22 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 643/19274/25
провадження № 22-ц/818/439/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Пилипчук Н.П., Люшні А.І.,
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Біленко Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2025 року ухвалене у складі судді Мельникової І.Д.,-
В жовтні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» (надалі ТОВ) звернувся до суду з позовом в про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 20.09.2024-100002164 від 20.09.2024 у розмірі 54000 грн та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Позов обґрунтований тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 20.09.2024 укладено Кредитний договір (оферти) № 20.09.2024-100002164. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 20000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 20.09.2024, строком на 124 днів. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконав. Станом на дату позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 54000 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20000 грн, по процентам в розмірі 18600 грн, комісії 5400 грн, неустойки 10000 грн.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ заборгованість за Кредитним договором № 20.09.2024-100002164 від 20.09.2024 у розмірі 38600 грн , а також судовий збір в сумі 1719,90 грн.
Рішення мотивовано тим що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між сторонами та отримання відповідачем кредитних коштів. У зв'язку із не виконанням належним чином відповідачем обов'язку щодо повернення суми боргу суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом та процентами. Проте позовна вимога щодо стягнення комісії у розмірі 5400 грн не підлягає задоволенню, оскільки її нарахування суперечить Закону України « Про споживче кредитування». Крім того відсутні підстави для стягнення з відповідача 10000 грн неустойки, оскільки відповідно до п.18 розділу 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України нарахована кредитором неустойка підлягає списанню.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог та здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи та ухвалення рішення по суті суд не встановив дійсних обставин справи. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кошти за договором були отримані відповідачем. В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження зазначеного факту. Також апелянт зазначає що вимога ТОВ щодо стягнення комісії неустойки є неправомірною та не підлягає задоволенню оскільки суперечить чинному законодавству.
24.02.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначає що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем відповідних коштів у розмірі 20000,00 грн. Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та недоведеними.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 20.09.2024 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 20.09.2024-100002164. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 20000 грн., строком на 124 днів до 21.01.2025 року. Стандартна процентна ставка - 1% (фіксована) за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових платежів, процентна ставка «Економ» - 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, після використання стандартної процентної ставки. Комісія за надання кредиту становить 9% від суми кредиту та дорівнює 1800,00 грн, комісія за обслуговування кредиту складає 1800,00 грн.
Пунктом 5 договору визначено що продовження (пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту не передбачена.
Відповідно до п.12 визначено що денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 1% = (22050 / 15000)/147 * 100%.
Згідно п. 3.1. За цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1. Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-2400
Договір підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора Е325 відправленого СМС повідомленням на зазначений фінансовий номер 0503256165.
Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту, в якому викладені всі істотні умови договору та який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора А325 відправленого СМС повідомленням на зазначений фінансовий номер 0503256165.
Відповідно до змісту листа від 24.06.2025 №66-2406 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вбачається що 20.09.2024 17:48:36 було здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 515497179 на суму 20000,00 грн, номер картки - 5355280213782400, призначення платежу: видача за договором №20.09.2024-100002164.(а.с.16)
Згідно довідки розрахунку, складеної відповідачем, заборгованість позивача по кредитному договору від 20.09.2024 року №20.09.2024-100002164 відповідає заявленій до стягнення за даним позовом сумі. При цьому проценти по кредиту нараховані за період з 20.09.2024 по 21.01.2025 року. Загальна сума заборгованості становить - 54000,00 грн яка складається з 20000,00 грн - тіло кредиту, 18600,00 грн - проценти, 1800,00 грн - комісія, 10000,00 грн - неустойка, 3600,00 грн -додаткова комісія,
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Оскільки договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
Отже, відповідач уклав із ТОВ «Споживчий центр» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Заявка споживача ОСОБА_1 відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5355-28ХХ-ХХХХ-2400.
Факт видачі кредитних коштів підтверджується листом від 24.06.2025 №66-2406 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відповідно до змісту якого вбачається що 20.09.2024 17:48:36 було здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 515497179 на суму 20000,00 грн, номер картки - 5355280213782400, призначення платежу: видача за договором №20.09.2024-100002164.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на суму 20000,00 грн в межах договору №20.09.2024-100002164 від 20.09.2024.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.
Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Кредит центр» за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором від 20.09.2024 року №20.09.2024-100002164 що становить - 54000,00 грн яка складається з 20000,00 грн - тіло кредиту, 18600,00 грн - проценти, 1800,00 грн - комісія, 10000,00 грн - неустойка.
Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту укладення кредитного договору, отримання коштів та не надано контррозрахунку сум заборгованості, колегія суддів приходить вважає доведеними вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 20.09.2024-100002164 від 20.09.2024 за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн та процентами 18600,0 грн, з огляду на погоджені між сторонами умови кредитного договору. Доказів що свідчили про добровільне повернення отриманих відповідачем коштів матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №20.09.2024-100002164 від 20.09.2024 в розмірі 38600,00 грн яка складається з тіла кредиту та відсотків.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Біленко Олександра Олександровича який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Салтівський районний суд м. Харкова від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді Н.П. Пилипчук
А.І. Люшня