Справа № 761/49786/25
Провадження № 2-з/761/179/2026
20 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та повернення її за попереднім місцем проживання,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
У своїй заяві ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: визначити тимчасове місце проживання малолітньої дитини разом із матір'ю на час розгляду справи. Зобов'язати відповідача негайно передати дитину матері; визначити, що ухвала суду підлягає негайному виконанню; рередбачити можливість примусового виконання із залученням органів Національної поліції.
Свою заяву обґрунтовує тим, що у серпні 2025 року ОСОБА_2 самочинно змінив місце проживання малолітньої дитини, без згоди матері та без будь-якого судового рішення;, змінив освітнє середовище дитини, припинив повернення дитини матері.
На теперішній час ОСОБА_2 системно не виконує ухвали суду про забезпечення позову, перешкоджає спілкуванню матері з дитиною; не допускає реалізації встановленого судом порядку та фактично ізолював дитину від матері понад 7 місяців.
ОСОБА_1 також вказує, що попередні заходи забезпечення позову виявилися неефективними, оскільки ОСОБА_2 їх системно ігнорує. Станом на теперішній час дитина понад 7 місяців ізольована від матері, судові рішення не виконуються, триває кримінальне провадження. Подальше перебування дитини у ОСОБА_2 створює реальний ризик формування стійкого емоційного відчуження, негативно впливає на психоемоційний стан дитини та унеможливлює виконання майбутнього рішення суду.
Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд дослідивши матеріали позовної заяви, заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд зауважує, що метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
Під час розгляду заяви судом була заслухана думка психологів, які здійснили оцінку поточного психоемоційного стану малолітньої дитини. Згідно з висновками фахівця, дитина вже перебуває у стані психологічної травми, спричиненої тривалим конфліктом між батьками та різкою зміною звичного середовища проживання. Психологом було акцентовано увагу на тому, що на даному етапі у дитини сформувалося стійке небажання спілкуватися з матір'ю та виражений страх перед можливою зміною поточного місця перебування.
Суд зауважує, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді визначення тимчасового місця проживання з матір'ю за наявності встановленого психологічного бар'єру у дитини, може призвести до вторинної травматизації малолітньої доньки. Застосування механізму примусового відібрання дитини до моменту повного з'ясування причин її емоційного стану може завдати шкоди її психічному здоров'ю, що прямо суперечить принципу пріоритету інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Конвенції про права дитини, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Суд також зауважує, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року у справі № 363/5843/25 в порядку забезпечення позову визначено місце та час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до винесення судом першої інстанції рішення: кожного першого та третього тижня місяця з 18 год. 00 хв. п'ятниці до 18 год. 00 хв. неділі, без присутності батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місці на вибір матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (парки, дитячі майданчики, місця відпочинку тощо у м. Києві), в тому числі, за адресою її проживання: АДРЕСА_1 , із зазначенням батьку інформації про місце перебування дитини; зобов'язати батька дитини ОСОБА_2 надавати можливість матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вільно та безперешкодно спілкуватись з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-який день, враховуючи графік відвідування дитиною навчального закладу та сну, засобами телефонного зв'язку через будь-який мобільний додаток ?Viber?, ?Whats App?, ?Telegram?, ?Signal? тощо.
Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає заміни заходів забезпечення позову на більш радикальні виключно з підстав неефективності чи невиконання попереднього рішення суду.
Оскільки заходи забезпечення позову, визначені ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року у справі № 363/5843/25 є чинними, звернення з вимогою про примусове зміна місця проживання дитини за змістом фактично є вимогою про зміну способу виконання раніше вжитих заходів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю є передчасною. Питання про зміну місця проживання дитини та спосіб її повернення матері підлягає вирішенню в межах розгляду справи по суті.
Встановлення тимчасового місця проживання дитини шляхом її примусового переміщення, за умови наявного небажання самої дитини, не може вважатися заходом, спрямованим на забезпечення стабільності та захисту інтересів малолітньої доньки. Навпаки, такі дії можуть поглибити існуюче відчуження та ускладнити подальше відновлення дитячо-батьківських стосунків у майбутньому.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову як заявленої передчасно, оскільки запропоновані заходи не кореспондуються з поточним емоційним станом дитини та можуть зашкодити її інтересам до остаточного вирішення спору по суті.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.149, 150, 153 ЦПК України, суд,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та повернення її за попереднім місцем проживання - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: