Справа № 368/258/25 Головуючий у суді І інстанції Кириченко В.І.
Провадження № 22-ц/824/7277/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
20 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та розписки, стягнення моральної шкоди,
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року, повний текст якого виготовлено 13 листопада 2025 року, в задоволенні первісного позову та зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 19 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Скопич М.С. через підсистему «Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції визнав неповажними зазначені представником позивача - адвокатом Скопич М.С. причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме, що: повний текст оскаржуваного рішення позивач отримав 21 листопада 2025 року в електронному кабінеті, однак після цього перебував у службовому відрядженні за межами України, що унеможливило своєчасну підготовку апеляційної скарги; 05 грудня 2025 року було розірвано договір з представником - адвокатом Кіпчук Я.С., а новий договір з адвокатом Скопич М.С. укладено лише 28 грудня 2025 року, що потребувало додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки скарги.
На виконання вимог зазначеної ухвали до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Скопич М.С. про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що у період оскарження рішення суду позивач перебував у службовому відрядженні за межами України, що об'єктивно унеможливило своєчасне підготування та подання апеляційної скарги, зокрема: обмежений доступ до документів справи; відсутність можливості своєчасно оформити процесуальні документи та сплатити судовий збір; перебування поза межами місця проживання та роботи.
Стверджує, що ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні з 10 жовтня 2025 року по 08 грудня 2025 року, тобто станом на день ухвалення рішення та на день його отримання в підсистемі «Електронний суд». Доступ до інтернету та комп'ютера позивач має виключно в робочий час в приміщенні офісу у м. Прага Чеської Республіки, а характер роботи позивача повністю виключає користування комп'ютером для власних потреб, не пов'язаних з робочим процесом. За характером роботи позивач має ненормований робочий день та тиждень, а отже має не так багато вільного часу на вирішення особистих справ.
28 грудня 2025 року між позивачем та адвокатом Скопич М.С. було укладено договір про надання правничої допомоги, після його підписання представник мав необхідність у вивченні матеріалів справи та підготовки тексту апеляційної скарги. Наголошує, що апеляційну скаргу було подано одразу після усунення зазначених обставин, без зволікань та наскільки це можливо, враховуючи регулярне вимкнення світла, а тому строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин, які не залежали від волі позивача та підлягає поновленню.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним із елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із вимогами частини п'ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (пункт 2 частини шостої статті 272 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що копію повного тексту рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року ОСОБА_1 отримав 24 листопада 2025 року у своєму електронному кабінеті, що підтверджується карткою руху документа та визнається стороною позивача.
Отже, позивач був достеменно обізнаний зі змістом повного тексту оскаржуваного рішення, порядком та строками його оскарження 24 листопада 2025 року після його отримання в електронному кабінеті в Електронному суді, проте з апеляційною скаргою його представник звернулася лише 19 січня 2026 року.
Посилання представника позивача на перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні за межами України у період з 10 жовтня 2025 року по 08 грудня 2025 року не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки ця обставина сама по собі не свідчать про наявність об'єктивних та непереборних перешкод для реалізації права на оскарження рішення суду першої інстанції.
Перебування у службовому відрядженні за кордоном при належній турботливості, обачності та заінтересованості в апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції жодним чином не перешкоджало позивачу чи його представнику підготувати та подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів після отримання копії повного тексту рішення в електронному кабінеті користувача ЄСІТС.
ОСОБА_1 , маючи зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», за допомогою якого можна віддалено звернутися до будь-якого суду України, не підтвердив достатніми та належними доказами, які свідчили б про наявність дійсних, об'єктивних, істотних перешкод чи труднощів щодо неможливості протягом двох місяців звернутися до суду із апеляційною скаргою.
Крім того, перебування у вказаному відрядженні з 10 жовтня 2025 року по 08 грудня 2025 року не було перешкодою для позивача особисто під підпис ознайомитися із наказом роботодавця № 264/к/тм від 04 грудня 2025 року про його направлення в інше відрядження, про яке він зазначав в апеляційній скарзі, а також 05 грудня 2025 року особисто підписати додаткову угоду № 1 про дострокове розірвання договору про надання правової допомоги № 16-12/24 від 16 грудня 2024 року з адвокатом Кіпчуком Я.С.
Водночас, відсутні будь-які докази в обмеженні ОСОБА_1 у доступі до правової допомоги в період із 06 по 24 грудня 2025 року у зв'язку із службовим відрядженням (перебування у місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду).
У даному випадку позивач, як учасник справи, розірвавши зі своїм представником договір про надання правової допомоги, повинен був розуміти наслідки укладення відповідної угоди та діяти добросовісно і розумно, невідкладно звернувшись за професійною правовою допомогою до іншого адвоката (представника), який міг би добросовісно та своєчасно скласти та подати таку апеляційну скаргу. Проте позивач не скористався таким процесуальним правом, неможливості вчинення таких дій також не довів.
Колегія суддів зауважує, що договір про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Скопич М.С. був укладений тільки 28 грудня 2025 року, тобто після спливу встановленого статтею 354 ЦПК України строку на апеляційне оскарження. Таким чином, вступ нового представника у справу відбувся вже після закінчення зазначеного процесуального строку, тому ця обставина не може оцінюватися як поважна причина несвоєчасного звернення до суду апеляційної інстанції.
Отже, у цій справі відсутні підстави вважати, що позивач продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та вжив усіх можливих заходів, які залежали від нього.
За загальним правилом апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження, проте у разі не наведення заявником поважних причин пропущення цього строку, у суду відсутні на це процесуальні повноваження.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-512/2005).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 2-о-6/11).
У контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об'єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Натомість, безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В апеляційній скарзі та у поданій заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено належного та переконливого обґрунтування того, які саме об'єктивні та непереборні обставини перешкоджали позивачу реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення у встановлений законом строк після отримання повного тексту оскаржуваного рішення. Посилання представника позивача на перебування у службовому відрядженні за межами України та необхідність укладення договору з новим представником не свідчать про наявність об'єктивних перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги та за встановлених обставин вказують на невиправдане зволікання позивачем у захисті своїх прав.
У поданій заяві представник позивача в порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України не вказала обґрунтовані підстави, які підтверджують поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження з посиланням на належні та допустимі докази.
Сторона позивача не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України є імперативними та зобов'язують суд у разі, якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) при тлумаченні аналогічної норми - пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам представника ОСОБА_1 - адвоката Скопич М.С. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 357, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та розписки, стягнення моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати скаржнику разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами, крім випадків, якщо апеляційну скаргу було подано в електронній формі через електронний кабінет. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Борисова
Д.О. Таргоній