Провадження № 11-кп/821/483/26 Справа № 712/15766/25 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
15 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 30.05.2026, з визначенням застави -
В провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебувають матеріали кримінального провадження № 62025000000001020 від 13.10.2025 щодо ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів, з визначенням розміру застави 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
01.04.2026 ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30.05.2026 включно, визначено розмір застави у розмірі 170 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 565760 грн., у разі внесенні застави на ОСОБА_7 покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просив скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання сторони захисту задовольнити, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або встановити розмір застави в межах п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків.
Визначений судом розмір застави є непомірним для ОСОБА_7 у зв'язку з тим, що він не отримує грошову винагороду, дружина, на утриманні якої перебувають малолітні діти, не працює, треті особи, які можуть внести заставу відсутні.
Застава, яка є завідома недосяжною для обвинуваченого втрачає альтернативний характер і фактично прирівнюється до продовження тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з наведених в них підстав, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та інших осіб у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, про наявність яких, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, свідчать такі обставини, як вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування діяння.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна, або без такої.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство, стадія дослідження письмових доказів.
При цьому враховується, що пред'явлене обвинуваченому ОСОБА_7 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини за якими йому інкримінується вчинення цього правопорушення та наслідки вчинення, міра покарання, яка загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення, у сукупності з даними про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, дані про сталі соціальні зв'язки в місці, у тому числі наявність родини й утриманців, його майновий стан та стан здоров'я, за даним кримінальним провадженням інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, обвинуваченому не обирався.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 , характер і обставини вчинення кримінального правопорушення, надав оцінку особі останнього, який тривалий час працював в Службі безпеки України, має фінансові та організаційні можливості, особистісні та ділові зв'язки, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення в тому числі у вчиненні тяжкого злочину, так як він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про зменшення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_7 до 170 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 565760 грн.
Вирішуючи питання про визначення розміру застави, суд першої інстанції, враховуючи положення ч. 4 ст. 182 КПК України, обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість правопорушення, у якому він обвинувачується, суспільну небезпечність злочину, вік та стан його здоров'я, соціальні зв'язки, тому дійшов до обґрунтованого висновку про доцільність зменшити розмір застави ОСОБА_7 до 170 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 565760 грн. та гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та також буде пропорційним, співмірним заходом, який не становитиме надмірний тягар.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів із зменшенням розміру застави до 170 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 565760 грн., оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Будь-яких виняткових обставин, які б дали підстави для зменшення розміру обвинуваченим застави стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено.
Більш того станом на день апеляційного розгляду, 22.04.2026, застава була внесена та обвинувачений ОСОБА_7 звільнений з-під варти.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційні скарги не містять доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 .
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30.05.2026, з визначенням застави, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді