Справа № 128/2088/25
20 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Піпко А.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
На обгрунтування позовних вимог у позовній заяві викладено наступні обставини.
26.07.2009 сторони у справі зареєстрували шлюб, від якого народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період перебування у зареєстрвоаному шлюбі сторони придбали у спільну сумісну власність за спільні кошти та оформили на ім'я відповідачки наступне майно: квартиру, загальною площею 53,3 кв. м., житловою площею 17,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; комору, загальною проектною площею 6,17 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №429511026 від 02.06.2025 спірна квартира придбана згідно договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Барський 8» від 26.08.2020, акта приймання-передачі квартири від 10.03.2023, довідки ЖБК «Барський 8» №86/03/23 від 10.03.2023 про сплату пайових внесків та рядом інших документів, що стали підставою для реєстрації права власності в цілому на дане нерухоме майно за ОСОБА_2 . Спірна квартира та спірне нежитлове приміщення були придбані сторонами під час шлюбу у 2020 році за спільні кошти, які були набуті ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зокрема, в 2020 році позивач відчужив на користь ОСОБА_4 квартиру загальною площею 32,8 кв.м., житловою площею 20,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 . Згідно договору купівлі-продажу від 17.08.2020, що посвідчений приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Милещенко О.Л,. зареєстрований в реєстрі за №844, дана квартира продана за 454840,00 грн. 3 огляду на те, що спірна квартира та спірне нежитлове приміщення були набуті позивачем та відповідачем за час спільного подружнього життя, то за презумпцією, встановленою в ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, а за приписами ст. 70 СК України при поділі спільної сумісної власності подружжя частки подружжя є рівними. Позивач вважає, що відповідатиме рівності прав сторін на спірне майно та інтересам сторін наступний варіант поділу спірного майна. За позивачем слід визнати право власності на наступне майно: 1/2 частки квартири, загальною площею 53,3 кв. м., житловою площею 17,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки комори, загальною проектною площею 6,17 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Внаслідок поділу решта спірного майна залишиться у власності відповідача.
На підставі викладеного, просив в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, загальною площею 53,3 кв. м., житловою площею 17,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки комори, загальною проектною площею 6,17 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідачки на користь позивача всі понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмір 10343,40 грн. за позовні вимоги та в розмірі 484,48 грн. за подання заяви по забезпечення позову. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, то такі докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Ухвалою суду від 04.06.2025 задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Піпко А.М. про забезпечення позову, накладено арешт на спірне нерухоме майно - квартиру загальною площею 53,3 кв. м., житловою площею 17,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; комору, загальною проектною площею 6,17 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 73-74).
Ухвалою суду від 18.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 84).
Ухвалою суду від 11.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 158).
Ухвалою суду від 20.04.2026 прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині позовних вимог про визнаня за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки комори, загальною проектною площею 6,17 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , 8 поверх. Провадження у цій частині позовних вимог закрито.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Піпко А.М. не з'явилися, представником подано до суду заяву, в якій він просив розгляд справи проводити у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити, а також стягнути із відповідачки на користь позивача 484,48 грн. сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 10343,40 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 38758,40 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідачка ОСОБА_2 , яка належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила. Заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачкою у визначений судом строк до суду не подано.
Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Під час розгляду справи по суті судом було встановлено наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 26.07.2009 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 10).
Згідно копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, 13).
Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №429511026 від 02.06.2025, закінчена будівництвом житлова кваратира, загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_2 , розмір частки - 1, державна реєстрація права власності проведена 17.03.2023 державним реєстратором Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області Мельник І.А. (а.с. 15).
На а.с. 15-32 містяться копії документів, на підставі яких проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру, зокрема: сертифікат №ІУ122230306701 Державної інспекції архітектури та містобудування України про нове будівництво 8-ми поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в АДРЕСА_5 на території Якушинецької сільської ради; витяг з Реєстру будівельної діляьності щодо інформації про присвоєння адреса Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; нотаріально посвідчений договір суперфіцію від 13.09.2018, що укладений між ОСОБА_7 (суперфіціар) та Житлово-будівельним кооперативом «Барський 8» (суперфіціарій), відповідно до якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає 786/10881 часток земельної ділянки, яка має загальну площу 1,0881 га, кадастровий номер 0520688900:04:009:0715, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , позначена на експлікації корпусом №8, площа якої становить 0,0786 га, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; довідка ЖБК «Барський 8» від 10.03.2023 відповідно до якої ОСОБА_2 є асоційованим членом ЖБК «Барський 8»; акт від 10.03.2023 приймання-передачі квартири згідно з договором про сплату пайових внесків у ЖБК Барський 8» від 26.08.2020, що підписаний ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якого ЖБК передав учансику - ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м; довідка ЖБК «Барський 8» за вих №86/03/23 від 10.03.2023, відповідно до якої ОСОБА_2 в повному обсязі сплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м, заборгованість відсутня; додаткова угода від 11.01.2023 до договору про сплату пайових внесків ЖБК «Барський 8» від 26.08.2020, що укладена між ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якої за наслідками проведення технічної інвентаризації об'єкту нерухомості площа квартири АДРЕСА_8 становить 53,3 кв.м; договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Барський 8» від 26.08.2020, що укладений між ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якого ЖБК зобов'язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_5 , здати будинок в експлуатацію та передати у власність об'єкт нерухомості у вигляді квартири АДРЕСА_8 , що знаходиться в 8 корпусі на 8 поверсі багатоквартирного житлового будинку, учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок.
На а.с. 33 міститься копія заяви ОСОБА_7 адресована ЖБК «Барський 8» від 14.12.2020, відповідно до якої останній просив передати пайовий внесок рівноцінний коморі № НОМЕР_4 загальною проектною площею 6,17 кв.м, яка знаходиться в 8 корпусі на 8 поверсі багатоквартирного житлового будинку, що будується по АДРЕСА_5 , на земельній ділянці з кадастровим номером 0520688900:04:009:0715, та належить йому згідно Договору №1 «Про сплату пайових внесків у ЖБК «Барський 8» від 14.05.2019, на користь ОСОБА_2 .. Станом на 14.12.2020 ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_7 повну суму коштів за вищевказаний пайовий внесок. З моменту отримання ним даних коштів до ОСОБА_2 переходить право на комору № НОМЕР_4 загальною проектною площею 6,17 кв.м, яка знаходиться в 8 корпусі на 8 поверсі багатоквартирного житлового будинку, що будується по АДРЕСА_5 , на земельній ділянці з кадастровим номером 0520688900:04:009:0715, в повному обсязі. Після передачі його паю на користь ОСОБА_2 майнових та фінансових претензій до ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 по коморі № НОМЕР_4 , не має.
З копії довідки ЖБК «Барський 8» від 14.12.2020 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно в повному обсязі сплатила пайовий внесок за комору № НОМЕР_4 , загальною проектною площею 6,17 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 34).
Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2020 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_9 , яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2011, за ціною 454840,00 грн. (а.с. 35-36).
Згідно Звіту №05/25-13 про незалежну оцінку найбільш імовірної ринкової вартості об'єкта оцінки: однокімнатна квартира, загальною площею 53,3кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що проведено ТОВ «Експерт Компані +» 16.05.2025, найбільш імовірна ринкової вартість об'єкта оцінки станом на 16.05.2025 із заокругленням в сумі без ПДВ становить 2 585 843,00 грн. (а.с. 37-64).
Відповідно до листа КП «ВООБТІ» №1128/1/01-5/25 від 23.06.2025, що надано на виконання ухвали суду від 18.06.2025 про витребування доказів, надати інвентаризаційну справу на квартиру АДРЕСА_10 , для огляду в судовому засіданні не є можливим, оскільки технічна інвентаризація об'єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та комора за цією ж адресою, КП «ВООБТІ» не проводилася (а.с. 86).
Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області на виконання ухвали суду від 18.06.2025 про витребування доказів, надано копії документів, що стали підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження на квартиру АДРЕСА_11 за ОСОБА_2 , а саме: рішення про державну реєстрацію прав №66897080 від 23.03.2023, відповідно до якого державним реєстратором прав на нерухоме майно Мельник І.А. вирішено провести державну реєстрацію прав за заявою; довідку ЖБК «Барський 8» від 10.03.2023 про те, що ОСОБА_2 дійсно є асоційованим членом ЖБК «Барський 8»; додаткова угода від 11.01.2023 до договору про сплату пайових внесків ЖБК «Барський 8» від 26.08.2020, що укладена між ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якої за наслідками проведення технічної інвентаризації об'єкту нерухомості площа квартири АДРЕСА_8 становить 53,3 кв.м; акт від 10.03.2023 приймання-передачі квартири згідно з договором про сплату пайових внесків у ЖБК Барський 8» від 26.08.2020, що підписаний ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якого ЖБК передав учаснику - ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м; договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Барський 8» від 26.08.2020, що укладений між ЖБК «Барський 8» та ОСОБА_2 , відповідно до якого ЖБК зобов'язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_5 , здати будинок в експлуатацію та передати у власність об'єкт нерухомості у вигляді квартири АДРЕСА_8 , що знаходиться в 8 корпусі на 8 поверсі багатоквартирного житлового будинку, учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок; нотаріально посвідчений договір суперфіцію від 13.09.2018, що укладений між ОСОБА_7 та Житлово-будівельним кооперативом «Барський 8»; довідку ЖБК «Барський 8» за вих №86/03/23 від 10.03.2023, відповідно до якої ОСОБА_2 в повному обсязі сплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м, заборгованість відсутня; витяги з Реєстру будівельної діляьності щодо інформації про присвоєння адреса Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; сертифікат №ІУ122230306701 Державної інспекції архітектури та містобудування України про нове будівництво 8-ми поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в АДРЕСА_5 на території Якушинецької сільської ради; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_11 , що виготовлений ФОП ОСОБА_8 11.01.2023 (а.с. 87-107).
Дослідивши наявні в матеріалах цивільної справи докази, з'ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
За змістом частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, як встановлено судом, сторонами у справі під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі було придбано квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м, право власності на яку оформлено на ім'я відповідачки.
З огляду на встановлені судом обставини справи, норми матеріального права, суд доходить висновку, що спірне нерухоме майно - квартира, що було придбано у період перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі, в силу приписів ст. 60 СК України, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, сторін у справі та частки кожного із них у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру є рівними, тобто по 1/2.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню із визнанням за кожним із подружжя права власності по 1/2 частці у праві власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 10827,88 грн. (а.с. 7, 72).
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 - 3 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з вимогами ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також значення справи для сторони.
Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю та суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі №329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Суд, враховує, що визначення обсягу доказової бази, в тому числі на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, є безпосереднім правом кожного учасника справи, а вирішення питання щодо належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів належить до компетенції суду під час розгляду заяви щодо розподілу судових витрат по суті.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов'язаний врахувати подані стороною докази та надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
В матеріалах справи є: Ордер серії АВ №1202471 від 12.05.2025 на представлення інтересів ОСОБА_1 у експертів, оцінювачів, Вінницькому районному суді Вінницької області, Вінницькому апеляційному суді та Верховному Суді, що виданий на підставі Договору №1 про надання правової допомоги від 12.05.2025, без обмежень повноважень адвоката; Договір №1 про надання правової допомоги від 12.05.2025, укладений між адвокатом Піпко А.М. та клієнтом - ОСОБА_1 , в якому передбачено, права та обов'язки сторін, вартість послуг (гонорар) адвоката у розмірі не менше 40% прожиткового мінімуму за одну годину участі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за №09/04/26/1Р від 09.04.2026; Акт приймання-передачі наданих послуг від 09.04.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 за надання правової (правничої) допомоги сплачує адвокату гонорар у фіксованого розмірі в сумі 38758,40 грн. згідно рахунку адвоката.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надану правничу допомогу зі складністю справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній та з урахуванням результатів розгляду справи.
Відповідно до ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70 СК України, ст.ст. 3, 15, 16, 181, 183, 190, 316, 317, 319, 321, 331, 365, 368, 376 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 102, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 часткуквартири АДРЕСА_11 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 часткуквартири АДРЕСА_11 , загальною площею 53,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 10827 (десять тисяч вісімсот двадцять сім) гривень 88 копійок та 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , мешканець АДРЕСА_12 ;
Відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_12 .
Суддя Шевчук Л.П.