16 квітня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4544/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: представника позивача - адвоката Гавриленка Я. С.,
відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представника - адвоката Скляренко О. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гавриленка Ярослава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_3 ,
на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Петрова Д. В.
від 16 жовтня 2025 року
у цивільній справі № 754/11616/24 Подільського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_3
до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
третя особа: приватний нотаріус Герасимів Юлія Вадимівна,
про визнання права власності,
У серпні 2024 року ОСОБА_3 в особі представника адвоката Гавриленка Я. С. звернулась в суд з позовом, в якому просила визнати автомобіль «Nissan Rogue» 2015 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнати за позивачем право власності на 1/2 його частину.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачка зазначала, що з вересня 2015 року проживала з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , ведучи спільний побут та бюджет до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що у листопаді 2020 року за спільні кошти та після взаємного обговорення було придбано автомобіль NISSAN Rogue (номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 ), право власності на який було зареєстровано за покійним.
Позивачка посилалася на анкету-автобіографію ОСОБА_1 у ВЧ № НОМЕР_4 та його власноручно заповнену автобіографію в АТ «ДХЛ ІНТЕРНЕШНЛ УКРАЇНА», де вона прямо зазначена як «дружина» та «цивільна дружина», що проживає з ним за вказаною вище адресою.
Звертала увагу, що у декларації про вибір лікаря № 0001-231Е-Н2А0 померлий вказав її як довірену особу для екстреного повідомлення, а в товарному чеку № 0800331323 ідентифікував її як «дружину ОСОБА_4 ».
Вказувала, що державні установи сприймали її як дружину, видавши їй оригінал свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , лікарське свідоцтво № 020-2696 та витяг з протоколу ЦВЛК № 429 від 04.01.2024.
Наголошувала на тривалості відносин, підтвердженій скріншотами переписки у Viber щодо погашення боргів за авто, спільних поїздок до Черкас та Умані, а також виховання її неповнолітнього сина.
Посилалась на наявність у неї оригіналів фінансових документів, зокрема видаткового ордера № 148337/18 від 30.10.2020 на оплату авто та договорів купівлі-продажу ТЗ № 8043/2018/792407 і № 8045/2020/2337511, а також вказувала на наявність квитанцій про оплату комунальних послуг, електроенергії та опалення за адресою у м. Вишневе, що доводить ведення спільного господарства протягом восьми років.
Вказувала, що приватний нотаріус Герасимів Ю. В. постановою від 13.08.2024 відмовила їй у видачі свідоцтва на частку в автомобілі у зв'язку з відкриттям спадкової справи №71872045 (3/2024). Зазначала, що спадкоємці за законом (син ОСОБА_1 та сестра ОСОБА_2 ) оспорюють її майнові права, попри те, що ринкова вартість спірного авто становить 491 400 грн.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц, визначила встановлення факту проживання однією сім'єю як підставу позову, а не окрему вимогу.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Гавриленко Я. С., в інтересах ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції самоусунувся від встановлення обставин, які дають підстави для задоволення позову, та прийняв рішення при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Звертає увагу на маніпуляції суду з датою ухвалення рішення та порушення статей 7, 8 ЦПК України, стверджуючи, що судове засідання 16.10.2025 фактично не відбулося, а рішення було прийнято таємно. Апелянт наголошує на ігноруванні судом 100 % поданих нею доказів, кожен з яких у сукупності підтверджує правомірність вимог. Вказує на неправильне застосування норм процесуального права в частині тлумачення вимоги про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ майна є підставою позову, а не самостійною вимогою). Зазначає, що видані їй оригінали свідоцтва про смерть та медичні документи як дружині померлого свідчать про сприйняття їхніх відносин оточуючими як шлюбних. Звертає увагу на анкету-автобіографію померлого з військової частини та документи з місця роботи (АТ «ДХЛ ІНТЕРНЕШНЛ УКРАЇНА»), де він власноручно зазначав її як «дружину» та «цивільну дружину». Стверджує, що вони спільно проживали у м. Вишневе з 2015 року, мали спільний бюджет, вели господарство та разом виховували її дитину від першого шлюбу. Апелянт вважає помилковим висновок суду про «епізодичність зустрічей», оскільки надана переписка доводить спільне обговорення купівлі автомобіля та взаємну фінансову участь у погашенні боргів за нього. Наполягає, що показання свідків та численні фотографії підтверджують усталеність та тривалість їхніх сімейних відносин.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів - адвокат Скляренко О. П., просила поновити строк на подання відзиву, апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
Колегіє суддів визнані причини пропуску на подання відзиву поважними та поновлено строк на подання відзиву.
Представник відповідачів у відзиві зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази перебування позивачки та померлого у сімейних відносинах у період з 2015 по 2020 роки. Звертає увагу на те, що романтичні стосунки та епізодичні зустрічі не є тотожними поняттю «сім'я» у розумінні статей 3, 74 СК України без доведення факту спільного побуту та бюджету. Вказує, що надана позивачкою переписка у Viber за серпень 2020 року велася у пізній нічний час, що свідчить про окреме проживання сторін на момент придбання автомобіля 30.10.2020. Зазначає, що з переписки за грудень 2020 року вбачається, що померлий лише приїздив у гості до позивачки та її сина, які на той час проживали разом із матір'ю позивачки. Наголошують, що документи, в яких померлий ОСОБА_1 зазначав позивачку «дружиною» чи «довіреною особою», складені значно пізніше дати купівлі спірного транспортного засобу. Звертають увагу на те, що квитанції про оплату комунальних послуг за адресою у м. Вишневе датовані лише починаючи з 2023 року, що підтверджує проживання позивачки у квартирі померлого тільки після початку повномасштабного вторгнення. Стверджують, що спірний автомобіль був придбаний за особисті кошти померлого ОСОБА_1 та кошти, взяті ним у борг у відповідачки-сестри. Вказує на неспроможність свідчень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки вони бачили пару лише епізодично і не могли підтвердити наявність спільного бюджету чи господарства. Посилається на те, що позивачка виявила повну необізнаність щодо хронічної хвороби серця померлого, що неможливо для осіб, які нібито проживали однією сім'єю багато років. Наголошує на неефективності обраного способу захисту, оскільки вимога про визнання права власності на 1/2 частку неподільної речі без вирішення питання про компенсацію породить правову невизначеність.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Гавриленко Я. С., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Скляренко О. П., проти задоволення скарги заперечили із підстав та доводів викладених у відзиві.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, відповідачів та їх представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 познайомилась з відповідачем ОСОБА_1 в 2015 році, проводили певний час, спілкувалися.
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 придбав автомобіль «Nissan Rogue» 2015 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .
14.03.2022 ОСОБА_1 було мобілізовано до Збройних сил України, а 10.11.2023 позивача було повідомлено про те, що ОСОБА_1 загинув.
В серпні 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Герасимів Я. В. з заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку вищевказаного транспортного засобу, однак отримала від нотаріуса відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.08.2024.
Також позивачка зверталась до Києво-Святошинського суду Київської області про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 11.04.2024 було відкрито провадження у справі № 369/5528/24 за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, однак дану заяву, за заявою позивачки було залишено без розгляду.
Звертаючись до суду із позовом про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 його частку, вважала, що оспорювання законними спадкоємцями її майнових прав на транспортний засіб, набутий за спільні кошти та внаслідок спільної праці під час тривалого проживання з померлим однією сім'єю без реєстрації шлюбу, порушує її право власності та правомочності щодо розпорядження належною їй частиною майна.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б достовірно та беззаперечно свідчили про факт проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки у період з червня 2015 року до дати смерті спадкодавця. Встановивши, що зазначені у позовній заяві факти спільного проведення часу та відпочинку є поодинокими, суд дійшов висновку про відсутність ознак ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, що притаманні сім'ї. Суд зазначив, що за відсутності вагомих доказів такі обставини можуть свідчити лише про епізодичні зустрічі, що притаманні парам, а не подружжю. Суд керувався вимогами статей 12, 81 ЦПК України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Врахувавши висновки Верховного Суду, суд першої інстанції вказав, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Таким чином, встановивши недоведеність підстав для застосування статті 74 СК України, суд дійшов висновку про відсутність правового режиму спільної сумісної власності щодо спірного автомобіля.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Водночас, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Системний аналіз зазначених норм у поєднанні з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц) дає підстави стверджувати, що для застосування правового режиму спільної сумісної власності щодо майна, зареєстрованого за одним із фактичного подружжя, обов'язковою умовою є встановлення факту створення сім'ї, ведення спільного господарства та формування спільного бюджету саме на момент набуття такого майна.
Колегія суддів зазначає, що спірний автомобіль «Nissan Rogue» (номер шасі НОМЕР_2 ) був придбаний покійним ОСОБА_1 у листопаді 2020 року. Отже, предметом доказування у даній справі є наявність сталих подружніх стосунків та спільного бюджету сторін у період, що передував листопаду 2020 року та безпосередньо на момент укладення договору купівлі-продажу ТЗ.
Здійснюючи аналіз наданих позивачкою доказів у часовому вимірі, колегія суддів приходить до наступних висновків. Встановлено, що декларація про вибір лікаря № 0001-231Е-Н2А0 укладена ОСОБА_1 лише 20.07.2021; автобіографія до трудового договору заповнена ним 21.05.2021; анкета-автобіографія військовослужбовця датована 11.01.2023. Отже, зазначені документи, де позивачка вказана як «дружина» чи довірена особа, створені через значний проміжок часу (від 6 місяців до 2 років) після придбання спірного автомобіля. Верховний Суд неодноразово наголошував, що документи, які підтверджують сприйняття відносин як шлюбних у майбутньому, не можуть ретроспективно підтверджувати наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте до створення таких документів, якщо не доведено існування ознак сім'ї безпосередньо на дату транзакції.
Аналізуючи надані скріншоти переписки у месенджері Viber, колегія суддів зауважує, що повідомлення за період з 06.08.2020 по 21.08.2020, а також за 4 та 5 липня 2020 року, носять фрагментарний характер. По-перше, час відправлення більшості повідомлень зафіксований у межах 23:00 - 00:00 години. З точки зору звичайної логіки сімейних відносин та ведення спільного побуту, інтенсивна текстова переписка між особами у нічний час є нехарактерною для подружжя, яке проживає в одній квартирі та має можливість усного спілкування. Така форма комунікації свідчить швидше про окреме проживання сторін та підтримання ними дистанційних романтичних стосунків. По-друге, зміст переписки за серпень 2020 року вказує на відсутність узгодженого рішення щодо конкретного об'єкта купівлі (обговорювалися різні варіанти, включно з Mitsubishi), що нівелює твердження позивачки про реалізацію саме «спільного цільового плану» щодо купівлі Nissan Rogue у листопаді 2020 року.
Докази придбання побутової техніки, шаф та надання послуг з ремонту за 2018-2019 роки також не підтверджують доводів апелянта. У всіх наданих квитанціях та договорах покупцем і замовником зазначений виключно ОСОБА_1 . Прізвище ОСОБА_3 не фігурує в жодному фінансовому документі за цей період. Відсутність підпису позивачки або згадки її як платника спростовує тезу про формування спільного бюджету. Наявність у неї цих документів після смерті власника квартири не є доказом її фінансової участі в їх оплаті, а лише підтверджує факт її доступу до приміщення в пізніший період (після лютого 2022 року).
Посилання позивачки на товарний чек № 0800331323 на купівлю лінз, де вказано «дружину ОСОБА_4 », судом оцінюється критично, оскільки на чеку вказана неповна дата - лише число та місяць (09.06) без зазначення року, що унеможливлює його прив'язку до періоду придбання авто.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що всі платіжні інструкції щодо оплати житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , датовані періодом після листопада 2020 року. Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні докази ведення спільного господарства та спільних витрат на утримання житла саме станом на момент виникнення спірних правовідносин щодо автомобіля.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачкою не доведено «стандарту переваги більш вагомих доказів», оскільки характер її стосунків з ОСОБА_1 у 2020 році об'єктивно не мав ознак усталеної сім'ї у розумінні ст. 3 СК України.
Враховуючи, що на момент придбання автомобіля «Nissan Rogue» докази спільного проживання, спільного бюджету та ведення спільного господарства відсутні, а подані документи стосуються або пізнішого часу, або мають односторонній (особистий) характер з боку померлого, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання ТЗ спільною сумісною власністю. Майно було набуто ОСОБА_1 як особиста приватна власність, що відповідає презумпції, встановленій законом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині таємного ухвалення рішення та маніпуляцій із датою судового засідання, з огляду на наступне.
Відповідно до технічного запису судового засідання від 13.10.2025, після дослідження матеріалів справи та проведення судових дебатів, суд постановив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та офіційно повідомив учасників справи, що проголошення вступної та резолютивної частини рішення відбудеться 16 жовтня 2025 року о 13:00. Таким чином, сторони були належним чином повідомлені про дату та час оголошення судового рішення.
Матеріали справи (а.с. 89, т. 2) містять довідку секретаря судового засідання про те, що 16.10.2025 фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 247 ЦПК України. Зазначена довідка є офіційним документом, складеним посадовою особою суду в межах її повноважень, та підтверджує факт проведення судового засідання у визначений час без участі сторін.
Твердження апелянта про те, що позивачка прибула до приміщення суду 16.10.2025 і отримала інформацію про перенесення засідання на 20.10.2025, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. У матеріалах справи відсутні будь-які заяви, зауваження на протокол чи звернення позивачки або її представника, датовані 16.10.2025, які б свідчили про їхню присутність у суді чи неможливість доступу до правосуддя у цей день.
Факт ухвалення рішення саме 16.10.2025 об'єктивно підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно з якими текст вступної та резолютивної частини був надісланий судом до реєстру саме 16.10.2025, зареєстрований 17.10.2025 та оприлюднений 20.10.2025. Крім того, згідно з даними підсистеми «Електронний суд», файл із текстом вступної та резолютивної частини був доставлений до електронного кабінету представника позивача - адвоката Гавриленка Я. С. 19.10.2025.
Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що судове засідання 16.10.2025 відбулося у встановленому законом порядку, а судове рішення було ухвалено та внесено до автоматизованої системи документообігу суду саме в цю дату. Отже, будь-які маніпуляції з боку суду першої інстанції щодо дати та часу прийняття рішення відсутні, а доводи апелянта в цій частині є неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Гавриленка Ярослава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов