22.04.2026 м.Дніпро Справа № 908/2795/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Дарміна М.О.,
розглянувши заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову
під час провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-офісний центр" на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Педорич С.І.) від 10.12.2025р. у справі № 908/2795/25
за позовом Запорізької міської ради (просп. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105; ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-офісний центр" (вул. НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ, будинок 57-В, кімната 403, місто Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код юридичної особи 32860971)
про стягнення коштів у розмірі 679 531,97 грн, -
Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-офісний центр" про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 25.07.2009 №040926101378 за період з 03.04.2017 до 28.02.2022 та з 01.01.2023 до 28.02.2025 в розмірі 679 531,97грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2025р. у справі № 908/2795/25 позов задоволено повністю.
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-офісний центр", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2025р. у справі № 908/2795/25 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, її розгляд призначено в судове засідання на 27.04.2026р. о 15:45 год.
17.04.2026 від Запорізької міської ради надійшла заява про забезпечення позову, в якій рада просить накласти арешт в межах суми позовних вимог в розмірі 679 531,97 грн на нерухоме майно, яке на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-офісний центр", яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 57в: нежитлову будівлю, офісно-торговельного комплексу літ. А-4.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що відповідач тривалий строк не здійснює оплату орендної плати за договором оренди землі, має заборгованість. За даними відкритих джерел відповідач має незначний прибуток за наслідками господарської діяльності. У свою чергу відповідачу на праві приватної власності належить нерухоме майно. Можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Апеляційний господарський суд, дослідивши аргументи, наведені у заяві, та оцінивши долучені до неї докази, вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Відповідно до вимог частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18).
Предметом спору у даній справі є вимога до орендаря щодо погашення заборгованості за договором оренди у розмірі 679 531, 97 грн.
Суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому, обов'язок із доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому покладається саме на заявника.
Заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову обґрунтовано тим, що з огляду на наявність інформації про майновий стан відповідача (недостатність обсягу чистого прибутку), існує вірогідність того, що відповідач може у будь-який момент розпорядитись належним йому майном.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що про обставини, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Разом із тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, заявник жодними належними та допустимими доказами не довів, що невжиття заходів забезпечення позову саме у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача у межах суми позовних вимог може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, доводи позивача ґрунтуються на припущеннях.
Окрім того, предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості. Накладення арешту на нерухоме майно, яке за результатами вирішення спору не набуватиметься позивачем, не є доцільним заходом забезпечення, оскільки збереження саме зазначеного майна не є необхідним для виконання рішення у справі, якщо позов буде задоволено.
Позивачем не представлено суду доказів відсутності у відповідача грошових коштів як і не зазначено про наявність будь-яких судових рішень про стягнення з відповідача сум, а також відкритих виконавчих проваджень за ними.
Посилання позивача на відомості веб-ресурсу YouControl, згідно яких відповідачем за 2025 рік отримало доходи на суму 9 232 000,00 грн, проте чистий прибуток складає лише 62 000,00 грн.; дохід у 2024 році склав 7 415 000,00 грн, а чистий прибуток 66 000,00 грн., суд не вбачає за можливе розцінити як потенційну недостатність коштів на рахунках відповідача для розрахунку. Показник чистого прибутку за конкретний звітний період не є вичерпним індикатором фінансового стану підприємства та не підтверджує його неплатоспроможність або недостатність грошових коштів для погашення зобов'язань.
Посилання позивача на наявність у відповідача спірної заборгованості також не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказана заборгованість є предметом спору та підлягає доведенню на загальних підставах під час розгляду справи по суті.
Посилання заявника на інші судові справи, в яких після відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову було відчужено майно іншими відповідачами, є нерелевантними до обставин даної справи. Такі посилання не підтверджують ані неплатоспроможність, ані ненадійність відповідача, а також не свідчать про наявність будь-яких додаткових ризиків у цій справі.
Суду не доведено наявність ризиків виведення відповідачем коштів, що засвідчували б вірогідність того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі його прийняття.
В свою чергу, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Дійсно, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Однак, у даній справі судом враховується, що позивач просить накласти арешт саме на нерухоме майно відповідача, що вже само по собі не співвідноситься до предмету спору, яким є стягнення грошових коштів.
При цьому не встановлювалася вартість майна, про арешт якого просить заявник, відповідно відсутня можливість перевірити чи буде такий захід забезпечення позову співмірним позовним вимогам, тобто чи накладений арешт буде здійснений в межах спірної суми та суттєво не перевищить її, що буде порушенням принципу пропорційності та балансу інтересів сторін.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі № 918/812/21 відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Водночас, в контексті додаткової гарантії позивача на отримання присудженої на його користь суми грошових коштів, тобто реального виконання судового рішення у випадку задоволення позову, необхідно саме в першу чергу заявляти про накладення арешту на предмет спору, тобто в даному випадку саме на грошові кошти відповідача, а вже на додаток на інше його майно. При цьому такий арешт має здійснюватися лише в межах розміру позовних вимог (спірної суми).
Адже як свідчить стала практика Верховного Суду при вирішенні подібних процесуальних питань, допускається можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанови від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, від 08.07.2024 у справі №916/143/24).
Заявником не доведено скрутний майновий стан боржника, не з'ясовувалось співвідношення вартості нерухомого майна з ціною позову; а за непідтвердження відсутності коштів, взагалі неможливо дійти висновку про адекватність заявленого заходу забезпечення позову без вчинення вказаних дій.
У даному випадку позивачем не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову пов'язане з певними умовами та підставами визначеними ГПК України.
Колегія суддів зазначає про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також дискреційний характер визначення судом необхідності вжиття відповідних заходів, виключає формування єдиних (для вирішення питання щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову) критеріїв та алгоритму визначення підстав для вжиття того чи іншого засобу забезпечення позову.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що заявником не наведено підставних аргументів щодо необхідності вжиття відповідного заходу з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, адекватності заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, його пов'язаності та співмірності з предметом позову та співвідношення із можливими негативними наслідками для відповідача.
Як передбачено ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 136-141, 233-235, 269, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Відмовити у задоволенні заяви Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі № 908/2795/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов