СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23336/25
пр. № 2/759/2821/26
21 квітня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., представника позивача - адвоката Сушка Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач 03.10.2025 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, у якому просив:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника - матері, - ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 3 458 800 (три мільйони чотириста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот гривень, 00 копійок) грн.;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника - матері, - ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень (двадцять тисяч гривень) та витрати на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 14 500 гривень (чотирнадцять тисяч п'ятсот гривень).
В обґрунтування заявленого позову позивачем зазначено, що вироком від 10.03.2025 Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/435/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України. Вирок набрав законної сили 09.07.2025.
Вказаним вироком встановлено, що 18.11.2024, приблизно о 16:39, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керуючи автомобілем «Seat Toledo», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , здійснив наїзд на неповнолітню пішоходку ОСОБА_1 на регульованому пішохідному переході, коли остання перетинала дорогу на зелений сигнал світлофора. ОСОБА_4 , без будь якої спроби зупинити транспортний засіб, покинув місце пригоди та залишив потерпілу ОСОБА_1 у небезпечному для життя стані.
Внаслідок ДТП дитині ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, що підтверджується висновками судово-медичної експертизи.
Згідно з консультативним висновком від 18.11.2024 ОСОБА_1 доставлена в КШМД в 17:37 18.11.24 з діагнозом - ЗЧМТ, струс головного мозку, перелом правої лонної кістки. Стан дитини середньої важкості, перебувала у відділенні неврології. Надалі, ОСОБА_1 проходила лікування в Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит". Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого з НДСЛ "Охматдит" від 29.11.2024, лікарі встановили повний діагноз ОСОБА_1 . Зокрема, у потерпілої основний [S06.00] струс головного мозку, ЗЧМТ, перелом верхньої гілки правої лобкової кістки з незначним зміщенням уламків, перелом по задньому краю вушкоподібної суглобової поверхні правої клубової кістки без зміщення уламків, супутній [S32.5] перелом лобкової кістки, супутній [S32.3] перелом клубової кістки.
ОСОБА_1 з такими діагнозами проходила комплексне лікування, яке включало консервативну терапію, фізичну реабілітацію та хірургічну операцію у зв'язку зі зміщення уламків кісток. Крім того, після планового лікування, ОСОБА_5 проходила довготривалий процес реабілітації.
Згідно висновку експерта Валіахметова Д.Є. №042-2089-2024, зазначений у вироку, яким встановлено, що в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закрита травма живота: перелом верхньої гілки правої лобкової кістки; крайовий перелом суглобової поверхні правої клубової кістки; перелом лонної кістки справа; закрита черепно-мозкова травма: синець у ділянці чола справа; струс головного мозку; садна у ділянці нижньої третини правого і лівого стегна, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Автомобіль, яким керував ОСОБА_4 , належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , який, відповідно до ст. 1187 ЦК України, є особою, що володіє джерелом підвищеної небезпеки і несе цивільну відповідальність за завдану шкоду.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, її психологічний стан зазнав серйозних змін. Подія мала характер глибокої психотравми та стала причиною суттєвих страждань дитини.
Після ДТП ОСОБА_1 почала страждати від сильного страху, емоційної пригніченості, замкнутості. Вона втратила відчуття безпеки, постійно перебуває в стані тривоги. У період після події в неї виникли серйозні проблеми зі сном: нічні кошмари, підвищене емоційне збудження, часті плачі та панічні напади. Дитина почала уникати місць, пов'язаних із дорогою або транспортом, відмовляється виходити з дому без супроводу, боїться переходити дорогу, знизився її інтерес до навчання та соціального життя.
ОСОБА_1 змінилася, з активної, життєрадісної дитини вона перетворилася на замкнену, пригнічену, тривожну особу. Мати зверталися за психологічною допомогою, де їй підтвердили, що в ОСОБА_1 наявні ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР), що потребує тривалої терапії.
Крім того, моральні страждання ОСОБА_1 підтверджуються висновком експерта №2/25 від 15.05.2025. За результатами проведення судової психологічної експертизи, встановлено, що дана ситуація упродовж тривалого часу викликає у ОСОБА_1 повторювані циклічні болісні та невротичні почуття, що обумовлено її психолого-конституційними властивостями.
З огляду на зазначені обставини, позивач звернулася до суду з відповідним позовом до власника транспортного засобу, оскільки на її переконання саме він має відповідати за даним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025 року визначено головуючого суддю Ключника А.С.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання (а.с. 51).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.10.2025 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб, а саме, «SEAT TOLEDO 1.6» рік випуску: 2006, державний номерний знак: НОМЕР_2 , VIN-код: НОМЕР_3 , що належить відповідачу ОСОБА_2 . Заборонено відповідачу та будь-яким іншим особам здійснювати дії щодо відчуження, зняття з обліку, перереєстрації або інші дії, спрямовані на зміну власника зазначеного транспортного засобу «SEAT TOLEDO 1.6» рік випуску: 2006, державний номерний знак: НОМЕР_2 , VIN-код: НОМЕР_3 .
28.11.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано до Святошинського районного суду м. Києва відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти заявленого позову, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані фактом дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП), внаслідок якої позивачці були заподіяні тілесні ушкодження і спричинено моральної шкоди. На підтвердження обставин ДТП надана копія вироку Дніпровського районного суду м. Києва в справі № 755/435/25 від 10.03.2025 року, відповідно до якого винним у вказаній ДТП був визнаний ОСОБА_4 , який керував ТЗ. Оскільки транспортний засіб - автомобіль «Seat Toledo» (надалі ТЗ), який є джерелом підвищеної небезпеки, належить згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 (відповідачу), позивачка вважає що саме він має нести відповідальність за спричинену моральну шкоду. Посилається при цьому на норми статей 1166, 1167, 1177,1187 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).
Вказані норми (на які посилається позивачка) чітко закріплюють суб'єкта, на якого покладено відшкодування шкоди - це заподіювач шкоди. В даній справі (з наданих позивачем доказів) чітко вбачається, що шкода завдана водієм ТЗ ОСОБА_4 . Згідно вироку суду у справі № 755/435/25 від 10.03.2025 року ОСОБА_7 визнав себе винним у ДТП та у заподіянні шкоди, а також визнав заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно матеріалів справи, реєстраційний документ на автомобіль «Seat Toledo» знаходився у водія ОСОБА_7 та був залучений до матеріалів кримінального провадження, копія документа додана Позивачкою до позову. Отже, ОСОБА_7 керував транспортним засобом на достатніх правових підставах, оскільки до відповідальності за незаконне заволодіння ТЗ не притягався. Таким чином, саме водій автомобіля «Seat Toledo» ОСОБА_7 , який спричинив ДТП, визнав вину в цьому та визнав цивільній позов в кримінальному провадженні має нести юридичну відповідальність за спричинену моральну шкоду, яка є предметом цього позову.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті (а.с. 149).
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Сушко Р.М. позов підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
У судове засідання відповідач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні докази, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи вироком від 10.03.2025 Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/435/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України. Вирок набрав законної сили 09.07.2025.
Вказаним вироком встановлено, що 18.11.2024, приблизно о 16:39, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керуючи автомобілем «Seat Toledo», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , здійснив наїзд на неповнолітню пішоходку ОСОБА_1 на регульованому пішохідному переході, коли остання перетинала дорогу на зелений сигнал світлофора. ОСОБА_4 , без будь якої спроби зупинити транспортний засіб, покинув місце пригоди та залишив потерпілу ОСОБА_1 у небезпечному для життя стані.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, її психологічний стан зазнав серйозних змін. Подія мала характер глибокої психотравми та стала причиною суттєвих страждань дитини.
Автомобіль, яким керував ОСОБА_4 , належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , який, на переконання позивача є особою, що володіє джерелом підвищеної небезпеки і несе цивільну відповідальність за завдану шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положення частини 2 статті 1187 ЦК України, як спеціальна норма, встановлюють, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суб'єктом відповідальності за статтею 1187 ЦК України є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
Таким чином, відносно такого джерела підвищеної небезпеки як транспортний засіб необхідно визначити правомірність володіння ним особою, що спричинила ДТП та завдала шкоду.
Як вбачається із матеріалів справи, реєстраційний документ на автомобіль «Seat Toledo» знаходився у водія ОСОБА_7 та був залучений до матеріалів кримінального провадження. Таким чином, ОСОБА_7 керував згаданим транспортним засобом на достатніх правових підставах, оскільки до відповідальності за незаконне заволодіння ТЗ не притягався.
Згідно вироку суду в справі № 755/435/25 від 10.03.2025 року ОСОБА_7 визнав себе винним у ДТП та у заподіянні шкоди, а також визнав заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди.
Таким чином, саме водій автомобіля «Seat Toledo» ОСОБА_7 , який спричинив ДТП, визнав вину в цьому та визнав цивільній позов в кримінальному провадженні має нести юридичну відповідальність за спричинену моральну шкоду, яка є предметом цього позову.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина друга, четверта статті 12 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/1б-ц (провадження № 14-61цс18).
Під час підготовчого судового засідання та судового розгляду справи по суті позивачем та його представником не заявлялось клопотань про заміну належного відповідача. Заміна відповідача у справі може бути здійснена виключно за клопотанням позивача, в той час як суд позбавлений можливості здійснити заміну відповідача за власною ініціативою (навіть якщо суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши справу в заявлених межах, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
За змістом ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, застосовані ухвалою суду від 21.10.2025 заходи забезпечення позову підлягають скасуванню відповідно до положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України.
Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81-82, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Застосовані ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.10.2025 року у справі ун.№759/23336/25 заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортний засіб (із забороною здійснювати дії щодо відчуження, зняття з обліку, перереєстрації або інші дії, спрямовані на зміну власника транспортного засобу), а саме, «SEAT TOLEDO 1.6» рік випуску: 2006, державний номерний знак: НОМЕР_2 , VIN-код: НОМЕР_3 , що належить відповідачу ОСОБА_2 - скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення виготовлено 21.04.2026.
Суддя Ключник А.С.