07 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 902/560/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. (головуючий), Васьковського О.В., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.,
учасники справи:
боржник - Фермерське господарство "Ланецького",
арбітражний керуючий Томашук М.С. - особисто (не приєднався до судового засідання),
кредитор - Фермерське господарство "Кальній",
представники кредитора - Ковальчук Ю.М. (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua), Цурка Н.О. (в залі суду), Крижанівська О.М. (в залі суду), Ланецький І.Є., керівник (в залі суду),
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-Плюс",
представники кредитора - Паладій С.В. (в залі суду), Сніцаренко А.А. (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua),
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.) касаційну скаргу Фермерського господарства "Кальній"
на рішення Господарського суду Вінницької області
від 21.04.2025
у складі судді: Маслій І.В.,
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
від 11.12.2025
у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. (головуючий), Крейбух О.Г., Миханюк М.В.
у справі за заявою
Фермерського господарства "Кальній"
про визнання правочинів (договорів) укладених Фермерським господарством "Ланецького" недійсними
у межах справи за заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-Плюс"
до Фермерського господарства "Ланецького"
про банкрутство
Короткий зміст руху справи
1. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.06.2023, зокрема, відкрито провадження у справі № 902/560/20 про банкрутство Фермерського господарство "Ланецького" (далі - боржник, ФГ "Ланецького") за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-Плюс" (далі - ТОВ "Фінінтелект-Плюс");
введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна ФГ "Ланецького" - арбітражного керуючого Томашука М.С.;
призначено попереднє судове засідання.
2. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.09.2024 за наслідками попереднього засідання встановлено перелік та розмір визнаних судом вимог кредиторів, що підлягають внесенню арбітражним керуючим (розпорядником майна) Томашуком М.С. до реєстру вимог кредиторів ФГ "Ланецького" (код 36244177) у справі №902/560/20.
3. До Господарського суду Вінницької області 18.12.2024 від ФГ "Кальній" надійшла заява № б/н від 17.12.2024 про визнання правочинів (договорів) у кількості 392 угод про розірвання договорів оренди землі, укладених ФГ "Ланецького" у період з 21.12.2019 по 11.05.2023, недійсними в межах провадження у справі про банкрутство № 902/560/20.
4. В обґрунтування заявлених вимог, ФГ "Кальній" посилається на укладення вищевказаних оскаржуваних правочинів за відсутності економічно обґрунтованих підстав, фактично самостійну відмову від права оренди земельних ділянок загальною площею 878,5929 га, позбавивши себе таким чином можливості виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку, реалізацію тощо з метою отримання прибутку та погашення кредиторської заборгованості, тобто уклав правочини на шкоду собі та своїм кредиторам. Вказані обставини є, на думку заявника, беззаперечним доказом того, що оскаржувані правочини були вчинені на шкоду як самому боржнику, так і його кредиторам, а отже й доказом наявності самостійних та достатніх спеціальних підстав для визнання їх недійсними на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі- КУзПБ) та статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення господарського суду першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 у задоволенні заяви ФГ "Кальній" від 17.12.2024 про визнання правочинів (договорів) недійсними в межах провадження у справі про банкрутство (в порядку статті 42 КУзПБ) відмовлено повністю.
6. Судове рішення мотивоване тим, що земельні ділянки, щодо яких укладено оспорювані договори, визначені кадастровими номерами та є індивідуально визначеним майном, приватною власністю фізичних осіб та перебували на праві оренди в користуванні ФГ "Ланецького".
7. Відтак, орендовані земельні ділянки (чи грошові кошти в межах її вартості) не можуть бути повернуті боржнику в його ліквідаційну масу.
8. Окрім того, після укладення угод про розірвання договорів оренди землі відповідні земельні ділянки було передано їх власникам, а деякі передані власниками в оренду іншим особам на підставі договорів оренди, які не оспорюються в судовому порядку та є дійсними з урахуванням положень ст. 204 Цивільного кодексу України щодо встановленої презумпції правомірності правочину.
9. Враховуючи закріплене право мирного володіння майном власниками земельних ділянок та реалізацію власниками майна свого права на розпорядження земельними ділянками шляхом їх самостійного використання чи передачі в оренду іншім особам, суд дійшов висновку про недоведення наявності в діях керівника ФГ "Ланецького" елементів зловживання правом або недобросовісної поведінки.
10. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні конкретні докази та розрахунки на підтвердження показників прибутковості ФГ "Ланецького" від оренди відповідних земельних ділянок, у тому в числі в період дії договорів оренди.
11. Також відсутні самі договори оренди землі та частина оспорюваних додаткових угод, внаслідок чого неможливо встановити зміст пункту договору, відповідно до умов якого сторони за взаємною згодою його розірвали.
12. За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що визнання договорів недійсними із загальних підстав відсутні, зазначене також виключає підстави для кваліфікації оспорюваних договорів як фіктивних чи фраудаторних.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 апеляційну скаргу ФГ "Кальній" залишено без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року у справі № 902/560/20 - залишено без змін.
14. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зауважив на тому, що зобов'язання, яке виникло на підставі договору, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об'єктами відповідної господарської операції.
15. Між тим, в матеріалах справи відсутні конкретні докази та розрахунки на підтвердження показників прибутковості ФГ "Ланецького" від оренди відповідних земельних ділянок, у тому в числі в період дії договорів оренди та з урахуванням зобов'язань сплачувати орендну плату.
16. Поряд з цим, за наявними матеріалами справи вбачається, що відповідні земельні ділянки перебували в оренді ФГ "Ланецького" протягом тривалого часу, що не виключило виникнення боргів перед кредиторами та відсутність їх фактичного погашення в період користування спірними земельними ділянками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. ФГ "Кальній" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 902/560/20, з вимогою оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішенням, яким задовольнити заяву ФГ "Кальній" про визнання правочинів (договорів) недійсними в межах провадження у справі про банкрутство.
18. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 902/560/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огороднік К.М., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.01.2026.
19. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2026 касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
20. 30.01.2026 від заявника надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, разом з доказами сплати судового збору в сумі 9 689, 60 грн.
21. Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 902/560/20 за касаційною скаргою ФГ "Кальній" на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025.
22. Витребувано з Господарського суду Вінницької області та Північно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 902/560/20 за заявою ТОВ "Фінінтелект-Плюс" до ФГ "Ланецького" про визнання банкрутом, що містять матеріали заяви про визнання правочинів (договорів) недійсним в межах провадження у справі про банкрутство.
Датою судового засідання визначено 17.03.2026, про що повідомлено всіх учасників судового процесу.
23. 19.02.2026 до Верховного Суду від ФГ "Ланецького" особі Чапалюка Р.М., надійшов Відзив на касаційну скаргу ФГ "Кальній" з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
24. 23.02.2026 до Суду від ТОВ "Фінінтелект-Плюс" надійшов Відзив на касаційну скаргу ФГ "Кальній" з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
25. 24.02.2026 засобами електронного зв'язку на адресу Касаційного господарського суду від арбітражного керуючого Томашука Миколи Савелійовича надійшла заява про проведення судових засідань у справі №902/560/20 в режимі відеоконференції.
26. Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2026 Заяву арбітражного керуючого Томашука Миколи Савелійовича про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.
Ухвалено проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв'язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.27. В судовому засіданні 17.03.2026, з'ясувавши думку уповноважених представників учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи №902/560/20.
Датою наступного судового засідання визначено 07.04.2026, про що повідомлено всіх учасників судового процесу.
28. 31.03.2026 засобами електронного зв'язку на адресу Касаційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-Плюс" адвоката Сніцаренко А.А. надійшла заява про проведення судових засідань у справі №902/560/20 в режимі відеоконференції.
29. Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2026 Заяву представника ТОВ "Фінінтелект-Плюс" адвоката Сніцаренка А.А. про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду -задоволено.
Ухвалено проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв'язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.
30. Представники ФГ "Кальній" в судових засіданнях 17.03.2026 та 07.04.2026 повністю підтримали вимоги касаційної скарги за доводами викладеними в ній. Просили Суд рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 902/560/20 скасувати, ухвалити нове рішенням, яким задовольнити заяву ФГ "Кальній" про визнання правочинів (договорів) недійсними в межах провадження у справі про банкрутство.
31. Представники ТОВ "Фінінтелект-Плюс" в засіданнях суду 17.03.2026 та 07.04.2026 проти вимог та доводів скаржника заперечили з підстав викладених у Відзиві на касаційну скаргу. Просили Суд рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 902/560/20 залишити без змін.
32. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили, відзивів на касаційну скаргу не надали.
Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином.
33. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.
34. Арбітражний керуючий Томашук М.С. до судового засідання 07.04.2026 не приєднався.
35. Верховний Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 07.04.2026 та безпосередньо в цей день від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 07.04.2026. Були відсутні і ніші обставини, що унеможливлювали розгляд справи у судовому засіданні 07.04.2026.
36. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 12.01.2026 № 40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.01.2026 №4757-IX), Верховний Суд розглядає справу № 902/560/20 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Доводи скаржника
(ФГ "Кальній")
37. В обґрунтування підстав касаційного оскарження, заявник посилається на положення п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про неврахування правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24.04.2025 у справі № 732/626/24 у постанові від 07.04.2025 у справі № 732/702/24, від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/201 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22), від 05.08.2025 у справі № 921/110/23(921/492/24); відсутній висновок Верховного Суду в яких визначено, яким є належний спосіб захисту порушених прав кредиторів боржника-фермерського господарства, як специфічної організаційно-правової форми, у разі вибуття з володіння такого боржника земельних ділянок, що перебували у нього на правах оренди, як фактично єдиного активу у його господарській діяльності, та можливості повернення (відновлення) права оренди таких земельних ділянок до такого боржника у спосіб, передбачений ст. 42 Кодексу України з питань банкрутства права, а саме визнання правочинів недійсними.
Доводи кредитора
(ТОВ "Фінінтелект-Плюс")
38. Кредитор стверджує, що визнання правочинів про розірвання договорів оренди землі недійсними в межах провадження у справі про банкрутство №902/560/20 не є ефективним способом захисту. Строк дії значної частини договорів оренди землі, угоди про розірвання яких є предметом оскарження згідно статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи про банкрутство №902/560/20, або уже закінчився, або закінчиться невдовзі.
39. Скориставшись процесуальними правами, наданими учаснику у справі позовного провадження (позивачу) чинним законодавством України (статті 42, 46, 191 та 274 ГПК України), ТОВ "Фінінтелект-Плюс" відмовилось від своєї Заяви від 16.08.2023 (вх.0№01-36/841/23 від 17.08.2023) про визнання правочинів (договорів), що також є предметом даного спору, недійсними в межах провадження у справі про банкрутство (в порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства).
40. Під час розгляду Заяви ФГ "Кальній" №б/н від 17.12.2024 господарські суди обох інстанцій цілком обґрунтовано та мотивовано встановили відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ, а також відсутність порушень норм законодавства України, якими обґрунтовано позовні вимоги Заявника.
41. Фактична передача земельних ділянок в оренду іншим особам виключає підстави для кваліфікації оспорюваних договорів, як фіктивних.
42. До розгляду вказаної Заяви ФГ "Кальній" не були залучені власники відповідних земельних ділянок (як сторони оскаржуваних правочинів), що за усталеною судовою практикою, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Доводи боржника
(ФГ "Ланецького")
43. Боржник доводить, що заявником не було доведено, що розірвання договорів відбулося з ініціативи боржника та такі дії свідчили б про безпідставне зменшення ним розміру його активів.
44. Власники земельних ділянок скористались своїм правом щодо володіння та розпорядження земельними ділянками, які перебувають у їх власності, а оскаржувані правочини були укладені за волевиявленням сторін.
45. ФГ "Кальній" заявило вимоги про визнання правочинів недійсними, але при цьому не просило застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію; на стадії, коли укладені оскаржувані правочини є виконаними, вимога про визнання їх недійсними, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.
46. Задоволення судом вимог Заяви ФГ "Кальній" шляхом визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди землі не призведе до повернення ФГ "Ланецького" права оренди відповідними земельними ділянками, що свідчить про неефективність обраного ФГ "Кальній!" способу захисту та є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви.
47. Всупереч усталеній судовій практиці, до розгляду Заяви ФГ "Кальній" №б/н від 17.12.2024 про визнання правочинів (договорів) недійсними в межах провадження у справі про банкрутство ФГ "Ланецького" не були залучені власники відповідних земельних ділянок (сторони кожного з оскаржуваних правочинів), а також особи, які наразі користуються такими земельними ділянками на правах оренди (оскільки рішення у справі може вплинути на їхні права), що є самостійною є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад учасників справи.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
48. Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
49. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
51. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
52. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
53. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
54. За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
55. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
56. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
57. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
58. В частині порядку розгляду спорів визначених статтею 7 КУзПБ, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №916/97/20, за якими, зокрема:
"Визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. 7 КУзПБ за результатам розгляду спорів, стороною в яких є боржник, оскаржуються в касаційному порядку за правилами ГПК України без будь-яких особливостей, встановлених ст. 9 КУзПБ.
Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження, та оскаржуються в порядку, встановленому ГПК України з врахуванням особливостей ст. 9 КУзПБ.
Відповідно до п. 16 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814 із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 24.12.2019 № 1196, у разі розгляду по суті в межах справ про банкрутство позовних заяв, заяв, такій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер справи. Справи, які передані для розгляду в межах справ про банкрутство з господарського суду або судів інших юрисдикцій, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках - єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше. Процесуальні документи в таких справах, які можуть бути оскаржені в апеляційному чи касаційному порядку, мають подвійний номер.
Згідно з абзацом 5 п. 7 розділу VІІ Інструкції справи позовного провадження, заяви та матеріали, судові рішення, ухвалені за результатами їх розгляду по суті, які можуть бути оскаржені, та розглядаються у межах справи про банкрутство, формуються окремо за правилами цього розділу Інструкції.
Такий підхід повністю відображає конструкції ст. ст. 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство. Ухвалені у справах позовного провадження судові рішення оскаржуються окремо від основної справи про банкрутство. Тому, такі справи формуються в окремі томи і мають бути ідентифіковані шляхом присвоювання ним номеру як основної справи про банкрутство, так і власного номеру справи позовного провадження.".
59. Як вбачається з матеріалів справи, встановлений порядок розгляду спорів визначених статтею 7 КУзПБ судами повною мірою дотримано не було, заява ФГ "Кальній" № б/н від 17.12.2024 про визнання правочинів (договорів) у кількості 392 угод про розірвання договорів оренди землі, укладених ФГ "Ланецького" у період з 21.12.2019 по 11.05.2023 недійсними, розглядалась в межах провадження про банкрутство, що спричинило процесуальні наслідки, які неможливо усунути на стадії касаційного перегляду, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, і про що буде докладно зазначено далі.
60. Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
61. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
62. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
63. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
64. Статтею 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
65. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;
2) права або обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
66. За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
67. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
68. Звідси, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (див. висновок сформований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).
69. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них
70. У справах про визнання правочину недійсним суд зобов'язаний визначити належний суб'єктний склад, який має включати всіх сторін правочину. У разі подання позову до неналежного відповідача, незалучення співвідповідача та відсутності клопотань про заміну відповідача суд відмовляє в позові з цих підстав. Відтак кожна сторона оспорюваного правочину повинна мати статус відповідача, з огляду не лише на участь у договорі, а й можливі порушення при його укладенні.
71. Близькі за змістом висновки викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17, від 14.04.2021 у справі №552/3469/18.
72. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц і №372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17, від 27.06.2023 у справі №910/333/21.
73. Тобто, визначення обґрунтованості формування позивачем суб'єктного складу відповідачів у справі, може бути здійснено саме під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
74. Верховний Суд зауважує, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено залучення до участі у справі співвідповідача за власною ініціативою суду, оскільки вказана процесуальна дія залежить виключно від волевиявлення позивача та вчиняється на підставі поданого ним клопотання. Суд не вправі ініціювати залучення до участі у справі позовного провадження навіть і в тому випадку, коли матеріали справи свідчать про наявність обставин для такого залучення.
75. Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд з'ясує, що позов пред'явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб'єктний склад учасників справи, він відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави, бо незалучення усіх належних відповідачів унеможливлює вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі № 922/42/24.
76. Водночас, колегія суддів також зауважує, що за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб'єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів (постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 760/18179/23).
77. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
78. Проте, судами попередніх інстанцій не було надано оцінки суб'єктному складу учасників справи з урахуванням предмету спору визначеному ФГ "Кальній", в тому числі поточному статусу ФГ "Кальній" в розрізі права на звернення до суду в порядку статті 7 КУзПБ.
79. Підсумовуючи викладене, слід вказати наступне.
80. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, від 23.02.2023 у справі № 927/84/16 (927/1258/21)).
81. Верховний Суд зауважує, що до правовідносин, які врегульовані нормами спеціального Закону (КУзПБ), не виключається можливість застосування також норм ЦК України.
82. Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
83. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
84. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
85. Верховний Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
86. Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
87. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
88. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
89. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
90. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
91. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 27.10.2022 у справі № 904/1907/15 тощо.
92. Поряд з цим, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
93. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
94. Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
95. За приписами частини другої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
96. Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами цивільного законодавства України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
97. Водночас, Верховний Суд неодноразово зазначав, що крім визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство на підставі статті 42 КУзПБ, не виключається можливість звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки Верховного Суду наведені у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б (913/45/20) та інших).
98. Судова палата з розгляду справ про банкрутство у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) сформулювала висновок про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.
99. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
100. Поряд з цим, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
101. Подібний за змістом висновок сформульований і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
102. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
103. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
104. Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
105. Зокрема, за змістом преамбули КУзПБ одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.
106. Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред'явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.
107. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
108. Статтею 216 ЦК України врегульовано наслідки недійсності правочину, згідно з частиною першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
109. Частиною третьою статті 42 КУзПБ також передбачено, що в разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
110. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зауважила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
111. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм статті 216 ЦК України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
112. У постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.
113. Між тим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спірні правовідносини, залишили поза увагою, що за змістом частини третьої статті 42 КУзПБ у поєднанні зі статтею 216 ЦК України щодо мети застосування інституту визнання недійсними правочинів / спростування майнових дій, якою є реальне повернення відповідного активу до ліквідаційної маси або відшкодування його вартості. Тож застосування статті 42 КУзПБ не має зводитися до декларативного встановлення факту недійсності правочину (спростування майнової дії), а повинно бути спрямоване на збільшення ліквідаційної маси боржника шляхом повернення боржнику відчуженого за недійсною угодою (спростованою майновою дією тощо).
114. Таким чином, встановлення підстав для застосування статті 42 КУзПБ, задоволення у цій справі вимоги про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій), однак без вирішення питання про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача, не забезпечує досягнення мети передбаченого вказаною нормою інституту - реального наповнення ліквідаційної маси, і не призводить до відновлення порушеного інтересу кредиторів у межах цього спору.
115. У доповнення до наведеного висновку, Верховний Суд наголошує на важливості та необхідності застосування належного та ефективного способу судового захисту / відновлення прав (інтересів) у спорах, що вирішуються у межах справи про банкрутство задля реального наповнення ліквідаційної маси боржника та подальшого захисту порушеного колективного інтересу кредиторів у межах цього спору, що зумовлено строковістю провадження у справі про банкрутство та у його межах строковістю процедур банкрутства, а також необхідністю здійснення у межах таких процедур максимального задоволення визнаних судом вимог кредиторів, що, в свою чергу, виключає можливість подвоєння відповідного судового процесу у спорі, що вирішується у межах справи про банкрутство.
116. З огляду на викладене вище, колегія суддів констатує, що насамперед (до початку розгляду спору по суті) необхідним є вирішення питання щодо:
1) суб'єктного складу учасників справи,
2) ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав.
117. Окрім означеного вище, колегія суддів також вважає необхідним звернути увагу на наступне.
118. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
119. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).
120. Відповідно такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника у відповідності до положень підпунктів відповідно 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
121. Під час вирішення зазначеного питання підлягає врахуванню правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №905/1818/19.
122. Так, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №905/1818/19 дійшов висновку про те, що за розгляд у позовному провадженні, з урахуванням ч. 2 ст. 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового (як у даній справі) чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, відповідно до положень пп. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
123. У цій справі ФГ "Кальній" звернувся з позовом у межах справи про банкрутство про визнання недійсними 392 угод про розірвання договору оренди землі, який відповідно до положень статті 7 КУзПБ підлягав розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство Боржника, однак у порядку відокремленого позовного провадження за правилами, встановленими ГПК України.
124. З огляду на таке, з урахуванням наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду, при поданні вказаного позову судовий збір підлягав сплаті за ставками, встановленими для подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру (за кожну немайнову позовну вимогу) та майнового характеру (у разі застосування наслідків недійсності правочинів).
125. Поряд з цим, ні суди попередніх інстанцій, ні позивач (посилаючись на пп.10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") наведених вище висновків Верховного Суду не врахували.
126. Проте, слід зауважити, що наведене є підставою для ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу відповідних сум судового збору. При цьому, ухвалення такого додаткового рішення згідно з положеннями частини 1 статті 244 ГПК України не залежить від звернення з відповідною заявою певного заінтересованого учасника справи, а може бути здійснено господарським судом з власної ініціативи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
127. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
128. Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
129. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ФГ "Кальній" слід задовольнити частково, оскаржувані рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі №902/560/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
130. Під час нового розгляду суду першої інстанції слід звернути увагу на викладене у цій постанові, вирішити питання щодо: підставності об'єднання/роз'єднання позовів (стаття 173 ГПК України) та наслідків таких процесуальних дій, суб'єктного складу учасників справи, ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону, з дотриманням порядку розгляду спору в порядку статті 7 КУзПБ.
Судові витрати
131. Верховний Суд розподіл судового збору не здійснює відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, оскільки такий розподіл має бути здійснений за результатами нового розгляду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Кальній" - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2025 (в частині розгляду заяви Фермерського господарства "Кальній" про визнання угод недійсними) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі №902/560/20 - скасувати.
3. Справу №902/560/20 (в частині розгляду заяви Фермерського господарства "Кальній" про визнання угод недійсними) направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді О.В. Васьковський
К.М. Огороднік