26 березня 2026 року
м. Київ
судді Верховного Суду Губенко Н. М. до постанови Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/13325/21
Суть спору
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про солідарне стягнення з відповідачів на користь Фонду шкоди, заподіяної кредиторам Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" (надалі - Банк), в розмірі 142 301 156,20 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- під час здійснення ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" Фондом виявлено факти прийняття пов'язаними особами Банку необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб, без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатами яких здійснено ряд збиткових активних операцій, які прямо протирічили інтересам Банку та його кредиторам, тим самим Банку завдано збитків на суму 347 897 372,82 грн;
- в процедурі ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" за рахунок майна Банку частково задоволено вимоги кредиторів, та залишились незадоволеними вимоги кредиторів у зв'язку з недостатністю майна для їх задоволення на суму 142 301 156,20 грн;
- Фонд звертався до відповідачів, як пов'язаних з Банком осіб, з вимогами про відшкодування заподіяної кредиторам Банку шкоди (збитків), однак пред'явлені вимоги не були задоволенні, що стало причиною звернення з даним позовом до суду.
У позовній заяві Фонд навів конкретні обґрунтування підстав віднесення до пов'язаних з Банком осіб, яким заявлені вимоги, їх обов'язки та відповідальність; обставин заподіяння шкоди Банку спільними діями членів кредитного комітету та наглядової ради Банку; розрахунку суми завданих збитків тощо.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову господарський суд першої інстанції виходив із того, що:
- 15.04.2014 відбулись засідання кредитного комітету Банку (протокол №15-1/04/14 від 15.04.2014) та засідання наглядової ради Банку (протокол №б/н від 15.04.2014), до складу яких входили відповідачі у даній справі, і на яких вирішено, зокрема: оформити у строк до 01.05.2014 в заставу майнові права на грошові депозити, розміщені в Банку з метою забезпечення виконання зобов'язань за певними кредитними договорами; дозволити розірвання іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 29.12.2011 за реєстровим № 2886, які укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", що забезпечує виконання зобов'язань за визначеними кредитними договорами; дозволити звільнення з-під обтяження нерухомого майна, що визначене положеннями іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 29.12.2011 за реєстровим № 2886;
- за вказані рішення члени кредитного комітету та наглядової ради Банку одностайно проголосували "за", про що свідчать підписи на протоколах від 15.04.2014;
- на момент прийняття зазначених рішень кредитного комітету та наглядової ради Банку відповідачі діяли як пов'язані з Банком особи;
- загальна балансова вартість нерухомого майна на час укладення договорів іпотеки складала 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмета іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 грн (вартість предмета іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886);
- з метою встановлення вартості майна станом на 15.04.2014 судом було витребувано від позивача та Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" копію звіту про оцінку нерухомого майна, що був чинний на дату прийняття спірних рішень;
- Фондом на виконання вимог ухвали суду було надано копію звіту №04/82 від 04.04.2014 про оцінку приміщень та будівель, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", проведену Приватним підприємством "Дельта-Консалтинг";
- як слідує з зазначеного звіту, Приватним підприємством "Дельта-Консалтинг" була проведена оцінка приміщень та будівель, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", та розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Посмітного, 2, вул. Посмітного, 2-А, вул. Посмітного, 2-Б, вул. Посмітного, 2-В, вул. Посмітного, 2-Г, вул. Посмітного, 2-Д, вул. Посмітного, 2-Ж, вул. Посмітного, 2-Е, вул. Посмітного, 2-К, та складаються з літер: «Ж-Ж1» загальною площею 1 037,9 кв. м, «В» загальною площею 191,6 кв. м, «Г» загальною площею 253,4 кв. м, «А1» загальною площею 2 338,3 кв. м, «А2, А3» загальною площею 2 301,7 кв. м, «И» загальною площею 731,7 кв. м, «Д» загальною площею 4 438,8 кв. м, «А» загальною площею 3 977,2 кв. м, «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» загальною площею 2 421,3 кв. м. За результатами оцінки визначено оціночну вартість об'єкта без ПДВ - 486 251 675 грн станом на 04.04.2014;
- рішенням від 15.04.2014 було виведено з-під забезпечення нерухоме майно: нежитлові будівлі санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. «A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» заг. площею - 2 421,3 кв. м, та будівля газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. літ. «Ж- Ж1» заг. площею - 1 037,9 кв. м;
- відповідно до висновку Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг" вартість будівлі газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. літ. «Ж- Ж1» заг. площею - 1 037,9 кв. м складає 28 534 150,00 грн, а нежитлових будівель санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. «A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» заг. площею - 2 421,3 кв. м - 66 566 850,00 грн. Отже, відповідно до висновку Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг", станом на 04.04.2014 (спірне рішення ухвалено 15.04.2014) вартість виведеного з-під забезпечення нерухомого майна складала 95 101 000,00 грн;
- таким чином, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було оформлено співмірне забезпечення - застава майнових прав на грошові кошти та майнові права на нерухоме майно, загальна вартість яких складала 138 428 459,54 грн, тобто перевищувала оціночну вартість нерухомого майна станом на дату прийняття спірного рішення;
- подальше списання частини прийнятих в заставу активів (грошових коштів) не свідчить про неправомірність дій відповідачів, оскільки, докази прийняття відповідачами рішень про виведення з-під забезпечення майнових прав на нерухоме майно та грошові кошти та/або списання з обліку, в матеріалах справи відсутні. Крім того, списання з обліку певних активів мало місце після закінчення строку перебування окремих відповідачів на займаних посадах;
- наведені факти свідчать про те, що відповідачами було вжито своєчасних і адекватних заходів щодо виведення ризикового об'єкту нерухомості з балансу банку.
Підсумовуючи, суд першої інстанції зазначив, що із наявних в матеріалах справи доказів випливає, що відповідачами було вжито своєчасних і адекватних заходів щодо виведення ризикового об'єкту нерухомості з балансу банку, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було оформлено співмірне забезпечення - застава майнових прав на грошові кошти та майнові права на нерухоме майно, загальна вартість яких складала 138 428 459,54 грн, тобто перевищувала оціночну вартість нерухомого майна станом на дату прийняття спірного рішення. При цьому, позивачем не доведено прийняття відповідачами рішень про виведення з-під забезпечення майнових прав на нерухоме майно та грошові кошти та/або списання з обліку.
На переконання суду, відповідачі під час виконання своїх обов'язків діяли в інтересах банку, їх рішення були незалежними та обґрунтованими, їх фідуціарні обов'язки були виконані належним чином, з урахуванням статті 92 Цивільного кодексу України, статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, Інструкції № 368 і внутрішніх документів банку, які регулюють питання кредитних ризиків.
Зважаючи на встановлені судом факти, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів, які доводять вину відповідачів, а також доказів того, що збитки Банку безпосередньо пов'язані із виведенням спірного майна з іпотеки, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким позов задоволено.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з такого:
- відповідачі - члени кредитного комітету, правління, наглядової ради, приймаючи рішення про кредитування здійснили абсолютно економічно невиправдану ризикову діяльність за договорами кредитування неплатоспроможних позичальників - юридичних осіб, без додержання основних принципів кредитування, у тому числі без перевірки платоспроможності позичальників та без заміни на інше ліквідне забезпечення таких кредитів, чим завдано шкоди Банку, його вкладникам і кредиторам;
- на момент прийняття рішення, оформленого протокол №15-1/04/14 від 15.04.2014 кредитного комітету, рішення наглядової ради, відповідачі діяли як пов'язані з банком особи;
- відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню нерухомого майна "Санаторій Молдова", шляхом заміни предмету забезпечення на "Грошові кошти", що відповідно впливало на ліквідність банку та призвели до знецінення активів Банку. Рішення кредитного комітету та наглядової ради від 15.04.2014 стосовно вивільнення іпотеки не містили будь-якого обґрунтування та аналізу даних фінансової звітності позичальників, зокрема, інформацію про наявні/відсутні збитки, власний капітал, наявність/відсутність грошових потоків, наявність/відсутність дебіторської заборгованості, відсутні відомості про операційний прибуток/збиток, докази здійснення господарської діяльності, наявність будь-яких засобів/джерел для погашення кредитної заборгованості, відсутність/наявність основних фондів (офісні та виробничі приміщення, склади, транспорт тощо), відомостей про дотримання графіку/строків погашення кредитної заборгованості;
- наявні у справі докази не дають підстав для висновку, що відповідачі діяли добросовісно та розумно під час прийняття рішення від 15.04.2014 про надання дозволу на розірвання іпотечного договору від 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору від 29.12.2011 за реєстровим № 2886, які укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", що забезпечувало виконання зобов'язань за кредитними договорами, надання такого дозволу є необачними та марнотратними, призвели до знецінення активів Банку. При прийнятті рішення відповідачі не врахували приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку з дотриманням принципів кредитування;
- дії відповідачів здійснено всупереч обов'язку адекватного управління ризиками без дотримання норм статті 92 Цивільного кодексу України, статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, що призвело до недотримання посадовими особами їх фідуціарних обов'язків і свідчить про їх протиправну поведінку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024.
У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду
Постановою Верховного Суду від 26.03.2026 касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 910/13325/21 залишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:
- спір у справі, яка розглядається, стосується наявності/відсутності правових підстав для покладення на відповідачів в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов'язку з відшкодування завданої шкоди, за наслідками прийняття ними, як пов'язаними посадовими особами та членами керівних органів Банку, рішення щодо вивільнення з-під іпотеки майна, яке, за твердженнями Фонду, було прийнято відповідачами без урахування та/або обґрунтування будь-якої економічної доцільності, що в свою чергу призвело до завданню Банку та його кредиторам збитків;
- враховуючи правила доказування у господарському процесі, у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату. Відповідачі у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов'язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також, у свою чергу, навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності;
- суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погодився Верховний Суд, що у розумінні норм законодавства, на момент прийняття рішення, оформленого протоколом № 15-1/04/14 від 15.04.2014, відповідачі діяли як пов'язані з Банком особи;
- суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки кредитний комітет Банку є колегіальним органом, створений (як визначено Статутом) для управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку та має право приймати самостійні рішення у межах своїх повноважень та компетенції, члени кредитного комітету, відповідно до пункту 1.3. Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, належать до управлінського персоналу банку, твердження відповідачів, що відповідачі не належали до категорії керівників банку, не є підставою для відмови у позові про відшкодування ними шкоди. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
- суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи Банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню нерухомого майна "Санаторій Молдова", шляхом заміни предмету забезпечення на "Грошові кошти", що відповідно впливало на ліквідність Банку та призвели до знецінення активів Банку. Рішення кредитного комітету та наглядової ради від 15.04.2014 стосовно вивільнення іпотеки не містили будь-якого обґрунтування та аналізу даних фінансової звітності позичальників, зокрема, інформацію про наявні/відсутні збитки, власний капітал, наявність/відсутність грошових потоків, наявність/відсутність дебіторської заборгованості, відсутні відомості про операційний прибуток/збиток, докази здійснення господарської діяльності, наявність будь-яких засобів/джерел для погашення кредитної заборгованості, відсутність/наявність основних фондів (офісні та виробничі приміщення, склади, транспорт тощо), відомостей про дотримання графіку/строків погашення кредитної заборгованості;
- Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи Банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню нерухомого майна з під іпотеки без відповідного належного забезпечення, що відповідно впливало на ліквідність Банку;
- враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що прийняття відповідачами спірного рішення від 15.04.2014 про надання дозволу на розірвання іпотечного договору від 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, від 29.12.2011 за реєстровим № 2886, які укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", що забезпечувало виконання зобов'язань за кредитними договорами, прямо суперечило Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положенню про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23, Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 та свідчить, що надання такого дозволу є необачними та марнотратними, та призвели до знецінення активів Банку;
- суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що такі дії відповідачів здійснено всупереч обов'язку адекватного управління ризиками без дотримання норм статті 92 Цивільного кодексу України, статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, інструкції № 368 та внутрішніх положень банку, що призвело до недотримання посадовими особами їх фідуціарних обов'язків і свідчить про їх протиправну поведінку;
- суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені обставини беззаперечно свідчать, що відповідачі не виконали свій фідуціарний обов'язок щодо сумлінності, а навпаки, прийняли ризикове рішення, внаслідок якого Банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі. Такі дії відповідачів були необґрунтованими та безпідставними, а прийняте ними неправомірне рішення, оформлене протоколом від 15.04.2014 є надмірно ризиковим та таким, що суперечило інтересам Банку та його кредиторам. Водночас, збитковість здійсненої банком операції дозволяє дійти висновку про порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, ризикованість дій щодо даної операції та те, що такі дії відповідачів, вчинені всупереч інтересам Банку, тобто має місце протиправна поведінка відповідачів та свідомий характер заподіяної відповідачами шкоди Банку та його кредиторам;
- звідси, апеляційний господарський суд дійшов заснованих на законі висновків про те, що фактичними обставинами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв'язок між рішенням відповідачів та збитками, нанесеними як самому Банку, так і його кредиторам. При цьому, відповідачами не доведено відсутність своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності прийняття ними спірного рішення;
- Верховний Суд зазначає, що встановлені обставини справи переконливо свідчать, що відповідачі не виконали свій фідуціарний обов'язок щодо сумлінності, а навпаки, прийняли ризикове рішення, внаслідок якого Банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі;
- в контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, Суд вважає, що ухвалені у справі, яка розглядається судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду на які посилається скаржник, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову дійшов відповідних висновків, виходячи із конкретних встановлених обставин справи, та доказів наданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень;
- Верховний Суд звертає увагу, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення;
- Суд відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, оскільки Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, постановою від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, відступив від висновків, викладених у наведеній постанові;
- відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави;
- посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для задоволення позову. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави;
- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України). Однак недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів. Звідси, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави;
- стосовно іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України) Верховний Суд зазначає, що скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судом апеляційної інстанції положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Суть окремої думки
Спір у цій справі стосується наявності/відсутності правових підстав для покладення на відповідачів в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов'язку з відшкодування завданої шкоди, за наслідками прийняття ними, як пов'язаними посадовими особами та членами керівних органів Банку, рішення щодо вивільнення з-під іпотеки майна, яке, за твердженнями Фонду, було прийнято відповідачами без урахування та/або обґрунтування будь-якої економічної доцільності, що в свою чергу призвело до завдання Банку та його кредиторам збитків.
Як зазначено у самій постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у даній справі № 910/13325/21, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:
1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з банком особи;
2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;
3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);
4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);
5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);
6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду (у разі звернення до суду) та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;
7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами.
Варто зауважити, що такі висновки є загальними та універсальними у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов'язаних з банком осіб про відшкодування шкоди.
Слід зазначити, що саме на неврахування зазначених висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18, на яку посилається скаржник у цій справі № 910/13325/21, в аспекті не встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які складають предмет дослідження, у тому числі щодо встановлення збитків банку від конкретного правочину та його розміру.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Виходячи з положень статей 14, 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач самостійно визначає предмет і підстави позову, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 607/6092/18, від 05.06.2019 у справі № 607/6865/18, від 04.09.2019 у справі № 911/678/19, від 11.06.2019 у справі № 922/2005/18).
Звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає і спосіб захисту його прав та інтересів (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 904/2344/19, від 10.02.2021 у справі № 910/11305/18, від 11.02.2021 у справі № 922/109/19, від 26.01.2021 у справі № 907/18/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).
Як зазначалось вище у цій окремій думці, у позовній заяві Фонд навів конкретні обґрунтування підстав віднесення до пов'язаних з Банком осіб, яким заявлені вимоги, їх обов'язки та відповідальність; обставин заподіяння шкоди Банку спільними діями членів кредитного комітету та наглядової ради Банку; розрахунку суми завданих збитків тощо.
Так, у позовній заяві, в обґрунтування своїх позовних вимог, Фонд зазначав про те, що порушуючи вимоги чинного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, внутрішніх положень Банку, відповідачі, будучи пов'язаними особами Публічного акціонерного Товариства "Фінбанк", приймали та реалізовували необґрунтовані та протиправні рішення (рішення кредитного комітету та наглядової ради від 15.04.2014) про виведення з-під забезпечення нерухомого майна: нежитлових будівель санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. «A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» заг. площею - 2 421,3 кв. м, та будівлю газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. «Ж- Ж1» заг. площею - 1 037,9 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 4,68 га кадастровий № 5110136900:00:003:0004, загальною балансовою вартістю 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886), без оформлення іншого співмірного забезпечення.
Про те, що Фондом визначено саме вищезазначені підстави позову (фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача) встановлено як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції. Про вказане також зазначено у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі № 910/13325/21 (пункт 177 постанови).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що загальна балансова вартість нерухомого майна на час укладення договорів іпотеки складала 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмета іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886). Про що зазначено у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі № 910/13325/21 (пункт 181 постанови).
З метою встановлення вартості майна станом на 15.04.2014 (дату прийняття рішень кредитного комітету та наглядової ради Банку) судом першої інстанції було витребувано від Фонду та Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" копію звіту про оцінку нерухомого майна, що був чинний на дату прийняття таких рішень.
Фонд, на виконання вимог ухвали суду, надав копію звіту № 04/82 від 04.04.2014 про оцінку приміщень та будівель, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", проведену Приватним підприємством "Дельта-Консалтинг", із якого (звіту) слідує, що Приватним підприємством "Дельта-Консалтинг" була проведена оцінка приміщень та будівель, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", та розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Посмітного, 2, вул. Посмітного, 2-А, вул. Посмітного, 2-Б, вул. Посмітного, 2-В, вул. Посмітного, 2-Г, вул. Посмітного, 2-Д, вул. Посмітного, 2-Ж, вул. Посмітного, 2-Е, вул. Посмітного, 2-К, та складаються з літер: «Ж-Ж1» загальною площею 1 037,9 кв. м, «В» загальною площею 191,6 кв. м, «Г» загальною площею 253,4 кв. м, «А1» загальною площею 2 338,3 кв. м, «А2, А3» загальною площею 2 301,7 кв. м, «И» загальною площею 731,7 кв. м, «Д» загальною площею 4 438,8 кв. м, «А» загальною площею 3 977,2 кв. м, «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» загальною площею 2 421,3 кв. м. За результатами оцінки визначено оціночну вартість об'єкта без ПДВ - 486 251 675 грн станом на 04.04.2014.
Слід зауважити про те, що у зазначеному звіті № 04/82 від 04.04.2014 визначення оціночної вартості стосувалась 9 об'єктів, а саме, приміщень та будівель, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", та які складались з літер:
- «Ж-Ж1» загальною площею 1 037,9 кв. м;
- «В» загальною площею 191,6 кв. м;
- «Г» загальною площею 253,4 кв. м;
- «А1» загальною площею 2 338,3 кв. м;
- «А2, А3» загальною площею 2 301,7 кв. м;
- «И» загальною площею 731,7 кв. м;
- «Д» загальною площею 4 438,8 кв. м;
- «А» загальною площею 3 977,2 кв. м;
- «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» загальною площею 2 421,3 кв. м.
Тобто, загальна оціночна вартість об'єктів, визначена у звіті № 04/82 від 04.04.2014, станом на 04.04.2014 становила- 486 251 675 грн (без ПДВ), і така загальна вартість стосувалась всіх 9 об'єктів.
Водночас, підставою позову Фонд зазначив безпідставне виведення з-під забезпечення 2 об'єктів («Ж-Ж1» загальною площею 1 037,9 кв. м та «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» загальною площею 2 421,3 кв. м), а не всіх 9 об'єктів, які були предметом іпотечного договору від 27.10.2011 за реєстровим № 2251 та іпотечного договору від 29.12.2011 за реєстровим № 2886.
Так, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було встановлено про те, що рішенням від 15.04.2014 було виведено з-під забезпечення нерухоме майно: нежитлові будівлі санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. «A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» заг. площею - 2 421,3 кв. м, та будівля газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. літ. «Ж- Ж1» заг. площею - 1 037,9 кв. м.
Про вказані встановлені судами попередніх інстанцій обставини зазначено у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі № 910/13325/21 (пункт 187 постанови).
У той же час, місцевим господарським судом було встановлено, що відповідно до висновку Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг" (звіт № 04/82 від 04.04.2014) загальна вартість виведеного з-під забезпечення нерухомого майна (2 об'єктів) складала 95 101 000,00 грн, а саме: вартість об'єкта «Ж-Ж1» загальною площею 1 037,9 кв. м складала 28 534 150,00 грн, а вартість об'єкта «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» загальною площею 2 421,3 кв. м складала 66 566 850,00 грн.
Також судом першої інстанції було встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було оформлено співмірне забезпечення - застава майнових прав на грошові кошти та майнові права на нерухоме майно, загальна вартість яких складала 138 428 459,54 грн, тобто перевищувала оціночну вартість нерухомого майна станом на дату прийняття спірного рішення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі під час виконання своїх обов'язків діяли в інтересах Банку, їх рішення були незалежними та обґрунтованими, їх фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Як наслідок, зважаючи на встановлені обставини, зокрема, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів, які доводять вину відповідачів, а також доказів того, що збитки Банку безпосередньо пов'язані із виведенням спірного майна з іпотеки, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про доведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення відповідачами у справі, та, відповідно, про задоволення позову.
Водночас, такі висновки суду апеляційної інстанції, та відповідно і оскаржувану постанову, не можна вважати такими, що прийняті з дотриманням норм законодавства.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1, 2 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пункті 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним приписам процесуального закону, позаяк не містить посилань на дослідження обставин справи на наявних у ній доказів, а також спростування висновків суду першої інстанції.
Як зазначалось вище, і місцевим господарським судом, і судом апеляційної інстанції було становлено, що відповідно до звіту № 04/82 від 04.04.2014 оціночна вартість 9 об'єктів (приміщень та будівель, що належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", та які складались з літер: «Ж-Ж1»; «В»; «Г»; «А1»; «А2, А3»; «И»; «Д»; «А»; «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М») станом на 04.04.2014 становила - 486 251 675 грн (без ПДВ).
Внаслідок прийняття відповідачами спірних рішень (рішень кредитного комітету та наглядової ради від 15.04.2014) було виведено з-під забезпечення (за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251 та за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886) 2 об'єкти, а саме, приміщень та будівель, що належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Молдова", та які складались з літер: «A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» та «Ж- Ж1».
У той же час, місцевим господарським судом було встановлено, що відповідно до висновку Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг" (звіт № 04/82 від 04.04.2014) загальна вартість цих 2 об'єктів (виведених з-під забезпечення) складала 95 101 000,00 грн, а саме: вартість об'єкта «Ж-Ж1» складала 28 534 150,00 грн; вартість об'єкта «А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М» складала 66 566 850,00 грн.
Крім того, судом першої інстанції також було встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було оформлено співмірне забезпечення - застава майнових прав на грошові кошти та майнові права на нерухоме майно, загальна вартість яких складала 138 428 459,54 грн.
У порушення вищезазначених процесуальних норм, судом апеляційної інстанції взагалі не було встановлено вартість майна, яке було виведено з-під забезпечення (вартість вказаних 2 об'єктів, про які стверджував Фонд, в обґрунтування позову, та про які встановили суди попередніх інстанцій) та яке саме майно, його вартість було передано в забезпечення за відповідними кредитними договорами.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить будь-яких посилань на дослідження зазначених обставин, не містить спростування встановлених судом першої інстанції обставин та висновків щодо вартості майна, яке було виведено з-під забезпечення, та щодо співмірності його забезпечення.
Слід зазначити, що Верховний Суд у численних своїх постановах, у тому числі і у постанові від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18, на яку посилається скаржник, в подібних справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов'язаних з банком осіб про стягнення шкоди, надавав правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема, і стосовно дослідження доказів, які входять до предмета доказування у цій категорії спорів.
У заяві про усунення недоліків касаційної скарги у цій справі № 910/13325/21 скаржник наводить конкретне обґрунтування - не встановлення апеляційним господарським судом вищенаведених обставин, з підстави касаційного оскарження, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в аспекті неврахування висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18, щодо предмета доказування у цій справі та обставин, які складають предмет дослідження та встановлення судом.
Викладене свідчить про те, що всупереч висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18, на яку посилається скаржник, та у порушення норм процесуального закону, про що стверджує скаржник, судом апеляційної інстанції не оцінено доказів, доводів сторін та не з'ясовано обставин, які є предметом доказування у такій категорії справ, зокрема, збитків (розміру збитків) банку від конкретного правочину (вартість майна, яке було виведено з-під забезпечення, та яке саме майно (його вартість) було передано в забезпечення за відповідними кредитними договорами, взамін виведеного з-під забезпечення майна.
Верховний Суд, неодноразово виснував, у тому числі і у постанові від 26.03.2026 у цій справі № 910/13325/21, про те, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди та її розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Не з'ясування вищеописаних обставин, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, ураховуючи визначені Фондом підстави позову, не встановив одного із елементів цивільної відповідальності, а саме, наявності шкоди та її розмір.
Такі допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
Вважаю помилковими твердження, наведені у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі № 910/13325/21, про те, що доводи скаржника фактично зводяться до намагання останнього здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не здійснив оцінку доказів у справі та не з'ясовав обставини, які є предметом доказування у такій категорії справ, про які конкретно зазначає скаржник, а тому доводи заявника касаційної скарги не можуть розцінюватись як намагання здійснити «переоцінку».
З огляду на все вище викладене, вважаю, що необхідно було постанову апеляційного господарського суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суддя Верховного Суду Н. М. Губенко