печерський районний суд міста києва
Справа № 760/28967/24
16.04.2026 м. Київ
Печерський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
кримінальне провадження № 62024000000000720 від 16.08.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 362 КК України, -
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_6 ; захисники: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; обвинувачені: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
І. Під час судового розгляду кримінального провадження захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_9 кожен окремо звернулися до суду з клопотаннями про закриття кримінального провадження № 62024000000000720 від 16.08.2024 стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині пред'явленого їм обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 КК України. Клопотання мотивовані встановленням під час судового провадження обставин, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме: закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 цього Кодексу, після повідомлення особі про підозру.
В обґрунтування клопотань захисники зазначають, що строк досудового розслідування у первісному кримінальному провадженні № 42021000000002392 від 19.11.2021 (за ч. 5 ст. 191 КК України) закінчився 19.05.2023. Незважаючи на сплив строків, у межах цього провадження - 05.06.2024 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 КК України, а у подальшому, 14.08.2024, вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.
Крім того, захист вказує, що 16.08.2024 з матеріалів зазначеного провадження в окреме провадження № 62024000000000720 було виділено матеріали щодо ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 та ч. 1 ст. 361-2 КК України, ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 КК України, ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 362 та ч. 1 ст. 361-2 КК України та ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 361-2 КК України.
На думку сторони захисту, здійснення процесуальних дій та повідомлення про підозру поза межами строків досудового розслідування є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вказане, відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України, тягне за собою обов'язкове закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 клопотання захисників підтримали у повному обсязі та просили закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Прокурор ОСОБА_6 проти задоволення клопотань захисників заперечував, наголосивши на безпідставності тверджень про закінчення строків досудового розслідування. Свою позицію він обґрунтував тим, що у кримінальному провадженні № 42021000000002392, внесеному до ЄРДР 19.11.2021, станом на дату введення воєнного стану жодній особі не було повідомлено про підозру. Відповідно до імперативних вимог ч. 8 ст. 615 КПК України, період з 24.02.2022 до моменту повідомлення про підозру не зараховується до загального строку розслідування, а отже, на момент вручення підозр 05.06.2024 строк, передбачений ст. 219 КПК України, не вичерпався.
Крім того, сторона обвинувачення зазначила, що з 01.01.2024 набрали чинності зміни до ст. 219 КПК України (Закон № 3509-IX), якими скасовано часові обмеження для розслідування у провадженнях, де не повідомлено про підозру. Оскільки досудове розслідування у вказаному провадженні тривало на момент набрання чинності цими змінами, нові норми процесуального закону застосовуються до нього в повному обсязі. Це виключає саму можливість застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України як підстави для закриття провадження.
Також, прокурор зауважив, що дотримання процесуальних строків у цій справі неодноразово підтверджувалося судовими рішеннями під час обрання та перегляду запобіжних заходів. З огляду на те, що обвинувальний акт було скеровано до суду у встановленому законом порядку, прокурор просив відмовити у задоволенні клопотань захисту та продовжити судовий розгляд.
Представник потерпілого у судове засідання не прибув, про дату, час і місце повідомлявся належним чином, тому заслухавши думку учасників судового провадження, суд вважає доцільним провести розгляд клопотань захисників без участі представника потерпілого.
У відповідності до положень п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК, досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ч. 7 ст. 217 КПК, днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об'єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.
Статтею 284 КПК, визначено підстави для закриття кримінального провадження, тобто закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з Законом № 2147-VIII ч. 1 ст. 284 КПК доповнено п. 10, за яким ці зміни вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, тобто з 16.03.2018 і не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, у яких відомості про кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР після введення в дію цих змін.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 19.11.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021000000002392 внесено відомості за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 219 КПК України (у редакції Закону станом на дату реєстрації), строк досудового розслідування до дня повідомлення особі про підозру у провадженні щодо особливо тяжкого злочину становив вісімнадцять місяців. Таким чином, граничним терміном завершення стадії «фактового» розслідування (без урахування обставин зупинення) мало б бути 19.05.2023.
Разом з тим, у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації та введенням в Україні воєнного стану (Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022), Законом № 2137-IX від 15.03.2022 статтю 615 КПК України було доповнено частиною восьмою. Вказана норма встановила, що у кримінальних провадженнях, де жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення воєнного стану, строк від 24.02.2022 до дати його скасування не зараховується до загальних строків, передбачених статтею 219 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки станом на 24.02.2022 у провадженні № 42021000000002392 підозри не вручалися, перебіг 18-місячного строку був зупинений введенням в дію закону на позначці 3 (три) місяці та 5 (п'ять) днів.
У ході подальшого розслідування, органом досудового розслідування проведено консолідацію декількох кримінальних проваджень:
Постановою заступника начальника відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_11 від 28.09.2023 об'єднано матеріали досудових розслідувань № 42021000000002392 та № 62023000000000814 від 21.09.2023 в одне провадження, якому присвоєно № 42021000000002392 (ч. 3 ст. 362 КК України).
Постановою прокурора групи прокурорів Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 від 18.12.2023 об'єднано матеріали досудових розслідувань № 42021000000002392 та № 62023000000001022 від 20.11.2023 в одне провадження, якому присвоєно № 42021000000002392 (ч. 1 ст. 366 КК України).
Постановою прокурора групи прокурорів Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 від 18.12.2023 об'єднано матеріали досудових розслідувань № 42021000000002392 та № 62023000000001023 від 20.11.2023 в одне провадження, якому присвоєно № 42021000000002392 (ч. 2 ст. 361-2 КК України).
Одночасно із цим, постановою старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_13 від 22.03.2024 у кримінальному провадженні № 42021000000002392 було змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення, зареєстрованого 19.11.2021 за ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 3 ст. 206-2 КК України.
Суд наголошує, що згідно з ч. 7 ст. 217 КПК України, днем початку розслідування об'єднаного провадження вважається день реєстрації першого з них, тобто - 19.11.2021. Проте процедура об'єднання у вересні та грудні 2023 року відбувалася у період, коли відлік строку розслідування був зупинений в силу закону на підставі ч. 8 ст. 615 КПК України.
01.01.2024 набрав чинності Закон № 3509-IX, яким виключено ч. 8 ст. 615 КПК України. Відповідно до цих змін, у кримінальних провадженнях, розслідування яких не було завершено до дня набрання чинності цим Законом, скасовано граничні строки розслідування до моменту повідомлення особі про підозру. Таким чином, з 01.01.2024 законодавче обмеження строку розслідування «до повідомлення про підозру» для даного провадження втратило силу.
05.06.2024 у кримінальному провадженні № 42021000000002392 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2, ч. 2 ст. 362 та ч. 1 ст. 361-2 КК України.
Постановою заступника Генерального прокурора ОСОБА_14 від 22.07.2024 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000002392 було продовжено до трьох місяців, тобто до 05.09.2024.
16.08.2024 постановою заступника начальника відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_11 матеріали щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 виділено в окреме провадження за № 62024000000000720.
11.11.2024 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62024000000000720 відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 направлено до Солом'янського районного суду м. Києва.
Системний аналіз викладених обставин дає суду підстави дійти висновку, що доводи захисту про закінчення строків розслідування 19.05.2023 є юридично неспроможними, оскільки вони не враховують імперативне зупинення строків згідно з ч. 8 ст. 615 КПК України та подальшу зміну нормативного регулювання згідно із Законом № 3509-IX.
Крім цього, аналіз правової природи строків за ст.ст. 219, 284 КПК України дозволяє виокремити два автономні режими їх обчислення. Строк «до повідомлення про підозру» є часовим обмеженням для держави щодо перевірки факту події та виступає процесуальним запобіжником проти безстрокового розслідування. Строк «після повідомлення про підозру» є гарантією права особи на розгляд обвинувачення у розумні строки та засобом стримування державного примусу щодо конкретного суб'єкта.
За вказаних обставин, встановлені законом умови для закриття провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із тим, що «після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу» відсутні, тому у задоволенні клопотань сторони захисту слід відмовити.
ІІ. Крім того, під час судового розгляду прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки вважає, що існують ризики такі як: -переховуватися від суду оскільки інкримінований останньому злочин є тяжким, та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років та будучи обізнаним про покарання, отже задля уникнення покарання останній може виїхати на тимчасово окуповану територію; -незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, цей ризик виражається у тому, що ОСОБА_3 будучі на волі може надавати невстановленим співучасникам злочинів порад та вказівок стосовно знищення слідів злочинів, завуальованого спілкування в телефонних розмовах з використанням маршрутизаторів та месенджерів на базі соціальних мереж, які неможливо відслідкувати гласними чи негласними засобами контролю іншим, невстановленим на даний час особам; - вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальні правопорушення, у якому обвинувачується, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності. Застосування до ОСОБА_3 іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Захисник ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, зазначаючи, що пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення не ґрунтується на доказах, які в своїй сукупності можуть свідчити про вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, а наведені у клопотанні прокурора ризики не підтверджуються жодними доказами. Також зазначив, що у клопотанні не обґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, а раніше визначений розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченого. За такого, захисник клопотав про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку захисника.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , судом враховується наступне.
ОСОБА_3 обвинувачується в організації протиправного заволодіння майном підприємства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику шкоду, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України. Вказане діяння є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна.
Тяжкість інкримінованого злочину та суворість можливого покарання у виді тривалого строку ізоляції від суспільства в їх сукупності переконують суд у наявності ризику того, що обвинувачений може вдатися до спроб переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Водночас суд зазначає, що посилання прокурора на наявність інших інкримінованих ОСОБА_3 правопорушень як на підставу збереження зазначеного ризику у первісній формі є неспроможними. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.03.2026 останнього було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині - закрито.
Незважаючи на вказані нерелевантні посилання у клопотанні прокурора, на даний час існують достатні та обґрунтовані підстави вважати, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення за ч. 3 ст. 206-2 КК України є вагомим чинником, що спонукає обвинуваченого до переховування від правосуддя.
Крім того, суд врахував, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у співучасті, що за своєю природою передбачає зв'язки між її учасниками, розподіл ролей та узгодженість дій. Перебуваючи на волі, обвинувачений, маючи усталені контакти з іншими співучасниками, може використовувати їх для координації поведінки та узгодження показань, інших обвинувачених а також для впливу на свідків, які ще не допитані судом. Така процесуальна вразливість свідків у поєднанні з організованим характером злочинної діяльності створює реальний, а не гіпотетичний ризик незаконного впливу на них.
Отже, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може впливати на інших обвинувачених та свідків у цьому кримінальному провадженні, що відповідає ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, прокурором не доведений, а тому враховувати його при прийняті рішення не доцільно.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку суду ризики переховування ОСОБА_3 від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Водночас саме те, що злочин віднесений до категорії особливо тяжких, вимагає від суду пошуку балансу між інтересами правосуддя та правами людини: з одного боку - врахування високих ризиків, притаманних такій категорії злочинів, а з іншого - обов'язку забезпечити пропорційність запобіжного заходу.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні суд, продовжуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно вважає визначити розмір застави, що на даний час відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення.
Суд виходить із того, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який за своєю природою не може перетворюватися на приховану форму покарання до ухвалення обвинувального вироку.
У цьому контексті тривале, перебування обвинуваченого під вартою змінює саму якість застосованого запобіжного заходу: із тимчасового процесуального засобу він фактично набуває рис остаточного втручання у право на свободу. Такий стан речей вимагає від суду переоцінки співмірності обмежень, що застосовуються, із цілями кримінального провадження.
Суд зазначає, що застава за своєю правовою природою є альтернативою триманню під вартою, інструментом балансу між інтересами правосуддя та правом особи на свободу. Водночас застава не може мати карального характеру або бути недосяжною за своєю суттю, оскільки у такому разі вона втрачає своє процесуальне призначення і перетворюється на формальну декларацію.
З огляду на тривалість перебування обвинуваченого під вартою, принцип розумності строків та необхідність збереження справедливого балансу між публічним інтересом і правами людини, суд приходить до висновку, що зменшення розміру застави є виправданим та пропорційним заходом. Такий підхід відповідає ідеї правової держави, у якій свобода людини не може бути поставлена у залежність від надмірного та фактично непереборного фінансового тягаря.
Беручи до уваги усе вищезазначене, суд дійшов висновку, продовжити ОСОБА_3 строк тримання під вартою, проте минулий визначений розмір застави суд вважає за доцільним зменшити.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 176-178, 183, 193-194, 196-197, 219, 284, 318, 325, 331, 372 КПК України, суд, -
І. У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - відмовити.
ІІ. Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_3 , строк тримання під вартою до 16 червня 2026 року.
Визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі 3 306 (три тисячі триста шість) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 11 002 368 (одинадцять мільйонів дві тисячі триста шістдесят вісім) гривень.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві: отримувач: ТУ ДСАУ в м. Києві; ЄДРПОУ: 26268059; МФО: 820172; банк: Державна казначейська служба України, м. Київ; р/р UA128201720355259002001012089.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_3 прибувати до суду за першою вимогою, а також строком до 16 червня 2026 року виконувати наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися із Київської області без дозволу суду; утримуватися від спілкування з приводу обставин інкримінованих злочинів з обвинуваченими ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та потерпілим ПрАТ «Київміськбуд», в особі віце-президента ОСОБА_24 у вказаному кримінальному провадженні; здати на зберігання до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
З моменту внесення застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У іншій частині вимог клопотання прокурора - відмовити.
Строк дії ухвали в частині продовження строку тримання під вартою визначити до 16 червня 2026 року.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів.
Суддя ОСОБА_25