15 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 644/2019/23
провадження № 22-ц/818/1597/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова Сотника С. в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та скасування державної реєстрації за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Субочева Сергія Юрійовича на рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року, постановлене під головуванням судді Бугери О.В.,
У квітні 2023 року Керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова Сотника С. в інтересах Харківської міської ради звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та скасування державної реєстрації до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та скасування державної реєстрації.
Рішенням Індустріального районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майно від 31.03.2021 року, зареєстроване в реєстрі під №243, яким приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ганшиною О.Ю. посвідчено право ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з нежитлових приміщень підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , права спільної часткової власності на 1/2 частину нежитлових приміщень підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 , проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ганшиної О.Ю. №57401859 від 31.03.2021 року (номер відомостей про речове право 41275029). Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на рахунок Харківської обласної прокуратури, код 02910108, банк отримувач: ДКСУ м. Київ, код 820172, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800, в сумі 5368 гривень.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Субочев Сергій Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що нежитлові приміщення підвалу №V, Va загальною площею 62,5 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 за Договором №5626-В-С перейшли не у особисту приватну власність ОСОБА_2 , а у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 20.08.2018 року про надання згоди чоловіку на купівлю майна за грошові кошти, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому той факт, що покупцем за Договором №5626-В-С є ФОП ОСОБА_2 і саме за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на Майно не змінює юридичного факту перебування Майна в спільній сумісній власності подружжя з 17.09.2018 року, тобто з дати державної реєстрації права власності. Вказаний висновок ґрунтується на нормах Сімейного кодексу України (надалі - СК України) та ЦК України. Таким чином, оформлення за ОСОБА_1 , свідоцтва про право власності від 31.03.2021 року та державна реєстрація права власності на 1/2 частку майна за нею не є та не може вважатися переходом права власності на майно або його частину від боржника до іншої пов'язаної особи. Юридично та фактично відбулася зміна форми власності зі спільної сумісної власності подружжя на спільну часткову власність подружжя із визначенням часток як рівних. Вказані юридично значущі дії відбулися до набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року у справі №922/1172/20 законної сили, оскільки в силу ч.2 ст. 241 ГПК України останнє набрало законної сили одночасно з набранням законної сили постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року у справі №922/1172/20. Таким чином, в діях ОСОБА_1 , які полягають у поділі спільного сумісного майна подружжя та державній реєстрації права власності на виділену частку немає ознак фраудаторності, які визначені в численних правових висновках Верховного Суду, а судом першої інстанції було безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 368 ЦК України та статей 60, 61, 65 СК України внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи. Вказані порушення призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року було залишено без змін Рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року, яким визнано в тому числі недійсним укладений договір між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності, і зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Харкова відповідні нежитлові приміщення підвалу. Рішення Господарського суду Харківської області набрало законної сили 01.04.2021 року та було виконано лише в 1/2 частині, оскільки на момент виконання судового рішення вже був посвідчений договір про право власності за ОСОБА_1 . Оскільки дане свідоцтво є дією з оформлення права власності на підставі договору купівлі-продажу, який був визнаний недійсним. Внаслідок вчинення відповідного свідоцтва відбувається унеможливлення виконання рішення суду в повному обсязі. В даному випадку наявні ознаки фраудаторного правочину, як різновиду фіктивного. Судом враховано, що відповідний договір був посвідчений нотаріусом 31.03.2021 року, тобто за день до постановлення рішення суду апеляційної інстанції. Про існування спору відповідачці було відомо з моменту подачі позову ще в квітні 2020 року. Окрім того, ОСОБА_1 зверталась до апеляційної інстанції із клопотанням про залучення її до участі у справі та ухвалою від 17.03.2021 року їй було відмовлено в залученні до участі у справі та цією ж ухвалою було оголошено перерву до 31.03.2021 року. Тобто, відповідач була обізнана про наявність спору, зміст рішення суду першої інстанції про визнання договору недійсним, дату судового розгляду в апеляційній інстанції, та за день до проголошення постанови апеляційною інстанцією звернулась до нотаріуса за вчиненням відповідного свідоцтва, отримала відповідне свідоцтво на підставі якого відбулась реєстрація права власності на 1/2 частину у Державному реєстрі. У зв'язку з відповідними діями відповідача, вчиненими за день до ухвалення постанови апеляційної інстанції, яким рішення суду першої інстанції залишено без змін, та що набрало законної сили, підлягає виконанню, в частині визнання недійсним договору, як правової підстави видачі свідоцтва, що є предметом оскарження в рамках даної справи, скасування реєстрації та повернення нежитлового приміщення, залишається не виконаним. Сукупність зазначених обставин свідчить про наявність відповідних ознак фраудаторного правочину. Окрім того, суд зазначає, що правомірність прийнятого суб'єктом державної реєстрації прав рішення про державну реєстрацію права не є перешкодою для скасуванням державної реєстрації права, оскільки існування відповідного запису в Державному реєстрі перешкоджає виконанню рішення суду, що набрало законної сили та відновленню порушеного права законного власника. З урахуванням наведеного, суд вважав, що саме такий спосіб захисту, як визнання свідоцтва недійсним, скасування реєстрації права буде ефективним, об'єктивно виправданим та обґрунтованим та реально відновить наявне суб'єктивне право позивача, яке порушене, оспорюється або не визнається, оскільки питання зобов'язання повернути все майно, а не лише його частку вже було предметом дослідження в рамках іншої справи та було задоволено вимоги. Тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 30.11.2010 року.
ФОП ОСОБА_2 право власності на відповідні об'єкти нерухомого майна, набуті на підставі укладеного договору купівлі-продажу №5626-В-С від 20.08.2018 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу №5626-В-С від 20.08.2018 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язувався прийняти нежитлові приміщення підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 (об'єкт приватизації), що орендовані ФОП ОСОБА_2 згідно з договором оренди №560 від 18.01.2018 року.
14.04.2020 року заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №3 подано до Господарського суду Харківської області позовну заяву до Харківської міської рали, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_2 про визнання частково незаконним та скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання повернення майна.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року у справі №922/1172/20 позов задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року № 1008/18. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 року №5626-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності. Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №V, Vа, загальною площею 62,5 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2024 року постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року та рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року у справі № 922/1172/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області про визнання незаконним та скасування пункту 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 року № 1008/18. У цій частині позовних вимог відмовлено. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року та рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року у справі № 922/1172/20 залишено без змін.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 31.03.2021 року, що зареєстровано в реєстрі під №243, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ганшиною О.Ю. посвідчено право ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, що складається з нежитлових приміщень підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва проведено державну реєстрацію за ОСОБА_1 , права спільної часткової власності на 1/2 частину на нежитлові приміщення підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ганшиної О.Ю. №57401859 від 31.03.2021 року (номер відомостей про речове право 41275029).
В обґрунтування позову Керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради посилався на те, що під час вивчення питання додержання законодавства при приватизації комунального майна було встановлено порушення діючого законодавства в процесі прийняття рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року № 1008/18, а саме відповідно до п. 67 додатку до рішення міська рада дозволила приватизувати об'єкт нерухомого майна шляхом викупу ФОП ОСОБА_2 та 20.08.2018 року між ФОП ОСОБА_2 та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було укладено договір № 5626-В-С, відповідно до якого ФО-П ОСОБА_2 приватизував нежитлові приміщення підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 . Ціна продажу разом з ПДВ становила 135 600,00 грн. Було проведено відповідну державну реєстрацію права власності. Але враховуючи численні порушення вимог законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17, вищевказане рішення міської ради та договір купівлі-продажу були оскаржені Харківською місцевою прокуратурою № 3 до господарського суду Харківської області. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року у справі № 922/1172/20 задоволено, позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_2 , позовні вимоги були задоволені та визнано незаконним та скасовано п. 67 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року № 1008/18, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 року № 5626-В-С, скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності та зобов'язано ФОП ОСОБА_2 повернути відповідні приміщення. Постановою апеляційної інстанції від 01.04.2021 року рішення залишено без змін. Але в повному обсязі зазначене рішення не виконано, оскільки 31.03.2021 року на підставі Свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ганшиною О.Ю., зареєстрованого в реєстрі під № 243, зареєстровано право спільної часткової власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна, що складається з вищевказаних нежитлових приміщень, що позбавляє можливості виконати у повному обсязі рішення судів. Відповідне свідоцтво не було предметом розгляду. Враховуючи зазначене, вважали, що на даний час залишається порушеним та потребує захисту з боку уповноважених осіб. Просили врахувати, що без скасування відповідної реєстрації за відповідачкою 1/2 частини майна Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради не може реалізувати своє право власності на спірне майно, у зв'язку з чим скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 є похідною вимогою від вимоги про визнання вищевказаного Свідоцтва про право власності на майно недійсним. Правомірність прийнятого суб'єктом державної реєстрації прав рішення про державну реєстрацію права не є перешкодою для задоволення позову про скасування такого рішення з одночасним скасуванням державної реєстрації права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес законного власника. Вказували, що перебіг строку позовної давності для подачі відповідного позову розпочався саме з 21.04.2021 року, під час виконання рішень Господарського суду Харківської області в частині державної реєстрації скасування права власності.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог ст. ст. 317, 318, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачка зазначала, що набула права на спільне сумісне майно подружжя відповідно до свідоцтва, яке видано на підставі вимог ст. ст. 60, 61 СК України, якими визначено підстави набуття права спільної сумісної власності та визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 52 ЦК України визначено цивільно-правову відповідальність фізичної особи - підприємця, який перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 року, яким визнано, в тому числі, недійсним укладений договір між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності, і зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Харкова відповідні нежитлові приміщення підвалу.
Рішення Господарського суду Харківської області набрало законної сили 01.04.2021 року та було виконано лише в 1/2 частину, оскільки на момент виконання судового рішення вже був посвідчений договір про право власності за ОСОБА_1 .
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюване свідоцтво є дією з оформлення права власності, що виникло на підставі договору купівлі-продажу, який був визнаний недійсним.
Оскільки, свідоцтво про право власності на нерухоме майно посвідчує наявність відповідного права, але видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
Якщо правова підстава (правочин), у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Про що викладено правову позицію в постанові Верховного Суду у справі №916/780/18 від 15.10.2019 року.
Таким чином станом на час видачі свідоцтва про право власності від 31.03.2021 року, яким посвідчено право ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно, що складається з нежитлових приміщень підвалу №V, Va, загальною площею 62,5 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. «А-4» за адресою АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу, за яким чоловік відповідачки ОСОБА_2 набув право власності на вказане майно, був визнаний недійсним.
При цьому колегія суддів зазначає, що договір є недійсним з моменту його укладення.
Підстав вважати спільною сумісною власністю подружжя майно, право на яке було скасоване внаслідок визнання недійсним договору купівлі- продажу, не вбачається.
Тому відсутні були і підстави для видачі свідоцтва про право ОСОБА_1 на 1/2 частину цього майна.
Правомірність прийнятого суб'єктом державної реєстрації прав рішення про державну реєстрацію права не є перешкодою для скасування державної реєстрації права, оскільки існування відповідного запису в Державному реєстрі перешкоджає виконанню рішення суду, що набрало законної сили та відновленню порушеного права законного власника.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме такий спосіб захисту, як визнання свідоцтва недійсним, скасування реєстрації права буде ефективним, об'єктивно виправданим та обґрунтованим та реально відновить наявне суб'єктивне право позивача, яке порушене, оспорюється або не визнається, оскільки питання про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути все майно, а не лише його частку вже було предметом дослідження в рамках іншої справи, відповідно до якої вирішено питання щодо задоволення вимог та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.08.2018 року № 5626-В-С, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності та зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути відповідні приміщення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Субочева Сергія Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина