Постанова від 14.04.2026 по справі 914/2540/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/2540/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області та першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 (колегія суддів Галушко Н. А., Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівський іподром"

до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області

про визнання незаконним та скасування рішення Давидівської сільської ради,

(у судове засідання з'явилися: прокурор Одуденко А. В., представники: позивача - Маланюк Н. Ю., відповідача - Кравчук П. І., Феданяк Р. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство «Львівський іподром» (далі ПрАТ «Львівський іподром», позивач) звернулося з позовом до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Давидівська сільська рада, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Давидівської сільської ради №164-30/2024 від 03.07.2024 Про розгляд запиту громадян щодо сплати земельного податку ПрАТ «Львівський іподром».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивач є універсальним правонаступником прав та обов'язків ДП «Львівській іподром», котрому на підставі рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів №528 від 18.12.1980 видано Державний акт Серії Б №061274 про безстрокове і безоплатне користування 900,00 га землі для ведення сільськогосподарського господарства;

- станом на 2005 рік за ДП «Львівській іподром» на території Давидівської сільської ради обліковувалась земельна ділянка площею 415,20 га, а у 2018 році за наслідками інвентаризації земель сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність Давидівській сільській раді передано земельні ділянки загальною площею 779,9020 га, в тому числі 14 земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні позивача, загальною площею 353,16 га;

- наприкінці 2020 року Давидівська сільська рада поза волею та без відома постійного землекористувача поділила зазначені земельні ділянки, а рішеннями від 14.07.2021 частину з них передала у приватну власність фізичним особам;

- оскільки Давидівська сільська рада не визнавала права постійного користування ПрАТ «Львівський іподром», останнє подало 2 судових позови про визнання права постійного користування та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, що розглядаються Господарським судом Львівської області ( справа №914/934/24) та Пустомитівським районним судом Львівської області (справа №450/1932/24);

- в межах розгляду цих справ 11.04.2024 та 16.04.2024 судами постановлено ухвали про забезпечення позовів, зокрема, шляхом накладення арешту на земельні ділянки;

- однак, 03.07.2024 оскаржуваним рішенням відповідач незаконно, за відсутності правових підстав припинив право постійного користування земельною ділянкою згідно рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів №528 від 18.12.1980 у зв'язку з несплатою ПрАТ Львівський Іподром земельного податку;

- вина позивача у несплаті земельного податку відсутня з огляду на те, що Давидівська сільська рада не визнавала права постійного користування ПрАТ Львівський Іподром, а останньому не було відомо розміру земельного податку та бази оподаткування (точної площі земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні позивача).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів №528 від 18.12.1980 «Про видачу Державного акта на право користування землею Львівському державному іподрому», зокрема, вирішено: затвердити встановлені межі і розміри землекористування та видати державний акт на право користування землею Львівському державному іподрому на площі 900,00 га; в межах акта залишити сторонні землекористувачі загальною площею 74,9 га; Управлінню сільського господарства райвиконкому внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.

На підставі вказаного рішення Львівському державному іподрому видано Державний акт Серії Б №061274 на право безстрокового і безоплатного користування 900,00 га землі для ведення сільського господарства.

Згідно з довідкою Пустомитівського районного відділу земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах Львівського обласного головного управління земельних ресурсів №524 від 02.08.2005, виданою ДП «Львівській іподром», за даним Підприємством на території Пустомитівського району обліковується земельна ділянка площею 415,20 га на території Давидівської сільської ради.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Давидівської сільської ради №1172 від 29.08.2005, яка видана ДП «Львівський іподром», у землекористуванні останнього знаходиться 415,20 га земель.

05.02.2010 Міністерством аграрної політики України прийнято наказ №41, яким вирішено припинити діяльність Державного підприємства Львівський іподром шляхом його реорганізації - приєднання до ЗАТ «Львівський іподром» та визначити останнього правонаступником майнових прав та обов'язків Державного підприємства Львівський іподром.

08.07.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення діяльності ДП «Львівський іподром» (номер запису 14151120005003520). Правонаступником ДП «Львівський іподром» є ПрАТ «Львівський іподром» (код ЄДРПОУ 35501892), що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №333505 від 18.07.2011.

Головним управління Держгеокадастру у Львівській області видано наказ №13-6873/16-18-СГ від 20.12.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», яким наказано передати Давидівській сільській раді об'єднаної територіальної громади у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 779,9020 га, які розташовані на території Давидівської сільської ради (колишні Давидівська, Пасіки-Зубрицька, Чишківська, Винниківська, Кротошинська сільські ради) Пустомитівського району згідно з актом приймання-передачі.

На виконання вказаного наказу 13.05.2019 начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та сільським головою Давидівської сільської ради об'єднаної територіальної громади підписано Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Львівській області передало із державної власності, а Давидівська сільська рада об'єднаної територіальної громади прийняла у комунальну власність земельну ділянку згідно з додатком.

Додатком до цього акта є відомості про земельні ділянки, які передаються в комунальну власність, зокрема, їхні кадастрові номери, місце розташування, площі ділянок, їх цільове призначення, а також відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку.

Відповідно до пунктів 26, 29, 30, 34-43 та пункту 44 згаданого додатку, земельні ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0024, 4623682400:04:000:0020, 4623682400:05:000:0011, 4623682400:04:000:0019, 4623682400:04:000:0016, 4623682400:04:000:0017, 4623682400:04:000:0018, 4623682400:05:000:0007, 4623682400:05:000:0008, 4623682400:05:000:0004, 4623682400:05:000:0010, 4623682400:06:000:0146, 4623682400:06:000:0145, 4623682400:03:000:0127 (виправлено у пункті 44 додатку до Акта на 4623682400:03:000:0156, а згідно листа №18-13-0.2-1691/2-20 від 05.03.2020 земельна ділянка має кадастровий номер 4623682400:03:000:0152) знаходяться у Пустомитівському районі, Давидівська ОТГ та перебувають у постійному користуванні.

05.03.2020 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області скерувало на адресу Давидівської ради лист №18-13-0.2-1691/2-20 про надання інформації (у відповідь на звернення останнього від 10.02.2020 №365) та повідомило, що за даними Відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельні ділянки з кадастровими номерами: 4623682400:04:000:0024, 4623682400:04:000:0020, 4623682400:05:000:0011, 4623682400:04:000:0019, 4623682400:04:000:0016, 4623682400:04:000:0017, 4623682400:04:000:0018, 4623682400:05:000:0007, 4623682400:05:000:0008, 4623682400:05:000:0004, 4623682400:05:000:0010, 4623682400:06:000:0146, 4623682400:06:000:0145, 4623682400:03:000:0152 зареєстровані в Державному земельному кадастрі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ДП «Центр Державного земельного кадастру». Згідно даних державної статистичної звітності в період з 01.01.2001 по 01.01.2016 (останній звітний період) за ДП «Львівський іподром» обліковується 415,2000 га земель, розташованих на території Давидівської сільської ради.

25.07.2019 Давидівська сільська рада скерувала на адресу ПрАТ «Львівський Іподром» лист №1756, у якому повідомила про те, що згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-6873/16-18 СІ від 20.12.2018 були передані з державної в комунальну власність земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні колишнього ДП «Львівській іподром», за межами населених пунктів с. Черепин та Давидів на території Давидівської сільської ради ОТГ, з наступними кадастровими номерами:

- 4623682400:04:000:0024 площею 17,8062 га,

- 4623682400:04:000:0020 площею 28,9865 га,

- 4623682400:05:000:0011 площею 17,3819 га,

- 4623682400:04:000:0019 площею 0,5000 га,

- 4623682400:04:000:0016 площею 30,6888 га,

- 4623682400:04:000:0017 площею 15,8885 га,

- 4623682400:04:000:0018 площею 45,1783 га,

- 4623682400:05:000:0007 площею 27,9640 га,

- 4623682400:05:000:0008 площею 2,2842 га,

- 4623682400:05:000:0004 площею 40,6741 га,

- 4623682400:05:000:0010 площею 105,9215 га,

- 4623682400:06:000:0146 площею 7,2292 га,

- 4623682400:06:000:0145 площею 4,9330 га,

- 4623682400:03:000:0127 площею 7,7238 га.

22.03.2023 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області скерувало на адресу Давидівської сільської ради та керуючому партнеру адвокатського об'єднання «Фортус» - адвокату Миська Т.Г. лист №18-13-0.2-1237/2-23, яким проінформувало, що: відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0024, 4623682400:04:000:0020, 4623682400:05:000:0011, 4623682400:04:000:0019, 4623682400:04:000:0016, 4623682400:04:000:0017, 4623682400:04:000:0018, 4623682400:05:000:0007, 4623682400:05:000:0008, 4623682400:05:000:0004, 4623682400:05:000:0010, 4623682400:06:000:0146, 4623682400:06:000:0145 перебувають в архівному шарі у зв'язку з поділом; відповідно до архівних відомостей Державного земельного кадастру, зокрема, відомостей про реєстрацію речових прав, що надійшли з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки з вище переліченими кадастровими номерами з 07.10.2020 року перебували у комунальній власності Давидівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області; інформація щодо реєстрації інших прав (права постійного користування чи права оренди/суборенди) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на зазначені земельні ділянки до Державного земельного кадастру не надходила.

З переліку земельних ділянок, що утворились в результаті поділку вбачається наступне:

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0024 площею 17,8062 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0038 площею 14,8455 га та 4623682400:04:000:0039 площею 2,9607;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0020 площею 28,9865 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0035 площею 15,8796 га та 4623682400:04:000:0034 площею 13,1069 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:05:000:0011 площею 17,3819 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:05:000:0025 площею 17,2810 га та 4623682400:05:000:0024 площею 0,1009 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0019 площею 0,5000 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0036 площею 0,4616 га та 4623682400:04:000:0037 площею 0,0384 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0016 площею 30,6888 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0031 площею 30,2550 га та 4623682400:04:000:0030 площею 0,4338 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0017 площею 15,8885 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:04:000:0032 площею 15,6436 га та 4623682400:04:000:0033 площею 0,2449 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0018 площею 45,1783 га утворились земельні ділянки з кадастровим номером 4623682400:04:000:0029 площею 45,0637,4616 га та 4623682400:04:000:0028 площею 0,1146 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:05:000:0007 площею 27,9640 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:05:000:0020 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0015 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0021 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0016 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0017 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0019 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0018 площею 0,5000 га, 4623682400:05:000:0014 площею 0,5000 га та 4623682400:05:000:0013 площею 23,9640 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:05:000:0008 площею 2,2842 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:05:000:0022 площею 2,1472 га та 4623682400:05:000:0023 площею 0,1370 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:05:000:0004 площею 40,6741 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:05:000:0027 площею 40,3332 га та 4623682400:05:000:0026 площею 0,3409 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:05:000:0010 площею 105,9215 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:05:000:0784 площею 104,1861 га 4623682400:05:000:0783 площею 1,7354 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:06:000:0146 площею 7,2292 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:06:000:0217 площею 7,1461 га та 4623682400:06:000:0216 площею 0,0831 га;

- із земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:06:000:0145 площею 4,9330 га утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4623682400:06:000:0214 площею 1,8360 га 4623682400:06:000:0215 площею 3,0970 га.

14.07.2021 року Давидівською сільською радою прийнято рішення:

-№112-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0014 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради ;

- №113-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0015 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

- №114-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

- №115-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0017 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

-№116-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0018 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

- №117-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0019 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

- №118-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0020 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради;

- №119-8/2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 для ведення ОСГ на території Давидівської сільської ради», яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_8 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Львівська область, Львівській район, Давидівська сільська рада; передати у власність гр. ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 4623682400:05:000:0021 для ведення особистого селянського господарства на території Давидівської сільської ради.

Відповідно до наявних в матеріалах справи Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, за переліченими вище фізичними особами зареєстровано право власності на відповідні земельні ділянки.

31.01.2024 ПрАТ «Львівській іподром» скерувало на адресу Давидівської сільської ради заяву №31/01-01, у якій просило: визнати за ним право постійного користування на землю згідно з рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради №528 від 18.12.1980 «Про видачу Державного акта на право користування землею Львівському державному іподрому» та Державним актом на право користування землею Серія Б №061274; перевидати державний акт ПрАТ «Львівській іподром»; надати ПрАТ «Львівській іподром» в постійне користування земельні ділянки ( з зазначенням кадастрових номерів таких) та здійснити відповідні реєстраційні дії.

Також 31.01.2024 ПрАТ «Львівській іподром» скерувало на адресу Давидівської сільської ради заяву про державну реєстрацію речового права, похідного від права власності, яким просило здійснити державну реєстрацію права постійного користування ПрАТ «Львівській іподром» земельними ділянками з кадастровими номерами: 4623682400:04:000:0038; 4623682400:04:000:0039; 4623682400:04:000:0035; 4623682400:04:000:0034; 4623682400:05:000:0025; 4623682400:05:000:0024; 4623682400:04:000:0036; 4623682400:04:000:0037; 4623682400:04:000:0031; 4623682400:04:000:0030; 4623682400:04:000:0032; 4623682400:04:000:0033; 4623682400:04:000:0029; 4623682400:04:000:0028; 4623682400:05:000:0020; 4623682400:05:000:0015; 4623682400:05:000:0021; 4623682400:05:000:0016; 4623682400:05:000:0017; 4623682400:05:000:0019; 4623682400:05:000:0018; 4623682400:05:000:0014; 4623682400:05:000:0013; 4623682400:05:000:0022; 4623682400:05:000:0023; 4623682400:05:000:0027; 4623682400:05:000:0026; 4623682400:05:000:0784; 4623682400:05:000:0783; 4623682400:06:000:0217; 4623682400:06:000:0216; 4623682400:06:000:0214; 4623682400:06:000:0215.

04.03.2024 Давидівська сільська рада надіслала на адресу ПрАТ «Львівській іподром» лист №1045/03.01-05, у якому роз'яснила порядок та вказала перелік необхідних документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

ПрАТ «Львівській іподром» звернулося до Господарського суду Львівської області та Пустомитівського районного суду Львівської області з позовами, зокрема, про визнання права постійного користування вказаними вище земельними ділянками, а також з заявами про забезпечення позовів ( до їх подання).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 у справі №914/934/24 за заявою ПрАТ «Львівський іподром» вжито заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом: накладення арешту на земельні ділянки (із кадастровими номерами: №4623682400:05:000:0013, №4623682400:05:000:0022, №4623682400:05:000:0023, №4623682400:05:000:0027, №4623682400:05:000:0026, №4623682400:05:000:0784, №4623682400:05:000:0783, №4623682400:06:000:0217, №4623682400:06:000:0216, №4623682400:06:000:0214, №4623682400:06:000:0215, №4623682400:04:000:0038, №4623682400:04:000:0039, №4623682400:04:000:0035, №4623682400:04:000:0034, №4623682400:05:000:0025, №4623682400:05:000:0024, №4623682400:04:000:0036, №4623682400:04:000:0037, №4623682400:04:000:0031, №4623682400:04:000:0030, №4623682400:04:000:0032, №4623682400:04:000:0033, №4623682400:04:000:0029, №4623682400:04:000:0028); заборони Давидівській сільській раді та будь-яким іншим особам здійснювати дії щодо відчуження, передачі в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис, сервітут, іпотеку, тощо), здійснення поділу чи об'єднання, а також зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.04.2024 у справі №450/1705/24 за заявою ПрАТ «Львівський іподром» вжито заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом: накладення арешту на земельні ділянки (із кадастровими номерами: 4623682400:05:000:0020; 4623682400:05:000:0015; 4623682400:05:000:0021; 4623682400:05:000:0016; 4623682400:05:000:0017; 4623682400:05:000:0019; 4623682400:05:000:0018; 4623682400:05:000:0014); заборони Давидівській сільській раді та будь-яким іншим особам здійснювати дії щодо відчуження, передачі в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис, сервітут, іпотеку, тощо), здійснення поділу чи об'єднання, а також зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок.

В матеріалах справи міститься висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1-24 від 20.03.2024, за змістом якого земельні ділянки із кадастровими номерами: №4623682400:05:000:0013, №4623682400:05:000:0022, №4623682400:05:000:0023, №4623682400:05:000:0027, №4623682400:05:000:0026, №4623682400:05:000:0784, №4623682400:05:000:0783, №4623682400:06:000:0217, №4623682400:06:000:0216, №4623682400:06:000:0214, №4623682400:06:000:0215, №4623682400:04:000:0038, №4623682400:04:000:0039, №4623682400:04:000:0035, №4623682400:04:000:0034, №4623682400:05:000:0025, №4623682400:05:000:0024, №4623682400:04:000:0036, №4623682400:04:000:0037, №4623682400:04:000:0031, №4623682400:04:000:0030, №4623682400:04:000:0032, №4623682400:04:000:0033, №4623682400:04:000:0029, №4623682400:04:000:0028 входять в межі, накладаються та належать до земельної ділянки, наданої ДП «Львівський іподром» у постійне користування згідно з Державним актом на право користування землею Серія Б №061274 від 1980 року.

Листом №6609/5/130104-10 від 22.05.2024 Городоцький відділ податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб ГУ ДПС у Львівській області у відповідь на листи Давидівської сільської ради повідомив, що: ПрАТ «Львівський іподром» не перебуває на обліку як платник окремих податків за неосновним місцем обліку в Пустомитівській ДПІ; згідно з даними АІС Податковий блок» ПрАТ «Львівський іподром» податкові декларації з плати за землю за період з 01.01.2019 по 01.04.2024 в Пустомитівську ДПІ не подавалися; ПрАТ «Львівський іподром» земельний податок з юридичних осіб по Давидівській сільській раді в період з 01.01.2019 по 01.04.2024 не сплачувало.

03.07.2024 Давидівською сільською радою Львівського району Львівської прийнято рішення №164-30/2024 «Про розгляд запиту громадян щодо сплати земельного податку ПрАТ «Львівській іподром» та вжиття відповідних заходів щодо припинення права користування земельними ділянками», яким вирішено припинити право користування на території Давидівської сільської ради земельними ділянками згідно з рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради №528 від 18.12.1980 «Про видачу Державного акта на право користування землею Львівському державному іподрому» на площі 900,0га, Державний акт на право користування землею Серія Б №061274, правонаступником якого є ПрАТ «Львівський іподром».

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.03.2025 у справі №914/2540/24 (суддя Гоменюк З. П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт систематичної несплати позивачем земельного податку згідно з Державним актом Серії Б №061274 від 1980 року на земельну ділянку площею 900,00 га, а відтак, рішення №164-30/2024 від 03.07.2024 прийнято відповідачем відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України .

Суд відхилив доводи ПрАТ «Львівській іподром» стосовно неможливості самостійно розрахувати земельний податок, зазначивши, що відповідно до поданих позивачем листів 2005, 2018, 2020 років за ним обліковується земельна ділянка площею 415,2 га , а позивач не заперечує факт перебування у його користуванні земельних ділянок щонайменше площею 345,4362 га, щодо яких подав позов до Господарського суду Львівської області про визнання права постійного користування.

Рішення Давидівської сільської ради Львівської області №164-30/2024 від 03.07.2024 стосується лише припинення права користування позивачем земельними ділянками на території Давидівської сільської ради на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою Серії Б №061274 від 1980 року на площі 900,00 га, що з тих часів обліковувалась за позивачем площею саме 900,00 га. Оскаржуваним рішенням не зазначалось щодо припинення права користування позивачу на земельні ділянки іншою площею згідно інших документів, що підтверджували б факт існування у позивача інших площ земельних ділянок.

Незважаючи на твердження позивача щодо розбіжності у площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ПрАТ «Львівській іподром» у період з 01.01.2019 по 02.07.2024 останнім не було сплачено жодної суми земельного податку, навіть за земельні ділянки загальною площею 345,4362 га, що визнаються самим позивачем. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем здійснювались відповідні заходи для встановлення точної площі земельних ділянок, які залишились у його користуванні після того, як останній дізнався з листа Давидівської сільської ради від 25.07.2019 №1756 про передачу частини земельних ділянок з державної в комунальну власність. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що всупереч законодавству України, враховуючи приписи пункту 286.2. статті 286 Податкового кодексу України, позивач маючи Державний акт Серії Б №061274 від 1980 року на право користування земельною ділянкою 900,00 га, систематично продовжував користуватися такою, що перебуває на території Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області. Позивачем також не вжито жодних заходів для того, щоб встановити площу земельної ділянки, якщо ПАТ «Львівській іподром» вважало, що з його 900,00 га лишилась інша площа земельної ділянки, не здійснено державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства України на право користування відповідної земельної ділянки зі встановленою площею такої та присвоєнням кадастрового номеру після отримання останнім листа відповідача від 25.07.2019 року №1756, яким повідомлено про наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018 про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність. Відповідно, у позивача на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідача було право на постійне користування земельною ділянкою лише за Державним актом Серії Б №061274 від 1980 року на площу земельної ділянки 900,00 га.

Відтак, позивач не подавав до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за поточні роки упродовж 2019-2024 років, що підтверджується відсутністю таких доказів у матеріалах справи. Отже, позивач не був позбавлений можливості хоча б часткового сплачувати земельний податок за користування земельною ділянко, будучи обізнаним про наявність таких, наданих йому як правонаступнику ДП «Львівській іподром» на підставі рішення Виконавчого комітету Пустомитівського району ради народних депутатів №528 від 18.12.1980.

Проте, позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, що знаходяться на території відповідача без сплати земельного податку, площею 900,00 га, яка обліковувалась за позивачем на підставі Державного акта Серії Б №061274 від 1980 року відповідно законодавством України без сплати земельного податку за користування такою земельною ділянкою.

Отже, судом встановлено факт систематичної несплати позивачем земельного податку згідно з Державним актом Серії Б №061274 від 1980 року на земельну ділянку площею 900,00 га, а відтак, рішення Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області №164-30/2024 від 03.07.2024 прийнято відповідачем на підставі пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України із дотриманням відповідної процедури прийняття такого рішення.

3.2. ПАТ «Львівський Іподром» звернулося із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 914/2540/24 за якою 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження.

11.08.2025 прокурор звернувся із заявою про вступ у розгляд Західним апеляційним господарським судом справи №914/2540/24.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 відмовлено у задоволенні заяви Львівської обласної прокуратури від 11.08.2025 про вступ у справу.

Ухвала мотивована тим, що 05.05.2025 до суду від Давидівської сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 914/2540/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

23.05.2025 та 26.05.2025 на адресу Західного апеляційного господарського від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, мотивовані зайнятістю в іншому судовому процесі представника Фединяка Р.В. та тимчасовою непрацездатністю представника Приймака В.О. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 розгляд справи № 914/2540/24 відкладено на 17.06.2025.

16.06.2025 до суду від представника позивача поступило клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване його зайнятістю у інших судових засіданнях. Вказане клопотання було сформоване в системі «Електронний суд», а відтак доступне відповідачу для ознайомлення 13.06.2025.

З огляду на наведене та з врахуванням пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 розгляд справи №914/2540/24 відкладено на 12.08.2025. Судове засідання 12.08.2025 та наступні судові засідання відбулись за участі уповноважених представників сторін та прокурора, який заявив про намір вступити у справу.

Отже, неявка представників відповідача в зазначені прокурором судові засідання була зумовлена поважними причинами та наявністю визначених статтею 202 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, а сама лише незгода прокурора з достатністю/повнотою поданого Давидівською міською радою відзиву на апеляційну скаргу не свідчить про неналежний захист органом місцевого самоврядування своїх інтересів.

3.3. 17.11.2025 прокурор повторно звернувся із заявою про вступ у справу, яка мотивована необхідністю представництва інтересів держави в особі Давидівської сільської ради, яка не забезпечує належного здійснення такого захисту у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Львівської обласної прокуратури від 17.11.2025 про вступ у справу.

Ухвала мотивована тим, що повторно подана прокурором заява обґрунтована тими ж фактичними обставинами, як і заява від 12.08.2025. Нових обґрунтувань неналежного здійснення Давидівською сільською радою представництва та захисту інтересів держави в межах даної справи прокурором не наведено.

3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 914/2540/24 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова аргументована тим, що ухвалами Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 у справі № 914/934/24 та від 16.04.2024 у справі №450/1705/24 накладено арешт на спірні земельні ділянки. Забезпечення позову - це вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, тощо (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19 зазначив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Будучи обізнаною про наявність судової заборони на розпорядження земельними ділянками (що не заперечується та не спростовується відповідачем), накладеної ухвалами Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 у справі №914/934/24 та Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.04.2024 у справі №450/1705/24, Давидівська сільська рада 03.07.2024 прийняла оскаржуване рішення №164-30/2024, яким припинила право користування на території Давидівської сільської ради земельними ділянками згідно з рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради №528 від 18.12.1980 «Про видачу Державного акта на право користування землею Львівському державному іподрому» на площі 900,0га, Державний акт на право користування землею серія Б №061274, правонаступником якого є ПрАТ «Львівський іподром».

Оскільки позови у справах № 914/934/24 та № 450/1705/24 заявлені саме з підстав наявності у ПрАТ «Львівський іподром» права постійного користування земельними ділянками за Державним актом на право користування землею серії Б №061274 від 1980 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Давидівська сільська рада оскаржуваним рішенням припинила саме те право, яке ПрАТ «Львівський іподром» просить визнати у межах вказаних справ.

Такі дії Давидівської сільської ради свідчать про невиконання судових рішень, є порушенням вимог чинного законодавства, принципу добросовісності, нівелюють мету забезпечення позову та порушують права позивача, зокрема, і на судовий захист.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Давидівська сільська рада та перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернулися з касаційними скаргами, в яких просять постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 914/2540/24.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Давидівська сільська рада стверджує, що матеріалами справи беззаперечно підтверджено факт систематичної несплати позивачем земельного податку упродовж понад п'яти років

Доводи позивача про неможливість самостійно розрахувати земельний податок обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Позивач мав всю необхідну інформацію для розрахунку податку: він знав про наявність у його користуванні земельних ділянок, їх приблизну площу (що підтверджується поданими ним же листами 2005, 2018, 2020 років), нормативну грошову оцінку земель та ставки земельного податку, які є публічною інформацією.

Припинення права користування земельною ділянкою згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України не є розпорядженням земельною ділянкою. Це застосування до порушника земельного законодавства санкції у вигляді припинення права на підставі закону. Такі дії не суперечать ухвалам про забезпечення позову, оскільки не змінюють правовий режим земельних ділянок та не передбачають їх передачу іншим особам.

Крім того, рішення про припинення права користування було прийнято 03.07.2024, тобто через майже три місяці після постановлення ухвал про забезпечення позову (11.04.2024 та 16.04.2024). За цей час позивач не вжив жодних заходів для усунення порушення - сплати земельного податку, що додатково свідчить про відсутність з його боку наміру виконувати свої обов'язки землекористувача.

У контексті висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 914/2540/24, скаржник стверджує, що накладення арешту на земельні ділянки як об'єкти нерухомого майна не тотожне арешту на право постійного користування земельними ділянками як речовим правом.

Також Давидівська сільська рада посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 05.11.2019 у справі №906/392/18, від 03.02.2021 у справі №804/4362/18, від 15.02.2022 у справі № 916/632/21, від 20.04.2021 у справі № 922/2098/20, від 30.05.2023 у справі №927/135/22, від 07.10.2020 у справі №922/2751/19, від 26.04.2022 у справі №738/663/20, від 17.01.2018 у справі №924/689/17, від 22.06.2021 у справі №924/856/20 щодо застосування статті 141 ЗК України.

На думку відповідача, постанова апеляційного суду ґрунтується виключно на формальному підході - констатації факту прийняття рішення сільської ради за наявності ухвал про забезпечення позову. При цьому апеляційний суд не надав оцінки суті спору та матеріально-правовим підставам прийняття оскаржуваного рішення.

4.3. Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви прокурора про вступ у справу. Скаржник вважає, що суд не врахував доводи про неналежне здійснення Давидівською сільською радою представництва інтересів територіальної громади у розгляді справи 914/2540/24 саме на стадії апеляційного розгляду справи. Так, на момент подання відповідної заяви: у справі відбулось два судових засідання, у які представники Давидівської сільської ради не з'явилися; подання представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи з формальних підстав; відзив Давидівської сільської ради на апеляційну скаргу ПрАТ «Львівський іподром» є неповним та не спростовує всі аргументи; у суді першої інстанції Давидівська сільська рада пропустила строк на подання заяви про стягнення судових витрат.

На думку прокурора вказане є проявом неналежного здійснення процесуальних повноважень.

У цьому контексті прокурор посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 07.06.2022 у справі № 914/2651/20 щодо застосування статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Жодною із застосованих судом апеляційної інстанції процесуальних норм статей 53, 216, 234, 270 ГПК України не передбачено такого процесуального рішення, як ухвала про відмову у задоволенні заяви прокурора про вступ у розгляд справи, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Також прокурор зазначає, що ухвали про забезпечення позову у справах № 914/934/24, № 450/1932/24 стосуються конкретно сформованих земельних ділянок, які не є предметом позову у справі № 914/2540/24 і не містять заборони щодо прийняття рішення про припинення права постійного користування.

Прокурор вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 26.04.2022 у справі № 738/663/20, від 17.04.2018 справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.02.2022 у справі № 916/632/21, від 20.04.2021 у справі № 922/2098/20.

Судом апеляційної інстанцій без урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України, без належних обгрунтувань, не взято до уваги жодного поданого Відповідачем доказу, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи

Крім того, судом апеляційної інстанцій застосовано норми статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13, 14, 15, 73, 74, 76-79, 86, 236-238, 267, 270, 282 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.01.2022 у справі № 902/418/20, від 27.01.2022 у справі № 917/996/20, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21, від 03.04.2024 у справі № 907/383/20.

4.4. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржників та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 914/2540/24.

5.4. Щодо касаційної скарги Давидівської сільської ради

Так, Давидівська сільська рада посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 03.02.2021 у справі № 804/4362/18, від 15.02.2022 у справі № 916/632/21, від 20.04.2021 у справі № 922/2098/20, від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 07.10.2020 у справі № 922/2751/19, від 26.04.2022 у справі № 738/663/20, від 17.01.2018 у справі № 924/689/17, від 22.06.2021 у справі № 924/856/20, від 29.01.2026 у справі № 914/2540/24.

Предметом спору в адміністративній справі № 804/4362/18 були позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської ради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв'язку із закінченням строку договору оренди землі про користування земельною ділянкою, визнання договору оренди землі припиненим з 31.12.2015 у зв'язку із закінченням його дії, а також скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, якими позивачці нараховано суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю за 2016, 2017, 2018 роки.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 за позовом Попільнянського кооперативного ринку (далі - Ринок) до Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області про визнання недійсним рішення, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходила, зокрема, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що Попільнянський колгоспний ринок, який є землекористувачем спірної земельної ділянки за відповідним державним актом, змінив назву юридичної особи на Ринок, а перереєстрацію статуту цієї юридичної особи здійснено без зміни коду ЄДРПОУ, у зв'язку з чим підтримала висновок судів попередніх інстанцій, що Попільнянський колгоспний ринок та Ринок є однією і тією ж юридичною особою, якій видано державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні; право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, а дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом, що відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

У справі №927/135/22 Фермерське господарство "САМ" звернулося з позовом до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання недійсним та скасування рішення Березнянської селищної ради "Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області"

Постановою Верховного Суду від 30.05.2023 скасовано постанову апеляційного господарського суду і залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову. У постанові звернуто увагу на те, що позивач як платник єдиного податку третьої групи відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільнене від сплати земельного податку за користування земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції наведеного не спростував, тому висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок прийняття відповідачем рішення від 30.07.2021 № 386/10-VIII не на підставах, передбачених законом (за недоведеністю порушення постійним користувачем вимог земельного законодавства), порушено право позивача на постійне користування земельною ділянкою, є обґрунтованим.

У справі №922/2751/19 Селянське (фермерське) господарство "Юпітер" звернулося з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 08.08.2019 № 6783-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей", визнання права постійного користування. Постановою Верховного Суду від 07.10.2020 скасовано постанову апеляційного господарського суду про відмову у позові і залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення, водночас виключено у пункті 3 резолютивної частини слова: "таким, що набув". Верховний Суд у вказаній постанові погодився із висновком суду першої інстанції про те, що зі смертю особи, якій спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державними актами на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилося. Оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ "Юпітер" на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

У справі №738/663/20 заступник керівника Менської місцевої прокуратури Олєйніков І. В. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області звернувся до суду із позовом до фізичної особи про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Судовими рішеннями позов задоволено. Постанова від 26.04.2022 аргументована тим, що доводи прокурора про наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою, передбачених пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи по суті. Так, під час розгляду справи відповідна особа визнала факт несплати земельного податку із 2006 року. Крім того, факт несплати земельного податку до 2020 року підтвердили Городищенська та Волосківська сільські ради Менського району Чернігівської області, а також Менське управління ГУ ДПС у Чернігівській області.

У справі № 924/689/17 Хмельницька міська рада звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Хмельницький цукровий завод про припинення права постійного користування двома земельними ділянками. Судовими рішеннями у позові відмовлено. У постанові від 17.01.2018, Верховний Суд підтримав аргументи судів про те, що за наявності підстав, передбачених пунктом "д" статті 141 ЗК, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Водночас виходячи зі змісту рішення Хмельницької міської ради від 22.03.2017 №61 цим рішенням не вирішувалося питання припинення права постійного користування ПАТ "Хмельницький цукровий завод" земельними ділянками у зв'язку з систематичною несплатою земельного податку, оскільки ним лише було відмовлено відповідачу в розробленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (на місцевості) по вул. Заводській, 59 у м. Хмельницькому. Крім того, з огляду на характер спірних правовідносин, втручання у право власності ПАТ "Хмельницький цукровий завод" не буде пропорційним, так як вилучення з постійного користування відповідача спірних земельних ділянок призведе до порушення права власності на належні йому будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Хмельницький, вул. Заводська, 59, а за відсутності права на землю реалізація нерухомого майна (в ліквідаційній процедурі) неможлива, що перешкоджатиме задоволенню вимог кредиторів за рахунок реалізованого нерухомого майна, в тому числі погашенню податкового боргу.

У справі №924/856/20 Акціонерне товариство "Видавництво "Поділля" Корпоративного підприємства AT "ДАК Укрвидавполіграфія" звернулося з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Хмельницької міської ради від 17.06.2020 №85 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі". Постановою Верховного Суду від 22.06.2021 (на яку посилається скаржник) справу передано на розгляд апеляційного господарського суду і вказано на те, що помилковим є висновок у про те, що у даному випадку була необхідна наявність згоди землекористувача, за відсутності якої припинення права постійного користування має відбувається виключно в судовому порядку. Крім того, звернуто увагу на необхідність врахувати висновок про те, що за наявності підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Зміст вказаних постанов Верховного Суду, на які посилається Давидівська сільська рада, стосується обставин припинення права користування, зокрема на підставі статті 141 ЗК України щодо яких виник спір у справі № 914/2540/24, яка переглядається, проте апеляційний господарський суд скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позов аргументував свій висновок ухвалами Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 у справі №914/934/24 та від 16.04.2024 у справі №450/1705/24, якими накладено арешт на спірні земельні ділянки, а арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки позови у справах № 914/934/24 та № 450/1705/24 заявлені саме з підстав наявності у ПрАТ «Львівський іподром» права постійного користування земельними ділянками за Державним актом на право користування землею серії Б №061274 від 1980 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Давидівська сільська рада оскаржуваним рішенням припинила саме те право, яке ПрАТ «Львівський іподром» просить визнати у межах вказаних справ.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зауважує, що скаржник не наводить висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо можливості припинення права постійного користування земельними ділянками за наявності чинних ухвал суду про забезпечення позову шляхом арешту відповідних земельних ділянок, усупереч яким вирішено даний спір.

Отже, доводи скарги фактично не доводять обставин неправильного застосування судом норм матеріального права чи поркшення норм процесуального права внаслідок незастосування висновків Верховного Суду.

Постанови Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 916/632/21, від 20.04.2021 у справі № 922/2098/20, від 29.01.2026 у справі № 914/2540/24, на які також посилається скаржник, у Єдиному реєстрі судових рішень відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги Давидівської сільської ради у межах підстави касаційного оскарження не підтвердилися.

5.5. Щодо касаційної скарги прокурора

5.5.1. У контексті посилань щодо неправильного застосування і порушення судом апеляційної інстанції статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 07.06.2022 у справі № 914/2651/20 щодо застосування статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

У постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, (якими обґрунтована касаційна скарга) Верховний Суд зауважив, що «інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «нтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно".

Представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на будь-якому стадії судового процесу, як на стороні позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано Законом України "Про прокуратуру", який є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах. Саме на зазначений висновок Верховного Суду, наведений у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21 звертає увагу прокурор у касаційній скарзі.

У касаційній скарзі також наведено посилання на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 914/2651/20. Як зазначено у постанові, у цій справі прокурор на стадії апеляційного перегляду звернувся із заявою про вступ у справу в інтересах держави в особі Поморянської селищної ради як компетентного органу у спірних правовідносинах, що пов'язані з використанням земельної ділянки комунальної власності та надходженням коштів до місцевого бюджету. При цьому, задовольняючи відповідну заяву апеляційний суд установив дотримання прокурором вимог статті 23 Закону "Про прокуратуру" в частині доведення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі зазначеного органу.

Однак, жодного висновку щодо обставин застосування статті 23 Закону "Про прокуратуру" у контексті звернення прокурора із заявою про вступ у справу на стадії апеляційного перегляду зазначена постанова Верховного Суду не містить.

Як вбачається із касаційної скарги, прокурор не погоджуючись із ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 та 18.12.2025, стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував доводи про неналежне здійснення Давидівською сільською радою представництва інтересів територіальної громади у розгляді справи 914/2540/24 саме на стадії апеляційного розгляду справи. Так, на момент подання відповідної заяви: у справі відбулось два судові засідання, у які представники Давидівської сільської ради не з'явилися; подання представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи з формальних підстав; відзив Давидівської сільської ради на апеляційну скаргу ПрАТ «Львівський іподром» є неповним та не спростовує всі аргументи; у суді першої інстанції Давидівська сільська рада пропустила строк на подання заяви про стягнення судових витрат.

Однак, як слідує із ухвали Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025, суд апеляційної інстанції надавав оцінку відповідним доводам прокурора, вказав на те, що неявка представників відповідача в зазначені прокурором судові засідання була зумовлена поважними причинами та наявністю визначених статтею 202 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, а сама лише незгода прокурора з достатністю/повнотою поданого Давидівською міською радою відзиву на апеляційну скаргу не свідчить про неналежний захист органом місцевого самоврядування своїх інтересів.

Тобто, доводи щодо наявності підстав представництва інтересів держави у межах статті 23 Закону України «Про прокуратуру» апеляційним господарським судом були оцінені, як і відповідні обставини розглянуті у контексті висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник і визнані безпідставними.

Отже, Верховний Суд не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги ГПК України щодо всебічного та повного дослідження доводів прокурора про наявність підстав для вступу у справу для здійснення представництва інтересів держави.

У свою чергу, касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що хоча у касаційній скарзі прокурор наводить доводи стосовно того, що у суді першої інстанції Давидівська сільська рада пропустила строк на подання заяви про стягнення судових витрат, однак заяви прокурора від 11.08.2025 та від 17.11.2025 не містять таких мотивів і, відповідно, не могли бути оцінені судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не убачає підстав вважати, що прокурор довів порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Інші ж доводи касаційної скарги, зокрема щодо процесуальної форми відмови у задоволенні заяви про вступ у справу фактично не обґрунтовані підставою касаційного оскарження і Верховний Суд не вважає можливим у межах приписів статті 300 ГПК України надавати їм оцінку.

5.5.2. Касаційна скарга прокурора також містить посилання на висновки Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 26.04.2022 у справі № 738/663/20, від 17.04.2018 справі № 924/689/17, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 20.04.2021 у справі № 922/2098/20, від 15.02.2022 у справі № 916/632/21, на які посилається Давидівська сільська рада, а тому з аналогічних підстав Верховний Суд відхиляє їх як такі, що не є релевантними до даної конкретної справи.

У цьому контексті колегія суддів також відхиляє посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.

Так, у справі № 918/194/19 предметом позову були вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права позивача на постійне користування земельними ділянками. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником постійного землекористувача, тому вказане рішення є незаконним і таким, що порушує права позивача.

Суди у справі № 918/194/19 відмовили в задоволенні позову, оскільки встановили, що позивач не набув права постійного користування спірною земельною ділянкою в силу вимог закону, тому рішення відповідача не порушує прав та інтересів позивача, що виключає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку. Верховний Суд у справі № 918/194/19 скасував судові рішення та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Верховний Суд зазначив, що позивач є правонаступником постійного землекористувача в результаті його реорганізації; за передавальним актом до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою. При цьому, за висновком Верховного Суду, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 ЗК України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво. Тому Суд виснував про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статті 141 ЗК України щодо права позивача користуватися спірною земельною ділянкою.

Тобто, обставини зазначеної справи і висновок Верховного Суду також не містять подібних до справи № 914/2540/24 обставин про припинення прийняття рішення права постійного користування за наявності ухвал про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки, право користування якими є предметом спору у інших справах і є визначальним у спірних правовідносинах.

5.5.3. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції статей 2, 7, 13, 14, 15, 73, 74, 76-79, 86, 236-238, 267, 270, 282 ГПК України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.01.2022 у справі № 902/418/20, від 27.01.2022 у справі № 917/996/20, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21, від 03.04.2024 у справі № 907/383/20, оскільки такі висновки є загальними щодо особливостей оцінки доказів, їх прийняття/відхилення, однак оцінка доказів у вказаних скаржником справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів, а отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів і з урахуванням конкретних обставин.

Як неодноразово зазначалося вище, суд апеляційної інстанції задовольняючи позов вказав на те, що Давидівська сільська рада оскаржуваним рішенням припинила саме те право, яке ПрАТ «Львівський іподром» просить визнати у межах справ, в яких накладено арешт на спірні земельні ділянки і саме вказане є підставою для задоволення позову, оскільки арешт передбачає, у тому числі, заборон на визначення юридичної долі майна (розпорядження). Однак без спростування зазначених мотивів апеляційного господарського суду в межах підстави касаційного оскарження, посилання на необхідність оцінки інших доказів (зокрема щодо систематичної несплати позивачем земельного податку) не мають наслідком задоволення касаційної скарги у спірних правовідносинах.

5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржників щодо неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 914/2540/24.

6. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену постанову необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області та першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 914/2540/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ