Справа № 752/19150/23
Провадження № 2/752/328/26
Іменем України
19 березня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Нікітенко А.М.
за участі позивача ОСОБА_1 ;
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Татарченка К.В.;
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Шурхно К.А.
у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
13.09.2023 року адвокат Татарченко К.В., від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, яким позивається до ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявленого позову представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Татарченко К.В. посилався на те, що позивач є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати якого - відповідачка ОСОБА_2 протиправно вже тривалий час, а саме з 10 серпня 2022 року перешкоджає у побаченнях та спілкуванні з сином, без жодних пояснень та правових підстав.
Позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який до ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав однією сім'єю з батьком і матір'ю. Шлюб сторін у справі розірваний. Мати малолітньої дитини - ОСОБА_2 без пояснень причин 10.08.2022 року забрала малолітню дитину з прогулянки від позивача, тривалий час не повідомляла батьку про місце та умови перебування дитини. Лише після звернення відповідачки до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення аліментів батьку дитини стала відома постійна адреса місця проживання дитини.
Через відсутність спілкування з сином позивач вже тривалий час відчуває сильне емоційне пригнічення, розгубленість, життєву апатію, переконаність у правовому нігілізмі в державі тому як між позивачем та малолітнім сином існував сильний емоційний та психологічний зв'язок. Відповідачка протиправно ізолювала малолітнього сина не тільки від близьких родичів, а й від звичайного оточення і середовища де також мав місце сильний емоційний та психологічний зв'язок, До того часу, як відповідачка ОСОБА_2 сховала дитину від позивача, останній кожного дня тривалий час приділяв належну увагу вихованню та утриманню малолітньої дитини, оскільки проживав з дитиною однією сім'єю.
Позивач до протиправного позбавлення його можливості спілкування зі своїм сином з боку відповідачки, відчував себе веселою та радісною людиною, оскільки відчуття батьківства приносило йому задоволення. Ніяких проблем зі здоров'ям позивач не мав і гарно себе почував та завжди мав гарний настрій. У позивача ніколи не було проблем зі сном, завжди був апетит, «легкість на підйом». Весь вільний час позивач проводив із сином, який давав йому смисл та радість життя. Після протиправного тривалого (більше 12 місяців) розлучення сина з батьком, внаслідок умисних дій відповідачки, у ОСОБА_1 з'явились проблеми зі здоров'ям, він схуд майже на 20 кілограм. Позивача постійно турбує безсоння, виникла тривала апатія, розгубленість та досада, особливо коли він спостерігає, як інші батьки граються та проводять час зі своїми дітьми, чого він позбавлений внаслідок протиправних дій відповідачки. Також стверджував, що ОСОБА_2 жодного разу не виконала ухвалу про забезпечення позову та умисно не забезпечила можливості для спілкування та зустрічей сина з батьком.
Представник позивача у позовній заяві також послався на висновок комплексного судово-експертного дослідження, за даними якого, під час дослідження виявлені випадки події моральних страждань підекспертної особи ОСОБА_1 , встановлено, що з вини відповідачки ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 : психологічно страждає від розірваних зв'язків із його рідним сином, він вимушений витрачати багато грошей та часу на свій юридичний захист внаслідок чого позивач не може проводити свій спосіб життя у звичній для нього формі; має погіршення і позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, у нього ж погіршилися відносини з оточуючими; позбавлений відчуття правової захищеності; має порушення психологічного благополуччя; перебуває у стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на стан і поведінку останнього. За ступенем психотравмувального впливу ситуація, яка розглядається в матеріалах проведеної експертизи - ОСОБА_1 , має ознаки помірного ураження соціальної ситуації особистості підекспертного, стану соціального функціонування, потенційних можливостей подальшого розвитку. Внаслідок дослідженої за справою ситуації було констатовано наявність психічних (на моральному рівні) страждань в під експертної особи. Зазначені моральні страждання позивача знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з ситуацією, яка пов'язана з фізичною ізоляцією його сина, розривом родинних зв'язків, неможливістю спілкування із сином, виховувати його. Безвідповідальна поведінка відповідачки створила та підтримує у позивача почуття, безправності, несправедливості, обурення, подавленості, тривоги. Виявлені в результаті експериментально-психологічного дослідження особливості особистості та актуального стану ОСОБА_4 свідчать про наявність стресогенно обумовленої проблематизації його життя на соціальному рівні, яка виникла в результаті викрадення дитини та її фізичною ізоляцією від батька. Сумарний розмір моральної шкоди станом на момент проведення експертизи становив 2 681 619 гривень.
Просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду внаслідок протиправних дій пов'язаних із відібранням дитини, неповідомленням про місце та умови перебування дитини, усунення батька від спілкування з сином та участі в його вихованні у розмірі - 2 700 000 гривень.
Провадження у справі відкрито 25.09.2023 року. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2023 року, відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позов.
18.12.2023 року представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Шурхно К.А. звернувся до суду з заявою про відкладення підготовчого засідання та повідомив суду, що відповідачка не отримала копію позовної заяви з додатками.
У підготовчі засідання призначені на 14.03., 15.07., 29.10. 2024 року відповідачка або ж її представник не з'явилися.
28.10.2024 року відповідачка ОСОБА_2 повідомила суду, що не може взяти участь у підготовчому засіданні 29.10.2024 року через те, що у зв'язку з бойовими діями вона отримала тимчасовий притулок у Польщі та надала посвідку.
29.10.2024 року закрито підготовче провадження у справі.
22.04.2025 року відповідачка подала до суду відзив на позов ОСОБА_1 зі змісту якого слідує, що на її думку позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки вона не вчиняла жодних дій, які могли б спричинити моральну шкоду позивачу. Навпаки, своїми діями які виразились у вчиненні щодо неї домашнього насильства, яке стало причиною їхнього розлучення та невиконанням своїх батьківських обов'язків щодо участі у забезпеченні їхнього малолітнього сина, ОСОБА_1 завдає моральної шкоди їй.
У відзиві на позов відповідачка ОСОБА_2 визнала, що їх спільне з відповідачем проживання було припинено 10.08.2024 року внаслідок вчинення ОСОБА_1 , щодо неї домашнього насильства і тому вона була вимушена проживати в Кризовому центрі протидії домашнього насильства з дитиною понад один місяць, а позивач не приймав жодної участі в утриманні сина. Питання щодо участі батька в утриманні дитини є неузгодженим, батько відмовляється це робити, дитину вона утримує самотужки майже три роки. Стягнути з відповідача кошти на утримання сина у примусовому порядку позбавлена можливості, оскільки рішення суду про визначення місця проживання дитини з нею не набрало законної сили.
Щодо обставин якими в позовній заяві позивач обґрунтовує начебто завдану йому моральну шкоду, зазначила про те, що внаслідок збройної агресії росії проти України та запровадження режиму військового стану, з метою захисту життя та здоров'я її сина ОСОБА_5 , вони у грудні 2022 року виїхали до Польщі де отримали тимчасовий захист. Позивач обізнаний з цією інформацією, однак їй невідомо, що ОСОБА_1 вчиняв дії для отримання дозволу компетентних державних органів для виїзду за кордон щоб відвідати сина.
Вважає, що знаходження дитини під час військових дій та постійних ракетних обстрілів в м. Києві є ризикованим, оскільки становить загрозу життю та здоров'ю , тому перебування дитини на території Польщі є обґрунтованим та таким, що вчинено в його інтересах.
Стверджувала, що з тексту позовної заяви їй незрозуміло якими саме її діями завдано моральну шкоду ОСОБА_1 тому, як вона ніколи не чинила йому перешкод у реалізації ним його батьківських прав та обов'язків. Натомість, саме ОСОБА_1 не виконує своїх обов'язків щодо участі у забезпеченні дитини та ще й намагається стягнути з неї - матері яка одна утримує дитину 2 700 000, 00 гривень.
04.05.2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Татарченко К.В. подав до суду відповідь на відзив ОСОБА_2 на позов ОСОБА_1 ..
У відповіді на відзив, представник позивача заперечив твердження відповідачки , як такі, що не відповідають дійсності, є надуманими та штучно зрежисовані відповідачкою з метою приховування дитини, інформації про її місцезнаходження та місце мешкання від позивача, створення перешкод у побаченнях та спілкуванні батька з дитиною з метою завдання позивачу страждань. Вказав, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22.09.2022 року провадження у справі № 753/9206/22 щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначена постанова залишена без змін Київським апеляційним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 ..
Представник позивача також заперечив твердження відповідачки щодо нібито її та дитини постійного мешкання за кордоном. Стверджував, що це не відповідає дійсності, оскільки відповідачка працює в комунальному закладі Дарницького району міста Києва лікарем стоматологом і відповідно перебуває у місті Києві. Відповідачка у такий спосіб намагається ввести суд в оману.
Стверджував, що відповідачка ОСОБА_2 умисно та активно перешкоджає у побаченнях та спілкуванні дитини з батьком, змінила номер телефону дитини, повністю обмежила будь-яку можливість спілкування дитини з батьком, налаштувала дитину проти нього, приховує та не надає інформацію про місце мешкання дитини, її місце навчання тощо.
Крім того, відповідачка ОСОБА_2 не виконує і рішення суду щодо зобов'язання останньої не чинити перешкод у спілкуванні позивача з сином, а також надання можливості спілкування батька з сином у встановлений судом спосіб та час. З серпня 2022 року відповідачка не відповіла на жодне звернення адвоката позивача. Вважає, що відповідачка умисно не виконує рішення судів про надання можливості спілкування батька з дитиною, зазначені тривалі протиправні дії відповідачки спричинили та продовжують спричиняти моральну шкоду ОСОБА_1 , а відтак позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Татарченко К.В. позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями ОСОБА_2 підтримали у повному обсязі, просили задовольнити. Позивач стверджував, що ОСОБА_2 після того, як протиправно без будь-яких пояснень 10 серпня 2022 року відібрала від нього сина з прогулянки з цього ж часу умисно чинить перешкоди для його спілкування з сином, що триває і наразі. Про місце проживання сина він довідався, коли відповідачка заявила спір про визначення його місця проживання та стягнення на утримання сина аліментів. У подальшому відповідачка повідомляла, про перебування сина на території Польщі, незважаючи на те, що сама ОСОБА_2 продовжувала працювати у місті Києві і до Польщі не від'їжджала, не надавала підтвердження за якою адресою проживає дитина, на яких підставах, який навчальний заклад відвідує. Крім того, відповідачка не надає йому можливості спілкуватися з сином засобами зв'язку, оскільки повідомлений нею у суді апеляційної інстанції номер засобу з'язку з сином є недіючим. Стверджував, що такі дії відповідачки свідчать про те, що вона умисно протиправно перешкоджає йому спілкуватися з сином. Позивач також підтвердив, що дозвіл на перетин кордону для зустрічей з сином на території Польщі не отримував, оскільки на час військового стану у нього не має підстав для отримання такого дозволу, у той же час він міг би спілкуватися з сином за допомогою засобів зв'язку, однак відповідачка змінила номер телефону сина і не бажає його йому повідомити, чим тривалий період часу завдає йому моральних страждань.
Представник відповідачки ОСОБА_6 - адвокат Шурхно К.А. підтримав заперечення відповідачки викладені у відзиві на позов. Стверджував, що ОСОБА_6 не вчиняла будь-яких протиправних дій для усунення позивача від спілкування з сином, а саме в інтересах малолітнього сина вивезла його за кордон. Позивач обізнаний про перебування дитини на території Польської Республіки, однак не вживав дій для зустрічей з сином, не приймав участі у забезпеченні сина . Також повідомив суду, що відповідачка у судовому засіданні суду апеляційної інстанції повідомляла ОСОБА_1 номер мобільного телефону котрим користується їх з позивачем спільний син. Пояснити у судовому засіданні, чому вказаний відповідачкою номер мобільного телефону не є активним, після спроби у судовому засіданні здійснити виклик на цей же номер суду не зміг. Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Заслухавши думку позивача та його представника, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони у справі позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 виданого 02 вересня 2016 року Сєверодонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області та копією свідоцтва про зміну імені (прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_2 ) серії НОМЕР_2 виданого Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 28.11.2018 року (а.с. 20,19).
14.09.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої протиправними діями, які полягали в тому, що відповідачка, котра є матір'ю малолітнього ОСОБА_5 , без будь - яких пояснень приблизно о 18 годині 10 серпня 2022 року забрала дитину з прогулянки від позивача, де вони перебували по проспекту Григоренка у місті Києві, поїхала з дитиною у невідомому напрямку. На його численні вимоги відповідачка ОСОБА_2 тривалий час відмовлялась повідомити місце та умови перебування дитини . Лише згодом, після звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, йому стала відома постійна адреса мешкання дитини. Через відсутність спілкування зі своїм сином, позивач відчуває сильне емоційне пригнічення, розгубленість, життєву апатію, переконаність у правовому нігілізмі в державі, оскільки між ним та сином існував міцний емоційний та психологічний зв'язок, якого відповідачка позбавила його протиправно.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правилами статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Правилами статей 7, 8, 18 СК України встановлено, що: сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист; якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин; кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення: 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконним рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частин 1 статті 95 ЦПК України, доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Предметом з'ясування та перевірки доказами за заявленими ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позовними вимогами є наявність зазначених позивачем підстав для позову, а саме: відібрання дитини від батька під час прогулянки 10.08.2022 року без повідомлення причин; неповідомлення батьку дитини про місце та умови перебування дитини; тривалість позбавлення батька спілкування з сином та душевний біль, яким був зв'язок батька з сином; чи відповідала поведінка відповідачки інтересам дитини, а також чи були ці ж дії протиправними.
Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві на позов вказала, що на її думку заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки вона не вчиняла жодних дій, які могли б спричинити моральну шкоду позивачу. Стверджувала, що позивач, своїми діями які виразились у вчиненні щодо неї домашнього насильства, яке стало причиною їх розлучення та невиконанням своїх батьківських обов'язків щодо участі у забезпеченні їх малолітнього сина завдає їй моральну шкоду. Послалася на те, що за наслідками вчинення ОСОБА_1 щодо неї домашнього насильства, яке сталося 10.08.2022 року, вони з позивачем припинили проживати однією сім'єю, вона ж разом з дитиною була вимушена проживати в Кризовому центрі протидії домашнього насильства понад один місяць. Відповідачка у відзиві на позов також не заперечила зазначені позивачем підстави для позову в частині відібрання дитини від батька під час їх прогулянки, неповідомлення про причини відібрання, місце та умови перебування дитини, одночасно стверджувала , що після цього вони з позивачем багато разів зустрічалися для врегулювання їхніх відносин та під час судових засідань щодо розірвання шлюбу, однак дійти згоди з питань участі позивача в утриманні дитини не змогли. Позивач не надавав їй будь-якої допомоги в утриманні дитини, оскаржив рішення суду яким було визначено місце проживання дитини з нею та стягнуто з нього на її користь аліменти на утримання сина.
На спростування обставин, якими позивач обґрунтовує завдану йому моральну шкоду відповідачка у відзиві на позов зазначила, що внаслідок збройної агресії росії проти України та запровадження режиму військового стану , з метою захисту життя та здоров'я її сина вони у грудні 2022 року виїхали до Польщі де отримали тимчасовий захист. Зазначена інформація була відома позивачу, оскільки він брав участь у судовому засіданні щодо визначення місця проживання дитини, у неї відсутня інформація що позивач вчиняв дії для отримання дозволу компетентних державних органів для виїзду за кордон щоб відвідати сина. Вважає що знаходження дитини під час військових дій та постійних ракетних обстрілів в місті Києві є ризиковим, та становитиме загрозу його життю та здоров'ю, а тому перебування його на території Польщі є обґрунтованим та таким, що вчинено в його ж інтересах.
Відповідачка також просила суд дослідити обставини того, чи звертався ОСОБА_1 до державних органів із заявою про надання дозволу для виїзду за кордон у період з грудня 2022 року до моменту подання позовної заяви.
Відповідно до правил частин 2 та 3 статті 83, частини 1 статті 82 ЦПК України: позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подавати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
На підтвердження зазначених позивачем підстав для позову, стороною позивача надано суду: копію ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року про забезпечення позову та копію постанови Київського апеляційного суду від 15.06.2023 року прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини; висновок експерта №2023/05/24 комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого, складеного 24.05.2023 року; адвокатські запити; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. (а.с.5-10, 14-15, 17,18, 23-112 тому №1).
На спростування заперечень на позов, про які йдеться у відзиві відповідачки ОСОБА_2 на позов ОСОБА_1 стороною позивача подано до суду: копію постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 22.09.2022 року якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; копію рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/12281/22 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про усунення перешкод матір'ю у спілкуванні з дитиною батьку та бабі, визначення способів участі у вихованні, спілкуванню з малолітньою дитиною ухваленого 05.02.2024 року та копію постанови Київського апеляційного суду від 14.11.2024 року, прийнятої за результатами апеляційної скарги ОСОБА_2 на зазначене рішення; інформацію про виконавчі провадження №76892582, 72597300 з приводу виконання виконавчого листа виданого за заявою ОСОБА_1 на виконання рішення суду щодо усунення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 , ухвали від 23.12.2022 року №752/13051/22 щодо зобов'язання ОСОБА_2 надати можливість ОСОБА_1 спілкуватися з дитиною; копії адвокатських запитів адвоката Татарченка К.В. з приводу виконання судових рішень про зустрічі батька ОСОБА_1 з малолітнім сином. (а.с. 41-101 тому№2).
В свою чергу, відповідачка ОСОБА_2 у додатку до відзиву не надала суду доказів на підтвердження її заперечень на позов ОСОБА_1 , а саме вчинення 10.08.2022 року позивачем щодо неї домашнього насильства, а також її проживання у зв'язку з цим у Кризовому центрі протидії домашнього насильства з дитиною понад один місяць, перебування разом із сином на території Польщі з грудня 2022 року з метою отримання захисту з огляду на військовий стан. Відповідачка у додатку до відзиву також не надала суду будь-яких доказів на спростування зазначених позивачем підстав для позову.
Під час судового розгляду справи по суті представник відповідачки подав суду копію договору оренди житлового приміщення, укладеного 08.01.2025 року у місті Варшаві між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та повідомлено номер засобу зв'язку, котрий використовується дитиною сторін у справі - ОСОБА_11 «+48 789 616 373».
Так, за результатами судового розгляду справи судом встановлено, що:
сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий до 10.08.2022 року проживав однією сім'єю з батьком та матір'ю за адресою - АДРЕСА_1 ;
відповідачка у справі ОСОБА_2 10.08.2022 року приблизно о 18 годині забрала малолітню дитину ОСОБА_5 з прогулянки від позивача, самостійно змінила місце проживання дитини і не повідомляла батьку дитини, позивачу у справі ОСОБА_12 про місце перебування дитини та умови в яких дитина перебуває;
у вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 з нею та стягнення з ОСОБА_1 на її ж користь аліментів на утримання сина;
14.11.2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Татарченко К.В. у межах цивільної справи №752/13051/22 (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 з матір'ю та стягнення аліментів ) від імені ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком;
між сторонами у справі з 10 серпня 2022 року існував реальний спір щодо визначення місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
23.12.2022 року Голосіївським районним судом міста Києва у справі №752/13051/22 постановлено ухвалу про забезпечення зустрічного позову, якою зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином. Ухвала підлягала виконанню незалежно від оскарження, набрала законної сили 15.06.2023 року відповідно до постанови Київського апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 ;
ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі №752/13051/22 про забезпечення зустрічного позову, якою зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином підлягала виконанню з моменту її постановлення, однак не виконувалася відповідачкою ОСОБА_2 ні в добровільному, ні у примусовому порядку;
рішення суду у справі №752/13051/22 було постановлено 31.01.2024 року, набрало законної сили 07.05.2025 року.
Статтями 141 (ч.2), 153, 155 (ч.ч.1,2), 157 (ч.ч.1,2,3,4) СК України : розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом; здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до правил статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків, а правилами статті 161 цього Кодексу встановлено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Так, судом встановлено, що між сторонами у справі має місце спір, що виник з сімейних правовідносин та з тих підстав, що мати дитини без пояснення причин відібрала сина від батька, самостійно змінила місце проживання дитини, позбавила батька дитини можливості спілкування з нею та усунула від участі у вихованні дитини, саме з цих підстав, посилаючись на те, що така поведінка колишньої дружини є протиправною, завдає йому моральних страждань позивач ОСОБА_1 просить компенсувати завдану йому моральну шкоду, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь 2 700 000 гривень.
Сімейним Кодексом України не передбачено відшкодування моральної шкоди на підставі обставин, що встановлені судом у справі, що розглядається, однак це не може бути підставою для відмовіи у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки компенсація моральної шкоди має відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, якщо судом встановлено порушення права особи незалежно від наявності спеціальної норми закону, що регулює сімейні правовідносини.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Відповідно до статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
За змістом частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення Цивільного кодексу України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин.
Згідно пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, визначених Конституцією та законами України.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до частини шостої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Згідно пункту 6 частини другої статті 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
Разом із тим, положення пункту 6 частини другої статті 18 СК України не можуть вважатися такими, що виключають можливість відшкодування, на підставі загальних норм ЦК України, моральної шкоди, у випадку її спричинення у сімейних відносинах.
Верховний Суд також звертає увагу, що вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин. (Постанова КЦС ВС від 21.04.2021 у справі №2-3897/10).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Зазначені вище висновки суду з приводу встановлених обставин у справі про відшкодування моральної шкоди за позовом ОСОБА_1 до колишньої дружини ОСОБА_2 були зроблені судом на підставі досліджених доказів, зокрема.
Сторони у справі ОСОБА_1 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_2 , на час звернення до суду проживав за адресою - АДРЕСА_3 , відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_4 , адреса проживання на час звернення до суду - АДРЕСА_5 .
За даними довідок від 12.08.2022 року №№ 3001-5001997775 та 3001-5001997848 про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_5 , а тому у суду є підстави для висновку, що відповідачка ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_11 зареєструвала їх місце проживання як внутрішньо переміщених осіб за адресою - АДРЕСА_5 з 12.08.2022 року після того, як 10.08.2022 року забрала малолітнього сина від позивача саме під час їх прогулянки, без пояснення причин, самостійно змінила місце проживання та не повідомляла про їх місце перебування, чого не заперечувала у відзиві на позов. (а.с.17,18).
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів, а у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.
Як видно зі змісту ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі 752/13051/22, постановленої за результатами розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Татарченка К.В. про забезпечення зустрічного позову судом було встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, дитина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір'ю, за даними акту від 26.08.2022 року №80 встановлено, що дитина озвучила, що не хоче до батька; відповідачка за зустрічним позовом та її представник, заперечуючи проти застосування заходів забезпечення зустрічної позовної заяви, не навели доводів, які б свідчили про існування випадків, які обмежують право на таке спілкування, або недоцільність чи неможливість застосування таких заходів, про які просить сторона позивача; оцінюючи доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, суд вважав за можливе застосування заходів забезпечення зустрічного позову; враховуючи інтереси дитини та обох батьків, суд визнав за доцільне надати позивачу ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування , побачення та спільного проведення часу з дитиною кожної суботи місяця з 10.00 год. до 13.00 год. у присутності матері, з метою усунення будь-яких непорозумінь та встановлення визначеності щодо виконання ухвали суду про забезпечення зустрічного позову (а.с. 5-7 тому №1).
За даними постанови Київського апеляційного суду, прийнятої 15 червня 2023 року у справі 752/13051/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року, судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги твердження апелянта і також зроблено висновок, що між сторонами існує реальний спір, вирішення якого може займати значний проміжок часу. При цьому незабезпечення можливості хоча б короткострокового спілкування дитини з батьком за час такого судового розгляду може призвести до втрати психологічного зв'язку дитини з батьком, що в будь-якому разі ускладнить виконання рішення суду у разі визначення місця проживання дитини з батьком. Посилання апелянта на те, що саме дитина не хоче спілкуватися з батьком з точки зору суду можуть вже свідчити про наявність початкової стадії виникнення таких ускладнень, яким і мають запобігти заходи забезпечення позову. (а.с. 8-10).
14.01, 18.02., 25.02.,04.03.,11.03.,18.03.,01.04., 08.04.,15.04.,29.04.,06.05. 2023 року ОСОБА_1 звертався з заявами на службу 102 з приводу того, що у дати звернень за адресою: АДРЕСА_5 з метою виконання рішення суду колишня дружина на телефонні дзвінки не відповідала, не надавала дозволу побачитися з дитиною (а.с.12 тому №1).
03.12.2022 року, 27.01.2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Татарченко К.В. звертався з заявами до ОСОБА_2 з питань виконання ухвали суду та участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, а також з пропозиціями зустрічі для досягнення добровільної згоди у вирішенні питань пов'язаних із визначенням порядку участі батька у вихованні та утриманні дитини з урахуванням інтересів кожного з батьків та дитини. (а.с.14,15 тому №1).
За даними інформації про виконавче провадження №72597300, отриманої 21.04.2025 року, ОСОБА_1 22.08.2023 року звернувся до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) з заявою щодо виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року №752/13051/22 про зобов'язання вчинити певні дії, боржник ОСОБА_2 , виконавче провадження було відкрито 14.11.2023 року, 18.12.2023 року відповідно до акту від 25.11.2023 року на боржницю ОСОБА_2 з підстав невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 1 700 гривень, 10.01.2024 року відповідно до акту від 16.12.2023 року на боржницю ОСОБА_2 з підстав невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 3 400 гривень (а.с. 84-87, 114-127 тому №2).
Постановою судді Дарницького районного суду міста Києва від 22.09.2022 року провадження у справі №753/9206/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова була предметом розгляду суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою захисником ОСОБА_15, набрала законної сили 07.11.2022 року. (а.с. 41-43 тому №2).
Як видно зі змісту зазначеної вище постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 22.09.2022 року у справі №753/9206/22, предметом розгляду був протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ №455108, відповідно до якого 09.08.2022 року о 08-30 год. ОСОБА_1 , перебуваючи по АДРЕСА_1 вчинив сімейну сварку з дружиною ОСОБА_2 , в ході якої ображав останню нецензурною лайкою, штовхав, душив, погрожував фізичною розправою, тим, що не випустить з квартири, вчинив домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП суддя дійшов з огляду на те, що: на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП працівниками поліції долучено заяву ОСОБА_2 , на якій навіть не зазначено дату її складання, у зв'язку з чим суд не може визнати вказану заяву належним та допустимим доказом; до матеріалів справи долучено два рапорти поліцейських, один з яких складено 09.08.2022 року у яких продубльовано зміст протоколу про адміністративне правопорушення, які суд також не зміг визнати належними та допустимими доказами, оскільки вони носять інформаційний зміст, який був викладений зі слів заявниці ОСОБА_2 ; будь-які інші докази до матеріалів справи долучені не були, як і не були відібрані письмові пояснення у сторін конфлікту та свідків, не долучено фото або відео фіксацію: сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки така позиція не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Зі змісту, доданого відповідачкою до відзиву на позов песеля на дитину, що викладений польською мовою, судом тільки з'ясовано, що він датований 25.01.2024 року і стосується ОСОБА_5 (а.с.19 тому №2).
Судом також з'ясовано, що відповідно до законодавства Польської Республіки песель це унікальний одинадцятизначний ідентифікаційний номер фізичної особи обов'язковий для громадян Польщі, або іноземців, які проживають в країні понад 30 днів.
Крім того, відповідачкою ОСОБА_2 подано до суду копію договору оренди житлового приміщення (в тому числі і в перекладі з польської на українську мову), укладеного 08.01.2025 року у місті Варшаві між ОСОБА_9 (орендодавець) та ОСОБА_14 (наймач), відповідно до якого орендодавець засвідчив, що є власником житлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_7 , номер квартири АДРЕСА_8 , яке він надає наймачу для проживання, договір укладено на строк з 08.01.2025 року до 08.01.2026 року. Договір не містить умов щодо порядку продовження строку його дії. (а.с.156-159 тому №2).
Повідомлений представником відповідачки ОСОБА_6 - адвокатом Шурхном К.А. номер мобільного телефону, яким користується малолітній ОСОБА_13 , а саме НОМЕР_3 на який було здійснено виклик позивачем безпосередньо у судовому засіданні, не є дійсним.
Наразі, за встановлених судом обставин, що станом на 10.08.2022 року сторони у справі та їх малолітній син спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно суд доходить висновку, що зазначені позивачем підстави для позову, що відповідачка ОСОБА_2 без повідомлення причин 10.08.2022 року відібрала малолітнього сина ОСОБА_5 з прогулянки по АДРЕСА_9 від батька ОСОБА_1 , посадила дитину в свій автомобіль і поїхала в невідомому напрямку, самостійно змінила місце проживання дитини, на вимогу ОСОБА_1 та його представника адвоката Татарченка К.В. не повідомляла батьку дитини про місце та умови перебування дитини, позбавила батька дитини можливості будь-якого спілкування з дитиною та участі в його вихованні, фактично фізично ізолювала малолітню дитину від батька, відповідно суд доходить висновку, що такі дії відповідачки у справі є протиправними та тривають значний проміжок часу.
Такий висновок суду ґрунтується на досліджених судом доказах - ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 23.12.2022 року про забезпечення зустрічного позову, постанови Київського апеляційного суду від 15.06.2023 року щодо оскарження ОСОБА_2 ухвали суду про забезпечення зустрічного позову, звернення адвоката Татарченка К.В., довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, постанови Дарницького районного суду від 22.09.2022 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а також визнання зазначених обставин позивачкою, оскільки остання не заперечувала, що забрала дитину з прогулянки і не повідомляла про місце та умови перебування дитини, а цю інформацію батько дитини отримав під час розгляду справи за її позовом про визначення місця проживання дитини. Твердження відповідачки, що 10.08.2022 року позивач вчинив щодо неї домашнє насильство не підтверджені належними та допустимими доказами, а твердження останньої про домашнє насильство ОСОБА_1 щодо неї спростовані стороною позивача в установленому законом порядку.
Суд також погоджується з зазначеними позивачем підставами для заявленого до ОСОБА_2 позову, що остання протиправно позбавляла позивача у справі можливості спілкування з сином, що підтверджено невиконанням ухвали суду про забезпечення зустрічного позову ні в добровільному, ні у примусовому порядку, оскарженням ухвалу до суду апеляційної інстанції, при цьому доказів на підтвердження своїх заперечень про наявність випадків за яких батько не може спілкуватися з дитиною суду надано не було. Так само відповідачкою не було надано суду, що розглядає справу, доказів на підтвердження вчинення позивачем відносно неї домашнього насильства 10.08.2022 року, як про те зазначено нею ж у відзиві на позов. Крім того, суд бере до уваги, що відповідачка ОСОБА_2 ухвалу суду про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 , якою зобов'язано її надавати батьку дитини можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином не виконувала з моменту постановлення ухвали, а саме 23.12.2022 року, у той же час як її ж твердження, що ухвала суду не виконувалася тому, як вона з дитиною отримала притулок у Польщі, що відповідає інтересам дитини підтверджені нею наданим суду песелєм на дитину ОСОБА_5 у Республіці Польщі не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки песель було видано тільки 25.01.2024 року, житло в Польській Республіці (відповідно до наданого суду договору оренди житлового приміщення) орендувалося ОСОБА_2 тільки з 08.01.2025 року до 08.01.2026 року. Доказів на спростування тверджень позивача, що ОСОБА_2 протягом всього часу, як виник спір щодо місця проживання їх спільного сина, продовжує працювати в місті Києві, не від'їжджаючи до Польщі відповідачка суду також не надала.
Крім того, на думку суду, досліджені судом світлини, на яких зафіксовано сторони у справі з малолітнім сином є підтвердженням, що під час спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 , свідчать про те, що ОСОБА_1 багато часу проводив у сім'ї, зокрема і з сином, сприяв його всебічному розвитку, дитина позитивно сприймала таке спілкування, між батьком і малолітнім сином був тісний зв'язок, а тому позбавлення матір'ю дитини спілкування дитини з батьком не могло було на шкоду в першу чергу інтересам дитини, а відтак поведінка відповідачки щодо усунення позивача від спілкування з сином не відповідала інтересам дитини, була протиправною.
Такі висновки суду також узгоджуються з висновками зробленими експертом-психологом під час складання 24.05.2023 року висновку №2023/05/24 комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого за зверненням ОСОБА_1 з проханням оцінити розмір моральних страждань, які завдані йому внаслідок перешкоди у спілкуванні та побаченні з малолітнім ОСОБА_3 з боку колишньої дружини - матері їх спільної дитини ОСОБА_2 (а.с.23-112 тому №1).
За даними зазначеного висновку експерта №2023/05/24 комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого від 24.05.2023 року експертом визначено, що такі події як викрадення дитини, порушення права на спілкування і виховання дитини, фізична ізоляція дитини від побачень з батьком є психотравмуючими для ОСОБА_1 .. Неправомірними діями ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, між протиправними діями відповідача та настання моральної шкоди є прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Зі змісту висновку експерта також вбачаються встановлені експертом обставини, що свідчать про моральні страждання позивача ОСОБА_1 з вини відповідачки ОСОБА_1 , зокрема ОСОБА_1 психологічно страждає: від розірваних зв'язків із його рідним сином, він вимушений витрачати багато грошей та часу на свій юридичний захист внаслідок чого позивач не може проводити свій спосіб життя у звичній для нього формі; має погіршення і позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, у нього ж погіршилися відносини з оточуючими; позбавлений відчуття правової захищеності; має порушення психологічного благополуччя; перебуває у стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на стан і поведінку останнього; за ступенем психотравмувального впливу ситуація, яка розглядається в матеріалах проведеної експертизи - ОСОБА_1 , має ознаки помірного ураження соціальної ситуації особистості підекспертного, стану соціального функціонування, потенційних можливостей подальшого розвитку; внаслідок дослідженої ситуації було констатовано наявність психічних (на моральному рівні) страждань в під експертної особи. Зазначені моральні страждання позивача знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з ситуацією, яка пов'язана з фізичною ізоляцією його сина, розривом родинних зв'язків, неможливістю спілкування із сином, виховувати його. Безвідповідальна поведінка відповідачки створила та підтримує у позивача почуття, безправності, несправедливості, обурення, подавленості, тривоги. Виявлені в результаті експериментально-психологічного дослідження особливості особистості та актуального стану ОСОБА_4 свідчать про наявність стресогенно обумовленої проблематизації його життя на соціальному рівні, яка виникла в результаті викрадення дитини та її фізичною ізоляцією від батька. Сумарний розмір моральної шкоди станом на момент проведення експертизи становив 2 168 817 гривень у цінах на 01.01.2023 року.
Відповідно до частин першої-другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає доведеним факт заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з порушенням відповідачкою його права на виховання та спілкування з дитиною, такі дії ОСОБА_2 були протиправними, не відповідали інтересам дитини, є тривалими в часі, завдана позивачеві ОСОБА_1 моральна шкода підлягає компенсації відповідачкою ОСОБА_6 ..
У той же час, суд не може прийняти до уваги зазначений вище висновок експерта щодо розміру компенсації завданої позивачу моральної шкоди за наслідками протиправних дій відповідачки ОСОБА_2 , котрі встановлені судом та обставини за яких мала місце протиправна поведінка.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на зміст і обґрунтування позовних вимог, встановлені судом обставини та досліджені докази, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 позивачу у справі ОСОБА_1 у розмірі 199 680 гривень ( що складає прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2026 році у п'ятикратному розмірі 3 328 х 5 = 16 640 х 12 (місяців, це проміжок часу за який підлягає компенсації моральна шкода, відповідно до заявлених позовних вимог, а саме з 10.08.2022 року і по дату пред'явлення позову до суду - 13.09.2023 року) = 199 680 гривень.
Згідно ч. 2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивач визначив ціну позову у розмірі 2 700 000 грн.
Проте, судом помилково було відкрито провадження за заявленими вище позовними вимогами без сплати позивачем судового збору у розмірі визначеному Законом.
З огляду на зазначене вище, суд доходить висновку про необхідність стягнення з позивача на користь держави судовий збір за заявлені позовні вимоги у розмірі 40 500 грн.
Разом з тим, згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 981 грн. у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,
ухвалив:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 199 680 (сто дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят ) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 40 500( сорок тисяч п'ятсот) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 981 ( дві тисячі дев'ятсот вісімдесят одна) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
відповідачка - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя Плахотнюк К.Г.