Справа № 369/1610/24
Провадження № 2/369/1119/26
Іменем України
21.04.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві в залі судових засідань Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/1610/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 березня 2023 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» укладено договір факторингу №24/03/23, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, визначеними у Реєстрі боржників, зокрема за договором про споживчий кредит №2018412764 від 28 березня 2018 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Позивач вказував, що набув статусу нового кредитора у зобов'язанні на підставі статей 512, 514 ЦК України, у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент відступлення права вимоги.
Позивач зазначав, що 28 березня 2018 року між банком та відповідачем укладено договір про споживчий кредит, який є змішаним та передбачав відкриття карткового рахунку, встановлення відновлювальної кредитної лінії та нарахування процентів відповідно до умов договору, Правил і Тарифів банку. Відповідач підтвердила ознайомлення з умовами кредитування, отримання примірника договору та прийняття на себе зобов'язань належним чином виконувати його умови. Банк, у свою чергу, виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти, якими відповідач користувалася.
Разом із тим, як зазначив позивач, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів і сплати процентів. Останній платіж за договором здійснено 22 вересня 2021 року. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість становила 67 289,82 грн, з яких 38 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 28 789,82 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Крім того, позивач посилався на направлення 04 вересня 2023 року відповідачу письмової вимоги про погашення заборгованості, яку остання отримала 16 вересня 2023 року, однак вимога залишена без виконання.
З огляду на викладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» заборгованість за Договором про споживчий кредит №2018412764 від 28.03.2018 року у розмірі 67 289, 82 коп., що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 38 500,00 грн; заборгованості за відсотками - 28 789,82 грн. Також позивач просив суд тягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2024 року (суддя Волчко А.Я.) відкрито позовне провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 2246 від 21.11.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/1610/24 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Янченку А.В.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.11.2024 року цивільну справу було прийнято до провадження судді Янченка А.В. постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
10 червня 2024 року до суду від відповідача надіслано відзив. Основними доводами відзиву є заперечення проти задоволення позову з підстав недоведеності позивачем набуття права вимоги за договором факторингу, оскільки ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», на думку відповідача, не підтвердило статусу фінансової установи та наявності права здійснювати факторингові операції, а відтак - правомірності переходу до нього спірної грошової вимоги; відсутності належних і допустимих доказів складу та розміру заборгованості, з огляду на невідповідність заявленої до стягнення суми умовам кредитного договору та ненадання Правил кредитування і Публічного договору, які є його невід'ємними частинами; недоведеності факту отримання відповідачем кредитних коштів; а також пропуску позивачем строку позовної давності, який, за твердженням відповідача, сплив у межах трирічного строку з моменту виникнення права вимоги, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Разом з відзивом відповідачем надано клопотання про поновлення строку на надання відзиву з підстав відсутності юридичної обізнаності та необхідності часу для залучення належного представника, у тому числі у зв'язку з ненаданням матеріалів справи для ознайомлення первісному представнику, що зумовило зміну захисника, а також з огляду на об'єктивні труднощі, пов'язані з дією воєнного стану в Україні, який вплинув на можливість своєчасної реалізації процесуальних прав; при цьому відповідач зазначає, що доводи відзиву мають істотне значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити його.
Суд зазначає, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2024 року відкрито позовне провадження у цивільній справі та роз'яснено відповідачу його право подати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
Згідно заяви сторони відповідача про ознайомлення з матеріалами справи від 15 березня 2024 року та відмітки на зворотному боці обкладинки справи про ознайомлення представником відповідача 27 березня 2024 року з матеріалами справи та отриманням ним копії позовної заяви, слідує, що відповідач була обізнана про наявність позовного провадження та ухвали суду про відкриття провадження.
Враховуючи ознайомлення сторони відповідача з матеріалами справи 27 березня 2024 рок, то строк для подачі відзиву на позов закінчувався - 12 квітня 2024 року, однак відповідач подала його лише 10 червня 2024 року.
Як вбачається зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Щодо причин пропуску строку - залучення належного представника, у тому числі у зв'язку з ненаданням матеріалів справи для ознайомлення первісному представнику, що зумовило зміну захисника, суд зазначає наступне.
Відповідач не була позбавлена можливості особисто ознайомитися з матеріалами справи та реалізувати надані їй процесуальні права самостійно. Більше того, саме звернення із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи свідчить про обізнаність відповідача щодо наявності провадження у суді та розгляду справи. Отже, відповідач знала про існування справи та мала реальну можливість вчинити необхідні процесуальні дії у межах установленого строку. Обставини, пов'язані із заміною представника, за відсутності доказів існування об'єктивних та непереборних перешкод, не можуть визнаватися поважними причинами пропуску процесуального строку, оскільки належать до сфери організації реалізації стороною свого права на правничу допомогу.
Суд також не приймає до уваги як поважну причину пропуску строку посилання на введення воєнного стану в Україні та зазначає таке.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при оцінці поважності причин пропущення процесуального строку з підстави введення воєнного стану в Україні додатково необхідно брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду та порядок його функціонування; місце проживання/місцезнаходження скаржника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території; посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати закінчення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідною заявою/клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску); інші доречні обставини.
Сам по собі факт запровадження воєнного стану не є безумовною та автоматичною підставою для поновлення процесуального строку. Поважними можуть визнаватися лише ті обставини, які мають об'єктивний, непереборний характер та підтверджені належними доказами. Натомість обставини, пов'язані з організаційними питаннями діяльності особи чи її представника, не належать до таких, що об'єктивно унеможливлювали своєчасне вчинення процесуальних дій.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі № 440/15583/23.
На підставі зазначеного суд відмовляє ОСОБА_1 у поновлення строку на подання відзиву та залишає такий відзив без розгляду.
В судове засідання, призначене на 30 травня 2025 року, представник позивача не з'явився, про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином. Надав суду 26 березня 2024 року та 05 листопада 2025 року заяви, в яких просив проводити судове засідання без його участі, позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористалась, не надала заяви про розгляд справи без її участі.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до наданих документів, 28 березня 2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 2018412764 на загальну суму 35 818,60 грн, з яких 35 518,60 грн - на придбання товару/послуг у продавця; 0,00 грн - на сплату комісії за надання кредиту, 300,00 грн - на сплату послуг за надання виписок в електронному вигляді (смс-інформування), строком на 24 місяці, за сплатою процентів (фіксована процентна ставка) 0,01% річних, 30,40 % річних - реальна річна процентна ставка. Загальна вартість кредиту 46 567,32 грн.
Відповідно до п. 1.2 Договору банк надає позичальнику, а позичальник зобов'язується повернути споживчий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, визначені договором, Додатком №1 «Графік платежів».
Відповідно до п. 1.3. підписанням Договору про споживчий кредит позичальник надає банку доручення на перерахування визначених сум на рахунок отримувачів (продавців).
Позичальник зобов'язаний повернути кредит та виконати всі інші зобов'язання встановлені Договором не пізніше 28 березня 2020 року. Сума отриманого кредиту погашається щомісяця в дату платежу та в розмірі, визначеному в графіку платежів (п.п. 1.4, 1.4.1 Договору).
За умови належного виконання позичальником кредитного договору та прийняття банком позитивного рішення щодо надання держателю кредиту, банк відкриває держателю картковий рахунок в гривнях та випускає кредитну картку типу МС GOLD, відкриває відновлювальну кредитну лінію, а також виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання картки. Загальний розмір кредитної лінії складає 2 000,00 грн. Строк користування кредитною лінією становить 3 роки з моменту підписання банком і позичальником цього договору. Підписанням цього договору держатель гарантує, що йому зрозумілі і він погоджується з усіма положеннями угоди, публічного договору, правил і тарифів банку, з якими ознайомився сам та зобов'язується ознайомити кожну довірену особу (п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 Договору).
Пунктами 2.4 та 2.5 Договору визначено, що за користування кредитною лінією, в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом, банк нараховує проценти в розмірі встановленому тарифами банку та на дату укладення угоди розмір процентів становить 5 % річних по операціях розрахунковою карткою за товари, послуги та в мережі Інтернет, та по операціях зняття готівка в банкоматах та пунктах видачі готівки. У разі виникнення несанкціонованого овердрафту відсотки нараховуються від суми заборгованості 0,1 процентів за день. За користування кредитною лінією належною держателю протягом розрахункового циклу, держателю встановлюється пільговий період користування кредитом. Тривалість пільгового періоду визначається правилами, а розмір процентної ставки впродовж пільгового періоду становить 0,01 процент річних (п.п. 2.4, 2.5 Договору).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим первісним кредитором АТ «ОТП Банк», станом на 14 березня 2023 року заборгованість за договором № 2018412764_CARD від 28 березня 2018 року склала 67 289,92 грн. (а.с. 15-28).
На а.с. 29-47 міститься копія звіту-рахунку за період з 28 березня 2018 року 24 березня 2023 року, згідно якого на рахунок відповідача надійшло 257 430,69 грн, а всього списано за період 346 955,33 грн.
24.03.2023 року між AT «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено Договір факторингу №24/03/23, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстровано в реєстрі за № 265 (а.с. 5-9).
Відповідно до по 3.1. Договору факторингу підписанням цього договору клієнт (АТ «ОТП Банк») гарантує, що йому належить право вимоги за портфелем заборгованості до боржників, зазначених у реєстрі боржників.
За змістом п. 2.1. цього Договору боржником є фізична особа, що уклала з клієнтом кредитний договір дані про яку передані фактору відповідно до умов Договору.
Пунктом 8.3.1. вказаного Договору визначено, що клієнт зобов'язаний в день підписання цього Договору підготувати і передати факторові в електронній формі електронною поштою Реєстр божників в електронному вигляді за формою, встановленою в Додатку № 1 до цього Договору з усіма заповненими даними про боржників, які обов'язково повинні містись в Реєстрі боржників в електронному вигляді.
Згідно п. 8.3.2. Договору факторингу в день підписання цього договору після отримання 2023клієнту для підписання Реєстр боржників у письмовому вигляді (Додаток № 1 до цього договору) та Акт приймання-передачі прав вимоги до боржників (Додаток № 2 до цього договору). Протягом 3-х робочих днів з моменту отримання клієнтом Реєстру боржників у письмовому вигляді та Акта приймання-передачі права вимоги до боржників, уповноважений представник клієнта підписує вказані документи, скріплює їх печаткою та передає підписані примірники факторові.
На а.с. 10 міститься Витяг з Додатку №1 до Договору Факторингу № 24/03/23, де зазначено, що боржник ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором 2018412764 від 28 березня 2018 року на загальну суму 67 289,82 грн, що підписаний директором ТОВ «Брайт Інвестмент».
На виконання умов договору факторингу (п. 7.1 Договору) ТОВ «Брайт Інвестмент» перерахувало на користь АТ «ОТП Банк» кошти в сумі 7155000,00 грн., згідно платіжного доручення №46 від 24.03.2023 (а.с. 10).
ТОВ «Брайт Інвестмент» направило ОСОБА_1 вимогу від 04 вересня 2023 року про погашення кредитної заборгованості та дострокове повернення кредиту (а.с. 48).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами вказаного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, який підписано сторонами договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника (ст. 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Однак, позивачем всупереч положенням Договору факторингу № 24/03/23 від 24.03.2023 не надано Реєстр боржників підписаний обома сторонами, що є Додатком № 1 до цього Договору, а наданий Витяг підписано лише представником ТОВ «Брайт Інвестмент» (а.с. 10).
Крім того, позивачем не надано до матеріалів позову Акту приймання-передачі прав вимоги до боржників, що підписаний AT «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент».
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити чи дійсно перейшло до позивача право вимоги за вищезазначеним Договором про споживчий кредит № 2018412764 від 28 березня 2018 року, що укладений між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , оскільки до Договору факторингу № 24/03/23, укладеного між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент», позивач не надав документації, визначеної п. п. 8.3.1., 8.3.2. цього Договору.
Отже, посилання позивача на те, що саме ОСОБА_1 є його боржником за Договором факторингу № 24/03/23 від 24.03.2023 жодним чином не підтверджені, та докази передачі від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «Брайт Інвестмент» відповідної документації, визначеної умовами вказаного Договору та у передбаченому цим Договором порядку суду не надані.
Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень про відкриття первісним кредитором АТ «ОТП Банк» позичальнику ОСОБА_1 карткового рахунку та про видачу йому кредитної картки, встановлення за цією карткою кредитного ліміту - п. 2.1 Договору про споживчий кредит.
Тобто, матеріали справи не містять доказів, яке рішення було прийнято банком за заявою відповідача, яка картка йому була видана, та чи була видана взагалі, а також доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.
Отже, будь-яких доказів на підтвердження видачі банком відповідачу кредитної картки, її номер, строку її дії, розміру наданого банком кредитного ліміту, зарахування на цю картку суми кредиту у розмірі 35 818,60 грн, перерахування банком таких коштів продавцю (п.1.4. Договору), відкриття рахунків на ім'я відповідача (виписки з особового рахунку, тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано.
Серед наведених доказів, позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, який підтверджував би факт здійснення господарських операцій відповідачем при користуванні банківською карткою, наданою йому за умовами кредитного договору. Отже, саме банківська виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за Кредитним договором, але повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі №204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі №209/3046/20, від 26.10.2022 року у справі №333/5483/20 та інших.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 червня 2021 у справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон) як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 того ж Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
До того ж, згідно наданого позивачем звіту-рахунку за період з 28 березня 2018 року по 24 березня 2023 року вбачається, що відповідач користувалася карткою № НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 має статус закритого: боргові зобов'язання (без урахування відсотків за користування) станом на 21 листопада 2023 року - 0,00 грн.
Належним і допустимим доказом виникнення заборгованості за кредитним договором згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є виписка з карткового рахунку відповідача.
Отже, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо ? безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15.
З огляду на викладене, у суду відсутні достатні та обґрунтовані підстави вважати, що наданий позивачем звіт-рахунок стосуються саме підписаного відповідачем договору № 2018412764 від 28 березня 2018 року.
Отже, суду не надано належних доказів нарахування ОСОБА_1 грошових коштів у виді кредитного ліміту, як і загалом руху коштів по рахунку.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить висновку, що позов ТОВ «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором, не доведено факт надання АТ «ОТП Банк» ОСОБА_1 кредитних коштів та наявність у неї заборгованості за кредитним договором.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Зважаючи, що суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити повністю.
Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 21.04.2026 року.
Суддя А.В. Янченко