Справа № 756/18231/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2307/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
14 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представників власника майна ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві капітана поліції ОСОБА_10 , погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, а саме на: мобільний телефон марки «Iphone 12 РгоМах», ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002993; мобільний телефон марки «SAMSUNG A51», ІМЕІ1 НОМЕР_4 , ІМЕІ2 НОМЕР_5 , з сім картою НОМЕР_6 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002992, у вигляді заборони користування, розпоряджання та відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеними речовими доказами.
Виконання ухвали покладено на старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 .
Скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві, яка полягає у не поверненні тимчасово вилученого майна, в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року, скасувати ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року про накладення арешту на майно ОСОБА_6 та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 про арешт майна, вилученого 31.10.2025 року у кримінальному провадженні № 12024100050000249, відмовити.
Також апелянт у скарзі просить зобов'язати слідчого/прокурора негайно повернути ОСОБА_6 тимчасово вилучене майно: мобільний телефон «iPhone 12 ProMax» та мобільний телефон «SAMSUNG A51».
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження у зв'язку із чим ухвала підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні клопотання слідчого та повернення майна власнику.
Апелянт посилається на порушення права на справедливий суд та права на захист через неналежне повідомлення сторони щодо дати розгляду клопотання про арешт майна.
Зазначає, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся з грубим порушенням фундаментального права особи на участь у судовому засіданні.
Так, судову повістку про виклик до суду ні ОСОБА_6 , ні його захиснику вручено не було. В матеріалах справи відсутні розписки, корінці повідомлень про вручення поштових відправлень або інші докази належного виклику, передбачені ст. 135-136 КПК України.
Крім цього, в день, коли була винесена ухвала, секретар судового засідання в телефонному режимі повідомив представника ОСОБА_6 , що справа знімається з розгляду через відсутність електроенергії в приміщенні суду.
Сторона захисту, покладаючись на офіційну інформацію працівника суду, мала легітимні очікування, що засідання не відбудеться, і очікувала на нову дату виклику.
Проте, всупереч повідомленню секретаря, засідання було проведено, а рішення - ухвалено за відсутності сторони захисту.
У даній справі ОСОБА_6 та його захисник не подавали заяв про згоду на виклик шляхом СМС чи телефонних дзвінків.
Отже, навіть якщо в матеріалах справи міститься телефонограма, складена секретарем, вона є неналежним доказом повідомлення.
Скаржник вважає, що дії секретаря судового засідання, який повідомив про зняття справи з розгляду через відсутність електроенергії, а фактично суд провів засідання, порушують принцип правової визначеності та право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у справі «Ґурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) констатував порушення статті 6 Конвенції у ситуації, коли заявника було позбавлено можливості брати участь у розгляді його справи через неналежне повідомлення або введення в оману державними органами щодо процедурних моментів.
Згідно з практикою Верховного Суду, зокрема Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 11-375сап19, розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення його власників є порушенням процесуального права, яке нівелює право на захист власності. Велика Палата погодилася з висновком ВРП, що такі дії судді (розгляд без повідомлення, коли майно вже вилучене) можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності та є підставою для скасування ухвали.
Вказує на те, що відсутність електропостачання є об'єктивною причиною для відкладення розгляду або оголошення перерви, але не для проведення засідання "в таємниці" від сторони, якій повідомили про неможливість засідання. Це свідчить про упередженість суду та створення штучних перешкод у доступі до правосуддя.
Адвокат ОСОБА_7 зазначає, що дата вилучення майна 31 жовтня 2025 року (згідно з протоколом обшуку/затримання).
Вказує на те, що згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна клопотання про арешт повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, або протягом 48 годин (залежно від правової кваліфікації вилучення - ст. 208 чи обшук).
У будь-якому випадку, цей строк сплив 02 листопада 2025 року (або 03.11.2025 як перший робочий день).
Апелянт звертає увагу, що згідно зі штампом вхідної кореспонденції суду, клопотання надійшло лише 07 листопада 2025 року, тобто через 7 днів після вилучення.
Таким чином, пропуск строку 48 годин (або наступного робочого дня) має наслідком припинення законних підстав для утримання майна державою.
Тому, з 03.11.2025 року утримання телефонів стало незаконним, і слідчий був зобов'язаний їх повернути, а не звертатися з клопотанням про арешт через тиждень.
Також апелянт зазначає про те, що в ухвалі слідчого судді відсутнє будь-яке обґрунтування поновлення цього строку. Більше того, слідчий суддя фактично легалізував незаконне утримання майна, яке тривало з 02.11.2025 по 20.01.2026 без жодної правової підстави.
Ну думку представника власника майна суддя не мав права розглядати клопотання, подане з пропуском преклюзивного строку, без вирішення питання про його поновлення (за наявності клопотання про поновлення, якого в матеріалах немає або воно є необґрунтованим) і повинен був відмовити в арешті на підставі вимог ст. 169 КПК.
При цьому, ухвала слідчого судді ОСОБА_1 є класичним прикладом "шаблонного" правосуддя, де текст рішення не відображає реального дослідження обставин справи та правової оцінки аргументів захисту, особливо щодо критичного питання строків.
Крім процесуальних порушень, слідчий суддя не перевірив відповідність вилучених телефонів критеріям речових доказів (ст. 98 КПК).
Слідчим не доведено, що: телефони містять інформацію, яка має значення для розслідування (це лише припущення); неможливо провести копіювання інформації без вилучення телефонів (що прямо передбачено ч. 2 ст. 168 КПК як пріоритетний спосіб для електронних носіїв); арешт є співмірним заходом.
Також апелянт вважає за необхідне звернути особливу увагу суду на те, що оскаржувана ухвала про арешт майна була постановлена в умовах штучного ігнорування паралельного судового процесу, ініційованого стороною захисту, предметом якого було саме це майно.
Як підтверджується матеріалами провадження, ще до моменту розгляду клопотання про арешт майна, сторона захисту звернулася до Оболонського районного суду м. Києва зі скаргою в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна (справа № 756/18913/25, провадження 1-кс/756/3313/25).
Підставою для скарги став той факт, що після спливу граничного строку, встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України (тобто після 02-03.11.2025), у слідчого виник імперативний обов'язок, передбачений ст. 169 КПК України, негайно повернути майно.
Суд проігнорував заяву про об'єднання матеріалів.
Так, стороною захисту було подано офіційну заяву на ім'я керівника апарату суду та до відома судді ОСОБА_1 від 18.12.2025 про передачу судової справи № 756/18913/25 (скарга на бездіяльність) на розгляд судді ОСОБА_1 для спільного розгляду з клопотанням про арешт (справа № 756/18231/25).
Метою цієї заяви було дотримання п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та забезпечення повноти судового розгляду. Адже неможливо законно вирішити питання про арешт майна, не перевіривши попередньо, чи законно це майно взагалі знаходиться у володінні органу досудового розслідування на момент розгляду клопотання.
Таким чином, слідчий суддя ОСОБА_1 , будучи обізнаним про наявність спору щодо законності утримання телефонів (оскільки це прямо зазначалося в запереченнях захисника), проігнорував цей факт.
На думку скаржника, постановлення ухвали про арешт майна від 20.01.2026 року без розгляду питання про незаконність його утримання (яке було предметом скарги у справі № 756/18913/25) призвело до легалізації беззаконня, оскільки слідчий суддя фактично легалізував тривале (понад 2 місяці) незаконне утримання телефонів слідчим без будь-якої правової підстави (у період між спливом 48 годин та винесенням ухвали про арешт).
Також відбулось порушення права на ефективний засіб захисту (ст. 13 Конвенції), оскільки скарга захисника на бездіяльність слідчого (справа № 756/18913/25) фактично була знівельована рішенням про арешт.
Суддя, не дочекавшись вирішення питання про повернення майна через пропуск строків, наклав на нього арешт, чим позбавив сторону захисту можливості відновити порушене право власності через інститут ст. 303 КПК України.
На обгрунтування доводів про поновлення строку на апеляційне оскарження адвокат ОСОБА_7 посилається на те, що копію ухвали сторона захисту отримала 28.01.2026 року, що підтверджується відповідною розпискою про отримання, яка міститься в матеріалах кримінального провадження. Відтак строк на апеляційне оскарження має обчислюватися саме з цієї дати, а його пропуск обумовлений об'єктивними причинами, що не залежали від волі заявника.
В судове засідання власник майна не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників власника майна ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який щодо апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Оскільки клопотання слідчого розглянуто слідчим суддею 20.01.2026 року за відсутності сторони власника майна, копію повного тексту представником власника майна отримано 28.01.2026, а апеляційну скаргу подано до суду 02.02.2026 року, колегія суддів, з врахуванням ч. 2, 3 ст. 395 КПК України, не вбачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Оболонського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені 09.04.2024 за №12024100050000249 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у липні 2023 року, у невстановлений день, час та місці ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав телефонний дзвінок від ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який представився директором ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_13 » та повідомив про те, що вони разом з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мають 3 дослідних лазерних пристрої, які здатні сліпити війська рф на відстані приблизно 5 кілометрів. Так, як ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з перших днів військового вторгнення військ рф на територію України є добровольцем ЗСУ, то останнього дана розробка зацікавила і він домовився про особисту зустріч із ними.
В подальшому у невстановлений час, 03.08.2023, у м. Харкові, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто зустрівся з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які під час розмови повідомили про те, що дійсно є керівниками ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_5» та мають у своїй власності 3 дослідних лазерних пристрої. Також останні зазначили про те, що за ІНФОРМАЦІЯ_6. Дана пропозиція зацікавила ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і в цей час у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном у особливо великих розмірах, в умовах воєнного стану шляхом зловживання довірою (шахрайство), а саме: грошовими коштами ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, в невстановлений час, 03.08.2023 у м. Харків, більш точне місце встановити не надалось можливим, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запропонував ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укласти усну домовленість щодо виготовлення за ІНФОРМАЦІЯ_7. В подальшому, у невстановлений час, 03.08.2023, у м. Харків, більш точне місце встановити не надалось можливим, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з встановлення довірливих відносин з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали усну домовленість та від останнього отримали частину грошових коштів, а саме: 3 000 доларів США (згідно курсу НБУ на 03.08.2023 становило 109 705 грн. 80 коп.), чим засвідчили домовленість щодо виготовлення «ІНФОРМАЦІЯ_8» та зазначили, що залишок суми ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потрібно буде передати в найближчий час.
Після чого, в невстановлений час, 25.08.2023 ОСОБА_12 , не підозрюючи про злочинні наміри останніх, приїхав до ТРЦ «LAKE PLAZA», що за адресою: м. Київ, вул. Героїв полку «Азов», 12, де зустрівся особисто з ОСОБА_6 , якому передав 2 частину грошових коштів на виготовлення «ІНФОРМАЦІЯ_8», а саме: ІНФОРМАЦІЯ_9. та повідомив, що останню частину грошових коштів він передасть на наступний день.
Після цього, у невстановлений час, 26.08.2023, ОСОБА_12 , не підозрюючи про злочинні наміри останніх, приїхав до ТРЦ «LAKE PLAZA», що за адресою: м. Київ, вул. Героїв полку «Азов», 12, де зустрівся особисто з ОСОБА_6 , якому передав ще 2 500 000 грн. на виготовлення «ІНФОРМАЦІЯ_8». В свою чергу, ОСОБА_6 , вводячи в оману, зазначив, що рівно через 2 місяці вони разом з ОСОБА_14 виготовлять «ІНФОРМАЦІЯ_10», який за своїми технічними характеристиками зможе ІНФОРМАЦІЯ_11 та передадуть його ОСОБА_12 .
Враховуючи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_14 під час спілкування та зустрічей з ОСОБА_12 , з метою створення враження розробників, вживали спеціальні технічні терміни, демонстрували свої розробки у ІНФОРМАЦІЯ_12, то у останнього склалося дійсне враження про те, що вказані особи є дійсно розробниками та зможуть виготовити «ІНФОРМАЦІЯ_10». Однак ОСОБА_6 та ОСОБА_14 так і не виготовили з 2023 року «ІНФОРМАЦІЯ_10» по теперішній час і як установлено під час розслідування, вказані особи і не збирались його виготовляти.
Таким чином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зловживаючи довірою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під приводом виготовлення «ІНФОРМАЦІЯ_8», який за своїми технічними характеристиками зможе ІНФОРМАЦІЯ_11, заволоділи грошовими коштами, які належали останньому та в подальшому розпорядилися даними грошима на власний розсуд, завдавши ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальну шкоду на загальну суму 3 209 705 грн. 80 коп., не виконавши попередньої домовленості щодо виготовлення «ІНФОРМАЦІЯ_8» і не маючи наміру її виконувати.
31.10.2025 року на підставі ухвали слідчого судді за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_6 , був проведений обшук, під час якого було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки «Iphone 12 РгоМах», ІМЕН НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002993;
- мобільний телефон марки «SAMSUNG А51», ІМЕІ1 НОМЕР_4 , ІМЕІ2 НОМЕР_5 , з сім картою НОМЕР_6 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002992.
07.11.2025 року (клопотання датоване 03.11.2025 року і в цей же день відправлене поштовим зв'язком) старший слідчий СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 , звернувся з клопотанням, яке погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Клопотання слідчий мотивував тим, що підставою, у зв'язку з якою потрібно накласти арешт на майно, а саме на: мобільний телефон марки «Iphone 12 РгоМах», ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002993; «SAMSUNG А51», ІМЕІ1 НОМЕР_4 , ІМЕІ2 НОМЕР_5 , з сім картою НОМЕР_6 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002992, є те, що вказані речі визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, крім того оскільки вони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 167, 170, 98 КПК України, та незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати або пошкодження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, а також з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві капітана поліції ОСОБА_10 , погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №12024100050000249 від 27.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, а саме на: мобільний телефон марки «Iphone 12 РгоМах», ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002993; мобільний телефон марки «SAMSUNG A51», ІМЕІ1 НОМЕР_4 , ІМЕІ2 НОМЕР_5 , з сім картою НОМЕР_6 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002992, у вигляді заборони користування, розпоряджання та відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеними речовими доказами.
Виконання ухвали покладено на старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 .
Скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві, яка полягає у не поверненні тимчасово вилученого майна, в рамках кримінального провадження № 12024100050000249 від 27.01.2024, залишено без задоволення.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя обґрунтовано вважав, що зазначене в ухвалі майно підпадає під ознаки речових доказів, оскільки воно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Так, задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає вимогам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що дане майно (мобільні телефони із сім картками) може містити на собі сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування не довів неможливість зняти копії інформації з вилучених носіїв інформації без їх вилучення, колегією суддів відхиляються, оскільки, як убачається із клопотання слідчого, у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вилучене майно могло містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності слідчим та прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представників власника майна ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження а тому зазначене майно, а саме: мобільний телефон марки «Iphone 12 РгоМах», ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002993; мобільний телефон марки «SAMSUNG A51», ІМЕІ1 НОМЕР_4 , ІМЕІ2 НОМЕР_5 , з сім картою НОМЕР_6 , який поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» NPU5002992, відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що орган досудового розслідування пропустив строк звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки не є підставами для скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне.
Відповідно абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судці, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Крім того, слід зазначити, що обшук було проведено 30.10.2025 року, а прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна 03.11.2025 року шляхом поштового відправлення (було зареєстровано судом 07.11.2025 року), тобто в наступний робочий день (понеділок), оскільки сплив 48 годинного терміну припав на вихідний день (суботу), що підтверджується наявним в матеріалах справи конвертом із ТТН Укрпошти.
При цьому слід зауважити, що сам по собі факт порушення строків звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Крім того, варто зазначити, що сплив процесуального строку виконання обов'язку вжиття заходів до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов'язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов'язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов'язку детально висвітлена в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.04.2020 у справі №263/15845/2019.
Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку є юридичним фактом, з яким закон пов'язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст. 169 КПК України «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов'язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власників майна та їх представників. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Не заслуговують на увагу і доводи скарги про те, що слідчим суддею було розглянуто клопотання слідчого про арешт майна до ухвалення рішення за скаргою щодо незаконності утримання арештованого майна у справі 756/18913/25, оскільки кримінальний процесуальний закон не ставить можливість вирішення питання про накладення арешту на майно в залежність від вирішення питання (скарги) про повернення його власнику, і в цьому випадку, слід брати до уваги ще й обмежений строк розгляду клопотань органу досудового розслідування про арешт майна.
Щодо доводів представників власника майна про те, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 172 КПК України, оскільки клопотання надійшло до суду 07.11.2025 року, а розглянуто 20.01.2026 року, що призвело до утримання майна без належних на то підстав, колегія суддів вважає, що дана обставина не спростовує обґрунтованості висновків слідчого судді про необхідність накладення арешту.
Недотримання строку, встановленого ч. 6 ст. 173 КПК України, не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, відтак доводи апеляційної скарги про порушення строків розгляду клопотання не свідчать про незаконність висновків слідчого судді суду першої інстанції по суті розгляду клопотання та не являються підставою для скасування постановленої ним ухвали про накладення арешту на майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3