась на стадії підготовчого провадження, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача, а в разі часткового задоволення - зменшити розмір витрат до розумної та співмірної суми.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Скоблик Х. В. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Закарпаттяобленерго» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн у зв'язку з розглядом справи, посилаючись на необґрунтовані дії позивача та зловживання ним процесуальними правами.
Позивач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні зазначеної заяви з підстав, викладених у поданих запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заяву відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, заперечення позивача, а також надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку, якщо такі витрати є наслідком необґрунтованих дій позивача.
Таким чином, для вирішення питання про компенсацію судових витрат у даному випадку визначальним є встановлення факту необґрунтованості дій позивача при зверненні до суду або під час розгляду справи, а не сам по собі факт залишення позову без розгляду.
Залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача є формою закінчення провадження без ухвалення рішення по суті спору та реалізацією його диспозитивного процесуального права. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви, а тому сама по собі така процесуальна дія не може вважатися необґрунтованою.
Отже, саме по собі подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями у розумінні частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Для покладення на позивача обов'язку з відшкодування витрат відповідача останній повинен довести, які саме дії позивача є необґрунтованими та в чому вони полягають, зокрема чи діяв позивач недобросовісно, чи пред'явив завідомо безпідставний позов, чи зловживав процесуальними правами, чи мав на меті ущемлення прав відповідача, а також наявність причинного зв'язку між такими діями та понесеними витратами.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 серпня 2025 року у справі № 357/5156/23, від 23 грудня 2025 року у справі № 750/14656/24, від 12 лютого 2026 року у справі № 404/6023/24 та від 06 березня 2026 року у справі № 290/248/22 (провадження № 61-13063св25).
При цьому поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», оскільки законодавець пов'язує можливість компенсації витрат саме з поведінкою позивача, а не з оцінкою позовних вимог по суті.
З матеріалів справи встановлено, що позов ОСОБА_1 був обумовлений наявністю спору між сторонами щодо правового режиму земельної ділянки після її поділу, зокрема щодо необхідності внесення змін до договору сервітуту як передумови державної реєстрації новоутворених земельних ділянок. Вказані обставини були предметом дослідження у справі, що виключає висновок про очевидну безпідставність позову на момент його подання.
Сам по собі факт подальшого здійснення державної реєстрації права власності на земельні ділянки після звернення до суду не свідчить про необґрунтованість позову на момент його подання, оскільки такі дії відбулися вже після ініціювання судового провадження та не спростовують наявності спору між сторонами у відповідний період.
Ухвалою суду від 25.03.2026 року позов залишено без розгляду у зв'язку з поданням позивачем відповідної заяви, при цьому судом не встановлено фактів зловживання процесуальними правами або недобросовісності з боку позивача.
Доводи відповідача щодо відсутності предмета спору та безпідставності звернення до суду ґрунтуються на власній правовій оцінці спірних правовідносин та не підтверджені належними і достатніми доказами недобросовісної поведінки позивача.
Посилання відповідача на подання позивачем іншого позову також не свідчить саме по собі про зловживання процесуальними правами, оскільки відсутні докази умисного характеру таких дій чи спрямованості на маніпулювання автоматизованим розподілом справ.
За таких обставин суд не встановив, що позивач діяв недобросовісно або допустив необґрунтовані дії у розумінні частини п'ятої статті 142 ЦПК України, а відтак відсутні правові підстави для покладення на нього обов'язку з відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 13, 257,258-261 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвоката Скоблика Христіана Володимировича про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 22.04.2026 року.
Суддя Пухальський С. В.