вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2026 р. Справа№ 910/12561/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Спаських Н.М.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 (повний текст рішення підписано 06.11.2023)
у справі № 910/12561/23 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський»
Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД»
про стягнення 15 844 672,88 грн.
У провадженні Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Мальченко А.О., Спаських Н.М. перебуває справа № 910/12561/23 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» про стягнення 15 844 672,88 грн., розгляд якої призначено на 08.04.2026 о 10:00 год.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 позов задоволено, до стягнення солідарно з відповідачів на користь Департаменту присуджено пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в розмірі 15 844 672,88 грн. та судовий збір 190 136,07 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, у грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 149-156 т. 1), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Справа в суді апеляційної інстанції розглядалась неодноразово.
Під час першого апеляційного розгляду:
1. 20.05.2024 відповідачем 1 подано письмові пояснення (а.с. 13-20 т. 2), до яких додано додаткові докази (а.с. 20-88 т. 2), а саме копії:
- генеральної угоди про комплексну забудову території від 07.09.2015;
- витягу з детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва том 1;
- протоколу засідання інвестиційної комісії № 2 від 30.11.2015;
- договору інвестування та делегування функцій замовника № 01 від 01.08.2016;
- договору оренди земельної ділянки від 11.07.2017;
- дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 від 24.11.2017;
- сертифікату № ІУ № 123210721598 від 18.08.2021;
- розпорядження Київської міської військової адміністрації № 504 від 18.07.2023 та розпорядження Київської міської військової адміністрації № 505 від 18.07.2023.
У вказаних поясненнях відповідач 1 зазначив про те, що він не повідомлявся належним чином про розгляді справи в суді першої інстанції, а відтак був позбавлений можливості надати обґрунтування своєї позиції та відповідні докази, проте не просив, ані поновити йому строк на подання додаткових доказів, ані долучити такі докази до матеріалів справи;
2. 26.06.2024 відповідачем 2 подано додаткові пояснення (а.с. 108-113 т. 2), до яких додані ті ж самі докази які були подані відповідачем 1.
У вказаних поясненнях відповідач 2 просив поновити йому строк для подання доказів, визнати строк для подання доказів пропущеним з поважних причин, а також приєднати до матеріалів справи вказані документи.
В судовому засіданні, яке відбулося 26.06.2024, заслухавши думку представників сторін щодо поданого 26.06.2024 клопотання відповідача 2 у вигляді додаткових пояснень, колегія суддів дійшла висновку про приєднання даного клопотання у вигляді додаткових пояснень з доданими до нього додатками до матеріалів справи та поновлення процесуальних строк на подання цих документів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.
Постановою Верховного Суду від 07.11.2024 касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/12561/23 скасовано, справу № 910/12561/23 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
- висновки суду апеляційної інстанції про можливість прийняття до розгляду додаткових пояснень відповідача 2 та поновлення йому процесуального строку на подання доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, повною мірою не мотивовані та за наведеного вище правового обґрунтування є передчасними, такими що зроблені з порушенням норм ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України;
- як наслідок, є передчасним висновок апеляційного суду про доведеність матеріалами справи відсутності у відповідачів обов'язку зі сплати пайової участі в силу закону, а отже, і наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову;
- за таких обставин доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вказаних положень процесуального права щодо порядку продовження/поновлення процесуальних строків, прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження та неврахування висновків Верховного Суду у названих вище постановах щодо питання застосування, зокрема, ст. 80, 269 ГПК України знайшли своє підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Під час другого розгляду справи в суді апеляційної інстанції:
1. 11.12.2024 відповідачем 1 подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 113-118, 120-123 т. 3) до якого також були додані вищезгадані докази.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1, серед іншого, просив поновити процесуальний строк для подачі нових доказів та долучити даний відзив з додатками до матеріалів справи.
2. відповідачем 1 подано письмові пояснення (а.с. 166-167 т. 1) стосовно поважності причин неподання доказів до якого, на підтвердження наявності поважних причини їх неподання, доданий лист АТ «Укрпошта» № 1.25.002.-3102-25 від 28.01.2025.
Під час другого апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Приймаючи нове рішення у справі про відмову у позові, апеляційний суд обґрунтовуючи підстави прийняття додаткових доказів поданих відповідачем 2 на стадії апеляційного розгляду, зазначав, що відповідачі не отримували ухвал суду першої інстанції, а тому були позбавлені можливості подати додаткові докази у справі, вказане свідчить про наявність підстав для поновлення строку на подачу доказів.
Постановою Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 910/12561/23 касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/12561/23 скасовано, справу № 910/12561/23 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції, серед іншого, мотивована тим, що:
« 88. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
89. У постанові Верховного Суду від 07.11.2024, Суд звертав увагу апеляційного суду на вищезазначені положення та судову практику щодо застосування судами вказаних положень процесуального законодавства.
90. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не надав належної правової оцінки вказаним положенням законодавства та практиці щодо їх застосування. Апеляційний суд вдавшись до дослідження обставин, які на думку апеляційного суду вказують на поважність причин пропуску строку на подання доказів у справі на стадії апеляційного перегляду, так і не визначив правильно яку процесуальну дію необхідно вчинити суду, з урахуванням вищезазначених положень та висновків, чи є обставини на які посилається відповідач -2 поважними, виключними та такими, що не залежали від його волі.
91. Водночас, в даному випадку необхідно зауважити, що відповідач -2 звертаючись з апеляційною скаргою обґрунтовував її тим, що у відповідачів відсутній обов'язок сплати пайової участі, оскільки в період дії ст. 40 Закону № 3038-VI, тобто до 01.01.2020, відповідний договір з позивачем укладено не було, а після 01.01.2020 правова підстава для сплати пайової участі відпала в силу набрання чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ. Також, на думку відповідача-2, положення п. 2 р. ІІ Закону № 132-ІХ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають з огляду на початок виконання будівельних робіт у 2017, а не у 2020 році.
92. В наступному, відповідач - 2, подав до апеляційного суду пояснення з доказами на підтвердження таких пояснень. Внаслідок вчинення відповідачем - 2 таких дій підстави та доводи апеляційної скарги фактично змінились повністю. Так, відповідач - 2, погоджуючись з доводами пояснень відповідача - 1, зазначав, що об'єкт будівництва є комплексною забудовою, здійсненою за результатами проведення інвестиційного конкурсу. Крім того, в межах комплексної забудови реалізовано будівництво центру розвитку дитини (дитячого садка та школи) - приватного закладу освіти, якому видано ліцензії на провадження освітньої діяльності на рівні дошкільної та повної загальної середньої освіти за рівнем дошкільної освіти та початкової освіти. Вказане, на думку відповідача-1, є внеском в розвиток інфраструктури міста при комплексній забудові і будівництві соціальних об'єктів (центру розвитку дитини), що звільняє відповідачів від сплати пайової участі в силу закону - ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI.
93. На вищезазначені обставин не звернув належної уваги апеляційний суд та не врахував, що після подачі відповідачем - 2 пояснень з новими доказами, повністю змінились підстави та доводи його апеляційної скарги, з якою відповідач -2 звернувся до апеляційного суду та за якою апеляційним судом вже відкрито апеляційне провадження. Вказане свідчить про порушення апеляційним судом принципу диспозитивності.
107. Отже, касаційний суд зауважує, що межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені статтею 269 ГПК України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
108. Незважаючи на вищезазначене, апеляційний суд під час нового розгляду справи не врахував вищезазначеного та, в порушення положень ст.ст. 269, 270, 275 ГПК України, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - 2 з одних підстав та обґрунтування, фактично переглянув рішення суду першої інстанції з інших підстав та обґрунтувань, на які вказував відповідач - 2 у своїх поясненнях, поданих з порушенням процесуальних строків.
109. Таким чином, зважаючи на вищезазначене, суд апеляційної інстанції, порушивши положення статей 86, 236, 238, 269, 270, 275, 282, 310, 316 ГПК України, під час нового розгляду справи, не врахував вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 07.11.2024, не визначив правильно, яку процесуальну дію необхідно вчинити, не встановив ключових та визначальних у цій справі обставин, не дослідив вирішальних доказів.».
Частиною 1 ст. 316 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Щодо вказаних вказівок суду касаційної інстанції слід зазначити таке.
Як встановлено вище, у матеріалах справи наявні клопотання відповідача 1 (викладено у відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду 11.12.2024 під час другого апеляційного перегляду - примітка суду) (а.с. 113-118, 120-123 т. 3) та клопотання відповідача 2 (викладено у додаткових поясненнях, які надійшли до суду 26.06.2024 під час першого апеляційного перегляду (а.с. 108-113 т. 2), в яких заявники просять поновити їм процесуальний строк на подання додаткових доказів та долучити такі докази до матеріалів справи.
Щодо вказаних клопотань колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 ГПК України встановлено, що:
- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом положень ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі, серед іншого, мають бути зазначені клопотання особи, яка подала скаргу.
У ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України учасник справи повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З апеляційною скаргою відповідач 2 звернувся 13.12.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 (а.с. 201-202 т. 1), якою було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023, серед іншого, учасникам справи надано п'ятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали на подання відзиву на апеляційну скаргу, а також попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України.
Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України, згідно з якою в редакції на дату винесення цієї ухвали, днем вручення судового рішення, зокрема, є день вручення судового рішення під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 було доставлено до електронних кабінетів відповідачів 1 та 2 19.01.2024 о 19:21 (а.с. 205-206 т. 1).
За таких обставин, днем вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 є 20.01.2024.
Крім того, при другому апеляційну перегляді ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 (а.с. 106-107 т. 3) учасникам спору роз'яснено право подати до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, будь-які заяви, клопотання, заперечення у письмовій формі протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 було доставлено до електронних кабінетів відповідачів 1 та 2 26.11.2024о 19:30 (а.с. 111-112 т. 3).
За таких обставин, днем вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 є 27.11.2024.
Отже, відповідач 2 мав подати всі наявні у нього клопотання, зокрема і клопотання про доручення додаткових доказів, клопотання про поновлення строку на подання доказів та додаткові докази разом з апеляційної скаргою, яка була подана до суду 13.12.2023, проте подав таке клопотання 26.06.2024, тобто більш ніж через шість місяців після подання скарги.
В свою чергу відповідач 1 мав подати всі наявні у нього клопотання (зокрема і клопотання про доручення додаткових доказів) при першому апеляційному перегляді - в строк до 25.01.2024 включно, а при другому апеляційному перегляді - до 12.12.2024, проте при першому апеляційному перегляді відповідач 1 подав такі докази 20.05.2024 (без клопотання про поновлення йому строку на подання доказів - примітка суду), а при другому апеляційному перегляді - 11.12.2025 (з клопотанням про поновлення йому строку на подання доказів).
У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 ГПК України (продовження/поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.
Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Водночас у ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної статті вбачається, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи, що у письмових поясненнях (а.с. 13-20 т. 2), до яких відповідачем 1 вперше додано додаткові докази (надішли до суду 20.05.2024) відповідач 1 не просив поновити йому строк для подання додаткових доказів, колегією суддів розглядається лише його клопотання, яке викладено у відзиві на апеляційну скаргу (надійшов до суду 11.12.2024) (а.с. 120-123 т. 3).
В свою чергу, як відповідач 1, так і відповідач 2 подали клопотання про поновлення строку на подання доказів та докази після закінчення строку на подання до суду апеляційної інстанції клопотань, а відтак, такий строк має бути поновлений а не продовжений.
Щодо наявності підстав для поновлення відповідачам строку на подання додаткових доказів колегія суддів зазначає про таке.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом
Стаття 13 ГПК України встановлює, що:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).
Із правового контексту норм статей 118, 119 ГПК України убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17).
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені для обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку, з огляду на положення ГПК України, повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання про поновлення строку повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються господарському суду на загальних підставах).
Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду відновити цей строк.
Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише за наявності об'єктивних, а не суб'єктивних причин, визнаних поважними судом шляхом наведення мотивованого висновку.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів із порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (постанова від 08.12.2022 у справі №990/102/22).
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Як встановлено вище, відповідач 2 (апелянт) мав подати всі наявні у нього клопотання, зокрема і клопотання про доручення додаткових доказів, клопотання про поновлення строку на подання доказів та додаткові докази разом з апеляційної скаргою, яка була подана до суду 13.12.2023, проте подав таке клопотання 26.06.2024 (викладено у додаткових поясненнях) , тобто більш ніж через шість місяців після подання скарги.
У обґрунтування наявності поважних причин для неподання до суду першої інстанції додаткових доказів відповідач 2 послався на те, що:
- під час судового розгляду в суді першої інстанції він не отримував ані позовної заяви, ані жодної ухвали суду першої інстанції;
- як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення всі конверти поверталися на адресу суду не врученими із зазначенням причин: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
У обґрунтування наявності поважних причин для порушення строку для подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції відповідач 2 послався на те, що:
- під час підготовки апеляційної скарги, адвокат, який готував апеляційну скаргу, з невідомих для відповідача 2 причин не подав в якості додатків до апеляційної скарги відповіді докази;
- постійна зміна адвокатів які представляли у цій справі в Північному апеляційному господарському суді інтереси відповідача 2, призвела до неузгодженості дій щодо подання в матеріали справи вищевказаних документів.
Щодо неотримання відповідачем 2 поштової кореспонденції, колегія суддів зазначає про таке.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 2 не отримував судової кореспонденції, а всі поштові відправлення повертались з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
Колегія суддів зазначає про те, що:
- місцезнаходженням відповідача 2 є : м. Київ, вул. Електриків, 23Б;
- ухвали суду першої інстанції від 10.08.2023 про відкриття провадження у справі (а.с. 56, т. 1), від 28.08.2023 (а.с. 65, т. 1) направлялись відповідачу 2 за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23;
- ухвали суду першої інстанції від 25.09.2023 (а.с. 83 т. 1), від 09.10.2023 (а.с. 99 т. 1) направлялись відповідачу 2 за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23Б (тобто за дійсною його адресою), проте також повернули до суду з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦКМ України).
До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22).
Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв'язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.
Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 5011-46/18261-2012.
Враховуючи, що ухвали суду від 25.09.2023 (а.с. 83 т. 1), від 09.10.2023 (а.с. 99 т. 1) направлялись відповідачу 2 за його дійсною адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23Б, судом першої інстанції вчинено всі дії для належного повідомлення відповідача 2 про розгляд цієї справи.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Отже, граничний строк пересилання по місту Києву цінного листа з описом вкладення, без урахування вихідних днів об'єкту поштового зв'язку складає 5 днів (Д+3+1).
За таких обставин, враховуючи, що ухвалу суду першої інстанції від 25.09.2023 була направлена відповідачу 2 за його дійсною адресою 27.09.2023, вказану ухвалу він мав отримати не пізніше, ніж 04.10.2023, а відтак саме з вказаної дати він мав можливість бути обізнаним про розгляд цієї справи судом першої інстанції та, відповідно, подати до суду першої інстанції докази по суті спору.
Отже, неотримання відповідачем 2 поштової кореспонденції не було викликано обставинами, які об'єктивно не залежали від нього, що, в свою чергу, свідчить про те, що вказана причина пропуску строку не може вважатися поважною.
Також не може вважатися поважною і вказана відповідачем 2 причини для пропуску строку на подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме дії адвоката при поданні апеляційної скарги та зміна адвокатів, оскільки вибір представника є правом учасника судового процесу та повністю залежить від його волі.
Слід окремо зауважити на тому, що матеріалами справи спростовуються твердження відповідача 2 про те, що, саме адвокат під час підготовки апеляційної скарги не подав в якості додатків до апеляційної скарги відповідні докази, оскільки апеляційна скарга від 12.12.2023 була підписана керівником відповідача 2, а перший ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1248067 датований 15.01.2024.
Слід окремо зауважити на тому, що відповідач 2 не наводить жодних пояснень щодо неможливості подати додаткові докази до суду апеляційної інстанції у період з 11.12.2023 (вказаний строк вказаний самим відповідачем 2 в апеляційній скарзі, як строк у який він дізнався про існування оскаржуваного рішення (а.с. 150 т. 1) до 26.06.2024 (строк подання відповідачем 2 додаткових пояснень до яких додані додаткові докази). Колегія суддів зазначає про те, що вказаний строк становить більш ніж пів року.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем 2 не доведено наявності поважних причин пропуску для подання доказів як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції, оскільки він не довів наявність тих обставин, що об'єктивно були непереборними, не залежали від його волевиявлення і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що завадили своєчасно подати до суду докази, з огляду на що у задоволенні клопотання відповідача 2 про поновлення йому строку для подання доказів колегією суддів відмовляється.
Щодо клопотання відповідача 1, колегія суддів зазначає про таке.
Як на підставу для поновлення процесуального строку для подання доказів відповідач 1 послався на те, що він не повідомлявся належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції, відтак був позбавлений можливості надати обґрунтування своєї позиції та відповідні докази, а на підтвердження вказаних обставин додав лист АТ «Укрпошта» № 1.25.002.-3102-25 від 28.01.2025 (а.с.169 т. 3)в якому вказано про те, що відповідачу 1 не були вручені поштові відправлення ухвал суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 1 не отримував судової кореспонденції, а всі поштові відправлення повертались з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
Колегія суддів зазначає про те, що:
- місцезнаходженням відповідача 1 є : м. Київ, вул. Електриків, 23;
- ухвали суду першої інстанції від 10.08.2023 про відкриття провадження у справі (а.с. 51, т. 1), від 28.08.2023 (а.с. 69, т. 1), від 25.09.2023 (а.с. 89 т. 1), від 09.10.2023 (а.с. 103 т. 1) направлялись відповідачу за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23 (тобто за дійсною його адресою) та повернулись до суду з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
За таких обставин, враховуючи, що ухвала суду першої інстанції від 10.08.2023 була направлена відповідачу 1 за його дійсною адресою 14.08.2023, вказану ухвалу він мав отримати не пізніше, ніж 21.08.2023, а відтак саме з вказаної дати він мав можливість бути обізнаним про розгляд цієї справи судом першої інстанції та, відповідно, подати до суду першої інстанції докази по суті спору.
Колегія суддів зазначає про те, що доводам про неотримання поштової кореспонденції, яка направлена на дійсну адресу правову оцінку колегією суддів вже було надано вище при розгляді клопотання відповідача 2 про поновлення йому строку на подання додаткових доказів.
З огляду на викладені вище, колегія суддів вважає, що неотримання відповідачем 1 поштової кореспонденції не було викликано обставинами, які об'єктивно не залежали від нього, що, в свою чергу, свідчить про те, що вказана причина пропуску строку не може вважатися поважною.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем 1 також не доведено наявності поважних причин пропуску для подання доказів як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції, оскільки він не довів наявність тих обставин, що об'єктивно були непереборними, не залежали від його волевиявлення і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що завадили своєчасно подати до суду докази, з огляду на що у задоволенні клопотання відповідача 1 про поновлення йому строку для подання доказів колегією суддів відмовляється.
Статтею 118 ГПК України встановлено, що:
- право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1);
- заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
З огляду на пропущення відповідачами 1 та 2 процесуальних строків на подання доказів та відсутності підстав для поновлення такого строку, колегія суддів не приймає надані ними додаткові докази та залишає такі докази без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 13, 43,-45, 118, 119, 234, 235, 246 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» про поновлення строку для подання доказів.
2. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» про поновлення строку для подання доказів.
3. Ухвала суду набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
4. Копію ухвали направити учасникам судового процесу.
Повний текст судового рішення складено 22.04.2026
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
Н.М. Спаських