16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 363/1703/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/380/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П.,Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чіркова Г.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України, -
В квітні 2024 року позивач. звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000 000 грн., що на день заявлених позовних вимог у еквівалентах складає 3 058 899,01 доларів США або 2 824 207,22 євро (т. 1 а.с. 1-14).
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні. На території України йде війна із застосуванням сучасних систем озброєння, країною агресором здійснюється терор мирного населення, відбувається масове знищення інфраструктури. Через військову агресію значні території України виявилися окупованими іноземним російським військом. По неокупованим територіям ведуться постійні обстріли, ракетами та дронами-камікадзе. Тривають важкі бої безпосередньо по лініям зіткнення. Лінія фронту складає понад 1 000 км. Вчинена військова агресія є загальновідомим фактом та не підлягає окремому доведенню, така беззаперечно, спричинила тяжкі наслідки, як для держави у цілому, так і громадян України.
Позивач вказувала, що спричинені такі тяжкі наслідки для неї та її родини. Зокрема, внаслідок збройної агресії та постійної ракетної небезпеки у чоловіка позивачки - ОСОБА_2 стався інсульт, внаслідок чого восени 2022 року він передчасно помер. Також, 23 листопада 2022 року завдано ракетний удар по м. Вишгород, внаслідок якого пошкоджено житловий будинок по АДРЕСА_1 . У приміщенні цього будинку розташовано Вишгородський міський територіальний центр соціального обслуговування, директором якого є ОСОБА_1 , яка в той час перебувала на робочому місці. Внаслідок ракетного обстрілу у позивачки сталася мінно-вибухова травма, множинні осколкові поранення голови, ЗЧМТ, струс головного мозку з ускладненим перебігом, вестибулярними розладами, акубаротравма справа з порушенням цілісності барабанної перепонки. У приміщенні, в якому вона перебувала, зруйновано вікна, двері, міжкімнатні стіни, пошкоджено стелю, знищено меблі, обладнання та документацію. Відомості про кількість загиблих внаслідок ракетного удару привели її в стан глибокої психологічної депресії, яка супроводжувалася панічними атаками, тривожним та депресивним станом, психосоматичними проявами та загостренням хронічних хвороб. На фоні зазначених вище подій погіршився і стан здоров'я її матері, в якої стався інфаркт та інсульт, внаслідок чого остання ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Зазначала, що смерть двох рідних людей (чоловіка та матері позивачки) завдала позивачці непоправного болю. Виходячи з викладеного вважала, що війна, яку розпочала РФ проти України спричинила позивачці глибоке психотравмування та заподіяла моральну шкоду, яку РФ повинна їй відшкодувати у розмірі 120 000 000 грн. При цьому, зазначала, що вказувати еквіваленти у доларах США та євро на день заявлення позовних вимог законом не заборонено (т. 1 а.с. 1-14).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди завданої збройною агресією проти України 5 000 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 грн. (т. 1 а.с. 156-161).
Не погодившись з рішенням районного суду, 04 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лупейко О.В. звернувся до суду з апеляційної скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (т. 1 а.с. 163-166).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивачка з таким судовим рішенням не згодна, вважає його суб'єктивним у частині встановлення присудженого обсягу стягнення, виходячи з усього пережитого нею. Вказував, що життя позивачки понівечене війною, його якість назавжди зруйнована. Через війну втратила двох найближчих людей: чоловіка і маму, котрі померли, не витримавши нервової напруги. Сама позивачка була важко пораненою під час ракетного обстрілу у місті Вишгороді 23 листопада 2022 року. Пережила і переживає тяжкі моральні страждання. Душевний біль позивачки не стихає, війна триває, майбутнього не уявляє. Почуває себе глибоко психотравмованою, емоційно виснаженою. Загострились різні хвороби. У позовній заяві описала все, що сталося з позивачкою і що привело до нинішнього стану. В обґрунтування позовної заяви представлена відповідна доказова база. Вважав, що за цією доказовою базою позивач довела свої позовні вимоги, позовні вимоги мали задовольнити, якщо не повністю, то набагато більшу суму.
Суд досконально і повністю не дослідив належним чином представлену доказову базу, не надав їй правових оцінок, та, що надзвичайно важливо, не врахував при визначенні розмірів морального відшкодування наявний у справі висновок спеціаліста-психолога, керуючись при цьому для встановлення рівня присудженого незрозумілими критеріями. Між тим, позивачка ОСОБА_1 , наполягала, що висновок спеціаліста-психолога підлягав обов'язковому врахуванню, як і визначений у ньому рекомендований розмір морального відшкодування. По суті цей висновок є одним із центральних джерел доказів у справі, який судом виявився належним чином неоціненним. Між тим, цей висновок спеціаліста-психолога, хоча і не є експертними висновками, але він є письмовими доказом у розумінні ст. 95 ЦПК України і за змістом проведеного дослідження базувалися на застосованій для встановлення розміру реєстровій експертній психологічній методиці українського науковця професора Кокуна О.М. у поєднані із застосуванням методики С.І. Шимона з В.П. Паліюком. За методологічним методом цих методик потерпіла сторона самостійно визначає розмір, який їй необхідний для психологічної реабілітації від морального травмування, а завдання психолога полягає у визначенні адекватності такої оцінки, у т.ч., виходячи із рівня самоусвідомлення особою своєї особистісної самооцінки. Тобто, психолог за своїми дослідженнями встановив рівень ОСОБА_1 особистісних самооцінки і, виходячи з нього, визначив рекомендований розмір морального відшкодування на підставі того, що мною було пережито. Отже, керувався науковими критеріями.
Висновок спеціаліста-психолога всі психотравмуючі фактори врахував і прописав критерії своїх оцінок, а суд у своєму рішенні цього не зробив. Таким чином, без належного врахування висновку спеціаліста-психолога, оцінки суду не можуть бути повними та об'єктивними.
Також, всупереч приписам ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом безпідставно ухвалено заочне рішення, сторона позивача проти заочного розгляду заперечувала (т. 1 а.с. 163-166).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року витребувано матеріали справи із суду першої інстанції (а.с. 178-180).
19 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до апеляційного суду та 20 листопада 2024 року були передані судді-доповідачу (а.с. 181-182).
21 листопада 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду (а.с. 183-184).
У зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів повідомлення відповідача, розгляд справи був відкладений 13 лютого 2025 року, 10 квітня 2025 року, 05 червня 2025 року за клопотанням представника апелянта - адвоката Лупейко О.В. (т. 1 а.с. 214, 222, 227-234)
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, направлено судове доручення до Міністерства юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами, в тому числі інших країн, компетентним органам Російської Федерації - щодо вручення Уряду Російської Федерації копії рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року, копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, ухвали Київського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження, судове повідомлення (т. 1 а.с. 231-233).
16 липня 2025 року директор Департаменту міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України листом від 05.07.2025 року № 95502/105414-22-25/12.2 - Шевченко К. повідомила про неможливість здійснення передачі/отримання будь-яких документів до/3 компетентних органів РФ, у т.ч. дипломатичними каналами (т. 2 а.с. 1-2).
Проте, суд апеляційної інстанції вживав заходів щодо сповіщення відповідача в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікована Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-ІІІ, про що у справі є докази (т. 2 а.с. 3-23).
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази.
Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, апелянт ОСОБА_1 про розгляд справи судом 16 квітня 2026 року була сповіщена 12 березня 2026 року повідомленням її представника - адвоката Лупейко О.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. (т. 1 а.с. 185-186, 192-199, 203-206, 215-226, 235-241 т. 2 а.с. 1-37).
Повідомлення відповідача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснювалось в порядку, визначеному Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікована Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-ІІІ (т. 1 а.с. 231-233 т. 2 а.с. 1-37).
Згідно зі ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікована Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-ІІІ, вона застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Відповідно до статті 8 Конвенції, кожна договірна Держава може здійснювати вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном, без застосування будь-якого примусу безпосередньо за допомогою своїх дипломатичних або консульських агентів.
Згідно до статті 9 Конвенції, кожна Договірна Держава може крім того використовувати консульські канали для передачі документів, які підлягають врученню, тим органам іншої Договірної Держави, які визначені останньою з цією метою. Кожна Держава може, якщо цього вимагають надзвичайні обставини, використовувати з цією ж метою дипломатичні канали.
Відповідно до статті 15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:
a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території;
b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією;
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців;
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Вказана Конвенція є чинною на час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом, а відтак підлягає застосуванню у цій справі.
При цьому, судом апеляційної інстанції дотримані і виконані положення ст. 15 Конвенції, зокрема, судове повідомлення, разом з копією апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією та з дати направлення вищевказаного повідомлення (з додатками) сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, однак не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (т. 1 а.с. 231-233 т. 2 а.с. 1-37).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги частини 2 ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікована Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-ІІІ, п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволеннюз наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київській області розслідуються обставини, за яких 23 листопада 2022 року близько 14 год. 05 хв., представниками збройних сил РФ завдано ракетного удару по м. Вишгород Київської області, внаслідок чого спричинено пошкодження будинку АДРЕСА_1 , що призвело до загибелі та поранення цивільних осіб. Також отримали поранення співробітники ІНФОРМАЦІЯ_2 соціального обслуговування, серед яких є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 35).
Відомості за даним фактом 23 листопада 2022 року внесено до ЄРДР за № 22022101110000661 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України (т. 1 а.с. 37-39).
Через зазначений ракетний обстріл 23 листопада 2022 року по АДРЕСА_1 в м. Вишгороді Київської області, ОСОБА_1 отримала поранення (множинно осколкові поранення голови, ЗЧМТ, струс головного мозку з ускладненим перебігом, вестибулярними розладами, акубаротравма справа з порушенням цілісності барабанної перепонки), внаслідок яких перебувала на стаціонарному лікуванні в КПН «Вишгородська ЦРЛ» в період з 23 листопада 2022 року по 06 грудня 2022 року, втратила професійну працездатність на 5%.
Приміщення Вишгородського міського територіального центру соціального обслуговування, в якому вона перебувала та працювала на посаді директора, повністю зруйновано, непридатне для роботи та потребує реставрації, внаслідок вибуху повністю знищено робочу документацію за період 2020-2022 років.
Зазначені обставини підтверджуються наступними документам: постановою про призначення ГУ СБУ України у м. Києві та Київській області судово-медичної експертизи від 25 листопада 2022 року (щодо встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, завданих позивачці); актом спеціального розслідування групового нещасного випадку від 11 травня 2023 року, фотоматеріалами з місця події 23 листопада 2022 року, оформленим комісією, утвореною наказом Головного управління Держпраці у Київській області від 30 листопада 2022 року №893/КВ, зі змінами внесеними наказами Центрального міжрегіонального управління Держслужби з питань праці від 21 грудня 2022 року №4118 та від 01 лютого 2023 року №154; випискою №3397/1262 із медичної картки стаціонарного хворого хірургічного відділення КНП «Вишгородської центральної районної лікарні», довідкою про груповий лікарняний огляд від 15 травня 2023 року; направленням на МСЕК від 12 травня 2023 року; випискою з акта МСЕК №787 від 06 липня 2023 року; довідкою МОЗ про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ №0025764 від 06 липня 2023 року (т.1 а.с. 45-64, 66-78).
Згідно довідки МСЕК серії КИО-І №187972 від 22 травня 2003 року, ОСОБА_1 з 16 травня 2003 року встановлено довічну інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС (т. 1 а.с. 27, 64).
З матеріалів справи також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 73 років, помер ОСОБА_2 (чоловік позивачки), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 27 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 87 років, померла ОСОБА_4 (матір позивачки), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13 червня 2023 року (т. 1 а.с. 34).
22 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до психолога та лікаря-психотерапевта Сидорова В.А. із заявою про проведення їй психологічного дослідження на предмет психотравмування та визначення розміру моральної шкоди, за результатами якого видано висновок спеціаліста-психолога від 21 березня 2024 року, згідно висновку встановлено, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, між спричиненою заявниці ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок, а визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 120 000 000 грн., у т.ч. з урахуванням фактору, що сама ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров'я (т. 1 а.с. 79-108).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який неодноразово було продовжено та діє станом на дату постановлення цього судового рішення.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
За своєю суттю зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що внаслідок військової агресії РФ проти України позивачка зазнала моральних втрат та душевних страждань. Враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, суд першої інстанції вважав заявлену позивачкою суму (120 000 000 грн.) завищеною, та такою, що не відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам та не може вважатися співмірною із змістом та обсягом порушених прав та їх обсягів, виходячи з підстав обґрунтованих у позові та дійшов висновку присудити позивачці в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 5 000 000,00 гривень.
За змістом поданої апеляційної скарги, позивач не погодилась з сумою присудженої грошової компенсації спричиненої моральної шкоди, вважаючи її заниженою, при цьому, подана позивачкою апеляційна скарга не містить доводів незаконності інших висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування такої шкоди (т. 1 а.с. 163-166).
Від відповідача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не надходила. При цьому, судом апеляційної інстанції на підставі положень ЦПК України, Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікована Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-ІІІ, вжито усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про час та місце апеляційного розгляду справи, забезпечивши: надіслання повідомлення одним із способів, передбачених цією Конвенцією, дотриманням часу з дати направлення документа сплинув термін, який суд визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, проте не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (частина 2 ст. 15 вищевказаної Конвенції).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частини перша статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 (провадження № 61-46168св18) зазначено, що: «апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами. Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник був не згоден з рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 06 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів, на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які повинні були бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України. Всупереч вказаним правилам, апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу позивача, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яке ухвалено на користь позивача, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, чим порушив норми процесуального права».
Суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; позивач не обґрунтовувала свою апеляційну скаргу посиланням на незаконність висновків суду першої інстанції щодо наявності факту моральних переживань позивачки саме внаслідок незаконних дій відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) відповідача та моральними стражданнями про які зазначала позивач та (або) підстав для відшкодування відповідачем завданою позивачці моральної шкоди, зазначаючи при цьому про несправедливе заниження розміру присудженої районним судом грошової компенсації моральної шкоди.
Отже апеляційний суд не вправі виходити за межі наданих цивільним процесуальним законом повноважень при перевірці законності оскаржуваного рішення районного суду, перевіряючи таке в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 29 жовтня 2025 року у справі № 757/7578/24-ц (провадження № 61-93св25).
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції висновків, складених спеціалістом-психологом колегія суддів відхиляє, оскільки такі не є експертним висновком у розумінні положень статті 102 ЦПК України, він є письмовим доказом згідно статті 95 ЦПК України. Отже, додані висновки оцінюються на загальних підставах.
Спеціалістом психологом проведено дослідження психо-емоційного стану позивачки і результати цього дослідження прийняті до уваги районного суду при установленні обставин заподіяння моральної шкоди.
Разом з цим, при визначенні розміру компенсації заподіяної позивачці моральної шкоди спеціалістом у висновках не наведено підстав та мотивів, за яких розмір компенсації має бути визначений у розмірі 120 мільйонів гривень. При цьому, у пункті 5 розділу «ВИСНОВКИ» акцентовано увагу на тому, що вказаний розмір визначено самостійно ОСОБА_1 , проте спеціаліст фактично погодивсяя з таким, вважаючи його адекватним психотравмуючій ситуації та рекомендував його.
Відтак, суд першої інстанції врахував тривалість порушення, його наслідки для позивача, та визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 5 000 000,00 гривень.
Колегія суддів погоджується з таким розміром відшкодування та не вбачає підстав збільшення визначеного районним судом розміру компенсації морального відшкодування, що враховує характерта обсяг страждань позивачки, які полягають у порушенні налагодженого способу життя, змушення її докладати зусиль для досягнення звичного життя, ступінь та глибину негативних, невідворотних наслідків.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду, що посилання позивачки в позові на те, що здоров'я її чоловіка ОСОБА_2 значно погіршилося (стався інсульт), а згодом настала смерть, саме внаслідок вторгнення РФ на територію України, постійних ракетних обстрілів та повітряних тривог, а також те, що позивачка доглядала лежачу матір ОСОБА_4 , яка також внаслідок військових дій переживала великий стрес, який спричинив у неї інфаркт та інсульт, внаслідок яких вона також померла, не підтверджені належними та достатніми доказами (відповідними медичними висновками, довідками, актами, тощо).
Сам тільки факт настанні смерті ОСОБА_2 , 1948 року народження, та ОСОБА_4 , 1936 року народження (чоловіка й матері позивачки), на території України після 24 лютого 2022 року на протиправні і винні дії відповідача вказувати не може.
Доводи позивача в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції лише частково взято до уваги обставини, на які вона посилалась, визначаючи розмір спричинених їй моральних страждань в розмірі лише 5 000 000 грн., зводяться до фактичної незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування, та таким доводам судом першої інстанції була надана належна оцінка, а відтак, відхиляються апеляційним судом, як необґрунтовані.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.М. Ратнікова