вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2026 р. Справа№ 910/13688/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - не з'явилися;
відповідача - Гаврюшенка В.В.;
третьої особи - не з'явилися;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026
у справі №910/13688/25 (суддя - Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД"
до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України
про стягнення заборгованості.
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 933403,79 грн, з яких: 763716,21 грн інфляційних втрат та 169687,58 грн 3% річних, за період з 17.02.2018 по 03.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання за договорами поставки №647 від 20.06.2012 та №433 від 11.05.2012, заборгованість за яким встановлена рішеннями Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13, яке набрало законної сили.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/13688/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю або, як альтернативу, зменшити суму нарахувань до 169728,99 грн згідно з контррозрахунком відповідача.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи, з порушенням приписів процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує, що з моменту передання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 до Державної казначейської служби України для виконання, обов'язок з виконання судового рішення перейшов до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. При цьому судом першої інстанції не перевірено інформації про стан виконання рішення органами казначейської служби.
Також апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції ухвалено без залучення необхідної третьої особи - Державної казначейської служби України.
Окрім того, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки спливу строків позовної давності та неправильно визначив період нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
У прохальній частині апеляційної скарги відповідачем викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" у справі №910/13688/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/13688/25, справу призначено до розгляду на 21.04.2026 та встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
31.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" подало до суду відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить суд залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Позивач зауважує, що оскаржуване рішення ухвалено при дослідженні всіх обставин справи, з дотриманням норм права, тоді як твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності є помилковими, оскільки відповідний строк продовжувався та зупинявся.
У призначене засідання суду 21.04.2026 з'явився представник відповідача, натомість представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи судом повідомлені належним чином.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, зважаючи на належне повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, а також на строки розгляду апеляційної скарги, суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Представник скаржника надав пояснення по суті апеляційної скарги, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши думку представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко Лтд" (постачальник) та Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) було укладено договір поставки №433.
На виконання умов договору поставки №433 від 11.05.2012 постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 354127,20 грн, однак покупець оплатив товар лише частково, на суму 225715,20 грн.
Також, 20.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко Лтд" (постачальник) та Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) було укладено договір поставки №647.
На виконання умов договору поставки №647 від 20.06.2012 постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 604992 грн, який не оплачено покупцем.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором поставки №433 від 11.05.2012 становить 128412 грн та за договором поставки №647 від 20.06.2012 - 604992 грн.
Ураховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 604992 грн основного боргу, 2928,84 грн 3% річних за договором поставки №647 від 20.06.2012, 128412 грн основного боргу та 2068,66 грн 3% річних за договором поставки №433 від 11.05.2012.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" 604992 грн основного боргу, 2928,84 грн 3% річних за договором поставки №647 від 20.06.2012, 128412 грн основного боргу, 2068,66 грн 3% річних за договором поставки №433 від 11.05.2012 та 14768,03 грн судового збору.
12.08.2013 на примусове виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 видано відповідний наказ.
Центральним відділом Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 04.09.2013 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" зверталося до Господарського суду Київської області із заявою про видачу дублікату судового наказу у справі №901/2027/13.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2018 у справі №901/2027/13 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" задоволено, видано дублікат наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13.
Оскільки відповідач не виконав рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 1103098,60 грн, з яких: 1001018,34 грн інфляційних, 102080,26 грн 3% річних, які нараховані з 12.08.2013 до 16.02.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №911/346/18 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" 532956,60 грн інфляційних та 65825,52 грн 3% річних.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 та в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №911/346/18, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які виникли на підставі договорів поставки №647 від 20.06.2012 та №433 від 11.05.2012, та які встановлені в рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 169687,58 грн та інфляційних втрат у розмірі 763716,21 грн, за період з 17.02.2018 по 03.11.2025.
За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з доведеності обставин порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також несвоєчасного виконання рішення суду, у зв'язку з чим вказав на правомірність заявлення товариством до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, розрахунок яких є правильним. При цьому суд встановив, що позивачем не було пропущено строк для звернення з даним позовом до суду, оскільки перебіг позовної давності було продовжено з 11.03.2020 до 30.06.2023 (згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину) та зупинено в період з 24.02.2022 по 04.09.2025 (згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в України, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, перебіг позовної давності визначений цим Кодексом зупиняється на строк дії такого стану).
Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині періодів нарахувань інфляційних втрат та 3% річних та вважає за необхідне зазначити наступне.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).
За змістом ст. ст. 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
В силу приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Як було зазначено вище, з підстав неналежного виконання Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" грошових зобов'язань за договорами поставки №647 від 20.06.2012 та №433 від 11.05.2012, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" 604992 грн основного боргу, 2928,84 грн 3% річних за договором поставки №647 від 20.06.2012, 128412 грн основного боргу, 2068,66 грн 3% річних за договором поставки №433 від 11.05.2012 та 14768,03 грн судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов'язанні), реальне забезпечення виконання зобов'язань та рішень суду, оскільки через неналежне виконанням боржником рішення суду та зобов'язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" до ухвалення судового рішення на підставі договорів поставки №647 від 20.06.2012 та №433 від 11.05.2012.
За наведеного, враховуючи, що грошове зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №901/2027/13 та не припинилося після набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі ст. 625 ЦК України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих сум 3% річних, інфляційних втрат та судового збору.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 05.11.2018 Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийнято до виконання виконавче провадження ВП НОМЕР_1.
03.12.2019 Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011. Дублікат наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 направлено до Державної казначейської служби України для виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії) встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", особливості їх виконання.
Згідно зі ст. 2 Закону про гарантії держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 наведеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною 2 статті 4 Закону про гарантії унормовано, що в разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону про гарантії, перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії).
Згідно з пунктами 50 та 51 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, компенсація за порушення строку перерахування коштів нараховується безпосередньо Казначейством на підставі рішення. У рішенні про виплату компенсації зазначаються, зокрема, інформація про строк прострочення платежу.
Компенсація нараховується Казначейством після погашення основної заборгованості оскільки, на її суму впливає кількість днів прострочення платежу.
З наведених норм права слідує, що з моменту зупинення виконавчого провадження (03.12.2019) та направлення наказу до Казначейства, саме держава діє одночасно і як боржник, і як суб'єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника (Державна казначейська служба). Таким чином, держава самостійно забезпечує виконання рішення, де боржником є державне підприємство, що змінює примусовий порядок на безспірне списання коштів. Отже, з моменту направлення наказу до Державної казначейської служби України саме держава, а не боржник (у даному випадку Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") відповідає за виконання рішення суду, що унормовано положеннями ст. 5 Закону про гарантії.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач нараховує 3% річних у розмірі 169687,58 грн за період з 17.02.2018 по 03.11.2025 та втрати від інфляції у розмірі 763716,21 грн за період з 17.02.2018 по 03.11.2025 (з урахуванням періодів задоволених рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №911/346/18) на суму основного боргу (733404 грн, з яких: 604992 грн за договором поставки №647 від 20.06.2012 та 128412 грн за договором поставки №433 від 11.05.2012), яка стягнута з відповідача за рішенням суду у справі №901/2027/13.
Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13.
За повідомленням Державної казначейської служби, листом НОМЕР_1/32 від 06.04.2020 Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», наказ №901/2027/13 від 12.08.2013 направлено на виконання до Казначейства. Проте, станом на час розгляду справи судом першої інстанції, кошти Державного бюджету на виконання наказу від 12.08.2013 у справі №901/2027/13 не перераховані стягувачу з незалежних від Казначейства причин (відсутність коштів за відповідною бюджетною програмою).
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що відповідальність боржника за невиконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2013 у справі №901/2027/13 обмежується днем зупинення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 - 03.12.2019, тоді як подальша відповідальність за невиконання рішення суду покладається на державу у відповідності до Закону про гарантії, як слушно зауважено скаржником в апеляційній скарзі.
Отже, вірним є нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.02.2018 по 03.12.2019 на суму основного боргу 733404 грн (з яких: 604992 грн за договором поставки №647 від 20.06.2012 та 128412 грн за договором поставки №433 від 11.05.2012, яка стягнута з відповідача за рішенням суду у справі №901/2027/13).
За арифметичним перерахунком суду апеляційної інстанції обґрунтованими є заявлені до стягнення з відповідача:
- 3% річних у розмірі 39483,26 грн;
- інфляційні втрати у розмірі 86239,36 грн.
Під час вирішення даного спору суд першої інстанції не встановив наведених обставин, чим допустив порушення норм процесуального права та невірно застосувавши норми матеріального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду у повному обсязі з відповідача.
Щодо заявленої відповідачем позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 3% річних у розмірі 169687,58 грн та інфляційних втрат у розмірі 763716,21 грн - 04.11.2025.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
Аналіз змісту ст. ст. 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і 3% річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20, від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.
Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, виключено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Отже, з 04.09.2025 було поновлено перебіг позовної давності.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинявся до 04.09.2025.
Убачається, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати за період з 17.02.2018 по 03.11.2025, а відтак станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог не спливла (зважаючи на зупинення перебігу позовної давності (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
За таких обставин, як вірно встановлено судом першої інстанції, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 17.02.2018 по 03.11.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.
Також не знаходять свого підтвердження доводи скарги про ухвалення оскаржуваного рішення без залучення Державної казначейської служби України, позаяк ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державну казначейську службу України.
За наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" підлягають частковому задоволенню, з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" слід стягнути 3% річних у розмірі 39483,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 86239,36 грн.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням наведених норм законодавства, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а тому вказане рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/13688/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи скасування оскаржуваного судового рішення, у відповідності до ч. 14 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог (у загальному розмірі 125722,62 грн, 13,47%), з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн (1,5% ціни позову але не менше 3028 грн; 3028 грн*0,8 понижений коефіцієнт, оскільки позов подано в електронній формі).
Також зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 14538,14 грн (відповідно до пропорції, розмір задоволених апеляційних вимог становить 86,53%).
Частиною 11 статті 129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи положення ч. 11 ст. 129 ГПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 12115,74 грн (14538,14 - 2422,40).
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/13688/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 26, оф. 505, код ЄДРПОУ 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Проценка, буд. 23/5, код ЄДРПОУ 30284125) 3% річних у розмірі 39483,26 грн (тридцять дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три гривні двадцять шість копійок) та інфляційні втрати у розмірі 86239,36 грн (вісімдесят шість тисяч двісті тридцять дев'ять гривень тридцять шість копійок).
У решті вимог - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Проценка, буд. 23/5, код ЄДРПОУ 30284125) на користь Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 26, оф. 505, код ЄДРПОУ 00153117) витрати по сплаті судового збору в розмірі 12115,74 грн (дванадцять тисяч сто п'ятнадцять гривень сімдесят чотири копійки).
5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 22.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко