15 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/4469/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Компанії EVICOR AG - Очколяс Д.В., Бондаренко К. В.,
Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG - Коваль В. Б.,
NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED - Романюка І. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED
на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2025
(суддя Бездоля Д. О.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025
(судді Богатир К. В., Поліщук Л. В., Таран С. В.)
у справі за позовом EVICOR AG (Rothusstrasse, 23, CH-6331, Hunenberg, Switzerland)
до 1) Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG (Palmaille 120, 22767, Hamburg, Bundesrepublik Deutschland)
2) NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED (80 Broad Street, Monrovia, Liberia)
про витребування майна
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED (80 Broad Street, Monrovia, Liberia)
до Компанії EVICOR AG (Rothusstrasse, 23, CH-6331, Hunenberg, Switzerland),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Компанії Bonja Vapur Acenteligi ve Ticaret Ltd Sirketi (LЭMONLUK MAH. 2410. SOK. NO:6 SEMT YENЭKЦY OFЭS-1 SЭT. D:84 PK:33120 MERSЭN - TЬRKЭYE)
про стягнення 812 482,64 доларів США та зобов'язання вчинити певні дії.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Компанія EVICOR AG звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до компанії Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG та компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED (далі - NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED, скаржник), в якій, з урахуванням поданої до суду заяви про зміну предмету позову, просить суд:
- витребувати у Johann M.K. BLUMENTHAL GMBH & Co. KG та передати EVICOR AG товар (вантаж) - концентрат ільменітовий у кількості 2850,00 MT, що перебуває на судні "COMET" (IMO 9146106) в Одеському морському торговельному порту;
- витребувати у NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED та передати EVICOR AG товар (вантаж) - концентрат ільменітовий у кількості 2850,00 MT, що перебуває на судні "COMET" (IMO 9146106) в Одеському морському торговельному порту.
1.2. Компанія NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED звернулася до суду як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору до компанії EVICOR AG з вимогами стягнути з компанії EVICOR AG на користь компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED грошові кошти у розмірі 812 482,64 доларів США; зобов'язати компанію EVICOR AG вчинити дії, необхідні для безперешкодного виходу судна т/х "СОМЕТ" (ІМО 9146106) з Одеського морського торговельного порту, а саме вивантажити концентрат ільменітовий у кількості 2850,00 МТ з судна т/х "СОМЕТ" (ІМО 9146106) та передати його на відповідальне зберігання на склад, призначений NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED до моменту повного виконання грошового зобов'язання компанії EVICOR AG зі сплати на користь компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED витрат та збитків, пов'язаних зі зберіганням вантажу (концентрат ільменітовий у кількості 2850,00 МТ) на судні т/х "СОМЕТ" (ІМО 9146106).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 27.01.2025, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 25.11.2025, у задоволенні позову компанії EVICOR AG до компанії Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG відмовив повністю; позов компанії EVICOR AG до компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED задовольнив повністю; у задоволенні позову компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED до компанії EVICOR AG відмовив повністю.
2.2. Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції вказав, що вчинений Компанією NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED правочин від 30.09.2022 про притримання спірного вантажу, який Компанія NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED увесь цей час виконувала, не містив істотних умов притримання на час його вчинення та є нікчемним без додержання письмової форми в силу частини другої статті 547 ЦК України. За цих обставин, враховуючи, що підстави для притримання у Компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED спірного вантажу відсутні, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов позивача, який є власником цього вантажу, є підставним, правомірним, а отже таким, що підлягає задоволенню.
2.3. Суд також зазначив, що матеріалами справи підтверджуються обставини того, що: судно "COMET" (IMO 9146106) зайшло в Одеський морський торговельний порт без вантажу; навантаження спірного товару відбулось на судно "COMET" (IMO 9146106) у кількості 2850,00 MT; судно "COMET" (IMO 9146106) перебуває в Одеському морському торговельному порту; інший вантаж, окрім спірного, на судні відсутній. З огляду на вказане суд вважав, що вантаж, про витребування якого заявлено у позові, можна індивідуалізувати та витребувати у Компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED.
2.4. Водночас суд вказав, що під час розгляду справи не були встановлені обставини того, що спірний вантаж чи судно "COMET" у спірних правовідносинах були/є у володінні, користуванні і розпорядженні Компанії Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача до відповідача-1, а тому у позові позивача до нього слід відмовити.
2.5. Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається, що вчасне неповідомлення компанією EVICOR AG про неперехід права власності до компанії FOSDYKE TRANSPORTATION LTD було саме тією безпосередньою причиною, яка спричинила збитки.
2.6. Суд першої інстанції серед іншого дійшов висновку, що у задоволенні позову компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED в частині стягнення збитків слід відмовити.
2.7. Приймаючи до уваги, що вимога NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED про зобов'язання вчинити певні дії є похідною від вимоги про стягнення збитків, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця вимога також не підлягає задоволенню судом.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. Компанія NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED через підсистему "Електронний суд" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Водночас у заяві про усунення недоліків скаржник змінив вимоги касаційної скарги та просить розглянути доводи касаційної скарги з урахуванням вимог заяви; скасувати рішення Господарського суду Одеського області від 27.01.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 по справі №916/4469/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову компанії EVICOR AG до компанії Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG та компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED та задовольнити позов компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED до компанії EVICOR AG.
3.3. NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED у касаційній скарзі вказує, що судові рішення оскаржуються на підставі пункту 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на неврахування судом першої та апеляційної інстанцій
- приписів статей 546, 547, 694 Цивільного кодексу України при реалізації кредитором права на притримання, як виду забезпечення виконання зобов'язання, висновки про застосування яких викладені у постанові від 05.04.2024 по справі № 916/101/23;
- приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України щодо підстав та умов застосування віндикаційного позову, як ефективного способу захисту, висновки про що викладені у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18;
- приписів статей 86, 76-78, 236, 237 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а саме щодо необхідності доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу компанії EVICOR AG просить судові рішення залишити без змін.
4.2. Johann M.K. BLUMENTHAL GmbH & Co. KG у відзиві просило касаційну скаргу задовольнити.
5. Мотивувальна частина
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
5.3. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.4. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
5.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
5.11. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.13. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.04.2024 по справі № 916/101/23 щодо застосування приписів статей 546, 547, 694 Цивільного кодексу України при реалізації кредитором права на притримання, як виду забезпечення виконання зобов'язання.
5.14. Дослідивши зміст наведеної постанови, колегія суддів враховує, що у справі № 916/101/23 за позовом про зобов'язання повернути майно та за зустрічним позовом про стягнення суми з підстав неналежного виконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг (зберігання) Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував таке:
"Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов'язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.
Об'єднана палата, проаналізувавши загальні засади притримання в сукупності з положеннями статей 547- 548 Цивільного кодексу України, вважає за необхідне вказати, що оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.
Отже, враховуючи встановлені судами фактичні обставини, об'єднана палата вважає за необхідне сформулювати висновок щодо застосування норм статей 594, 595 Цивільного кодексу України в сукупності з нормою статті 953 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах про те, що: притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення кредитор зробив якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов'язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання. У разі невиконання вказаних умов кредитор зобов'язаний повернути майно боржнику навіть за умови наявності боргу за його зберігання, виготовлення та утримання.
Об'єднана палата також враховує, що наявний в матеріалах справи лист від 08.02.2023 № 08/02-23001 відповідача за первісним позовом, у якому останній повідомив позивача про застосування притримання контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України до повної оплати заборгованості за договором, досліджений та оцінений апеляційним судом як неналежний доказ негайного повідомлення боржника про притримання відповідно до вимог статті 595 Цивільного кодексу України, та такий висновок заснований на практичному тлумаченні статей 595 та 953 Цивільного кодексу України."
5.15. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що відповідач-2 за первісним позовом направив перший лист позивачу 29.09.2022 про встановлення особи - вантажовласника; не отримавши відповіді на цей лист, на наступний день 30.09.2022 застосував забезпечення виконання зобов'язання у виді притримання вантажу позивача; при цьому, у направленому листі не зазначалось про наявність зобов'язання у вантажовласника вивантажити вантаж з судна COMET, не встановлювались строки для вивантаження вантажу, не вказано про наявність грошових вимог до вантажовласника і строки їх виконання, тобто не вказані умови притримання, а також не додержано письмової форми самого правочину про притримання спірного вантажу. Водночас суди вказали на відсутність будь-яких договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем-2.
5.16. Наведене свідчить про те, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення майна позивачу за первісним позовом зроблені у відповідності до встановлених ними обставин справи та не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведеній скаржником постанові. Посилання ж судів попередніх інстанцій на недотримання письмової форми правочину зроблено у сукупності з дослідженням інших умов щодо існування зобов'язання позивача як боржника для застосування такого виду забезпечення як притримання з огляду на положення статей 547- 548, 594 Цивільного кодексу України.
5.17. Також скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 щодо застосування приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України щодо підстав та умов застосування віндикаційного позову, як ефективного способу захисту.
5.18. Колегія суддів враховує, що у справі № 910/2861/18 розглядався спір про зобов'язання виконати пункт інвестиційного договору на реалізацію проекту будівництва, визнання права власності на гуртожиток, визнання права власності на частку (нерухомого майна), а також за зустрічними вимогами про розірвання інвестиційного договору.
5.19. Тож наведена заявником справа не є подібною за підставами позову, змістом позовних вимог, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин, до тих, що склалися у розглядуваній справі.
5.20. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не знайшла підтвердження.
5.21. В своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що "Судові рішення оскаржуються на підставі пункту 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на неврахування судом першої та апеляційної інстанції положень приписів статей 86, 76-78, 236, 237 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а саме щодо необхідності доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18)". Також, скаржник цитує пункт 4 частини другої статті 287 та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
5.22. Однак, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен чітко та конкретно вказати норму/норми (пункт, частину, статтю) права, яку, на його думку, невірно застосували/не застосували/порушили суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, який не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
5.23. Всупереч наведеному, скаржник чітко не вказав в якій саме постанові Верховного Суду міститься висновок щодо застосування конкретної норми права/норм права, яка неправильно застосована/не застосована/порушена судами першої та/або апеляційної інстанцій, який (висновок) не врахований судом/судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Однак, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які не наведені або нечітко/непослідовно/незрозуміло сформульовані в її тексті, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.
5.24. Крім того, у разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити чітке зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 ГПК України, зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, або вказати яке (які) клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд необґрунтовано відхилив, що могло б давати підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у розумінні частини третьої статті 310 ГПК України.
5.25. Заявник касаційної скарги повинен враховувати і те, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
5.26. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
5.27. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
5.28. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
5.29. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.30. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
5.31. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
5.32. Отже доводи касаційної скарги свідчать про те, що скаржник намагається повторно ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить фундаментальному принципу юридичної визначеності.
5.33. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
5.34. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою компанії NADIR SHIPPING COMPANY LIMITED на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі № 916/4469/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський