20 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/578/26
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплачує позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", хоча наявні всі визначені даним нормативним актом умови для її отримання.
Ухвалою суду від 09.01.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.01.2026 до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому вказано, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.02.2023 № 80-ОС з громадянином ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України строком на три роки. Присвоєно військове звання “молодший сержант». Відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 28.09.2023 № 1389-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 , з яким укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, присвоєно військове звання “лейтенант медичної служби» та призначено лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 лікарем-травматологом медичного пункту прикордонної комендатури швидкого реагування. У подальшому відповідно до наказів начальника НОМЕР_2 прикордонного загону позивач приймав участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України у військовому званні “ лейтенант медичної служби». Тобто з урахуванням пункту 4 Постанови № 153 підстави для нарахування та виплати грошової винагороди відсутні, оскільки виплата стосується осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій після чого присвоїли первинне офіцерського звання офіцерського складу.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач уклав контракт від 12.12.2022 (чинний з 15.02.2023) про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 3 (три) роки, військове звання “молодший сержант».
Також позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що не заперечується відповідачем.
17.11.2025 звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 153.
Відповідач листом повідомив, що відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 28.09.2023 № 1389-ОС позивачу присвоєне військове звання "лейтенант медичної служби". Тому будучи військовослужбовцем сержантського складу, безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) діях не брав. Враховуючи вищезазначене позивач не підпадає під дію абзацу 8 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», а саме вимога щодо виплати винагороди військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та які проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант». Тому відповідно до пункту 4 вищезазначеної Постанови підстави нарахування та виплати грошової винагороди відсутні, оскільки виплата стосується осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.»
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є невиплата одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом ч. 1, ч. 3ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, пунктом 2 якої затверджені Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форма контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова № 153).
Пунктом 3 Постанови № 153 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що учасникам експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022" № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, аналіз норм Постанови № 153 дає підстави для висновку, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.
Як встановлено судом, позивач уклав контракт від 12.12.2022 (чинний з 15.02.2023) про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 3 роки. Одночасно позивачу присвоєно військове звання “молодший сержант», що сторонами не заперечується.
Разом із тим, на момент прийняття на військову службу за контрактом, згідно з паспортом громадянина України позивачу було 24 роки.
Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що відповідач не заперечує, але уточнює, що позивач брав участь в бойових діях вже у військовому званні "лейтенант медичної служби".
Суд також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, до пункту 4 Постанови № 153 внесено зміни, якими виплата винагороди поширена також на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати такої винагороди та проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу.
На думку суду, позивач повністю відповідає цій розширеній категорії, оскільки у вересні 2023 року, вже маючи досвід проходження військової служби у званні молодшого сержанта та беручи безпосередню участь у бойових діях, був атестований і призначений на посаду лікаря-травматолога з присвоєнням звання лейтенанта медичної служби, що є первинним офіцерським званням для осіб з вищою медичною освітою. Відсутність у тексті постанови прямого застереження щодо медичної служби не може бути підставою для обмежувального тлумачення, оскільки це суперечило б меті нормативного акта та принципам рівності.
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки:
1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років у званні "молодший сержант";
2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153;
3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно більше шести місяців;
4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення та дисциплінарної відповідальності.
Суд звертає увагу, що метою прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 є стимулювання молоді до свідомого вибору військової кар'єри. Позивач, підписавши контракт у сержантському званні до досягнення 25 років, повністю виконав умови цієї Постанови.
Доводи відповідача про те, що подальше присвоєння позивачу звання " лейтенант медичної служби" та перебування в зоні бойових дій уже в цьому статусі позбавляє його права на виплату, є проявом надмірного формалізму. Присвоєння чергового звання є результатом професійного зростання військовослужбовця та виконання ним обов'язків перед державою. Тлумачення норми права таким чином, що підвищення у званні до "молодшого лейтенанта" нівелює право на заохочувальну виплату та суперечить закону. Позбавлення позивача виплати лише через зміну його правового статусу (звання) під час виконання бойових завдань є упередженим ставленням, оскільки обсяг обов'язків та ризик для життя не змінився .
Отже, у позивача наявні всі визначені Постановою № 153 умови для виплати одноразової грошової допомоги, а тому її невиплата за цих обставин зі сторони відповідача є протиправною бездіяльністю.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що факт отримання позивачем офіцерського звання не може бути підставою для відмови у виплаті, оскільки умови Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (вік на момент контракту та участь у бойових діях, не притягнення до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності) ним дотримані.
Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову № 153, якою установив додаткові блага для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.
Суд наголошує, що право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої п. 4 Постанови № 153, є майновим правом військовослужбовця, яке виникає в момент виконання сукупності умов: досягнення 18-25 річного віку на момент призову/прийняття на службу, проходження служби в статусі рядового, сержантського чи старшинського складу та безпосередня участь у бойових діях строком не менше шести місяців. Подальше присвоєння позивачу первинного офіцерського звання (лейтенант медичної служби) є реалізацією його права на кар'єрне зростання та підвищення кваліфікації, що жодним чином не може нівелювати вже набуте ним право на отримання стимулюючих виплат за попередній період служби. Зворотний підхід (позбавлення виплати через отримання вищого звання) створював би дискримінаційні умови та фактично карав би військовослужбовця за його професійні успіхи, що прямо суперечить меті експериментального проекту - підвищенню мотивації до служби.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, справи "Кечко проти України", "Суханов та Ільченко проти України") сформовано підхід, згідно з яким, якщо державний орган вказує на певні умови для отримання виплати, і особа ці умови виконала, у неї виникає "законне очікування" на отримання такої виплати, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Відмова у виплаті з формальних підстав, не передбачених як обмежувальні в самій постанові, є втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Щодо вимог в частині зобов'язання встановити судовий контроль за виконанням судового рішення суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення на стадії його прийняття є передчасним.
Відповідно до статті 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
На даний час відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду після набрання ним законної сили. Суд не може заздалегідь припускати, що судове рішення не буде виконане відповідачем добровільно.
Суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Відповідно, якщо позивач в майбутньому вважатиме, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має право звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення).
Суд наголошує, що встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС - це додатковий захід, який застосовується, коли загальний механізм не спрацював.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення на стадії його прийняття є передчасним. З огляду на це, суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. У розумінні сталої практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Кечко проти України" та "Мюллер проти Австрії", концепція "майна" охоплює не лише наявні речі, а й законні сподівання на отримання певних виплат, якщо особа виконала всі умови, передбачені чинним законодавством.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Висновки та додаткові доводи відповідача у його заявах по суті справи не вказують про вирішення ним порушеного питання, а додатково вказують на те, що він ухилився від прийняття рішення щодо нарахування та виплати даного грошової допомоги позивачу.
Суд вважає, що за обставин цієї справи має місце бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", а тому позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 20 квітня 2026 р.
20.04.26