09 квітня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 697/60/22
Провадження № 22-ц/821/482/26
категорія: 314000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Кукушкіної А. О.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Смілянської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 ,
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Деняк Вікторії Іванівни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів, скасування рішень про державну реєстрацію прав та повернення земельних ділянок, у складі головуючої судді Сивухіна Г. С., повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року заступник керівника Смілянської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Бобрицької сільської ради звернувся в суд з даним позовом.
10.11.2023 прокурор подав заяву в якій змінив предмет позову.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Смілянською окружною прокуратурою Черкаської області в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного законодавства.
Так, в ході моніторингу Публічної кадастрової карти України встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616, площею 9,0 га, цільове призначення для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення (яка була об'єднана з іншими земельними ділянками), яка на праві власності належить ОСОБА_1 , перебуває в межах Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (далі РЛП «Трахтемирів», створеного рішенням Київської обласної ради від 17.02.2000 № 168-10-ХХІІ та рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-4 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Вказаними рішеннями останньому надано статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення).
Зазначає, що межі регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. Зокрема, на території Черкаської області, в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області знаходиться 5562,5 га території регіонального ландшафтного парку.
Разом з тим, набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га, відбулося з порушенням закону, оскільки дана земельна ділянка має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно-заповідного фонду), а також згідно положень цивільного законодавства відноситься до земель обмеженої оборотоздатності.
Дана земельна ділянка перебуває в межах РЛП «Трахтемирів» і відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї земельної ділянки у приватній власності і користуванні з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Вказує, що КМ України, як розпорядник земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення рішень про передачу або вилучення, погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймав.
Оскільки з 27.05.2021 КМ України втратив повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, а згідно з п. 24 Перехідних положень ЗК України, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах територіальних громад, тому Бобрицька сільська рада є власником земельної ділянки і є органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
На лист Смілянської окружної прокуратури від 28.06.2021 Бобрицька сільська рада в листі від 30.08.2021 повідомила про обмежені можливості щодо пред'явлення позовної заяви то просила здійснити захист інтересів держави саме прокуратурою, тому прокурор звернувся з даним позовом.
Враховуючи, що дана земельна ділянка протиправно передана у власність, правовий титул земельної ділянки, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, а позивач вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
Просить усунути перешкоди власнику - Бобрицькій сільській раді Черкаського району Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою 7122081900:01:001:1616 площею 9,00 га шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області, земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,00 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області.
Усунути перешкоди власнику - Бобрицькій сільській раді Черкаського району Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 7122081900:01:001:1616, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області, земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,00 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області.
Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 7122081900:01:001:1616, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі по 2481 грн з кожного.
Рішення мотивовано тим, що прокурор дотримався передбачених ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі.
Суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги прокурора в межах негаторного позову про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області.
Суд також виснував, що оскільки спірна земельна ділянка має цільове призначення для особистого селянського господарства, категорія земель - для сільськогосподарського виробництва, що не відповідає цільовому призначенню фактичному розташуванню на землях природно-заповідного фонду, є підстави для скасування державної реєстрації такої земельної ділянки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвоката Деняк В. І. просить суд скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області у від 17.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Смілянської окружної прокуратури відмовити у повному обсязі.
Вирішити питання розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прокурором не доведено підстав для представництва у даній справі.
На ряду з цим, суд першої інстанції помилково визнав встановленим той факт, що саме Бобрицька сільська рада Черкаської області є тим органом, який не вживає заходів по захисту інтересів держави. Також суд не дослідив причин, по яким Бобрицька сільська рада не звернулася до суду із позовом.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято без належного аналізу та порівняння повноважень компетентних органів, що порушує принцип правової визначеності та повноти доказування.
Вважає, що суд першої інстанції, помилково дійшовши висновку про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та про наявність у територіальної громади повноважень розпорядника такої ділянки, фактично проігнорував імперативні приписи ст. ст. 83, 84, 122 та ст. 186-1 Земельного кодексу України.
Також вважає, що відповідно до приписів ст. ст. 387, 388, 391 ЦК України суд повинен ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора на підставі вказаних норм права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га, була створена на підставі розробленої технічної документації шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 7122081900:01:001:1587 площею 4,5 га; 7122081900:01:001:1589 площею 3,0 га; 7122081900:01:001:1585 площею 1,5 га, які в свою чергу були сформовані на підставі об'єднання з іншими земельними ділянками (т. 1 а.с. 131, 135).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-7102722472015 від 28.08.2015, земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 136).
За договором купівлі-продажу від 23.04.2016 ОСОБА_2 як власник продав дану земельну ділянку ОСОБА_3 (т. 1 а.с.137-138).
За договором дарування від 19.12.2018 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 дану земельну ділянку (т. 1 а.с. 139-140).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.01.2022, власником земельної ділянки 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває на території Григорівської сільської ради, зазначено ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 141-141)
Рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» місцевого значення» у Канівському районі на території Григорівської сільської ради організовано (утворено) регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» на площі 5562,5 га без вилучення земель у власників (користувачів) та визначено його засновником АТЗТ «Аграрно-Екологічне об'єднання «Трахтемирів» (т. 1 а.с. 150).
Відповідно до Охоронного зобов'язання від 07.09.2000, АТЗТ «Аграрно-Екологічне об'єднання «Трахтемирів» дає зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» організованого рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 в межах території Григорівської сільської ради Канівського району загальною площею 5562,5 га (т. 1 а.с. 151).
З карти-схеми вбачається, що межі РЛП «Трахтемирів» поширюються в тому числі і на територію Григорівської сільської ради (т. 1 а.с. 152-153).
Спірна земельна ділянка розташована на території Бобрицької сільської ради Черкаської області, яка є правонаступником Григорівської сільської ради Канівського району.
Відповідно до відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України від 13.09.2021 № 29295/0/2-21 на запит прокурора від 28.08.2021, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення земельних ділянок із зазначеними у запиті кадастровими номерами, не приймалося (т. 1 а.с. 172).
З відповіді Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 10.11.2023 № 02/10-04-17/3523/02/10-04-17/26241 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га знаходиться на території Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (т. 4 а.с. 111).
Листом від 30.08.2021 № 777, Бобрицька сільська рада повідомила прокурора про те, що нею не вживалися заходи щодо пред'явлення позову щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га через відсутність фінансування, тому не заперечувала щодо представництва інтересів сільської ради в суді (т. 1 а.с. 165).
Листом від 06.01.2022 Смілянська окружна прокуратура звернулася до Бобрицької сільської ради в якому повідомляла про порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земель природно-заповідного фонду, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9.0 га, також повідомлялося про підготовку позовної заяви про усунення перешкод у здійсненні права користування та повернення земельних ділянок (т. 1 а.с. 202-204).
Листом від 10.01.2022 № 24, Бобрицька сільська рада повідомила прокурора про те, що вона не заперечує щодо звернення Смілянською окружною прокуратурою з відповідними позовними вимогами (усунення перешкод у здійсненні права користування та повернення земельних ділянок) (т. 1 а.с. 205).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Перевіряючи правомірність звернення прокуратури до суду із даним позовом, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Так, п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного, підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
У даній справі, прокурор зазначав, що підставою для представництва інтересів держави в особі Бобрицької сільської ради є не здійснення захисту порушених інтересів держави.
З 27 травня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, яким внесено відповідні зміни до ст. 122 ЗК України, а також набрали чинності положення п. 24 розділу X Перехідні положення ЗК України.
Відповідно до п. 24 розділу X Перехідні положення ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно заповідного фонду.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку.
Отже, з 27 травня 2021 року розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, є уповноважений орган територіальної громади.
Листом від 30.08.2021 № 777, Бобрицька сільська рада повідомила прокурора про те, що нею не вживалися заходи щодо пред'явлення позову щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9,0 га через відсутність фінансування, тому не заперечувала щодо представництва інтересів сільської ради в суді.
Листом від 06.01.2022 Смілянська окружна прокуратура звернулася до Бобрицької сільської ради в якому повідомляла про порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земель природно-заповідного фонду, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 площею 9.0 га, також повідомлялося про підготовку позовної заяви про усунення перешкод у здійсненні права користування та повернення земельних ділянок.
Листом від 10.01.2022 № 24, Бобрицька сільська рада повідомила прокурора про те, що вона не заперечує щодо звернення Смілянською окружною прокуратурою з відповідними позовними вимогами (усунення перешкод у здійсненні права користування та повернення земельних ділянок).
Тобто, Бобрицькою сільською радою у розумний строк у судовому порядку не вживались належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурор дотримався передбачених ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).
Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що підставою пред'явлення цього позову стало те, що земельна ділянка природно-заповідного фонду неправомірно вибула із державної власності.
Таким чином, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні майна держави, яке вибуло з її власності поза її волею, фактично у зв'язку із вчиненням протиправних дій, тому згідно з ч. 2 ст. 56 ЦПК України набув статусу позивача, що вірно встановлено судом першої інстанції.
З огляду на вказане, колегія суддів спростовує доводи апеляційної скарги у частині недотримання прокурором передбачених ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області.
По суті позовних вимог апеляційний суд дійшов наступного висновку.
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (ст. 18 ЗК України).
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 ЗК України).
Статтею 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Частина 1 ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель відносить, зокрема землі природно-заповідного фонду.
Положення ст. 45 ЗК України щодо можливості перебування земель природно-заповідного фонду у приватній власності передбачає, що громадяни у встановленому законодавством порядку можуть створити на належних їм землях об'єкт природно-заповідного фонду і тоді земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності зі зміною цільового призначення. У цьому випадку землевласник зобов'язаний забезпечити режим охорони об'єкту природно-заповідного фонду з оформленням охоронного зобов'язання.
Отже землі природно-заповідного фонду є обмеженими в обороті, а тому не можуть перебувати у власності фізичних осіб, надаватись їм для інших цілей ніж ті, що визначені ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».
Вказані висновки відображено в постанові ВП ВС від 11.06.2020 у справі № 359/281/18.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання
Як визначено ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктами а), в) ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом г) ч. 1 ст. 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.
Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, за загальним правилом, цивільні права, зокрема, право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
Як вказано у постановах ВС від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі №911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленогочинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
При цьому відсутність опису меж парку, про що вказує скаржник, саме по собі не може свідчити про правомірність володіння фізичною особою земельною ділянкою природно-заповідного фонду поза межами порядку, регламентованого ст. 45 ЗК України.
Верховний Суд під час розгляду справи № 371/463/17-ц у постанові від 21 жовтня 2019 року встановив, що у 2001 році Науковим центром заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України виготовлено «Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів РЛП «Трахтемирів» та у встановленому порядку погоджений із Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, затверджений АТЗТ «АЕО» «Трахтемирів», в якому чітко встановлені межі РЛП «Трахтемирів».
Земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616, площею 9,0 га знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», який створений на підставі рішення Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-4 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Цим же рішенням останньому надано статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. Межі Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. Зокрема, на території Черкаської області, в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області знаходиться 5562,5 га території регіонального ландшафтного парку.
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616, площею 9,0 га належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об'єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.
Отже, аргументи скаржника з приводу того, що РЛП «Трахтемирів», як об'єкт природно-заповідного фонду, не створений, межі ландшафтного парку у натурі не винесені та відсутні докази про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду в цілому є необґрунтованими.
Разом з тим, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ- 7102722472015 від 28.08.2015, земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого селянського господарства.
За договором купівлі-продажу від 23.04.2016 ОСОБА_2 як власник продав дану земельну ділянку ОСОБА_3 .
За договором дарування від 19.12.2018 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 дану земельну ділянку, яка, відповідно, була створена шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 7122081900:01:001:1587 площею 4,5 га; 7122081900:01:001:1589 площею 3,0 га; 7122081900:01:001:1585 площею 1,5 га, які в свою чергу були сформовані на підставі об'єднання з іншими земельними ділянками саме за рахунок земель природно-заповідного фонду РЛП «Трахтемирів», що вірно встановлено судом першої інстанції.
Апеляційний суд приймає до уваги, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема, і до РЛП «Трахтемирів».
У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.
Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду.
При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.
Надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Трахтемирів» суперечить як статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.
Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність земельної ділянки на території РЛП «Трахтемирів» для вищевказаної мети.
Попередні власники та в подальшому ОСОБА_1 могли і повинні були знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох десятків років перебуває у межах об'єкта природно-заповідного фонду. Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у їхню приватну власність є таким порушенням закону, про яке зазначені особи могли та повинні були знати на час набуття земельної ділянки кожним із них.
Отже втручання судом у право ОСОБА_1 , яка отримала спірну земельну ділянку в дар від ОСОБА_3 мирно володіти спірною земельною ділянкою відповідає закону.
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
Такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24, зазначено, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є саме негаторний позов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Позов який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати ОСОБА_1 повернути на користь Бобрицької сільської ради земельну ділянку площею 9,0 га (кадастровий номер 7122081900:01:001:1616) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.
При цьому зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади) (п. 11.13. постанови ВП ВС).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в межах негаторного позову прокурора про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду площею 9,0 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області.
Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 у Державному земельному кадастрі із зазначеним цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 7122081900:01:001:1616, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Положеннями ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Згідно з наданої відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України від 24.09.2022 № 19705/0/2-22 на запит прокурора від 14.09.2022 № 52/2-3872вих-22, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення земельних ділянок із зазначеними у запиті кадастровими номерами, не приймалося.
Тобто, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1616 була оформлена неправомірно, оскільки вона відносилася до земель природно-заповідного фонду, зміна цільового призначення із земель природоохоронного на сільськогосподарське призначення у визначений законодавством спосіб не відбулася, а тому взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом не заслуговують на увагу, адже приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча п. 1 ст. 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, § 2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Деняк Вікторії Іванівни - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков