Справа № 158/582/25 Провадження №11-кп/802/249/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030590001145 від 06.11.2024 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Волинської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.156, ч.2 ст.301 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Цумань, Ківерцівського району Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із вищою освітою, працюючого вчителем Цуманського ліцею Цуманської селищної ради Волинської області, неодруженого, раніше не судимого,
визнанно винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.156, ч.2 ст.301 КК України та призначено покарання:
- за ч.1 ст.156 КК України - у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.55 КК України, призначено додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 (три) роки;
- за ч.2 ст.301 КК України - у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.55 КК України, призначено додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ст.55 КК України, призначено остаточне додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі ч.7 ст.72 КК України обвинуваченому ОСОБА_7 у строк основного покарання зараховано період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 04.12.2024 року по 28.02.2025 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Відповідно до ст.ст.20, 93, 94 КК України застосовано до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбуття покарання.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати пов'язані із залученням експерта для проведення судової мистецтвознавчої експертизи сумі 1193 (одна тисяча сто дев'яносто три) гривень 85 копійок.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , у вересні 2024 року (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), працюючи вчителем Цуманського ліцею Цуманської селищної ради Волинської області за адресою: вулиця Незалежності, 14, смт. Цумань, Луцького району Волинської області, отримав від невстановлених осіб особистий номер телефону свого колишнього учня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після цього, усвідомлюючи та достовірно знаючи, що ОСОБА_9 є неповнолітнім та не досяг шістнадцятирічного віку, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій сексуального характеру, щодо неповнолітньої особи, спрямованих на задоволення власної статевої пристрасті, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітнього.
Діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи повнолітньою особою, реалізуючи свій злочинний протиправний умисел на вчинення щодо неповнолітнього ОСОБА_9 розпусних дій, використовуючи інформаційно-телекомунікаційні системи у мобільному застосунку «Viber», починаючи з 24.09.2024 року, неодноразово пропонував зустрічі неповнолітньому ОСОБА_9 .
Під час подальшого листування у вказаному вище мобільному застосунку, ОСОБА_7 , 17.10.2024 року о 17 годині 30 хвилин, висловив пропозицію ОСОБА_9 , за грошові кошти вчинити дії сексуального характеру, пов'язані із оральним проникненням у його тіло геніталій учня, тобто хотів задовольнити свою статеву пристрасть неприродним (оральним) способом, чим здійснив інтелектуальне розбещення неповнолітнього.
Крім того, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді вчителя Цуманського ліцею Цуманської селищної ради Волинської області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у невстановленому місці, отримав від невстановлених осіб особистий номер телефону свого колишнього учня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після цього, усвідомлюючи та достовірно знаючи, що ОСОБА_10 є неповнолітнім, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на розповсюдження зображень порнографічного характеру.
Діючи умисно та реалізовуючи злочинний умисел, направлений на розповсюдження зображень порнографічного характеру, ОСОБА_7 , перебуваючи у невстановленому місці, всупереч моральним засадам суспільства в частині заборони поширення серед населення продукції порнографічного характеру, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, в порушення вимог ст.2 Закону України «Про захист суспільної моралі», з метою розповсюдження порнографічних зображень, будучи обізнаним про вік неповнолітнього, 20.11.2023 року о 18 годині 46 хвилин, використовуючи мобільний телефон із доступом до мережі «Інтернет», у мобільному застосунку «Viber», надіслав неповнолітньому ОСОБА_10 фотозображення оголеного чоловічого статевого органу, яке відносяться до порнографії, в результаті чого вищевказане фотозображення стало доступним для перегляду та завантаження неповнолітнім ОСОБА_10 .
Своїми умисними протиправними діями, які виразилися у розбещенні неповнолітніх, тобто у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку та у розповсюдженні зображень порнографічного характеру, ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.156, ч.2 ст.301 КК України (а.с.180-183).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Вказує на те, що місцевий суд визначив обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, хоча призначив йому за ч.1 ст.156 КК України та за ч.2 ст.301 КК України однакові за видом та розміром додаткові покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Окрім цього, суд формально у вироку вказав на врахування при призначенні покарання обвинуваченому тяжкості злочину, однак не надав належної оцінки обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Системний аналіз всіх обставин кримінального провадження та положень чинного законодавства, вказують на необхідність скасування вироку стосовно ОСОБА_7 шляхом призначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, із урахуванням положень ст.70 КК України без звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 01.12.2025 року стосовно ОСОБА_7 за ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання:
-за ч.1 ст.156 КК України - у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст.55 КК України, призначити додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля осіб, які не досягли 18 років на строк 3 роки;
-за ч.2 ст.301 КК України - у виді 3 років 11 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.55 КК України, призначити додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля осіб, які не досягли 18 років на строк 2 роки 9 місяців.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст.55 КК України, призначити остаточне додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля осіб, які не досягли 18 років на строк 3 роки.
На підставі ч.7 ст.72 КК України обвинуваченому ОСОБА_7 у строк основного покарання зарахувати період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 04.12.2024 року по 28.02.2025 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Відповідно до ст.ст.20, 93, 94 КК України застосувати до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбуття покарання.
В решті вирок суду залишити без змін (а.с.191-197).
На адресу Волинського апеляційного суду 27.01.2026 року від захисника обвинуваченого надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Вважає, що призначене покарання ОСОБА_7 повністю відповідають тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого і за своїм розміром є справедливими. Просить у задоволенні апеляційні скарги прокурора відмовити (а.с.204-205).
На адресу Волинського апеляційного суду 02.02.2026 року та 02.04.2026 року від законних представників неповнолітніх потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Вказують на те, що з даним вироком погоджуються, оскільки особисто просили суд ОСОБА_7 суворо не карати та не позбавляти його волі. Просять у задоволенні апеляційні скарги прокурора відмовити (а.с.221, 224).
В судове засідання не з'явилися неповнолітні потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також їх законні представники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від них на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання не заперечували, щодо продовження розгляду справи у відсутності неповнолітніх потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та їх законних представників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Їх неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; прокурора, який свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити; думку обвинуваченого та його захисника, які проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку та у розповсюдженні зображень порнографічного характеру, та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.156, ч.2 ст.301 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Повідомив, що причиною вказаних дій, слугували провокативні дії учнів (останні в телефонному режимі/за допомогою смс повідомлень підіймали теми сексуального характеру), в тому числі - потерпілих, що виражались у систематичному цькуванні його особистості. Визнає свої дії неетичними, однак просив врахувати, що такі були вимушеними (вважав, що досягнувши своєї мети, учні припинять так звані «знущання»). У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати. Запевнив, що в майбутньому не пов'яже сферу своєї діяльності з вихованням дітей.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просив врахувати, що фактично його підзахисний став жертвою булінгу його учнів. Не виправдовував дій свого підзахисного, водночас вважав, що такі моли бути спровоковані хворобами, перенесеними у дитинстві, стверджуються медичною документацією. Просив суд не оцінювати дії ОСОБА_7 з точки зору потенційного злочинця.
Законні представники потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , згідно поданих заяв, просили проводити розгляд справи у їх відсутності; на суворій мірі покарання не наполягали, на їх думку, ОСОБА_7 не має права займатися вихованням дітей в майбутньому.
Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого та його захисника, дослідженням матеріалів провадження, що характеризують ОСОБА_7 , як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Щодо доводів прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, колегія суддів визнає їх не обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України умотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою зокрема: обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, тощо.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
В той же час згідно зі ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону було дотримано в повній мірі.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до нетяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який характеризується виключно позитивно за місцем проживання (а.с.102), раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.99), відсутність даних щодо ймовірного перебування останнього на диспансерних обліках у лікаря нарколога та психіатра (а.с.103, 104).
До обставин, які відповідно до ст.66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс визнання вини, щире каяття, оскільки обвинувачений дійсно, відверто засудив свою поведінку та прийняв перед судом рішення більше не вчиняти подібних злочинів. Вагомим фактом щирого каяття суд вважав реальну оцінку обвинуваченим в майбутньому відсторонитись від професій, пов'язаній з вихованням дітей (а.с.117).
Обставин, які відповідно до вимог ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом першої інстанції не встановлено.
Крім того місцевим судом при визначенні виду і розміру покарання обвинуваченому враховано думку законних представників потерпілих, які на суворій мірі покарання не наполягали.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що думка потерпілої сторони щодо призначеної обвинуваченому міри покарання має бути врахована судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання не може грунтуватись лише на позиції потерпілої щодо виду та міри покарання.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21.02.2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Також судом першої інстанції взято до уваги досудову доповідь уповноваженого органу пробації, відповідно до якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та ризик його небезпеки для суспільства, в тому числі, для конкретних осіб, оцінюється як середній. На думку органу пробації, виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду із застосуванням соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень (а.с.80-81, 82).
Окрім цього, місцевим судом досліджено висновок судового психіатричного експерта №316 від 08.01.2024 року, за результатами комісійної судової психолого-психіатричної експертизи, проведеної 30.07.2025 року на підставі ухвали Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року, відповідно до якого, у ОСОБА_7 , згідно наданої додаткової медичної документації, виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення ознаки органічного емоційно лабільного розладу в ст. нестійкої компенсації. Ступінь змін зі сторони психіки була такою, що ОСОБА_7 не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. У ОСОБА_7 , згідно наданої додаткової медичної документації, на час проведення експертизи, виявляються ознаки органічного емоційно лабільного розладу в ст. нестійкої компенсації. Ступінь змін зі сторони психіки така, що позбавляє ОСОБА_7 можливості повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Наслідки перенесених ОСОБА_7 захворювань, а саме, органічного ураження головного мозку з емоційно-вольовою нестійкістю, відповідно до медичних документів, могли стати причиною дій, інкримінованих ОСОБА_7 у обвинувальному акті. За своїм психічним станом ОСОБА_7 потребує надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а.с.171-174).
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги висновок судового психіатричного експерта № 37 від 21.01.2025 року (а.с.106-107), складеного експертом ОСОБА_13 , оскільки, згідно пояснень останнього, наданих в судовому засіданні, психічний стан ОСОБА_7 визначався на підставі медичної документації, наданої слідчим. При проведенні вищевказаної експертизи не було враховано медичну документацію, яка надана під час судового розгляду справи та не залучено до участі в експертизі експерта психолога, що у даному випадку є необхідним.
Враховуючи наявність пом'якшуючих обставин та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкціями статтей закону, за яким визнав ОСОБА_7 винуватим, із застосуванням положень ст.70 КК України.
Разом з тим суд першої інстанції навів у вироку переконливі доводи про необхідність та можливість застосування до обвинуваченого умовного засудження, а також вказав, що реальна міра покарання є надто суворою та, при ізоляції обвинуваченого від суспільства, не дасть вагомого результату усвідомлення своїх протиправних дій.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело. Зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст.75 КК України. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика винуватого та інше.
Водночас, призначаючи покарання, місцевим судом вірно враховано положення ч.2 ст.55 КК України та практику Верховного Суду, висловлену в постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 04.09.2023 року, справа №404/2081/22 та призначено додаткове покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю.
Відповідно до ч.2 ст.55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
На переконання суду першої інстанції таке поєднання основного та додаткового покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також призначене покарання з врахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
Окрім цього, місцевий суд вірно вважав за необхідне, відповідно до норм ч.2 ст.20, ст.94 КК України застосувати до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбуття покарання.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання, дійшов висновку, що прокурором не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної м'якості призначеного засудженому покарання.
Необґрунтованими та безпідставними є доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_7 покарання суперечить п.21 постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи із наступного.
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що при вирішенні питання про те, який із передбачених ст.70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо. Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.
Як вбачається із змісту мотивувальної частини вироку суддя призначила покарання за ч.1 ст.156 КК України та ч.2 ст.301 КК Україниу максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України, а тому однакові за видом і розміром покарання поглиненню підлягають.
Усі інші доводи сторони обвинувачення, які викладені в апеляційній скарзі, і були надані під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для скасування оскаржуваного вироку, як про це просить апелянт.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
Згідно ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
В силу ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Отже, призначене судом покарання ОСОБА_7 в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, й підстав вважати його занадто м'яким чи недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства не встановлено, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Керуючись ст.ст.379, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Волинської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.156, ч.2 ст.301 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді