1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_5
Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене 24 лютого 2026 року, під час проведення обшуку у за адресою: АДРЕСА_1 під час якого виявлено та вилучено наступні речі, предмети та документи, а саме:
- ноутбук «Acer» сірого кольору s/n NXD76UE002537000946L01 із зарядним пристроєм, який належить ОСОБА_5 ;
- договір №1 аренды имущества от 01 июня 2024 г. г. Керчь з актом Приема-передачи нежилого помещения от 01 июня 2024 г. г. Керчь, на 5-ти арк.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково, а саме накласти арешт на договір №1 аренды имущества от 01 июня 2024 г. г. Керчь з актом Приема-передачи нежилого помещения от 01 июня 2024 г. г. Керчь, на 5-ти арк., а в іншій частині відмовити.
Вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Зазначає, що вилучений ноутбук є власністю ОСОБА_5 , не має жодних ознак речового доказу у кримінальному провадженні та не стосується обставин зазначених у клопотанні прокурора.
Звертає увагу на те, що під час обшуку вилучено речі та документи, які не входили до переліку предметів, щодо яких надано дозвіл на вилучення.
На думку апелянта, клопотання прокурора про накладення арешту є необґрунтованим та поданим без належного підтвердження зв'язку між майном та предметом кримінального провадження.
Вказує, що власник майна ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні, а в її діях відсутній склад кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна та власника майна, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 січня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22026000000000018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні досліджуються обставини пособництва державі-агресору РФ з боку громадян України - засновників, керівників, співробітників ряду російських суб'єктів господарювання, зареєстрованих на ТОТ Автономної Республіки Крим та Донецької області, а саме: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші.
В ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні
встановлено, що до вчинення відповідного кримінального правопорушення може бути причетна громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН НОМЕР_5, уродженка м. Єнакієве, Донецької обл., фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , яка є головним бухгалтером російського ООО «НАУТИЛУС».
24 лютого 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 під час якого виявлено та вилучено наступні речі, предмети та документи, а саме: мобільний телефон Samsung Galaxy M31, серійний номер НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 із 2-ма сім-картками оператора мобільного зв'язку Vodafone UA ( НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ), який належить ОСОБА_5 ; ноутбук «Acer» сірого кольору s/n NXD76UE002537000946L01 із зарядним пристроєм, який належить ОСОБА_5 ; договір №1 аренды имущества от 01 июня 2024 г. г. Керчь з актом Приема-передачи нежилого помещения от 01 июня 2024 г. г. Керчь, на 5-ти арк.
Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_17 від 24 лютого 2026 року вилучені речі, предмети та документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
25 лютого 2026 року прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 засобами поштового зв'язку направив до Шевченківського районного суду м. Києваклопотання про накладення арешту на майно тимчасово вилучене 24 лютого 2026 року, під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року клопотання прокурора задоволено частково та накладено арешт на ноутбук «Acer» сірого кольору s/n NXD76UE002537000946L01 із зарядним пристроєм, який належить ОСОБА_5 та договір №1 аренды имущества от 01 июня 2024 г. г. Керчь з актом Приема-передачи нежилого помещения от 01 июня 2024 г. г. Керчь, на 5-ти арк.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22026000000000018 про накладення арешту на ноутбук та договір слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні прокурора майна.
Крім того, вказане майно у даному кримінальному провадженні постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_17 від 24 лютого 2026 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Посилання апелянта на те, що вилучений ноутбук не має ознак речового доказу у кримінальному провадженні та не стосується обставин зазначених у клопотанні прокурораобставин, не заслуговують на увагу. Прокурором у клопотанні зазначено, що вилучене майно є предметом протиправної діяльності та містять відомості, які можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.
Окрім того, вказане майно постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_17 від 24 лютого 2026 року,обґрунтовано визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, що слугує підставою для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про те, що майно вилучено всупереч ухвалі слідчого судді не заслуговують на увагу, оскільки колегія суддів вважає, що дозвіл хоча і не надався, однак майно має статус тимчасово вилученого майна, у зв'язку із чим до слідчого судді подано клопотання про його арешт та це майно має значення у кримінальному провадження.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні, не вказує на незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Доводи, наведені у апеляційній скарзі представника власника майна, у їх сукупності, не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням того, що вона є обґрунтованою та вмотивованою, а порушень які могли б стати підставою для відмови в задоволенні клопотання, колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20
Єдиний унікальний № 761/7638/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_21
Справа № 11сс/824/3269/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК