Провадження № 22-ц/803/4190/26 Справа № 207/1444/25 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О.К. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
заявник приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович,
заінтересовані особи ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Південного районного суду міста Кам'янського від 13 січня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Подобєд О.К.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У листопаді 2025року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович (далі - приватний виконавець) звернувся в суд з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Подання обґрунтовувалось тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 79166906 з примусового виконання виконавчого листа № 207/1444/25, виданого 13 серпня 2025року Південним районним судом міста Кам'янського про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 89 720,42грн та судового збору в розмірі 2 422,40грн. Приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої була надіслана боржниці до виконання, сторонам до відома, проте рішення суду на сьогоднішній день боржницею не виконано, будь яких дій, спрямованих на його виконання не здійснено. Приватним виконавцем на адресу боржниці надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень про причини невиконання рішення суду, однак боржниця на виклики не з'явилася, про причини неявки не повідомила. З моменту видачі виконавчого листа та до теперішнього часу боржниця всіляко намагається уникнути зобов'язання по погашенню боргу і уникає зустрічі з приватним виконавцем. У зв'язку з цим, приватний виконавець вважав, що вбачається умисне невиконання боржником рішення суду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Південного районного суду міста Кам'янського від 13 січня 2026року у задоволенніподання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у боржниці невиконаних зобов'язань за судовим рішенням сама по собі не є підставою для обмеження його права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження є умисне та свідоме невиконання боржником судового рішення. Той факт, що судове рішення не виконується протягом тривалого часу з моменту відкриття виконавчого провадження не дає підстав для висновку про ухилення боржника від виконання судового рішення, оскільки факт ухилення не підтверджений доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
21 січня 2026року АТ КБ «ПриватБанк» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу на ухвалу Південного районного суду міста Кам'янського від 13 січня 2026року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали і просив задовольнити подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань. При цьому, приватним виконавцем були вжиті всі передбачені законом заходи щодо примусового виконання виконавчого документа. Боржник будучи обізнаним про судове рішення і про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, не виконав свій обов'язок, що, на переконання заявника, свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
28 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Південного районного суду міста Кам'янського цивільну справу; та 10 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Південного районного суду міста Кам'янського від 13 січня 2026року.
02 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 12?? год 21 квітня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А. перебуває виконавче провадження № 79166906 з примусового виконання виконавчого листа № 207/1444/25, виданого 13 серпня 2025року Південним районним судом міста Кам'янського про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 89 720,42грн та судового збору в розмірі 2422,40грн.
23 вересня 2025року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження до виконання та до відома.
23 вересня 2025року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження відома.
23 вересня 2025року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження до відома.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що приватним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов'язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи та судом першої інстанції при постановленні ухвали додержані норми матеріального та процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, -до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020року у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника -фізичної особи чи керівника боржника -юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частин першої, третьої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, державний виконавець посилався на ухилення нею від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013року, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання -має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України -це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Саме державний (приватний)виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Проте, приватним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов'язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржниця вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це рішення.
В силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Натомість приватний виконавець не довів та в наданих до подання матеріалах відсутні будь-які докази того, що приватним виконавцем були здійснені всі можливі заходи забезпечення виконавчого провадження, а боржниця свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржниці в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для тимчасового обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Саме приватний виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржниця вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це рішення.
Судом першої інстанції вірно встановлено відсутність належних доказів умисного ухилення боржниці від виконання судового рішення, з чим повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Сукупність вищезазначених обставин та положень закону дають підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржниці у праві виїзду за межі України.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».
Ухвалу Південного районного суду міста Кам'янського від 13 січня 2026року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2026року.
Судді: