Іменем України
21 квітня 2026 року
м.Харків
справа № 641/5639/25
провадження № 22-ц/818/2315/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Установа «ЕВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року, постановлене суддею Василенко О.Я.
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Установа «ЕВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача нараховані інфляційні витрати та 3% річних у розмірі 59496,82 за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, судовий збір у сумі 3028,00 грн.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» нараховані за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 відповідно до ст.625 ЦКУ на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11356932000 від 06.06.2008, підтвердженого Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.12.2010 у справі № 2- 2855/10, інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 59 496,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» судовий збір у розмірі 3028 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вирішити питання щодо судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач набув право вимоги лише 11.05.2019 року , вважає, що саме з цієї дати він може просить застосувати ст. 625 ЦК України. Крім того його не було повідомлено про відступлення прав вимоги за кредитним договором. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на компенсацію знецінення несвоєчасно повернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за період в межах строку позовної давності, тобто з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 06.08.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який в подальшому змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк» або Банк), та ОСОБА_1 (позичальник або боржник) було укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11356932000 (Кредитний договір), відповідно до якого Банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитні кошти (кредит) в сумі 16450,00 доларів США та сплатити плату за кредит зі у розмірі 13,50% річних, строком користування з 06.06.2008 по 05.06.2015 (п.1.1 - 1.3 Кредитного договору).
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.12.2010 у справі №2-2855/10 стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 94158,05 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1286,13 грн, витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250,00 грн.
08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» (Банк 2) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого на підставі Додатку 1 до договору до Банку 2 перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Ухвалою суду від 10.04.2013 замінено стягувача у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2-2855/2010 по цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення за Кредитним договором з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк».
11.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄФКР» (далі також - Товариство) за результатами відкритих торгів (аукціону) укладено Договір про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11.05.2019 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення Банком 2 на користь Товариства прав вимоги за Кредитним договором.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24.07.2019 у справі №2-2855/10 змінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на позивача у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2-2855/2010.
Примусове виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.12.2010 у справі № 2-2855/10 здійснювалось Приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. в рамках виконавчого провадження № 62373614.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 17.06.2020 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-2855/10 від 02.04.2020 (стягувач ТОВ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄФКР»). 06.02.2024 в рамках виконавчого провадження №62373614 стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 95694,18 грн, з яких 94158,05 грн - заборгованість за Кредитним договором, 1286,13 грн - витрати по сплаті судового збору та 250,00 грн - витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи (Постанова про закінчення виконавчого провадження від 06.02.2024).
Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що відповідачз 2010 року не виконував рішення суду, тому просить про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач мав перед Банком грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору, право вимоги за яким перейшло до позивача, що підтверджується рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2010 року у справі № 2-2855/10 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 94158,05 грн
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення до 2024 року матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2010 року у справі № 2-2855/10.
При цьому вірно визначив період за який має нараховуватись вказані суми з 02.04.2017 по 23.02.2022 року.
Доводи апелянта про те, що позивач не має права вимагати стягнення суми за період до набуття ним права вимоги не відповідає закону, оскільки до набувача за договором переходять всі права кредитора, в тому числі і право на стягнення 3% та інфляційні втрати, передбачені ст. 625ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не повідомив про відсутплення прав вимоги та набуття статусу кредитора є не підставою для відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова