Справа № 756/20100/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2173/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
30 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023100050002668, від 19.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеного 19.07.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002668.
Накладено арешт на земельну ділянку площею 0.12 (га) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарські будівлі та споруди, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.12 (га), з цільовим призначенням для колективного садівництва, за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 77.7 (кв.м) та житловою площею 34.5(кв.м), за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 30.6 (кв.м), за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 209 (кв.м), за адресою: АДРЕСА_5, за адресою: АДРЕСА_6, за адресою: АДРЕСА_7; транспортний засіб (авто) марки KIA NIRO днз НОМЕР_3, (vin ТЗ: НОМЕР_1 ) сірого кольору, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 04.07.2024 року, яке належить на праві власності ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження вказаного майна будь-яким особам і будь-яким чином.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що з початку досудового розслідування минуло понад два роки, протягом яких підозрювана не вчиняла жодних дій, спрямованих на відчуження майна, не переховувалась від органу досудового розслідування та не ухилялась від участі у кримінальному провадженні, що об'єктивно спростовує твердження сторони обвинувачення про наявність ризиків, які б виправдовували застосування такого заходу забезпечення як арешт майна.
Апелянт наголошує на порушенні процесуальних прав, оскільки сторона захисту не брала участі у судовому засіданні, під час якого розглядалось клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, тому що про його проведення не була повідомлена належним чином.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 12.12.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без виклику особи, що подає апеляційну скаргу, копію ухвали апелянт не отримував, відтак, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Оболонського відділу поліції ГУНП в місті Києві перебуває кримінальне провадження, внесене 19.07.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002668, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 13.07.2023, у КНП "Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини", що за адресою: м. Київ, пр-т Володимира Івасюка, 16, в результаті неналежного виконання професійних обов'язків медичним працівником вказаної установи ОСОБА_7 , після пологів померла ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.11.2025 в рамках кримінального провадження № 12023100050002668 ОСОБА_7 було повідомлено про підозру щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що підозрювана ОСОБА_7 є власником: земельної ділянки площею 0.12 (га) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0.12 (га), з цільовим призначенням для колективного садівництва, за адресою: АДРЕСА_2 , садового будинку, об'єкту житлової нерухомості, загальною площею 77.7 (кв.м) та житловою площею 34.5(кв.м), за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 209 (кв.м), за адресою: АДРЕСА_8, за адресою: АДРЕСА_9, за адресою: АДРЕСА_7 , а також власником транспортного засобу (авто) марки KIA NIRO днз НОМЕР_3 , (vin ТЗ: НОМЕР_1 ), відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 04.07.2024 року.
Під час досудового розслідування з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, 08.12.2025 до Оболонського УП ГУНП у м. Києві надійшов цивільний позов від потерпілого ОСОБА_11 (цивільний позивач) в інтересах малолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_7 (цивільний відповідач), загальна сума якого складає 7500000 (сім мільйонів п'ятсот тисяч) гривень, а також цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 (цивільний позивач) в інтересах малолітньої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до ОСОБА_7 (цивільний відповідач), загальна сума якого складає 7500000 (сім мільйонів п'ятсот тисяч нуль копійок) гривень.
12.12.2025 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва накладено арешт на:
земельну ділянку площею 0.12 (га) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарські будівлі та споруди, за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку площею 0.12 (га), з цільовим призначенням для колективного садівництва, за адресою: АДРЕСА_2 ;
садовий будинок, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 77.7 (кв.м) та житловою площею 34.5(кв.м), за адресою: АДРЕСА_2 ;
гараж номер 599, загальною площею 30.6 (кв.м), за адресою: АДРЕСА_3 ;
нежилі приміщення з АДРЕСА_10;
квартиру АДРЕСА_11;
квартиру АДРЕСА_7;
транспортний засіб (авто) марки KIA NIRO днз НОМЕР_3, (vin ТЗ: НОМЕР_1 ) сірого кольору,
свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 04.07.2024 року, яке належить на праві власності ОСОБА_7 ,
шляхом заборони відчуження вказаного майна будь-яким особам і будь-яким чином.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, перевіривши наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно власником якого є підозрювана, з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваної та недопущення його відчуження, позаяк зазначені обставини підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами, тобто, існують обґрунтовані підстави підозрювати у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, та в рамках кримінального провадження потерпілим ОСОБА_11 , (цивільний позивач) в інтересах малолітнього ОСОБА_12 та малолітньої ОСОБА_13 до ОСОБА_7 , (цивільний відповідач), заявлено цивільні позови, загальна сума яких складає 15 млн. грн., а тому існує обґрунтований ризик відчуження, приховання чи знищення майна задля запобігання можливої конфіскації, у разі в майбутньому доведеності висунутого обвинувачення.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищезазначене майно підозрюваної ОСОБА_7 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування такого заходу забезпечення може призвести до можливого приховування, пошкодження, псування, знищення чи відчуження майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно шляхом заборони відчуження вказаного майна будь-яким особам і будь-яким чином, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення чи відчуження майна, і, таким чином, позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна або інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника апелянта про те, що клопотання слідчого та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру того, що власник майна може приховати, сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, а тому доводи представника апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_14
Судді:
ОСОБА_15____________ ОСОБА_16____________