Провадження № 22-ц/803/5666/26 Справа № 243/6178/21 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Дюміна Н.О.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021року ОСОБА_1 подав позов в суд проти ОСОБА_2 з вимогою про визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що з відповідачкою вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 грудня 2009року до 29 січня 2016року, за рішенням суду їх шлюб був розірваний. Під час шлюбу - 27 березня 2013року ОСОБА_1 продав належну йому на праві власності однокімнатну квартиру, а 31 липня 2013року придбав на своє ім'я спірну трикімнатну квартиру, в тому числі за гроші отримані з продажу його особистої квартири.
Також вказував, що на придбання цієї квартири батьки позивача позичили йому 2000,00 доларів США, що становило повну вартість спірної квартири, та свідчить про те, що ця квартира є особистою власністю позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вважав, що спірне майно ОСОБА_1 придбавав за кошти, які йому належали особисто, внаслідок отримання доходу від продажу подарованої батьками квартири та отримання в позику 2000доларів США.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У квітні 2024року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та просила про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження отримання ним коштів від його батьків, а також спрямування цих коштів на придбання спірної квартири.
Вказувала, що майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а факт набуття спірної квартири під час шлюбу було встановлено судом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2026року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2026року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду на 21 квітня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 грудня 2009року, який був розірваний рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2016року.
Згідно копії свідоцтва про народження позивача від 14 вересня 1988року серії НОМЕР_1 його батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 27 квітня 2013року, який був посвідчений приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Панченко А.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1959, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_5 однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Продаж квартири вчинений за 57 575,00грн. Відповідно до п. 1 цього договору вказана квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Паращук О.А. 20 серпня 2004року за № 4020.
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 31 липня 2013року, який був посвідчений приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Соловар В.І. та зареєстрований у реєстрі за №2103, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Покупку квартири вчинено за 72 359,00грн; згідно з п.8 зазначеного договору, покупець ОСОБА_1 діяв за згодою дружини ОСОБА_9 , що підтверджується відповідною заявою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Соловар В.І.
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2013року № 7407851, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .
Згідно зі звітом з незалежної оцінки майна, трикімнатної квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від 03 червня 2021року, який був складений ФОП ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири становить 94 400грн.
Відповідно до п. 2.94. розпорядження Слов'янського міського голови від 19 лютого 2016року № 53-р «Про перейменування вулиць, провулків, в'їздів та хутору м. Слов'янська», вул. Чубаря перейменована на вул. Світлодарську.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5, індивідуальні відомості про застраховану особу: ОСОБА_1 , дата формування довідки: 23 січня 2024року, у період шлюбних відносин позивач працював водієм в автотранспортному цеху ПАТ «Курдюмівський завод кислототривких виробів» (з 22 травня 2013року по 01 листопада 2023року), різальником на пилах ножівках та верстатах у ПАТ «Слов'янський машинобудівний завод» (з 04 грудня 2013року по 27 березня 2017року) та отримував заробітну плату, а також у періоди з жовтня 2012року по травень 2013року та з 25 листопада 2013року по 03 грудня 2013року отримував виплати по безробіттю.
Згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5, індивідуальні відомості про застраховану особу: ОСОБА_9 , дата формування довідки: 04 вересня 2021року, в період шлюбних відносин відповідач працювала у ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» (з вересня 2012року по лютий 2013року), у ПАТ «Слов'янський машинобудівний завод» (з серпня 2014року по березень 2017року), у Слов'янському агентстві «Союздрук» (з квітня 2013року по липень 2014року) та отримувала заробітну плату, у період з вересня 2010року по вересень 2012року отримувала соціальні виплати від Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач і відповідач на час придбання спірної квартири хоч і перебували у шлюбних відносинах, однак спірне майно ОСОБА_1 придбавав за кошти, які йому належали особисто, внаслідок отримання доходу від продажу подарованої батьками квартири (7203,17 доларів США) та коштів позичених у батьків (1849,62 доларів США).
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення та висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Статтею 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
В суді належними письмовими доказами підтверджено, що сторонами під час шлюбу було придбане нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною вартістю 72359,00грн.
Проте, вирішуючи спір, суд не звернув належної уваги на походження коштів, за які було придбано нерухоме майно та дійшов помилкового висновку про необхідність визнання за позивачем права особистої власності на квартиру в цілому.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).
Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи /частина перша статті 76 ЦПК України/.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Так, беззаперечною є та обставина, що ОСОБА_1 належала на праві приватної особистої власності на підставі договору дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Паращук О.А. 20 серпня 2004року за № 4020, однокімнатна квартира АДРЕСА_3 та яку він продав ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу квартири від 27 квітня 2013року за 57 575,00грн.
Також підтверджено, що спірну трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , було придбано ОСОБА_1 через три місяці після продажу своєї квартири - 31 липня 2013року за 72 359,00грн.
Зібрані та досліджені докази в сукупності вказують на те, що належні ОСОБА_1 від продажу особистої квартири грошові кошти у розмірі 57 575,00грн були витрачені на придбання спірної квартири, з чим частково у відзиві на позов також погоджувалась ОСОБА_2 .
Тож за наведених умов - є доведеним факт придбання спірної квартири частково за особисті кошти ОСОБА_1 .
Водночас, різниця між отриманими ОСОБА_1 грошовими коштами за продаж своєї особистої квартири та вартістю новопридбаної квартири становить 14 784,00грн /72359,00грн - 57575,00грн/.
Та сторони не довели жодними належними та допустимими доказами того, що різниця 14 784,00грн на придбання трикімнатної квартири належала будь-кому з них на праві особистої приватної власності, з огляду на що, такі кошти вважаються спільною власністю подружжя, враховуючи принцип презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, який не спростовано.
Посилання позивача на те, що він одержав 2000доларів США на придбання квартири в борг від своїх батьків, є безпідставними, оскільки доказів укладання договору позики або договору дарування грошових коштів позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Водночас, згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67 цс 20(пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23-27, 36).
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Отже, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
Тож, незважаючи на відсутність позовної вимоги про поділ майна подружжя, враховуючи вищевикладене та принципи неприпустимості позбавлення права власності, визначеності долі нерухомого майна, апеляційний суд вважає за необхідне здійснити саме поділ спірної квартири.
Відтак слід виходити з того, що на придбання спірної квартири сторонами було витрачено 14 784,00грн спільних коштів та 57 575,00грн особистих коштів ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_1 витратив половину від 14 784,00грн, що дорівнює 7 392,00грн та 57 575,00грн особистих коштів, що разом становить 64 967,00грн, а ОСОБА_2 відповідно половину від 14 784,00грн, що становить 7 392,00грн.
Визначаючи частки нерухомого майна, що мають належати сторонам, суд апеляційної інстанції виходить з такого: 72359,00грн - повна вартість нерухомого майна, 100%; 64967,00грн - частина ОСОБА_1 , 89,78%; та 7 392,00грн - частина ОСОБА_2 , 10,22%.
Визначаючи такі частки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції з урахуванням максимально наближеного до розміру ідеальних часток у спільному майні, вважає за можливе визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частин квартири АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин квартири АДРЕСА_2 .
Такий поділ спільної сумісної власності подружжя буде законним та таким, що направлений на справедливий захист прав сторін, з урахуванням дотримання балансу їх інтересів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити, що за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено /пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України/.
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав: копію договору на надання правової (правничої) допомоги від 01 червня 2021року, попередній розрахунок судових витрат від 11 червня 2021року, 2 копії розрахункових квитанцій від 10 червня 2021року, відповідно до яких ОСОБА_1 передав ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 10000,00грн та 3000,00грн відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 червня 2021року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №2209, виданого Радою адвокатів Донецької області 27 червня 2018року Виноградській О.В.
Згідно заяви про попередній розрахунок судових витрат від 11 червня 2021року, вбачається, що 3000,00грн було сплачено позивачем за юридично-консультаційні послуги (вивчення матеріалів, складання клопотань, запитів, складання позовної заяви, інших процесуальних документів) по справі, тому вони підлягають задоволенню пропорційно до задоволених вимог позову у сумі 2700,00грн. Щодо судових витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00грн - за представництво адвокатом інтересів в суді першої інстанції, вони не підлягають задоволенню, оскільки дослідивши матеріали цивільної справи встановлено, що 16 червня 2021року вказаний позов подано до суду, з моменту подання позовної заяви до розгляду справи по суті адвокатом Виноградською О.В. не було прийнято участі у жодному судовому засіданні.
Також, на підтвердження витрат на правничу допомогу представник відповідача надав: копію договору на професійну правничу допомогу від 11 вересня 2021року, розмір гонорару адвоката складає 13 000,00грн, копію розрахункової квитанції від 11 вересня 2021року, відповідно до якої адвокат Шевченко С.А. отримав від ОСОБА_2 13000грн /а.с. 70/.
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 13 000,00грн, проте до стягнення підлягають пропорційно до задоволених вимог позову у сумі 1 300,00грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже за наведених умов з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі (2700грн - 1300грн) = 1 400,00грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору понесеного сторонами в суді першої та апеляційної інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове, на 9/10 частин, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на його користь підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову та за подачу касаційної скарги у розмірі 2 548,80грн (944,00грн + 1888,00грн х 9/10 = 2 548,80грн).
Відповідно, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, на 1/10 частину, апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 141,60грн (1416грн х 1/10 = 141,60грн).
Отже, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 407,20грн (2 548,80грн - 141,60грн).
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 9/10 частин квартири АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_2 .
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 407,20грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400,00грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2026року.
Судді: