20 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/2339/26
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" до Житомирської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки-відмови,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" звернулось до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів №/2025/000161/2 від 21.07.2025;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2025/000783 від 21.07.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.07.2025 товариство з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" уклало контракт № 2025-002 з компанією BUSLAND OU щодо придбання двох автобусів, у тому числі автобуса IVECO модель AN21 ATOMIC MINI TOUR з номером кузова НОМЕР_1 , 2017 року виготовлення. За інвойсом № 2507501 від 09.07.2025 вартість цього автобуса становила 65 000 євро. 18.07.2025 до Житомирської митниці подано електронну митну декларацію ІМ 40 ДЕ № 25UA101020024094U6 з митною вартістю за основним методом у сумі 65 000 євро разом з інвойсом, контрактом, сертифікатом EUR.1, довідкою про транспортні витрати, свідоцтвом про реєстрацію та іншими документами. Митниця 18.07.2025 направила електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи через наявність розбіжностей у умовах оплати між контрактом і інвойсом, відсутність підтвердження права продавця на відчуження транспортного засобу та недостатність відомостей про транспортні витрати. 18.07.2025 позивач надав додаткові документи, зокрема експортну декларацію країни відправлення. 21.07.2025 митниця направила повторне повідомлення з аналогічними зауваженнями та інформацією про ціну 74 000 євро з сайту www.mascus.ie. 21.07.2025 позивач надав повторно експортну декларацію та витяг з MRN Follow-up. Того ж дня Житомирська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості №/2025/000161/2, яким визначила митну вартість за резервним методом у розмірі 74 577,88 євро, та картку відмови №/2025/000783. Позивач не погодився з коригуванням, вважаючи його необґрунтованим через відсутність доведених сумнівів у достовірності заявленої вартості, ненадання митницею конкретного джерела інформації з інтернету та невідповідність застосування резервного методу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 10.02.2026, відповідач зазначив, що 18.07.2025 до митного поста "Житомир центральний" подано митну декларацію № 25UA101020024094U6 щодо автобуса IVECO AN21 ATOMIC MINI TOUR з номером кузова НОМЕР_1 . Митна вартість заявлена позивачем у розмірі 65 577,88 євро. Під час контролю виявлено розбіжності між контрактом № 2025-002 від 09.07.2025 та інвойсом № 2507501 від 09.07.2025 щодо строків і умов оплати за два автобуси на загальну суму 105 000 євро. Продавець BUSLAND OU не є власником транспортного засобу згідно зі свідоцтвом про реєстрацію EN286842 від 05.06.2025, а документів, що підтверджують його право на відчуження, не надано. Транспортні витрати у сумі 28 000 грн підтверджені лише довідкою без детальної калькуляції маршруту та тарифів. Надана копія експортної декларації країни відправлення була нечіткою. 21.07.2025 після консультації митниця прийняла рішення про коригування митної вартості за резервним методом на підставі інформації з мережі інтернет щодо продажу аналогічного автобуса за 74 000 євро з доданням транспортних витрат. Відповідач вважає рішення та картку відмови правомірними, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Разом із відзивом до суду надійшло клопотання від представника відповідача, в якому він просить провести розгляд справи № 240/2339/26 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сав-Транс» до Житомирської митниці в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою від 12.02.2026 відмовлено в задоволенні цього клопотання.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" та компанією “Басленд OU» укладено контракт № 2025-002 від 09.07.2025. Відповідно до інвойсу (рахунок фактура) № 2507501 від 09.07.2025. Позивач придбав в Естонії транспортний засіб: автобус IVECO (модель AN21 ATOMIC MINI TOUR, номер кузова НОМЕР_1 , рік виготовлення 2017).
18.07.2025 з метою митного оформлення ввезеного на територію України транспортного засобу уповноваженою особою позивача до митного органу було подано електронну митну декларацію ІМ 40 ДЕ № 25UA101020024094U6, в якій зазначено митну вартість за основним методом (за ціною договору) в сумі 65000 євро.
Разом з митною декларацією декларантом подано такі документи:
- рахунок-фактуру (інвойс) № 2507501 від 09.07.2025;
- EUR.1 № ЕЕ083135;
- контракт № 2025-002 від 09.07.2025;
- довідка про транспортні витрати від 18.07.2025;
- фотографії транспортного засобу;
- сертифікат відповідності транспортного засобу UA.015.0002294-25;
- свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб EN № 286842 від 05.06.2024.
При прийнятті митної декларації митним органом було проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення “Інспектор». За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів. Документи, подані для митного оформлення містять розбіжності не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Відповідно до п. 8 контракту від 09.07.2025 № 2025-002 “Умови оплати» покупець сплачує 105 000 Євро за 2 автобуси не пізніше 30.06.2026. Якщо Покупець не отримає оплату до 08.07.2026, він має право продати автобуси третім особам. Умови оплати вказуються в інвойсах. Згідно з інформацією, що міститься в інвойсі № 2507501 від 09.07.2025 оплата здійснюється до 23.07.2025, пеня 0,15%. Ураховуючи наявну розбіжність у митного органу виникають сумніви щодо ціни продажу товару. У контракті від 09.07.2025 № 2025-002 та інвойсі № 2507501 від 09.07.2025 продавцем зазначено особу, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу №від 05.06.2025 не є його власником.
Виявлені обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо права даної особи відчужувати транспортний засіб та визначати ціну його продажу. Документ, що вказує на юридичний зв'язок цієї особи з транспортним засобом, а також щодо його права розпоряджатися транспортним засобом та визначати ціну продажу до митного оформлення не подано. Відповідно до пункту 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Держмитслужби від 01.07.2021 № 476, митним органом отримана інформація з мережі інтернет (www.mascus.ie). Відповідно до цієї інформації ціна продажу транспортного засобу за VIN кодом ZCFC270C005065078 перевищує фактурну ціну даної зовнішньоекономічної операції. Згідно з довідкою про транспортні витрати від 18.072025 транспортування товару здійснював ТОВ "Сав-Транс", що означає, що перевезення товару здійснювала саме дана особа, тобто здійснювалось імпортером самостійно. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу митному органу подається калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Такий документ митниці не поданий. Таким чином, відомості про витрати на транспортування оцінюваного транспортного засобу не базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.
21.07.2025 уповноваженою особою позивача до митного органу було подано додатково документи (разом із супровідним листом-відповіддю): експортна декларація країни відправника № 23ЕЕ1310Е0081255В5, а також витяг з мережі інтернет з відкритого доступу (MRN Follow-up (EXPORT&TRANSIT) з посиланням на інтернет сторінку, інформацію, щодо оформлення вказаної митної декларації в країні експорту, а також в даному витягу вказана інформація щодо проходження польського кордону. Однак митний орган надану копію декларації країни відправлення № 25EE1310E0081255B5 від 09.07.2025 не використав з огляду на нечітке зображення документа.
За результатами вивчення поданих декларантом документів відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 21.07.2025 № UA101000/2025/000161/2, яким за резервним методом, ґрунтуючись на раніше визнаній (визначеній) митним органом митній вартості схожого товару, якою визначено, що митна вартість ввезеного позивачем автобуса становить 74577,88 євро.
21.07.2025 позивач подав нову митну декларацію № 25UA101020024398U4 з забезпеченням сплати різниці митних платежів у сумі 87510,41 грн.
Вважаючи рішення про коригування митної вартості та картку відмови протиправними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Як передбачено ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як передбачено ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) неправильно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів.
Отже, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Разом із тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі змісту розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України вбачається, що в аспекті реалізації процедур з визначення митної вартості товарів, ключову роль відіграє принцип обґрунтованості.
Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при : а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах 09.07.2020 у справі № 804/5445/17, від 31.06.2020 у справі № 809/1858/16, від 15.02.2022 у справі № 826/12901/17, які в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Як встановлено з матеріалів справи, у митній декларації позивача митну вартість задекларованого товару було визначено декларантом за резервним методом.
Згідно зі ст. 57 МК України встановлено перелік методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.
Відповідно до ч. 4-5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Статтею 64 МК України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*) b) Під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*) c) Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Згідно з приміткою 4 до пункту 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі формулювання підпунктів a і b дозволяє стороні визначати вартість для митних цілей єдиним способом чи то (1) на базі цін, які певний експортер встановлює за імпортований товар, чи (2) на базі загального рівня цін на подібний товар.
Відповідно до положень Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року первинною основою для митної вартості за цією Угодою є контрактна вартість, визначена в статті 1. Статтю 1 необхідно розглядати разом зі статтею 8, яка передбачає, inter alia, коригування ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті у випадках, коли певні конкретні елементи, які вважаються такими, що формують частину вартості для митних цілей, припадають на покупця, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари.
Згідно з ч. 1, 2 Приміток до статті 7 вказаної Угоди митні вартості, визначені згідно з положеннями статті 7, повинні настільки, наскільки можливо, ґрунтуватися на раніше визначених митних вартостях. Методи оцінювання, які мають використовуватися згідно зі статтею 6, повинні бути методами, викладеними в статтях 1 - 6, проте обґрунтована гнучкість у застосуванні таких методів відповідатиме цілям та положенням статті 7.
Відповідно до п. 7 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 № 689, при перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару.
Cуд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку з цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
Як встановлено з матеріалів справи підставами для коригування митної вартості товару стало виявлення у поданих документах розбіжностей та неточностей.
Надаючи правову оцінку наведеним висновкам відповідача, суд зазначає наступне.
Щодо доводів відповідача про те, що умовами контракту передбачено, якщо покупець не отримав оплату до 08.07.2026, він має право продати автобуси третім особам.
Разом із тим, згідно з інформацією, що міститься в інвойсі № 2507501 від 09.07.2025, оплата здійснюється до 23.07.2025, а у разі порушення строку оплати передбачено нарахування пені 0,15%. Тобто аналізуючи подані до митного оформлення контракт та інвойс, митним органом встановлено істотні розбіжності щодо строків оплати за товар як за календарними межами, так і за правовими наслідками їх порушення, а тому за наявності таких суттєвих розбіжностей в наведених документах, митний орган позбавлений можливості перевірити достовірність фактичної ціни продажу транспортного засобу.
Суд критично ставиться до такого твердження та звертає увагу на те, що в тексті контракту сторони не передбачили автоматичного нарахування пені, що свідчить лише про обраний ними спосіб захисту своїх інтересів. Оскільки нарахування пені є виключною прерогативою продавця, відсутність такої умови в контракті або її наявність лише в інвойсі не впливає на структуру митної вартості та не змінює ціну товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Крім того, розбіжності в умовах оплати між контрактом та інвойсом не впливають на митну вартість, якщо ціна товару чітко фіксована в інвойсі № 2507501 від 09.07.2025 та підтверджена подальшими платежами (платіжні інструкції № 84 від 05.08.2025 та № 85 від 17.09.2025). Такі розбіжності носять формальний характер і не позбавляють митний орган можливості перевірити об'єктивність ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Статтею 345 МК України встановлено, що документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
Щодо доводів відповідача, в яких він вказує, що довідка про транспортні витрати від 18.07.2025, видана ТОВ “Сав-Транс» для пред'явлення на митницю, не може бути використана як належний та допустимий доказ фактично понесених покупцем витрат на транспортування товару до митного кордону України, оскільки не відображає відомостей, що автомобіль слідував з Естонії до кордону України (п/п Устилуг).
Суд зауважує, що на противагу зазначеному матеріали справи свідчать про те, що в контракті № 2025-002 від 09.07.2025 та довідці про транспортні витрати зазначено, що даний транспортний засіб постачаються та переміщуються за маршрутом від м. Таллінн (Естонія) до кордону України (п/п Устилуг).
Зі змісту вказаної довідки встановлено, що транспортні витрати здійснювались безпосередньо ТОВ "Сав-Транс" автобусом Iveco, номер кузова: НОМЕР_1 , за маршрутом м. Талін (Естонія) до кордону п/п Устилуг на загальну суму - 28 000,00 грн.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил заповнення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів:
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України. розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
При цьому, посилаючись на дану норму в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару, відповідач застосовує вказаний перелік документів як виключний і безальтернативний, не зважаючи на те, що це лише можливий (невичерпний) перелік документів.
У постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 07.07.2023 у справі № 803/718/17.
Отже, довідка про транспортні витрати, видана самим імпортером при перевезенні власним транспортним засобом, є допустимим доказом. Митний кодекс України не встановлює вичерпного переліку документів, а тому відсутність окремої калькуляції з кілометражем та тарифом не є підставою для невизнання витрат у розмірі 28000 грн.
Щодо доводів митного органу про те, що долучені позивачем до позовної заяви платіжні інструкції № 84 та № 85, а також інвойс № 2507502 не подавалися під час митного оформлення, суд зазначає таке.
За загальним правилом правомірність рішення органу владних повноважень оцінюється судом на підставі тих документів, які були наявні у нього на момент прийняття рішення. Разом із тим, суд наголошує, що навіть без врахування цих додаткових платіжних документів, первинно поданого декларантом пакета (контракту № 2025-002, інвойсу № 2507501, довідки про транспортні витрати) було цілком достатньо для ідентифікації товару та підтвердження числового значення заявленої митної вартості. Надані до суду додаткові докази лише послідовно підтверджують реальність виконання цієї зовнішньоекономічної операції, проте їх неподання до митниці не робило первинний пакет документів неповним або суперечливим.
Щодо доводів відповідача з приводу того, що надані платіжні інструкції не є належним доказом для підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки згідно з графою 70 “Призначення платежу» оплата здійснена на виконання рахунку-фактури (інвойсу) № 250750 від 09.07.2025, яка жодного відношення до товару, митна вартість якого в даному випадку є спірною, не має, оскільки до митного оформлення рахунок-фактура (інвойс) за таким номером не надавався.
Суд критично оцінює такі доводи відповідача з огляду на те, що до суду позивачем надано копію інвойсу № 2507501 від 09.07.2025, в якому чітко зазначено в графі покупець: ТОВ "Сав-Транс"; в графі опис товару: автобус, VIN ZCFC270C005065078; в графі вартість нетто: 65000,00 євро.
В інвойсі № 2507502 від 09.07.2025 зазначено в графі покупець: ТОВ " Сав-Транс"; в графі опис товару: автобус, VIN ZCFC250В5K5284599; в графі вартість нетто: 40000,00 євро.
Таким чином, оскільки позивачем подано повний перелік документів, визначений в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, що не містять жодних розбіжностей, відповідач міг безперешкодно визначити митну вартість за основним методом без порівняння чи витребування інших документів, оскільки всі числові дані, зазначені в цих документах, повністю підлягають обчисленню і прийняті митним органом щодо інших товарів, які декларувалися. З огляду на викладене суд зазначає, що митний орган в оскаржуваних рішеннях не навів, які конкретно складові митної вартості він вважає непідтвердженими, наданими товариством з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" документами.
Отже, висновок митниці про можливість визначення митної вартості оцінюваних товарів на рівні митної вартості раніше імпортованого товару є недоведеним за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України через відсутність доказів відповідності оцінюваних товарів раніше імпортованим.
Крім того, суд критично оцінює посилання митного органу на інформацію з мережі Інтернет (www.mascus.ie) щодо ціни пропозиції подібного транспортного засобу. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду роздруківки з загальнодоступних вебсайтів не є належними доказами митної вартості, оскільки вони відображають лише ціну пропозиції (яка може включати маржу, внутрішні податки тощо), а не кінцеву ціну фактичного продажу товару на експорт. Відповідачем не надано жодних доказів того, що ціна на вказаному сайті є об'єктивною, піддається обчисленню та відповідає комерційним умовам спірної зовнішньоекономічної операції позивача.
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах матеріалами справи підтверджено надання позивачем під час митного оформлення товару документів, що містять у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Суд також дослідив доводи відповідача стосовно того, що митним органом було встановлено, що продавець транспортного засобу - компанія “Басленд OU» - відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу №від 05.06.2025 не є його власником. Втім, до митного оформлення не надано документів, які б вказували на юридичний зв'язок власника транспортного засобу із продавцем, чи підтверджували б право продавця розпоряджатися транспортним засобом та визначати ціну продажу, що ставить під сумнів достовірність заявленої ціни продажу транспортного засобу, яка є основою митної вартості.
На противагу цим доказам суд звертає увагу, що продавець та власник товару не повинен обов'язково бути однією і тією ж особою. Продавець, реалізуючи транспортний засіб, не зобов'язаний здійснювати його реєстрацію за собою, а наявність у продавця права продажу може бути обумовлено цивільно-правовими відносинами між безпосереднім власником транспортного засобу та продавцем.
Суд зазначає, що видача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не впливає на формування складових митної вартості товару, тож не може бути підставою для витребування додаткових документів чи невизнання митної вартості.
Також чинним законодавством не передбачено обов'язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, що може становити комерційну таємницю, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу від імені його власників не входить до компетенції митного органу та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі.
Більше того, суд зауважує, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не є документом в розумінні митного законодавства, який підтверджує митну вартість товару.
Отже, розбіжності щодо власника у свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів не обґрунтовують сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів та не містять об'єктивних даних, які підтверджуються документально та піддаються обчисленню щодо числової вартості транспортного засобу. Зазначені обставини досліджені Верховним Судом, позиція Верховного Суду викладена у постанові від 19.06.2020 (справи № 1.380.2019.002044, адміністративне провадження № К/9901/31560/19, № К/9901/34055/19 (ЄДРСРУ № 89928600).
Отже, на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що митним органом не доведено, що основні документи, подані декларантом, містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості, чи мали місце ознаки підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, як того вимагає ч. 3 ст. 53 МК України для виникнення права у митного органу витребувати додаткові документи.
Враховуючи відсутність підстав для витребування додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України, митний орган в подальшому діяв протиправно, витребовуючи такі документи від позивача.
Позивач на вимогу митного органу надав додаткові документи, які на думку суду, додатково та в повній мірі підтвердили заявлену митну вартість товару.
Суд не погоджується із висновком та діями митного органу, оскільки він першочергово має здійснювати контроль та аналіз поданих разом з митною декларацією документів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом із тим, слід врахувати, що наявність у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який, розмитнювався раніше за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 815/6827/17, від 22.04.2019 у справі № 815/6242/17, від 07.08.2018 у справі № 815/3400/17.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі № 810/2749/16, приписи МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Разом із тим, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Тобто митний орган не довів послідовного неможливості застосування методів за статтями 59-63 МКУ, не здійснив належного порівняння характеристик оцінюваного автобуса з товаром, ціна якого взята за основу (74000 євро за даними www.mascus.ie), не вказав конкретного джерела інформації з URL-посиланням та не здійснив коригувань на комерційні умови, обсяг партії та стан транспортного засобу. Крім того, інформація з мережі Інтернет без належного підтвердження (скріншот, дата отримання, порівняння VIN, моделі, пробігу тощо) не є достатнім доказом для резервного методу.
Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що ним було подано належний та достатній пакет документів під час митного оформлення спірного товару для підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору, у рішенні про коригування митної вартості не підтверджено належними доводами наявність у поданих документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; правильність визначення митної вартості за основним методом не спростована та наявність належних підстав для коригування митної вартості не доведена.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що доводи відповідача про наявність розбіжностей щодо ціни товару у документах, поданих до митного оформлення, не відповідають фактичним обставинам справи, відсутні також підстави ставити під сумнів задекларовану митну вартість спірного товару за основним методом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару, а розбіжності, про які зазначено в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта. Отже, оскільки відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, тому з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 21.07.2025 № №/2025/000783 винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №/2025/000161/2 від 21.07.2025, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому вказана картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Pronina V. Ukraine, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.06.2006).
Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є істотними для прийняття даного судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розміру судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що вимога щодо скасування картки відмови є похідною від основної майнової вимоги про скасування рішення про коригування митної вартості.
Відповідно до актуальної правової позиції Верховного Суду (постанова від 27.08.2024 у справі № 120/15468/23) розрахунок судового збору у випадку одночасного оскарження рішення про коригування митної вартості та картки відмови здійснюється виходячи виключно з розміру майнової вимоги. Додатково стягувати судовий збір за оскарження картки відмови як за окрему немайнову вимогу підстав немає.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328,00 грн.
Таким чином, сума судового збору за подання цього позову складає 3328,00 грн.
Разом із тим, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6656,00 грн.
Суд роз'яснює, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328,00 грн. Решта надмірно сплаченого позивачем судового збору (3328,00 грн) може бути повернута йому за його клопотанням в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" (вул. Ольжича, буд. 9, офіс. 33, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, РНОКПП 37446191) до Житомирської митниці (вул. Перемоги, 25, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 44005610) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 21.07.2025 №/2025/000161/2 та картку відмови Житомирської митниці Державної митної служби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 21.07.2025 № №/2025/000783.
Стягнути з Житомирської митниці Державної митної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сав-Транс" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 20 квітня 2026 р.
20.04.26