22 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4616/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Приватного акціонерного товариства «Київстар»
про стягнення 552 136,55 грн,
20.04.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 904/4616/25.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 904/4616/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом розгляду за поданим у 2025 році позову у цій справі є стягнення 552 136,55 грн, що менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржувані судові рішення у справі № 904/4616/25 не підлягають касаційному оскарженню.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, заявник посилається на наявність підстав оскарження судових рішень у справі №904/4616/25, передбачених п.п. а, в пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає у протиправному незастосуванні судом апеляційної інстанції приписів статті 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою регламентовано встановлення факту початку та відповідно припинення правовідносин в сфері передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), а саме підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.
Так, суд апеляційної інстанції врахував постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, у якій суд дійшов висновку, що з орендаря, який не повертає майно після припинення строку дії договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю.
На думку скаржника, виключна правова проблема вбачається у необґрунтованому нерозповсюдженні умов договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) в частині сплати орендної плати до дня фактичного повернення майна за актом приймання-передачі.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилається на наявність для учасника справи, який подає касаційну скаргу, значного суспільного інтересу або виняткового значення результатів розгляду справи.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, таких як:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що підставою передачі справи № 127/14633/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду було вирішення питання стосовно юрисдикції.
При цьому касаційна скарга була мотивована тим, що всупереч статті 638, частині другій статті 640, статті 795 ЦК України спірним договором оренди визначено строк передачі приміщення та майна орендареві до 17.10.2018, тобто понад установлений строк дії договору (до 17.06.2018), що надає право орендодавцю не передавати орендарю майно в оренду під час дії договору; приміщення орендарю не було передано та ним не використовувалося, акт приймання-передачі не підписувався сторонами, у зв'язку із чим немає правових підстав для нарахування орендної плати; саме скаржниця відмовилася від договору оренди у зв'язку з відмовою орендодавця передати їй приміщення в користування в порядку, передбаченому пунктом 2.2.2 договору, а тому розірвання договору оренди в розумінні пункту 4.4.1 договору не відбулося.
Натомість у справі № 904/4616/25 спірним є питання про стягнення орендної плати після припинення дії договору оренди у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди, а також неустойки в розмірі подвійної орендної плати. Водночас у цій справі не є спірним питання стосовно моменту укладення договору та передачі орендодавцем майна орендарю з підписанням акта-передачі.
За таких обставин постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц не є релевантною до правовідносин, які склалися у справі № 904/4616/25.
Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 у подібних правовідносинах дійшла наступного висновку:
"Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України".
Так, суд апеляційної інстанції при застосуванні частини другої статті 785 ЦК України врахував постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 у подібних правовідносинах.
При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа має виняткове значення для скаржника без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника, становить значний суспільний інтерес, а заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, в іншій справі заявником також не наведено.
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судом попередньої інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст оскаржуваних рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» немає.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 904/4616/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ